Літа науки Вільгельма Майстера - Сторінка 28

Кондитеру я вже сказала, щоб декорації зробив якнайкраще, але хай тільки випустить деякі дрібниці.

— Я знав один двір,— мовив Ярно,— де нам потрібна була допомога таких діяльних і розумних друзів, як ви. Якщо сьогодні ввечері вашого мистецтва буде замало, то лише кивніть мені, а я вже знатиму, як викликати графа, і не пущу його доти, поки не вийде Мінерва, а там па поміч прийде ілюмінація. Ось уже кілька днів, як я маю дещо сказати графові про його брата в перших, але все відкладав з деяких причин. Це справить йому розривку, щоправда, не з приємних.

Деякі справи не дали можливості графові бути на початку репетиції, а потім його розважала баронеса. Ярнова допомога була зовсім непотрібна. За різними вказівками, розпорядженнями, поправками граф зовсім забув про все це, а коли, нарешті, пані Меліна продекламувала в його дусі, а ілюмінація добре вдалася, то він залишився цілком задоволений. Лише тоді, коли все закінчилось і дійшло до гри, йому видалось, наче там щось не так, і він замисливсь над цим, чи справді п'єса поставлена за його задумом. Тут на подане гасло Ярно кинувся із своєї засідки. Вечір кінчався; звістка, що принц справді їде, підтвердилась; кілька разів виїжджали подивитись на авангард, що розташувався в околиці, в домі було повно метуїпні й гармидеру, і наші артисти, котрим не завжди як слід годили задавачливі слуги і про яких не вельми хто й згадував, мусили бавити час у старому палаці в чеканні та репетиціях.

Розділ восьмий

Нарешті принц прибув. Генералітет, штаб-офіцери, решта почту і безліч інших людей, що приїхали разом із ним то в гості, то у справах, перетворили замок ніби на бджолиного вулика, що мав саме роїтися. Кожен тиснувся сюди глянути на знакомитого князя, кожного захоплювала його привітливість, ласкавість, кожен дивувався, побачивши в герої і полководці найприємнішого царедворця.

З графського наказу всі челядинці мусили бути при зустрічі принца на своїх місцях; жоден із артистів не смів і на очі з'являтися, бо урочиста вистава мусила бути сюрпризом для принца. Тому ввечері, як його повели у велику, яскраво освітлену, оббиту розкішними шпалерами минулого століття залу, ніхто б не міг здогадатися, що тут має відбутися вистава, а особливо — пролог у честь принца.

Все пройшло якнайкраще, і трупа після закінчення вистави була відрекомендована принцові, який зумів кожного якнайпривітніше про щось запитати, кожному сказати щось приємне.

Вільгельм як автор був відрекомендований окремо і дістав належну частку похвали.

Після вистави за пролог ніхто й не згадував. За кілька днів усе геть забулося, наче нічого й не ставили. Один лише Ярно говорив нагодою про нього і по-знавецькому дуже хвалив, лише додав таке: "Шкода, що ви граєте порожніми горіхами і на порожні горіхи". Вільгельмові кілька днів цей вираз не виходив з голови. Він не знав, як його втямити або який висновок зробити з нього.

Тим часом трупа грала щовечора, докладаючи всіх зусиль, щоб грати якнайкраще, і робила все можливе, щоб привернути до себе увагу глядачів. Незаслужена похвала підбадьорила їх, і в своєму старому палаці вони й справді уявили собі, ніби тільки заради них і зібралося сюди це стовпище гостей, заради їхніх вистав з'їхалась ця безліч сторонських людей, і вони — той осередок, що навколо нього і для нього все кружляє і обертається.

Проте Вільгельм, на превелику свою прикрість, запримітив зовсім протилежне. Бо хоча принц на перших виставах і терпляче сидів у своєму кріслі і з найбільшою сумлінністю продивився п'єси з початку до кінця, то далі він поволеньки знаходив пристойну причину ухилятися від них. Саме ті, котрих Вільгельм вважав за кращих знавців цієї справи, на чолі з Ярно, лише на мить заглядали в театральну залу, а то більше сиділи в сусідній кімнаті, грали або розмовляли про свої справи.

Вільгельмові було дуже прикро, щоб за стільки зусиль, які він поклав на театр, не отримати упрагнених оплесків. В виборі п'єси, в списуванні ролей, в частих репетиціях — всюди він унадливо допомагав Меліні, який, визнаючи свою некомпетентність, здався на його волю. Вільгельм ретельно вчив ролі, грав палко, і жваво, і з такою гідністю, на яку лише дозволяла невисока освіта, що її він самотужки спромігся сам собі здобути. Але барон, і надалі беручи діяльну участь у справах театру, розвіяв у решти артистів усякі сумніви, запевняючи, що вони справили величезне враження, особливо коли поставили одну з його п'єс. Він лише жалкував, що принц почуває надзвичайну прихильність до французького театру, а частина його людей, особливо Ярно, до нестями захоплюються неподобствами англійської сцени.

Та хоч майстерність наших артистів і не заслужила високої уваги та оцінки, зате їхні персони стали не зовсім байдужі для глядачів та глядачок. Вище ми вже говорили, що артистки з самого початку привернули до себе увагу молодих офіцерів, а пізніше їм неабияк пощастило, і вони здобули ще більші звитяги. Але ми про це змовчимо, лише зауважимо, що графиня з кожним днем усе більше захоплювалась Вільгельмом, та й в ньому почала непомітно зростати велика прихильність до неї. Коли він був у театрі, то вона очей не могла від нього одвести, а він, здавалось, тільки для неї одної і грав, і декламував. Дивитися одне на одного було для них невимовною насолодою, і їх щирі, чисті душі віддалися їй цілком, не маючи живіших прагнень, не турбуючись про наслідки.

Як два ворожих форпости, розділених річкою, спокійно і весело перегукуються між собою, не думаючи про війну, що розділяє їхні табори, так і графиня з Вільгельмом обмінювались значущими поглядами через жахливу прірву народження і стану, і кожен думав, що на своєму боці може спокійно віддаватися своїм почуттям.

Баронеса тим часом вибрала собі Лаерта, що велико їй сподобався, як бравий, бадьорий юнак, а той, хоч і був запеклий ворог жіноцтва, проте не гребував тимчасовими пригодами, і тепер, проти волі зваблений привітністю і повабом чарівної баронеси, попався б в її лабети, якби випадково барон не зробив йому доброї, а може, й поганої послуги, ближче познайомивши його з натурою цієї дами.

Бо коли одного разу Лаерт почав голосно вихваляти її, ставлячи вище всіх жінок, барон жартома відповів на це:

— Я вже бачу, куди воно йдеться, наша мила приятелька знову залучила одного кабанця до свого хлівця.

Це фатальне порівняння, що аж надто ясно натякало на небезпечні пестощі Цірцеїні, преогорчило його надзвичайно, і він роздратовано слухав барона, який без жалю вів далі:

— Кожний новачок гадає, що він перший тішиться її прихильністю, але дуже помиляється, бо вона всіх нас водила по цій стежечці. Дорослий мужчина, юнак, а то іі хлопчак — хто б він не був,— мусив на якийсь час віддатися їй, прив'язатися до неї і з тугою прагнути її.

Щасливця, який потрапляє в сад чарівниці, якого там оточують усіма блаженствами штучної весни, найнепри-ємніше вражає, коли до його вух, сповнених солов'їним співом, раптом долине рохкання одного з попередників, що заблукав сюди раніше від нього.

Почувши таке, Лаерт сильне завстидався, що марнославство знову-таки звело його на думку, ніби жінка може бути доброю. Відтоді він зовсім одсахнувся від неї, тримався маршалка, з яким ретельно шермував і ходив на полювання, а на репетиціях і виставах так поводив себе, наче це для нього зовсім стороння річ.

Граф і графиня іноді зранку кликали до себе кого-не-будь із трупи, бо незаслужене Філінине щастя завжди було у всіх причиною заздрощів. Граф під час свого туалету цілими годинами тримав біля себе свого улюбленця-педанта. Цей добродій поволеньки був зодягнутий і забезпечений усім, аж до годинника й табакерки.

Бувало, до столу високого панства запрошували всю трупу разом, а іноді поодинці. Вони вважали це за найвищу шану, не помічаючи, що в той самий час єгері і слуги напускали повний зал собак, а по замковому двору водили коней.

Вільгельмові натякнули, щоб він при нагоді похвалив улюбленого принцом Расіна, щоб у нього через те зажити доброї думки про себе. І ось раз по обіді така нагода трапилася, коли його вкупі з іншими запросили до принца і той запитав, чи він так само пильно читає великих французьких драматургів. Вільгельм відповів на це вельми поквапним "атож". Він і не помітив, що принц, не чекаючи на відповідь, хотів був уже звернутися до когось іншого, а навпаки, одразу ж ухопився за це питання і майже заступив принцові дорогу, розвиваючи далі свою думку: він, мов, ставить французький театр дуже високо і з захопленням читає твори великого майстра; він зазнав великої радості, почувши, що принц віддає повну справедливість великому талантові Расіна.

— Я можу собі уявити,— вів далі він,— як значні і ви-сокоімениті персони повинні цінувати поета, що так прекрасно і правдиво змалював їх високий стан і стосунки. Корнель, якщо смію сказати, змалював великих людей, а Расін вельможних персон. Коли я читаю їхні п'єси, то так і уявляю поета, котрий живе при блискучому дворі, має перед очима великого короля, знається з кращими людьми, йому відомі таємниці людства, приховані коштовними гобеленами. Коли читаю його "Британіка", його "Береніку", то мені здається, що справді живу при дворі, втаємничений у великі й малі справи цих оселищ земних богів, і очима субтельно чутливого француза бачу королів, яких обожнює ціла нація, придворних, котрим заздрять тисячі, бачу в їх натуральних постатях, з їх вадами і стражданнями. Анекдот про Расіна, який вмер зі смутку, коли Людовік Чотирнадцятий дав йому відчути свою не-ласку і не захотів його більше бачити, є тепер для мене ключем до всіх його творів, і неможливо, щоб поет такого величного таланту, життя і смерть якого залежать від очей короля, не написав би п'єс, гідних похвали короля чи принца.

Підійшов Ярно, здивовано слухаючи нашого друга. Принц, нічого не відповівши і лише привітним поглядом виявивши свою згоду, одвернувся вбік, а Вільгельм, не знаючи, що при таких обставинах непристойно розмовляти далі і вичерпувати матеріал до кінця, хотів ще провадити розповідь та довести принцові, що він не без користі і почуття читав його улюбленого поета.

— А вам не доводилось бачити п'єс Шекспіра? — запитав Ярно, відводячи його набік.

— Ні,— відповів Вільгельм,— бо тоді, як у Німеччині з ним ознайомились, я збайдужів до театру і тепер не знаю, чи й радіти, що випадково давнє юнацьке захоплення театром знову прокинулося в мені.