Майже опівночі - Сторінка 15

— Крайдерові врешті пощастило умовити його покинути Вашінгтон?

— Ні, — відказав Вінсент. — Я сьогодні вже кілька разів розмовляв з Крайдером. Вони мають намір вивезти президента із столиці навіть усупереч його бажанню. Хоч силоміць, якщо доведеться. Секретна служба має такі повноваження на той випадок, коли президентові загрожує небезпека.

— Отже, сам президент досі не зрозумів цього! — обурився Шерідан. — Мабуть, покладається на Ховінга з його комп'ютерами!

— Можливо, він і має рацію, — тихо мовив Вінсент.

— Дай Боже, щоб це було так, — буркнув Шерідан. — Чи бачили ви коли-небудь, як така цяцька вибухає?

— Атомна бомба?

— Так.

Вінсент похитав головою.

— Ні, не бачив. — Посмішка вже сходила з його обличчя. — І сподіваюся, ніколи не побачу.

— Я теж сподіваюся, — тут-таки підхопив Шерідан, — але я бачив, Бобе. — Він на хвилину замислився, уявивши собі той жах.

— йдеться про щось більше, ніж безпека президента, — мовив Вінсент. — Не забувайте про конгрес. Про Пентагон. Про інші державні установи. А іноземні дипломати? Перелік можна продовжити. Президент сказав Крайдерові, що саме відбувається велика міжнародна нарада. Якби він зник без пояснень, причому цілком правдоподібних пояснень, які задовольнили б най-недовірливіших людей у світі, могла б виникнути страшенна паніка. Самі тільки чутки про такий крок призведуть до лавиноподібної реакції. Ви забули, генерале, що досі не просочилося жодного слова про викрадення атомних бомб. Такий був наказ [203] Білого дому. — Обличчя .Вінсента відбивало його внутрішні сум-ніви. — Не знаю, правильний то наказ чи ні, але хвалити Бога, що не мені довелось вирішувати це питання. Бо хоч яке було б рішення, воно однаково виявиться неправильним.

— Як ви можете...

Вінсент, махнувши рукою, урвав його:

— Генерале Шерідан, річ у тім, що ми досі не знаємо, де тепер бомби. Ми тільки висуваємо припущення. Ми не маємо...

— Знаю, знаю! — вигукнув Шерідан. — Лист може означати все що завгодно і може нічого не означати. Він навіть може за-вести'нас на хибний шлях. Я вгадую вашу думку і дуже шкодую, що не маю чим вам заперечити. Бомби можуть бути де завгодно, в першому-лігішому із сотні міст. Одна, скажімо, в Лондоні, друга в Токіо, третя в Мехіко... — Він майже задихнувся від гніву і тихо закінчив:— — Де завгодно...

Кербі встав, потягся.

— Я... — і замовк, почувши дзеленчання внутрішнього телефону. Він натис кнопку. — Кербі слухає.

— Містер Вінсент з вами, Лью?

— Так, він теж слухає. Що там у вас?

— Сілбер заговорив. Він вимагає негайного побачення з містером Вінсентом. Каже, це надзвичайно важливо.

Кербі глянув на Вінсента. Той уже простував до дверей.

— Котра зараз година, містере Вінсент?

Вінсент пильно поглянув на Сілбера. Вперше їхній єдиний свідок, який міг знати, де їм шукати бомби, здавався схвильованим. Він навіть нетерпляче махнув рукою, кваплячи Вінсента.

— Я проспав більше, ніж розраховував, — мовив він. — Ці таблетки... Я мав передати вам повідомлення рівно об одинадцятій вечора.

Вінсент поглянув на годинник.

— То ви спізнились на десять хвилин. Це входить до ваших інструкцій?

— Так, так. Вам треба подивитись на гору. Опівночі. — Сілбер задихався. — Рівно опівночі.

В цьому було щось надзвичайно важливе. Вінсент стежив за Сілбером, примруживши очі. Треба було змінити тон.

— На яку гору? — проревів він.

Сілбер ще раз глибоко зітхнув і заплющив очі.

— Вона зветься Горгоніо.

— Горгоніо! — вигукнув генерал Шерідан, але Вінсент помахом руки попросив його замовкнути.

— Гора Горгоніо?

— Так, так. Правильно. [204]

Вінсент помітив, що Бейєрсдорф уже зник із кімнати. Не відриваючи погляду від обличчя Сілбера, він запитав-:

— Може, ви скажете нам чому, містере Сілбер? — Він знову перейшов на ввічливий тон.

Сілбер спроквола похитав головою.

— Ні. Я більше нічого не знаю. В інструкції було написано тільки це. Сказати вам, щоб ви подивились на гору Горгоніо рівно опівночі. Повірте мені, це все, що я знаю. — Він дивився на них безтямними очима.

В сусідній кімнаті підполковник Бейєрсдорф уже намагався зв'язатися напрямки з авіабазою Нортон. Водночас він гукнув одному із співробітників, щоб той негайно додзвонився по іншому телефону до Джіма Крайдера в Білому домі. Справа йшла до розв'язки, адже й віслюкові зрозуміло, навіщо опівночі треба дивитись на гору Горгоніо.

Хтось збирався влаштувати там фейєрверк.

Бейєрсдорф поглянув на годинник.

До півночі лишалося сорок три хвилини.

10

Генерал Артур Шерідан, убігши до кабінету, побачив свого помічника.

— Купера! — гаркнув Шерідан. Бейєрсдорф кивнув.

— Даю екстрений виклик, — швидко відповів він. — Я повідомлю вас, як тільки...

— Аз Крайдером зв'язалися?

— Онде, з другого апарата, — показав рукою Бейєрсдорф. — Намагаємося зв'язатися з Білим домом... Візьміть паралельну трубку, генерале.

Обидва припали до телефонних трубок.

— Слухайте, — холодно урвав Бейєрсдорф когось на тому кінці дроту, — це виклик надзвичайної екстреності! Зрозуміло? Над-зви-чай-ної... Мене не цікавить, де зараз генерал Купер і що він робить. Розшукайте його — і крапка... Він якраз приземлюється? Чудово, у вас там машина, негайно привезіть його на оперпункт. Генерал Шерідан чекає тут розмови з ним... Та ні, хаи'вам чорг! Не кладіть трубку! Залиште зв'язок відкритим і тицьніть трубку просто у вухо генералові Куперу, тільки-но він зайде. Виконуйте. — Бейєрсдорф прикрив мікрофон рукою і обернувся до Шерідана. — Ви все чули, генерале.

— Гаразд. — Шерідан поглянув на агента ФБР, який чергував біля другого апарата. — Додзвонилися до Білого дому? [205]

— Зараз з'єднають з Крайдером, сер.

Шерідан обернувся, побачивши Боба Вінсента та Лью Кербі, які підходили до нього.

З хвилини на хвилину мене з'єднають з Маркусом Купе-ром на Нортонській базі ВПС. Ваш агент намагається додзвонитися до Крайдера з другого апарата. А ви могли б... Кербі, викличте по лінії термінового зв'язку Пентагон. Начальника штабу ВПС. Використайте код номер шість "Червоне крило". За його допомогою ви зв'яжетесь із начальником штабу навпрямки, незалежно від того, де він і що робить. І не зважайте на Об'єднаний комітет начальників штабів. Цей код автоматично включить їх у розмову.

Вінсент з видимим нетерпінням чекав, коли можна буде поставити запитання.

— Генерале, а де вона, ця гора Горгоніо?

— Вона зветься Сан-Горгоніо, — поправив Шерідан. — Велика шпиляста гора, близько трьох з половиною кілометрів заввишки. В пасмі Сан-Бернардіно.

— А де це? — спитав Вінсент.

— Миль за двадцять на схід від містечка Сан-Бернарділо. За вісімдесять чи, може, дев'яносто миль на схід від Лос-Анджелеса.

Вінсент спохмурнів.

— Скажіть по щирості, генерале. Чи думаєте ви... Шерідан випередив його запитанням:

— Яка, в біса, користь з наших думок? Вони почали діяти — оце головне. Особисто я не знаю, чи заклали вони там одну з бомб, але що лишається нам робити, чорт забирай? Ми повинні виходити з припущення, що там є бомба. І зробити ївсе, щоб відшукати її протягом найближчих тридцяти хвилин. — Шерідан щосили вдарив кулаком по долоні:-Прокляття! Адже в тому районі цілі розсипи дрібних поселень. Що як та штука справді бабахне опівночі?.. А я певен, що вона таки там і вже на бойовому зводі... Ми повинні виступити із застереженням. Чи зможуть ваші люди поклопотатись про це?.. Гаразд. У районі небезпеки мають працювати всі радіо— і телевізійні станції. Вони підключені до екстрених каналів зв'язку. В разі потреби ми зможемо використати й постійно діючі лінії екстреного зв'язку протиповітряної оборони. Радіоповідомлення має бути стислим і переконливим. Кожному —в приміщення і залишатися там! На це якраз і вистачить часу. Пояснити їм, що літак з бомбою на борту зазнав аварії над Сан-Горгоніо, що він палає й існує загроза вибуху його бомбового вантажу. Це покладе край панічним чуткам про напад іззовні. Коли зв'яжетеся із штабом протиповітряної оборони — я до вас приєднаюсь, як тільки зможу, — роз-[206] тлумачте їм усе якомога переконливіше, щоб вони зопалу не натиснули там якісь червоні кнопки.

Вінсент обернувся до людей, які супроводжували його.

— Вам ясно? Негайно виконуйте. — Віддавши цей наказ, він знов обернувся до Шерідана.

— Ви говорили щось про пошуки бомби. Це реально?

— Шанс є.

— Який?

— Не знаю. Це залежить від... — Шерідан миттю урвав розмову, коли Бейєрсдорф показав йому на телефон. — Бобе, візьміть паралельну. Я хочу, щоб ви були в курсі справ. — Сам він вихопив трубку з рук Бейєрсдорфа. — Генерал Купер?.. Так, це Арт Шерідан. Хвилинку... Тут у нас Боб Вінсент з ФБР. Він слухатиме нашу розмову і, можливо, захоче включитись.

Вінсент, узявши паралельну трубку, кивнув Шеріданові.

— Генерале, не можна гаяти ні секунди. Слухайте мене уважно, — швидко й виразно промовив Шерідан.

Вінсент почув, як генерал-майор Маркус Купер затамував подих. Він оце тільки приземлився на реактивному винищувачі, телефонну трубку йому тицьнули просто в обличчя, тільки-но він убіг на оперативний пункт бази, і ось тепер офіцер, нижчий за нього званням, гарчить на нього тоном сержанта, який муштрує новобранців. Маркус Купер знав Артура Шерідана. Вони колись служили на одній базі, і він знав про високу репутацію цього бригадного генерала. Він також добре розумів, що в тих випадках, коли відбувається щось страхітливе, не слід чіплятися за субординацію.

— Я вас слухаю, Арте.

— Вам відомо про С-сто тридцять, який без вісті пропав з п'ятьма бомбами на борту, чи не так?

— Атож, я в курсі. А хіба...

— Поки що без запитань, сер. У нас немає часу вдаватися в деталі, але є всі підстави вважати, що одну з тих бомб закладено десь на вершині Сан-Горгоніо. За тридцять п'ять хвилин вона має вибухнути. Три сотні кілотонн: ви знаєте, що буде, коли вибухне.

Під час короткої паузи Купер гарячково обмірковував те, що вже було ясно Артурові Шерідану. Сан-Горгоніо стриміла за двадцять миль від Нортонської бази ВПС, якою командував він, генерал Маркус Купер. Під його началом перебували три ескадрильї вертольотів. Одна для рятувальних операцій на морі, друга для операцій особливого призначення і третя для учбових занять. Кожна ескадрилья мала по шість потужних машин конструкції Сікорського. З цих вісімнадцяти вертольотів у строю мало бути щонайменше дванадцять — п'ятнадцять і не менше чотирьох — у постійній бойовій готовності.