Літа науки Вільгельма Майстера - Сторінка 30

В цій справі Вільгельм не вбачав особливої дивниці, коли раптом прибігла Міньйона і сповістила, що впійманий — це Фрідріх, який, відтоді як посварився з маршалком, втік від трупи і зник з очей.

Вільгельм, якого хлопець інтересував, негайно поспі-шився на подвір'я, де вже лаштувалися до екзекуції. Бо граф любив урочистість навіть і в таких випадках. Привели хлопця. Вільгельм виступив тоді і попрохав трохи зачекати, бо він знає хлопця і має дещо про нього сказати. Йому насилу це пощастило, але він дістав-таки дозвіл поговорити із злочинцем. Той запевняв, що анічогісінько не знає про напад, жертвою якого став один актор. Він лише пантрував навколо замка, а вночі проліз, щоб 'відшукати Філіну, спальню якої наглядів і куди таки втрапив би, якби його не впіймали.

Вільгельм, дбаючи про честь трупи, пе хотів розголосу в цій справі і тому поспішився до маршалка і впрохав його, щоб він, знаючи людей і звичаї в замку, став посередником і звільнив хлопчака.

Цей промітний чоловік за допомогою Вільгельма вигадав якусь баєчку про те, що хлопець належав до трупи, покинув її, а тепер хоче, щоб його знову прийняли до її складу. Він мав намір уночі відшукати своїх зичливців і просити, щоб вони заступились за нього. При цьому вони засвідчили, що хлопець завжди був доброї поведінки.

До цього додали своє слово й дами, і він був звільнений.

Вільгельм узяв його до себе, і тепер він став третьою особою дивної родини, на яку Вільгельм дивився як на свою власну. Старий і Мільйона привітно зустріли втікача, і тепер усі троє зобов'язались старанно слугувати своєму другові і захисникові і всіляко розважати його.

Розділ десятий

Філіна тим часом що не день, то більше влещувалась до дам. Коли вони залишались самі, то Філіна здебільшого зводила розмову на мужчин, які гостювали в замку, і Вільгельм був не останній, котрим вони цікавились. Розумна дівчина одразу вкмітила, що він справив глибоке враження на графиню, отож розповідала про нього, що знала й чого не знала, проте дуже стереглася, щоб не сказати чогось такого, що могло б пошкодити йому, навпаки, вихваляла його шляхетність, щедрість, а особливо його звичайність у стосунках до жіночої статі. На решту питань, з якими до неї зверталися, вона відповідала вельми розумно; коли ж баронеса помітила, що її прекрасна подруга починає відчувати до нього все більшу прихильність, то і їй це відкриття було вельми до душі. Бо її стосунки до деяких мужчин, особливо в останні дні до Ярно, не утаїлися від графині, чиста душа якої не могла зносити такого легкоумства без докорів і лагідної догани.

Отож і Філіна, і баронеса були зацікавлені в тому, щоб наблизити нашого друга до графині. Філіна тут більше дбала про себе, сподіваючись при нагоді вернути собі його втрачену прихильність.

Одного разу, коли граф зі своїм товариством поїхав на полювання і мав вернутися тільки другого дня, баронеса вигадала жарт цілком у своєму дусі. Вона любила перевдягання і, щоб здивувати компанію, з'являлася в вигляді то селянської дівчини, то мисливця, то пажа. Вона хотіла, щоб її вважали за маленьку фею, що скрізь присутня, а особливо там, де її найменше чекають. А найбільших радощів зазнавала вона тоді, коли невпізнапа деякий час прислуговувала товариству або й так вешталась поміж гостями і, нарешті, відкривала себе якимось жартом.

Надвечір вона звеліла покликати Вільгельма в свою кімнату, але що сама була заклопотана іншими справами, то підготувати його мусила Філіна.

Увійшовши до кімнати, Вільгельм не без подиву замість шановної дами застав там цю легковажну дівчину. Вона зустріла його зі щирою чемністю, яку, тут побувши, вже добре засвоїла, і примусила його до ґречності.

Найперше вона пожартувала взагалі з того щастя, що скрізь його переслідує і яке, здається, зараз і сюди його припровадило. Тоді легенько покартала за ставлення до неї, яким він так її вимучив, сварила і лаяла саму себе, визнала, що вона таки й заслужила цього, добре змалювала своє становище, яке вже минулося й забулося, і додала, що вона сама себе зневажала б, коли б не спроможна була перемінитися і стати гідною його дружби.

Вільгельм не сподівався таке почути. Він не досить знав світ, щоб зрозуміти, що саме легковажні і до направи нездатні люди часто вельми гаряче обвинувачують самих себе, найщиріше визнають свої хиби і каються в гріхах, хоча не мають у собі й найменшої сили звернути зі стежки, на яку тягне їх непереможна натура. Тому він і по міг залишитись ^непривітним до цієї вродливої грішниці, зайшов з нею у розмову та й почув таку дивну пропозицію — перевдягнутися, щоб цим здивувати прекрасну графиню.

Тут його взяли певні сумніви, яких він не міг потаїти від Філіни, але саме ввійшла баронеса і вже не було часу вагатися, бо вона потягла його за собою, запевняючи, що тепер для цього найслушніша хвилина.

Вже смерклося, і вона повела його до графового гардероба, звеліла скинути сурдут і зодягнути графів шовковий шлафрок, наділа шапочку з червоною биндою, потягла в кабінет, наказала сісти у великий фотель і взяти книгу, сама засвітила аргандову лампу і поставила перед ним, навчивши його, що він має робити і яку роль грати.

— Графині скажуть,— мовила вона,— що несподівано приїхав її чоловік у поганому настрої. Вона ввійде, пройдеться кілька разів по кімнаті, а потім сяде на поруччя крісла, положить руку йому на плече і промовить до нього кілька слів. Він повинен якомога довше і краще грати роль чоловіка, а коли нарешті муситиме виявити себе, то нехай зробить це делікатно і галантно.

Вільгельм сидів сам не свій у цій дивацькій одежині. Пропозиція була зроблена раптово і приведена до виконання раніше, ніж він міг її обміркувати. І коли вже баронеса вийшла з кімнати, тоді тільки він зауважив, в яке небезпечне становище потрапив. Він не міг заперечити собі, що краса, молодість, поваб графинин справили на нього певне враження, але у своїй натурі був далекий від усякої марної галантності, а його переконання не дозволяли й жодної думки про серйозні заходи, отже він цю мить збентежився непомалу. Він однаково боявся і не сподобатися прекрасній графині, і надто сподобатися їй.

Всі чари жіночі, які впливали коли на нього, знову встали пере,р; його уявою. Він бачив перед собою Маріану в білому пеньюарі, що благала не забувати її; Філінина повабність, її чудове волосся, її чарівлива поведінка знову вплинули на нього, коли він опинився перед нею. Але все це відступало назад, ніби в туманну далечінь, як-но він згадував шляхетну, квітучу графиню, що її руку мав за кілька хвилин відчути на своєму плечі і на невинні пестощі якої мав відповісти.

Він, звичайно, і в голові не покладав, у який надзвичайний спосіб вийде з цього становища. Бо як же він здивувався, та де — злякався, коли позад нього відчинились двері і він, крадькома позирнувши в свічадо, ясно побачив графа, який входив зі свічкою в руці. Його вагання — що йому робити, чи залишатися й сидіти, чи встати і втікати, чи признатися, чи заперечувати або прохати пробачення — тривало одну лише мить. Граф наче закам'янів на порозі, потім відступив назад і тихесенько зачинив двері. Ту мить із бічних дверей вихопилась баронеса, за-1 гасила лампу, зірвала Вільгельма з крісла і потягла за собою в кабінет. Він швидко скинув шлафрок, який був негайно повішений на місце. Баронеса схопила на руку його сурдут і добігла з Вільгельмом через кімнати, коридори та різні закутки до його кімнати, де він, трохи отямившись, почув від неї ось що: вона вже йшла до графині і хотіла розповісти їй вигадану історію, що граф вернувся. "Я вже знаю,— відповіла графиня.— Що там таке трапилось? Я його щойно бачила, як він в'їжджав у бокову браму". Налякана баронеса негайно кинулась у графову кімнату, щоб рятувати Вільгельма.

— На великий жаль, ви прийшли запізно,— покликнув Вільгельм,— граф був уже в кімнаті і бачив мене в кріслі.

— Чи впізнав він вас?

— Цього я не відаю. Він бачив мене в свічаді, як і я його, і перше ніж я втямив, чи це привид, чи сам граф, він уже відступив і зачинив за собою двері.

Баронесине збентеження ще збільшилося, коли ввійшов слуга і покликав її до графа, сказавши, що він зараз у своєї дружини. З важким серцем пішла вона і застала графа тихим і зосередженим, але привітнішим і лагіднішим, як звичайно. Вона не знала, що й подумати. Говорили про те, що трапилось на полюванні та чого вернулись завчасу. Скоро всі замовкли. Мовчав і граф, але баронесу особливо вразило те, що він запитав про Вільгельма і побажав, щоб його покликали дещо почитати.

Вільгельм, знову одягнувшись у баронесиній кімнаті в своє і трохи заспокоївшись, не без тривоги з'явився па запрошення. Граф дав йому книгу, з якої він досить збентежено почав читати якусь авантурницьку новелу. Голос його був непевний, тремтячий, але, на щастя, це відповідало змістові новели. Граф кілька разів виявив своє задоволення, похвалив особливу виразність читання і, нарешті, відпустив нашого друга.

Розділ одинадцятий

Ледве Вільгельм прочитав кілька томів Шекспіра, як вони так сильно вплинули на нього, що він далі вже не міг читати. Вся душа його схвилювалась. Він шукав нагоди поговорити з Ярно і не знав, як і дякувати за гу втіху, що він йому справив.

— Я це наперед зняв,— скпзав той,— що ви не залишитесь байдужим до таких шедеврів цього наїшезвичай-нішого і найчудеснішого з усіх письменників.

— Еге ж,— покликнув Вільгельм,— я не пригадую, щоб якась книга, людина або життєва пригода справляли на мене таке велике враження, як оті дорогоцінні твори, що я ось познайомився з ними завдяки вашій добрості. Вони здаються мені творами якогось небесного генія, що прилинув до людей, аби вони могли пізнати самих себе. Це не поеми! Читаючи їх, здається, що стоїш перед розгорнутими дивовижними книгами долі, в яких шаліє вихор найбурхливішого життя і ґвалтовно перегортає їхні листки. Його сила і ніжність, рух і спокій так мене вражає, так приголомшує, що я жду не діждуся хвилини, коли зможу сісти знову до читання.

— Браво! — вигукнув Ярно, подаючи нашому другові руку і стискаючи її.— Ось цього я й хотів! І наслідків, сподіваюсь, не довго доведеться ждати.

— Я хотів би,— мовив на те Вільгельм,— висловити перед вами все, що діється зараз у моєму серцеві.