Літа науки Вільгельма Майстера - Сторінка 88

Вона ходила з ним на прогулянки і, коли трохи втомлювалась, охоче спиралась на його руку.

— Тепер,— говорила вона,— Міньйона більше не лазить і не стрибає, а проте ще й досі відчуває бажання піти геть за ці гірські верховини, від хатки до хатки, від дерева до дерева. Як я заздрю птахам, особливо коли вони так любо й довірливо в'ють свої кубельця.

Тепер стало звичкою, що Міньйона запрошувала свого друга в сад. Коли він бував при роботі або його не можна було знайти, його місце заступав Фелікс, і коли добра дівчина в деякі хвилини немовби зовсім звільнялася від усього земного, то в інші міцно трималася за батька й сина і, здавалось, найбільше боялася розлуки з ними. Наталія наче про щось міркувала.

— Ми бажали,— сказала вона,— щоб через вашу присутність знову відкрилося її бідолашне, добре серце. Чи гаразд ми вчинили — не знаю. ~

Вона замовкла, ніби чекаючи, що скаже Вільгельм. А йому спало на думку, що в теперішніх умовах його шлюб з Терезою може до краю засмутити Міньйону, однак нічого не наважився сказати про свої сумніви і наміри, і в голові не маючи, що Наталія вже знає все.

Так же само не міг він з легким серцем провадити розмову, коли його шляхетна приятелька згадала свою сестру і почала вихваляти її чудову вдачу та жалкувати про її становище. Тому і непомалу збентежився, коли Наталія сповістила, що незабаром він побачить графиню.

— У її чоловіка,— промовила вона,— тепер тільки одне на думці — заступити в громаді небіжчика графа, своїми турботами і діяльністю підтримати й розвинути це велике починання. Він приїде з нею до нас, так би мовити, для того, щоб попрощатися. Потім хоче відвідати різні місця, де розселились громади. З ним, здається, поводяться так, як він бажає, і я майже певна, що він наміряється поїхати з моєю бідолашною сестрою в мандрівку до Америки, щоб уже цілком уподібнитись до свого попередника, а впевнений бувши, що він уже одною ногою в святих, то йому ще заманеться і мученицької слави доступити.

Розділ четвертий

Часто у них заходила мова про Терезу, не раз і побіжно згадували її, і майже щоразу Вільгельм намірявся признатися своїй новій приятельці, що він запропонував руку й серце цій прекрасній жінці. Але його стримувало невідоме почуття, якого й сам не міг з'ясувати. Він так довго вагався, що аж нарешті сама Наталія, своїм звичаєм скромно і лагідно усміхаючись, сказала йому:

— Отже, я, нарешті, мушу порушити мовчання і силоміць завоювати вашу довіру! Чого це ви, мій друже, робите таємницю зі справи, що така важлива для вас і так близько торкається мене? Ви запропонували моїй приятельці руку. Я не без права втручаюся в це діло,— ось мої уповноваження! Ось лист, якого вона пише до вас і посилає через мене.

— Лист від Терези! — скрикнув він.

— Авжеж, мій друже, ваша доля вирішена. Вам поталанило. Дозвольте ж мені вас і вашу подругу віншувати зі щастям.

Вільгельм занімів і втупився в простір. Наталія дивилася на нього; вона помітила, як він зблід.

— Ваша радість така велика,— вела вона далі,— що аж приголомшила вас і відібрала вам мову. Але і я не менше радію від цього і сподіваюсь, що ви будете мені вдячні, коли скажу вам: мій вплив на Терезине рішення відіграв не малу роль. Вона питала в мене поради, і, на диво, ви були якраз тут. Мені пощастило розвіяти деякі її сумніви, що були в неї відносно вас, посланці наші жваво сновигали туди й назад, і ось її рішення! Ось наслідки! А тепер ви мусите прочитати всі її листи. Ви повинні кинути вільний і чистий погляд у прекрасне серце вашої нареченої.

Вільгельм розгорнув листа, якого вона подала йому незапечатаним. В ньому були такі привітні слова:

"Я ваша, така, як є і якою ви мене знаєте. Називаю вас своїм, таким, як ви є і яким я вас знаю. Все, що шлюб у нас і в наших відносинах змінить, ми зуміємо перенести при допомозі розуму, бадьорого настрою і доброї волі. Через те, що нас не пристрасть з'єднала, а прихильність і довіра, то ми ризикуємо менше, ніж тисячі інших. Ви мені, напевне, пробачите, коли я іноді щирим словом згадаю свого давнього друга, зате як мати пригорну до грудей вашого сина. Якщо хочете зараз же поділити зі мною мою невеличку хатину, то ви тут пан і господар. А тим часом завершиться купівля вашого маєтку. Я бажала б, щоб там не робили без мене перемін, щоб одразу показати, що я заслуговую на довіру, якою ви мене обдарували. Бувайте здорові, любий, любий друже, коханий наречений, шановна дружино моя! Тереза пригортає вас до своїх грудей з радістю і надією. Моя подруга розповість вам більше, розповість вам усе".

Вільгельм, у якого цей лист викликав знову яскравий Терезин образ, опанував себе. Під час читання в його душі блискавично мінялися різні думки. Він з жахом відчув у своєму серці ознаки палкої прихильності до Наталії, лаяв себе, називав такі думки безумством, уявляв перед собою Терезу у всій її досконалості, перечитував її листи і став веселіший або принаймні опанував себе настільки, що міг здаватися веселим. Наталія передала йому своє листування з Терезою, з якого ми подаємо деякі уривки.

Описавши по-своєму Вільгельма як жениха, Тереза писала далі:

"Так я уявляю собі чоловіка, який пропонує мені свою руку. Що він пише сам про себе, ти незабаром дізнаєшся з паперів, в яких він одверто змальовує мені себе. Я певна, що буду з ним щаслива".

"Щодо стану, то ти знаєш, якої я про це думки. Деякі люди надзвичайно чутливі до нерівності станів і не можуть цього зносити. Я нікого не хочу переконувати, але сама хочу діяти згідно зі своїми переконаннями. Я не думаю тут наводити прикладів, хоч сама роблю не без прикладу. Я боюся тільки внутрішньої невідповідності, коли начиння не відповідає тому, що містить у собі: надмір пихи і мало втіхи, багатство і скнарість, шляхетність і брутальність, юність і педантизм, потреба і церемонність — ось ті співвідношення, що могли б довести мене до згуби, а світ, як хоче, може їх ганьбити чи шанувати".

"Коли я сподіваюсь, що ми підійдемо одне до одного, то грунтую свої думки на тому, що він схожий до тебе, люба Наталіє, яку я так безмежно ціную і поважаю. Атож, у нього твої шляхетні пошуки і прагнення кращого, через які ми самі створюємо добро, хоч і думаємо, що його знайшли. Як часто я тебе нишком гудила за те, що в тому чи іншому випадкові ти інакше поводилася, як це зробила б я, а проте згодом здебільшого виходило, що ти мала рацію. "Коли ми,— говорила ти,— вважаємо людей за таких, якими вони є в дійсності, то робимо їх гіршими, коли ж ми вважаємо їх за таких, якими вони повинні бути, то підносимо їх до того, до чого вони мусять дійти". Але я добре знаю, що не можу ні дивитися так, ні діяти.

Кмітливість, порядок, дисципліна, наказ — ось моя справа. Я добре пам'ятаю, що сказав Ярно: "Тереза муштрує своїх вихованців, Наталія виховує". Еге ж, він зайшов так далеко, що зовсім не визнає за мною трьох прекрасних властивостей: віри, надії, любові. "Замість віри,— каже він,— у неї кмітливість, замість надії — довіра, замість любові — сталість". І, щиро признаюсь тобі, до нашого знайомства я не знала нічого вищого в світі, як ясність і розум. Тільки твоя присутність мене переконала, оживила, перемогла, і твоїй високій душі я віддаю першість. Свого друга я поважаю в такому ж само розумінні. Його життєпис — це вічне і марне шукання, але шукання не порожнє, а дивне, щире шукання. Він гадає, ще йому може бути дано лише те, що може тільки від нього вийти. Так, моя кохана, і цього разу мені не шкодить моя ясність, я знаю свого нареченого краще, ніж він сам себе знає, і я його поважаю за те ще більше. Я бачу його, але не можу всього обійняти зором, і всієї моєї кмітливості не вистачить, щоб угадати, що він може зробити. Коли я про нього думаю, то його образ завжди зливається з твоїм, і я не знаю, чи гідна того, щоб належати двом таким людям. А щоб бути гідною того, я виконуватиму свої обов'язки і робитиму те, чого від мене чекають і на що сподіваються".

"Чи я згадую Лотаріо? Гаряче, щодня! Жодної хвилини я не можу обійтися без нього в тому товаристві, яким оточую себе в уяві. О, як я жалію цього чудового юнака, який через молодечий гріх поріднився зі мною і волею природи такий близький тобі! Справді, така істота, як ти, була б гідніша його, ніж я. Тобі я могла б і мусила б його віддати. Будьмо ж для нього тим, чим тільки можливо, покіль він не знайде собі гідної дружини, але й тоді будьмо разом і залишмося разом".

— Що ж тоді скажуть наші друзі? — почала Наталія.

— Ваш брат нічого не знає про це?

— Ні, так само, як і ваші кревні, справа цього разу влаштована виключно нами, жінками. Не знаю, якими химерами заморочила Лідія Терезину голову. Вона, здається, не довіряє абатові і Ярно. Лідії пощастило-таки влити їй підозру щодо таємних зв'язків і планів, про які я в загальному хоч і знала, але ніколи не збиралася глибше в них втручатися, зважившись на цей рішучий крок у своєму житті, вона визнавала тільки мій вплив. З моїм братом вона вже домовилась, що кожне з нпх повідомить другого, якщо буде брати шлюб з ким іншим, але радитись одне з одним щодо цього не будуть.

Наталія написала своєму братові листа і покликала Вільгельма, щоб і він дописав кілька слів, бо про це її просила Тереза. Вже хотіли були його й запечатати, коли несподівано заповістився Ярно. Його зустріли найпривіт-ніше, та й він, здавалось, був у дуже веселому і жартівливому настрої, що аж, нарешті, не втерпів і промовив:

— Власне, прибув я сюди, щоб принести вам вельми дивну, хоч і приємну, звістку. Вона торкається Терези. Ви вже нам, люба Наталіє, не раз дорікали, що ми втручаємось у багато справ. Але тепер ось побачите, як то добре мати скрізь своїх вивідувачів. Ану вгадайте і покажіть свою чуйність!

Самовдоволення, з яким він вимовив ці слова, лукава міна, з якою подивився на Вільгельма і Наталію, переконали їх обох, що їхню таємницю відкрито. Наталія тоді сказала сміючись:

— А ми набагато хитріші, ніж ви думаєте. Вашу загадку ми наперед розгадали й на папері записали.

Сказавши це, вона передала йому листа до Лотаріо, радіючи, що їй пощастило так влучно відперти несподіванку, якою він думав їх збентежити. Ярно здивовано взяв листа, пробіг його очима і, геть звомпивши, впустив його з рук.