Літа науки Вільгельма Майстера - Сторінка 31

Всі передчуття, які я мав коли щодо людства та його долі і які непомітно супроводили мене від самої юності, я знайшов здійсненими і розвинутими в Шекспірових п'єсах. Здається, наче він розгадав усі загадки, а проте не можна сказати: ось воно, те слово-розгадка. Його герої — це, здається, люди природи, але воно не так. Ці найзагадко-віші і найскладніші створіння природи діють перед нами в його п'єсах, наче дзиґарі, у яких циферблат і корпус зроблено з кришталю; за своїм призначенням вони показують, як линуть години, там можна побачити колеса і всю машинерію, що їх крутить. Ці кілька поглядів, якими я зазирнув у шекспірівський світ, найдужче заохочують мене якнайшвидше рушити вперед у дійсний світ, впірнути у вир приреченої йому долі, зачерпнути коли-небудь, якщо мені пощастить, кілька кухлів з великого моря справжньої природи і почастувати ними зі сцени спраглу публіку моєї вітчизни.

— Мене вельми тішить настрій, в якому я вас бачу,— сказав Ярно, поклавши руку на плече схвильованому юнакові.— Не залишайте наміру увійти в діяльне життя, поспішайте використати як слід даровані вам найкращі роки. Коли я зможу вам допомогти, то зроблю це від щирого серця. Я ще вас не питав, як ви потрапили в цю компанію, до якої ви не пасуєте ні народженням, ні вихованням. Але я сподіваюсь, навіть бачу, що ви прагнете вирватися з неї. Я нічого не знаю про ваше походження, про ваші родинні обставини; поміркуйте, що ви мені сповірити можете. Поки що я можу вам лише сказати: часи війни, в які ми живемо, швидко можуть змінити фортуну. Якби ви змогли присвятити нашій справі свої сили, старання, свій талант, а як прийде потреба, щоб не побоялися й небезпеки, то я вже й зараз мав би можливість запропонувати вам посаду, і коли б ви прийняли її хоч на деякий час, то потім не каялись би.

Вільгельм не знав, як і дякувати йому, і ладен був розповісти своєму другові й захисникові цілу історію свого життя.

"Отак розмовляючи, вони зайшли далеко в парк і вийшли на шлях, що пролягав крізь нього. Ярно постояв з хвилину мовчки, а потім сказав:

— Обміркуйте мою пропозицію, прийміть рішення, дайте мені за кілька днів відповідь і обдаруйте мене своєю довірою. Запевняю вас, я й досі не збагну, що ви маєте спільного з такими людьми. Мені прикро й гидко дивитися, як ви, лише для того, щоб не нудитись, прихиляєтеся серцем до заволоки-співця та до якогось безглуздого гермафродита.

Не встиг він ще закінчити, як до них верхи під'їхав офіцер, а за ним конюх з запасним конем. Ярно жваво привітався до нього. Офіцер стрибнув з коня, вони обійнялися і повели жваву розмову, тимчасом як Вільгельм, збентежений останніми словами свойого войовничого друга, замислено стояв збоку. Ярно перегортав якісь папери, що йому подав прибувець, а той підійшов до Вільгельма, подав йому руку і помпезно промовив:

— Я застаю вас у гідному товаристві; слухайтесь порад вашого друга і через те виконаєте бажання незнайомця, який щиро за вас турбується.

Сказавши це, він обійняв Вільгельма і гаряче притиснув його до своїх грудей. Ту хвилину підійшов Ярно і сказав до незнайомого:

— Найкраще буде, коли і я зараз поїду з вами, тоді ви зможете отримати потрібні розпорядження і ще до вечора поїдете далі.

По тому слові обидва сіли на коней і залишили нашого здивованого друга на власні роздуми.

Останні Ярнові слова ще звучали в його вухах. Він аж нестямився, що чоловік, так високо від нього шанований, так глибоко міг зневажити ці дві невинні людські істоти, які, не відаючи навіть, здобули його прихильність. Дивацькі обійми зовсім незнайомого офіцера невелике зробили на нього враження і лише на мить зайняли його цікавість і уяву, але Ярнові речі вразили його в саме серце, він був глибоко ображений і, вертаючись назад, сильне почав собі докоряти, що хоч на одну мить міг забути і не розгледіти жорстоку Ярнову холодність, яка аж світиться з його очей і промовляє в усіх рухах. "Ні,— покликнув Вільгельм,— ти лише уявляєш собі, закляклий світський добродію, що можеш бути другом! Все, що ти мені запропонувати можеш, не варте почуття, яке мене в'яже з цими сіромахами. Яке щастя, що я вчасно розгадав, чого від тебе сподіватися можна!"

Він обійняв Міньйону, яка вийшла йому назустріч, і покликнув:

— Ні, нас ніщо не розлучить, моя дитинко! Так звана мудрість світу не заставить мене покинути тебе і забути, чим я тобі зобов'язаний.

Дитина, гарячі пестощі якої він раніше відхиляв, вельми зраділа цьому несподіваному вияву ніжності і так міцно притулилася до нього, що він, нарешті, ледве звільнився від неї.

Відтоді Вільгельм почав пильніше придивлятися до Ярнових вчинків, які видалися йому не завжди гідні схвалення, ба навіть деякі з них йому зовсім не подобались. Так, наприклад, він мав велику підозру, що вірш на барона, за якого так дорого мусив заплатити педант,— це Ярнова справа. А що він якось у присутності Вільгельма жартував з цього випадку, наш друг вбачав у цьому до краю зіпсоване серце, бо чи може бути що ганебпіше, ніж сміятися з невинного, якому сам завдав страждання, і не думати ні про сатисфакцію, ні про відшкодування? Вільгельм сам радо взявся б за це, бо один вельми чудернацький випадок навів його на слід справжніх винуватців нічного нападу.

Від нього досі завжди таїли, що деякі молоді офіцери а частиною артистів та артисток цілими ночами весело розважались в нижній залі старого замка. Одного разу, вставши за своїм звичаєм вельми рано, Вільгельм випадково зайшов до цієї кімнати, де застав молодь за дуже дивним туалетом. В миску з водою вони натерли крейди і щіточкою намазували це тісто на панталони та камі-зельки, не скидаючи їх, щоб якнайшвидше почистити свій гардероб. Побачивши такий спосіб чистки, наш приятель одразу пригадав, що і в педанта сурдут був забруднений такими ж білими плямами. Підозра ще збільшилась, коли він прознав, що в цій компанії були і баронові родичі.

Щоб ще більше впевнитись у своїх підозрах, він ноча-стував цю молодь невеличким сніданком. Гості розвеселились і почали розповідати різні веселі пригоди. Особливо один із них, що свого часу провадив вербунок, аж надто вихваляв хитрощі та спритність свого капітана, який умів привабити до себе різних людей і кожного обдурити по-своєму. Він широко розводився про те, як той каштан умів спритно зваблювати юнаків доброго виховання та хорошого роду, обіцяючи їм гарні посади і забезпечення, і щиро сміявся з тих небораків, які напочатку тішилися тим, що такий видатний, хоробрий, розумний і щедрий офіцер так їх шанує і вирізняє з-поміж інших.

Як же благословляв Вільгельм свого доброго генія, що несподівано показав йому прірву, на краю якої у своїй наївності він опинився! Він бачив тепер, що Ярно — просто вербувальник, та й годі. Обійми незнайомого офіцера тепер легко було зрозуміти. Йому огидні стали наміри цих людей, і відтоді він став уникати зустрічі з тими, хто носив військову форму. Звістка, що армія вирушає далі, була б йому дуже приємна, якби він не боявся, що доведеться розлучитися зі своєю чарівною приятелькою, і, можливо, назавжди.

Розділ дванадцятий

Тим часом баронеса вже кілька днів місця собі не знаходила від цікавості, бо графова поведінка з того часу, як сталася та пригода, була для неї повною загадкою. Він зовсім змінився в своїх манерах; з його звичайних жартів не чутно було жодного; Його вимоги до трупи і до обслуги стали куди менші. Педантизму і деспотичних нахилів також поменшало, він став якийсь тихий і замислений, хоч і намагався буш веселим, взагалі йому наче інший розум вступив до голови. Для читань, до яких він іноді вдавався, вибирали серйозних, часто релігійних книжок, і баронеса жила в безнастанному острахові, чи граф, зберігаючи спокій про людське око, не плекає часом прихованої злоби, таємного наміру помститись за підступність, випадково ним відкриту. Отож вона поклала сповіритись у всьому Ярнові, бо вони були вже в таких стосунках, коли люди мало що таять одне від одного. Ярно з деякого часу став її найближчим другом, однак мали вони досить розуму, щоб потаїти своє кохання і свої стосунки від шумливого світу, що їх оточував. Тільки від графининого ока не заховався цей новий роман, і дуже можливо, що баронеса тому й хотіла справити таку ж саму втіху й графині, щоб уникнути її тихих докорів, які їй не раз доводилось зазнавати від тої шляхетної душі.

Ледве баронеса розповіла своєму другові цю історію, як він розреготався і покликнув:

— Старий, напевне, думає, що бачив самого себе! Він боїться, що це видиво йому заповідає нещастя, а то й смерть, і тепер став рахманний, як і всі півлюди, коли вже думають про розв'язку, якої ще ніхто не уникнув і не уникне. Але цитьмо! Сподіваюся, що він довго ще проживе, тому треба при всякій нагоді так обтовкмачити його, щоб він дав спокій і дружині, і челядинцям.

. І ось почали вони при кожній нагоді в присутності графа заводити розмови про видива, передчуття тощо. Ярно грав роль скептика, так само, як і його подруга, і вони договорилися до того, що граф, нарешті, відкликав Ярно вбік, почав дорікати йому за вільнодумство і на власному досвіді намагався переконати, що такі історії можливі і навіть траплялися. Ярно прикинувся враженим, потім ніби почав сумніватися і нарешті наче дав-таки себе переконати, але в нічній тиші зі своєю подругою ще більше почав висміювати цю слабовільну світську людину, що раптом позбулася своїх поганих звичок через якесь страшидло і лише за те гідна похвали, що мужніше чекала майбутньої біди, а то, може, й смерті.

— Він, мабуть, і не сподівався природних наслідків, які могло б мати це явище,— вигукнула баронеса з вла-* стивою їй жвавістю, до якої вона могла раптово переходити, як-но їй відлягало від серця.

Ярно був гойно винагороджений, і вони взялися до нових вигадок, щоб іще більше приборкати графа та розпалити й підсилити прихильність графині до Вільгельма.

З таким наміром і розповіли вони всю цю історію графині. Вона, правда, спочатку виявила незадоволення, але згодом замислилась і в спокійні хвилини, здавалось, міркувала над цією сценою, що їй була влаштована, мріяла про неї, яскраво її уявляла.

Нарешті всі стали готуватися до від'їзду, і це не залишало сумніву, що армія незабаром вирушить у похід, а тому і принц також змінить свою головну квартиру, ба навіть пішла чутка, що й граф покине свій маєток і вернеться до міста.