Літа науки Вільгельма Майстера - Сторінка 62

А що я лише на догоду йому, а не з власної забаганки робила те, що вважала за дурниці, ще й до того шкідливі дурниці, то все це стало мені жахливо осоружне.

Без неприємних подробиць і повторень я не змогла б описати, яких зусиль мусила вживати, аби так налагодити мої заняття; які колись мене розважали і порушували мій внутрішній спокій, щоб серце моє стало приступне впливу незримої істоти, і як боляче мені було відчути, що в такий спосіб не уладнати мені суперечки. Бо як тільки я надягала одежу глунства, то ставала не лише дурна на вигляд,— глупота проймала мене всю наскрізь.

Чи смію я тут порушити закон чисто історичного викладу і зробити кілька зауважень про те, що діялося в душі моїй? Що ж могло змінити так мої смаки і спосіб думання, що я на двадцять другому році свого життя, ба й раніше, не мала жодного задоволення з речей, якими люди мого віку невинно втішаються? Чому вони для мене не були невинні? Ну, то дозвольте відповісти: саме тому не були вони для мене невинні, що я знала свою душу не так, як інші, мені подібні. Ні, я знала з досвіду, якого не шукаючи набула, що існують вищі почуття, які дають нам справжню втіху, і тої втіхи ми надаремне шукали б у розвагах, а в тих вищих радощах є також і таємний скарб, що підтримує нас у нещастях.

Але товариські втіхи і розривки молодих літ були вельми привабливі, і я не могла вдавати, що вони мені байдужі. Коли б я тільки хотіла, то могла б тепер вельми тверезо робити те, що колись збивало мене з пантелику, ба навіть погрожувало запанувати наді мною. Тут не можна було йти серединкою, я мусила зректися або звабливих утіх, або солодких внутрішніх почуттів.

Але ця суперечка вирішувалась в моїй душі без мого відома. Коли що-небудь і прагнуло в мені земних насолод, то я все одно не могла їх уживати. Хоч би як хто любив вино, та коли його посадити біля повних бочок у льоху, де від важкого повітря можна задихнутись, у того пропаде хіть до пиття. Чисте повітря краще за вино, це я дуже добре відчувала і одразу з самого початку не довго б міркувала, щоб віддати перевагу добру над задоволенням, якби не боялася втеряти прихильність Нарцисову. Та коли після нескінченних вагань, після безконечних міркувань я пильніше споглянула на зв'язки, що тримають мене біля нього, то відкрила, що вони не міцні, їх можна легке порвати. Я раптом зрозуміча, що нуджуся під скляним ковпаком у безповітряному просторі, треба тільки міцніше штовхнути, щоб розбити його, і ти врятована!

Задумала — одважилась! Я скинула маску і стала завжди чинити те, що було на серці. Нарциса, як і досі, я ніжно любила, але термометр, що був перше в гарячій воді, висів тепер на вільному повітрі і не міг піднятися вище навколишньої температури.

На жаль, вона дуже похолоділа. Нарцис почав віддалятися і якось цуратися мене. В цьому він був вільний, і мій термометр падав у міру того, як він віддалявся. В сім'ї це помітили, допитувалися причини, дивувалися. Я твердо наважилась оголосити, що досить уже принесла жертв, що ладна і далі до кінця життя свого ділити з ним усі злигодні, але вимагаю повної волі для своїх дій, що мої вчинки повинні залежати тільки від моїх переконань, що я, правда, ніколи не буду вперто наполягати на своєму і буду прислухатись до всяких доводів, але щодо мого власного щастя, то рішення залежатиме тільки від мене і жодної принуки я тут не потерплю. Коли б я на досвіді дізналась, що якась поживна і від усіх улюблена їжа мені шкодить, наприклад, кава, то навіть і найзнакомитіший лікар мало б мене переконав, щоб її споживати. Так же мало, а може, й ще менше я вважала для себе морально дозволеними дії, які могли б мене збентежити.

Через те, що я нишком давно вже до цього підготува лась, то суперечки про це були для мене скоріш приємні, аніж прикрі. Я дала волю своєму серцеві і відчула в ю важливість мого рішення. Я не поступалася й на волосину і шорстко збувалася тих, кого не зобов'язана була породинному шанувати. У себе дома я хутко перемогла.

Моя мати ще за молодих літ була таких само поглядів, тільки вони в неї не достигли: злигодні не гнітили її і не розвинули в-ній мужності відстояти свої переконання. Вона раділа, бачивши здійснення в мені своїх потаємних бажань. Молодша сестра, здається, приєдналась до мене, друга насторожилась і притихла. Найбільше перечила тітка. Докази, які вона наводила, здавались їй невідпорними. Вони й справді були такі, бо були надзвичайно простацькі. Нарешті я мусила їй нагадати, що в цій справі вона не має права голосу, і відтоді вона лише зрідка давала зрозуміти, що все-таки стоїть на своєму. Тільки вона одна, близько до цієї справи бувши, і могла залишитись зовсім байдужою до неї. Не буде також перебільшенням, коли я скажу, що то була істота зовсім бездушна і до краю обмежена.

Батько поставився до мене цілком у своєму дусі. Він говорив зі мною про цю справу менше, але частіше, його доводи були розумні і, здавалось йому, незаперечні, і лише глибоке почуття своєї правоти давало мені сили сперечатися з ним. Але незабаром становище змінилось; я мусила звернутися до його серця. Притиснута його розумними доводами, я вдалася до найпевнішого захисту — почуття. Я дала волю своєму язику і сльозам і показала йому, як люблю Нарциса і як гнітила себе майже два роки, як певна того, що роблю правильно і що ладна за цю певність втратити коханого жениха і майбутнє щастя, ба навіть, коли потрібно буде, то й рішитися всього, що я скорше покину вітчизну, батьків, друзів, на чужині зароблятиму хліб, аніж чинитиму супроти своїх поглядів. Батько був зворушений, хоч і не показав цього, помовчав трохи і, нарешті, одверто оголосив себе на моєму боці.

З того часу Нарцис уникав нашого дому, та й батько мій перестав ходити на щотижневі вечірки, де бував Нар-і ис. На це звернули увагу при дворі і в місті. Балакали про це багато, як звичайно полюбляють у таких випадках, в яких публіка бере найжвавішу участь, звикнувши впливати на рішення слабовільних людей. Я досить вивчила світ і знала, що люди часто кепкують з інших за те, до чого самі їх підмовляють. Але й без того тепер при моєму внутрішньому стані всі оці скоромпнущі думки не мали для мене жодного значення.

Проте я не відмовлялась від свого кохання до Нарциса. Хоч я його тепер і не бачила, та серце моє до нього не змінилось. Я ніжно любила його, але якось по-новому, поважніше, ніж досі. Якщо він не буде порушувати моїх переконань, то я буду його. Без цієї умови я відштовхнула б його навіть з цілим царством. Кілька місяців носила я в собі ті почуття і думки, і коли, нарешті, відчула себе досить спокійною і сильною, щоб тихо і поважно підійти до діла, то написала йому чемного, без ніжності листа, в якому питалася, чому він до мене не приходить.

Знаючи його манеру неохоче виправдуватись навіть і в дрібницях, а нишком робити так, як йому заманеться, я рішуче вимагала тепер від нього пояснень. Отримала я довгу і, як мені здається, банальну відповідь у велемовному стилі з незначущих фраз: він, мов, не може влаштуватись на добру посаду, а тому не сміє пропонувати мені свою руку, і я це знаю краще за всіх, як йому досі не щастило, що його довге і марне залицяння може пошкодити моїй репутації, і просить дозволу залишитися, як і досі, вдалині від мене, а як-но він матиме змогу зробити мене щасливою, то свято додержить даного мені слова.

Я негайно відповіла йому, що наші, мов, стосунки давно відомі всім, і, мабуть, уже запізно турбуватися про мою репутацію, найпевнішим захистом для неї буде моє сумління і моя невинність, а йому я без вагання вертаю назад слово і бажаю всілякого щастя. Тієї ж години я отримала коротку відповідь, яка в основному збігалася, з першою. Він стояв на тому, що як отримає посаду, то запитає мене, чи я згодна буду поділити з ним щастя.

Для мене ця відповідь була все одно, що нічого. Я сказала своїм кревним і знайомим, що між нами все скінчено, і так воно й було справді. Бо коли дев'ять місяців по тому він доскочив бажаної посади і ще раз запропонував мені свою руку, то, звичайно, з умовою, що я, як дружина чоловіка, який мусить влаштувати свій дім, повинна буду змінити свої переконання. Я ґречно подякувала і поспішила серцем і розумом геть від цієї історії, як ми поспішаємо з театру, коли вже завіса впала. А що незабаром він знайшов собі багату і значну партію, бо тепер йому легко було це зробити, і я знала, що він по-своєму Щасливий, то й цілком заспокоїлась.

Не можу збути мовчанням і того, що ще тоді, як він не мав посади, та й потім мені кілька разів робили добрі пропозиції, але я, не вагаючись, відхиляла їх, хоч батьки і бажали більшої поступливості від мене.

Тепер, після буряного березня і квітня, чудовий травень, здається, подарував мені найпрекраснішу годину. Я, при доброму здоров'ї бувши, тішилась невимовним душевним супокоєм. Хоч би з якого боку подивитись, то виходило, що при моїй втраті я ще й виграла. Я була молода й чутлива, і світ здавався мені тисячу разів кращий, ніж досі, коли я мусила ходити на бали та забави, аби тільки не нудитись у моєму прекрасному саду. Тепер я не соромилася своєї побожності і не таїла, що люблю від щирого серця науки і мистецтва. Я малювала, читала і знаходила досить людей, які мене підтримували. Замість великого світу, який я покинула, чи, може, він мене покинув, я утворила вкруг себе менший, що був куди багатший і змістовніший. Я любила громадське життя і скажу одверто, що боялась самотності, коли позбулась своїх давніх знайомих. Але тепер вважала, що досить, а може, й гойно винагороджена. Бо лише тепер у мене стало багато знайомих, і не тільки серед своїх, що були однакових переконань зі мною, а й серед іноземців. Моя історія стала широко відома, і багато людей цікаві були побачити дівчину, яка бога шанувала більше, ніж жениха. Тоді взагалі в Німеччині спостерігались релігійні настрої. У багатьох князівських і графських домах виявляли велику турботу про спасіння душі. Не бракувало й серед дворянства таких, що плекали ці почуття, а серед поспільства вони були поширені скрізь.

Тепер я увійшла в ближче знайомство з графською родиною, про яку згадувала вище. Вона стала численніша, бо до міста переїхали деякі їхні родичі.