Метаморфози - Сторінка 51
- Овідій -
Будь-якого він міг набувати
556] Вигляду й знову ставати собою. Таку йому здатність
557] Дав моревладний Нептуп — зачинатель роду Нелея.
558] Ким тільки той не ставав, щоб не датись Алкідові в руки!
559] Врешті, в орла обернувся, що в небі стрімкі блискавиці
560] Носить у кігтях кривих, полюбившись отцеві безсмертних.
561] Сили набувши орлиної,— кігтями, крилами, дзьобом
562] Дряпати, бити, клювати почав він обличчя Геракла.
563] Та тірінфієць напнув проти нього свій лук непохибний
564] І, поки птах, у підхмар я злетівши, повис нерухомо,
565] Вцілив стрілою туди, де крило прилягає до тіла.
566] Рана була незначна. Та залізом підсічені м язи
567] Слабнуть. Ні поруху в них, ані сили до лету немає.
568] Вже не опертись йому на повітря крилом онімілим —
569] Каменем падає вниз, а стріла, що заледве трималась,
570] Тільки-но впав — од самої ваги його тіла проникла
571] Глибоко в бік, а пробилась ліворуч, уже через горло.
572] Досі ще дивно тобі, що діянь твого батька, Геракла,
573] Я не вславляю, прекрасний проводарю суден родоських?
574] Як за братів одімщуся, коли не мовчатиму вперто
575] Про перемоги його? А з тобою ж я вік буду в дружбі".
576] Так закінчив Нелеїд, оповідач солодкомовний.
577] Всі ж, тільки старець замовк, осушивши повторені кухлі,
578] З лож повставали і, поки ще ніч, подались на спочинок.
579] А моревладний Нептун, чий тризубець усмирює хвилі,
580] Вражений тим, що, змінивши свій вид, Фаетоновим птахом
581] Син його став, запалавши злобливим вогнем до Ахілла,
582] Грізного войовника, понад міру завзявся на нього.
583] Вже коло двох п ятиліть вирувала війна, коли так ось
584] Він до Смінтейця звернувсь, до буйноволосого бога:
585] "О наймиліший мені з-між синів мого владного брата,
586] Ти, з ким я марно колись обгороджував стінами Трою!
587] Чи не зітхнеться тобі, коли глянеш на вежі, готові
588] Впасти ось-ось? Чи не жаль тобі тих, що лягли тисячами,
589] Стійко боронячи їх? Чи тебе не тривожить принаймні
590] Гектора тінь, кого коні тягли вколо стін Іліона?
591] Втім, ще й донині живе собі той, хто є втіленням люті,
592] Нашої праці нищитель — Ахілл, що впивається кров ю!
593] Хай лиш потрапить до рук — незабарно відчує велику
594] Силу тризубця мого! Та коли мені стрітись не дано
595] З ворогом,— ти крадькома вкороти йому віку стрілою!" [219]
596] Той головою схитнув. Потураючи дядьковій волі,
597] А водночас і своїй, оповившись у хмару, в троянський
598] Табір Делієць прибув. Серед січі кривавої, бачить,
599] Лук напинає Паріс, час од часу в незнатних ахейців
600] Стріли пускаючи. Бог, об явившись: "Чи варто,— питає,-
601] Зброю ось так марнувать? Коли й справді своїм спочуваєш,-
602] То за братів оді мсти, свої стріли скеруй на Ахілла!"
603] Мовив і сам, на Пеліда вказавши, що юрми1 троянців
604] Так і косив, повернув проти нього Парісову зброю
605] І власноручно стрілу спрямував непомильну, смертельну.
606] Що після Гектора смерті могло звеселити Пріама,-
607] Сталося! Ти, хто стількох переміг, переможений нині
608] Викрадачем боягузливим грецької жінки, Ахілле!
609] Знав би ти, що не боєць, а бабій тобі смерть заподіє,-
610] Від термодонтської, певно, волів би загинуть сокири!
611] Ось він, фрігійців гроза, охорона й окраса пеласгів,
612] Сам воївник Еакід, що не відав у битвах поразки,-
613] В полум і. Бог його зброїв і бог його спалював цей же.
614] Вже спопелився великий Ахілл, і зосталось од нього
615] Так небагато, що нічим наповнити й урни, та слава,
616] Слава — живе й переповнює світ неозорно великий!
617] Ось яка міра Пелідові личить! її осягнувши,
618] Сам він співмірний собі, непідвладний глибинам Аїду.
619] Щит його зваду зчинив, та таку, що й не важко пізнати,
620] Хто його власником був. Щодо зброї — вирішує зброя.
621] Все ж ні Тідід, ні Ойлеїв Еант не посміли ставати
622] До суперечки про щит; ні з Атрідів молодший, ні старший
623] Віком і чином — ніхто. Тільки велетень — син Теламона
624] З сином Лаерта узявсь нагороду славетну здобути.
625] Не захотів Танталід у цю справу невдячну встрявати,
626] Каже аргоським вождям, щоб вони серед табору сіли —
627] З себе на них переклав суперечки цієї розв язку.
КНИГА ТРИНАДЦЯТА
1] Повагом сіли вожді. Простолюддя — вінцем доокола.
2] Першим піднявся Еант — щита семишкірого власник.
3] І, через силу тамуючи гнів, на берег сігейський
4] Зиркнув похмуро, на ряд кораблів і, до неба піднявши
5] Руки, промовив: "Ми тут, перед суднами,— свідок Юпітер! —
6] Хочемо правду знайти. Мій суперник — Улісс-ітакієць,
7] Той, хто від полум я Гектора геть утекти не вагався;
8] Я ж — те полум я збив, одігнав якнайдалі від суден.
9] Отже, безпечніше тут хитромудро словами змагатись,
10] Аніж руками — в бою. Але з мене такий красномовець,
11] Як із того — воївник: що на вістрі жорстокої битви
12] Зброєю можу звершити, те він — язиком на зібранні.
13] Зайве, гадаю, пеласги, про вчинки свої перед вами
14] Мову вести: ви їх бачили. Краще від нього почути.
15] Що він без свідків чинив, якщо ніч не вважати за свідка!
16] Справді великого я домагаюсь. Одначе, погляньте,
17] Хто мій суперник! Хіба ж це не скромно було б для Еанта
18] Взяти нехай навіть.берло, якщо 6 ним Улісс мав пишатись?
19] Ну а для нього й сьогоднішній спір нагородою буде:
20] Піде ні з чим, та позаздрять йому, що з Еантом змагався!
21] Я ж — коли б навіть на мужність мою лягла недовіра —
22] Був би походженням неперевершений: син Теламона,
23] Мужа, що стіни троянські здобув під рукою Геракла
24] І побережжя Колхіди торкнувсь кораблем пагасейським.
25] Батьком його був Еак, безгомінного світу володар.
26] Де еолійцю Сісіфу загрожує скеля нависла.
27] Щодо Еака, то сином своїм визнає його навіть
28] Батько всевишніх богів, тож Еант від Юпітера — третій.
29] Втім, навіть цей родовід не велику приніс би в цій справі
30] Користь, якби не ріднив мене також з Ахіллом великим:
31] Він мені брат; мені — й зброя його! Чи потомок Сісіфа,
32] Схожий, мов крапля води, на свого віроломного предка,
33] Мав би йменами чужими неславити рід Еакідів? [221]
34] Перший я зброю надів, без наказу прибув — і за це ось
35] Ще й не присуджують зброї мені! Вона, бачте, для того,
36] Хто замикав наш похід, хто не квапився, граючи дурня,
37] Йти на війну, поки викрутів тих не розкрив ще хитріший —
38] Та не на користь свою — Навпліад і нарешті не змусив
39] Страхополоха цього й хитруна до військової служби!
40] Той, хто ніякої зброї не брав, нині візьме найкращу?
41] Я ж, кому в ході війни припадали одні небезпеки,
42] Шани і братніх дарів маю бути позбавлений нині?
43] Був би правдивий той шал, чи хоча б ми повірили в нього,-
44] З нами б тоді він сюди, до фрігійських укріплень, не вибравсь,
45] Перший до вчинків лихих спонукач! І тебе, Пеантіде,
46] Не залишили б на Лемносі ми на великий свій сором!
47] Нині — йде поголос — ти, в лісовій заховавшись печері,
48] Скелі зітханнями рвеш і по праву для сина Лаерта
49] Кари благаєш — не марно, хіба що всевишніх немає!
50] Хто з нами йшов у похід, присягавсь на одну з нами зброю,
51] Хто був одним із вождів, кому лук свій і стріли несхибні
52] В спадок Геракл передав,— і голодний, і хворий сьогодні
53] Живиться м'ясом птахів, одягає їх пір'я; на них же
54] Стріли розтрачує ті, що їм суджено Трою здобути.
55] Все ж він лишився живий, бо не був за супутця Уліссу.
56] На самоті й Паламед нещасливий бажав би лишитись!
57] Жив би й тепер, а коли б і загинув, то хоч без провини!
58] Мстивий У лісе — пам ятав-бо, хто вдаваний шал його викрив! —
59] Зраду пришив Паламедові, ще й довести постарався
60] Вигадку: золото сам закопав, сам і виявив потім!
61] Так він підточував сили ахейців і смертю, й вигнанням,-
62] Як тільки міг. Так воює Улісс, так до страху схиляє!
63] Хай красномовнішим буде, ніж Нестор,— мене ж не зуміє
64] Переконать, що цього ж таки Нестора кинути в скруті —
65] Злочином жодним не є, хоча старець благав допомоги:
66] Зранений кінь був під ним, та й самого роки похилили —
67] Друг же руки не .подав. Цього злочину я не придумав! —
68] Хай буде свідком Тідід: він по імені кликав Улісса,
69] Врешті, схопивши, соромив за втечу тремтливого друга.
70] Смертних учинки боги справедливим оцінюють зором!
71] Ось допомоги жде той, що її не подав; хто покинув —
72] Буде покинутий сам: цей закон він для себе ж накреслив.
73] Чую: "Рятуйте!" — кричить. Я підбіг. Ледь живий уже, бачу,
74] Зблідлий од страху, тремтить — неминучої смерті чекає.
75] Щит свій важкий простягнувши над ним, що лежав у пилюці,
76] Душу нікчемну зберіг — не велика це честь! — боягузу.
77] Хоче продовжити спір? Повернімось туди, щоби знову
78] Битва була, й твоя рана, і страх, твій супутник постійний;
79] Словом,— ховайся за щит і за мужність — щита домагайся!
80] От врятував я його від загину, і що б ви гадали? — [222]
81] Щойно від рани конав, а за хвилю — чкурнув, наче олень.
82] Гектор наспів — і з собою богів залучає до битви.
83] Не одного лиш тебе налякав його натиск, Уліссе,-
84] Навіть хоробрий здригнувсь,— таким жахом од нього війнуло!
85] Я ж, поки кров'ю впивавсь він, тягар величезний піднявши.
86] Здалеку в нього метнув-і горілиць герой повалився.
87] Я проти нього'пішов, коли виклик він кинув ахейцям:
88] Кожен-бо в думці благав, щоб на мене впав тоді жереб —
89] І помогли молитви. А якщо вас цікавить сьогодні
90] Хід поєдинку того, то супернику я не піддався.
91] Ось і мечем, і вогнем, заручившись самим Громовержцем,
92] Ворог сягає вже до кораблів: де ж Улісс красномовний?
93] Цими грудьми я зберіг вам повернення: тисячу суден
94] Я захистив. Нині зброї прошу за врятовані судна!
95] Втім, коли правду казать, то не стільки мені, як тій зброї
96] Робиться честь: чи була б вона славна без слави моєї?
97] Зброї більше потрібен Еант, ніж Еантові — зброя.
98] З цим ітакієць хай Реса зрівняє, нікчему Долона,
99] Сина Пріама, Гелена і те, як він викрав Палладу.
100] Сам же — ніщо він при світлому дні без руки Діомеда.
101] Тож, коли зброю давати йому за такі от заслуги,-
102] Краще її розділіть: Діомедові — більшу частину!
103] Для ітакійця яка з неї користь? Він завжди голіруч
104] Ворога брав і бере, та не в чеснім бою, а зненацька.
105] Цей променистий шолом, що виблискує золотосяйно,
106] Тільки завадить Уліссу: принишклого в засідці зрадить.
107] Зрештою, надто обтяжливим для голови дуліхійця
108] Був би Ахіллів шолом.
556] Вигляду й знову ставати собою. Таку йому здатність
557] Дав моревладний Нептуп — зачинатель роду Нелея.
558] Ким тільки той не ставав, щоб не датись Алкідові в руки!
559] Врешті, в орла обернувся, що в небі стрімкі блискавиці
560] Носить у кігтях кривих, полюбившись отцеві безсмертних.
561] Сили набувши орлиної,— кігтями, крилами, дзьобом
562] Дряпати, бити, клювати почав він обличчя Геракла.
563] Та тірінфієць напнув проти нього свій лук непохибний
564] І, поки птах, у підхмар я злетівши, повис нерухомо,
565] Вцілив стрілою туди, де крило прилягає до тіла.
566] Рана була незначна. Та залізом підсічені м язи
567] Слабнуть. Ні поруху в них, ані сили до лету немає.
568] Вже не опертись йому на повітря крилом онімілим —
569] Каменем падає вниз, а стріла, що заледве трималась,
570] Тільки-но впав — од самої ваги його тіла проникла
571] Глибоко в бік, а пробилась ліворуч, уже через горло.
572] Досі ще дивно тобі, що діянь твого батька, Геракла,
573] Я не вславляю, прекрасний проводарю суден родоських?
574] Як за братів одімщуся, коли не мовчатиму вперто
575] Про перемоги його? А з тобою ж я вік буду в дружбі".
576] Так закінчив Нелеїд, оповідач солодкомовний.
577] Всі ж, тільки старець замовк, осушивши повторені кухлі,
578] З лож повставали і, поки ще ніч, подались на спочинок.
579] А моревладний Нептун, чий тризубець усмирює хвилі,
580] Вражений тим, що, змінивши свій вид, Фаетоновим птахом
581] Син його став, запалавши злобливим вогнем до Ахілла,
582] Грізного войовника, понад міру завзявся на нього.
583] Вже коло двох п ятиліть вирувала війна, коли так ось
584] Він до Смінтейця звернувсь, до буйноволосого бога:
585] "О наймиліший мені з-між синів мого владного брата,
586] Ти, з ким я марно колись обгороджував стінами Трою!
587] Чи не зітхнеться тобі, коли глянеш на вежі, готові
588] Впасти ось-ось? Чи не жаль тобі тих, що лягли тисячами,
589] Стійко боронячи їх? Чи тебе не тривожить принаймні
590] Гектора тінь, кого коні тягли вколо стін Іліона?
591] Втім, ще й донині живе собі той, хто є втіленням люті,
592] Нашої праці нищитель — Ахілл, що впивається кров ю!
593] Хай лиш потрапить до рук — незабарно відчує велику
594] Силу тризубця мого! Та коли мені стрітись не дано
595] З ворогом,— ти крадькома вкороти йому віку стрілою!" [219]
596] Той головою схитнув. Потураючи дядьковій волі,
597] А водночас і своїй, оповившись у хмару, в троянський
598] Табір Делієць прибув. Серед січі кривавої, бачить,
599] Лук напинає Паріс, час од часу в незнатних ахейців
600] Стріли пускаючи. Бог, об явившись: "Чи варто,— питає,-
601] Зброю ось так марнувать? Коли й справді своїм спочуваєш,-
602] То за братів оді мсти, свої стріли скеруй на Ахілла!"
603] Мовив і сам, на Пеліда вказавши, що юрми1 троянців
604] Так і косив, повернув проти нього Парісову зброю
605] І власноручно стрілу спрямував непомильну, смертельну.
606] Що після Гектора смерті могло звеселити Пріама,-
607] Сталося! Ти, хто стількох переміг, переможений нині
608] Викрадачем боягузливим грецької жінки, Ахілле!
609] Знав би ти, що не боєць, а бабій тобі смерть заподіє,-
610] Від термодонтської, певно, волів би загинуть сокири!
611] Ось він, фрігійців гроза, охорона й окраса пеласгів,
612] Сам воївник Еакід, що не відав у битвах поразки,-
613] В полум і. Бог його зброїв і бог його спалював цей же.
614] Вже спопелився великий Ахілл, і зосталось од нього
615] Так небагато, що нічим наповнити й урни, та слава,
616] Слава — живе й переповнює світ неозорно великий!
617] Ось яка міра Пелідові личить! її осягнувши,
618] Сам він співмірний собі, непідвладний глибинам Аїду.
619] Щит його зваду зчинив, та таку, що й не важко пізнати,
620] Хто його власником був. Щодо зброї — вирішує зброя.
621] Все ж ні Тідід, ні Ойлеїв Еант не посміли ставати
622] До суперечки про щит; ні з Атрідів молодший, ні старший
623] Віком і чином — ніхто. Тільки велетень — син Теламона
624] З сином Лаерта узявсь нагороду славетну здобути.
625] Не захотів Танталід у цю справу невдячну встрявати,
626] Каже аргоським вождям, щоб вони серед табору сіли —
627] З себе на них переклав суперечки цієї розв язку.
КНИГА ТРИНАДЦЯТА
1] Повагом сіли вожді. Простолюддя — вінцем доокола.
2] Першим піднявся Еант — щита семишкірого власник.
3] І, через силу тамуючи гнів, на берег сігейський
4] Зиркнув похмуро, на ряд кораблів і, до неба піднявши
5] Руки, промовив: "Ми тут, перед суднами,— свідок Юпітер! —
6] Хочемо правду знайти. Мій суперник — Улісс-ітакієць,
7] Той, хто від полум я Гектора геть утекти не вагався;
8] Я ж — те полум я збив, одігнав якнайдалі від суден.
9] Отже, безпечніше тут хитромудро словами змагатись,
10] Аніж руками — в бою. Але з мене такий красномовець,
11] Як із того — воївник: що на вістрі жорстокої битви
12] Зброєю можу звершити, те він — язиком на зібранні.
13] Зайве, гадаю, пеласги, про вчинки свої перед вами
14] Мову вести: ви їх бачили. Краще від нього почути.
15] Що він без свідків чинив, якщо ніч не вважати за свідка!
16] Справді великого я домагаюсь. Одначе, погляньте,
17] Хто мій суперник! Хіба ж це не скромно було б для Еанта
18] Взяти нехай навіть.берло, якщо 6 ним Улісс мав пишатись?
19] Ну а для нього й сьогоднішній спір нагородою буде:
20] Піде ні з чим, та позаздрять йому, що з Еантом змагався!
21] Я ж — коли б навіть на мужність мою лягла недовіра —
22] Був би походженням неперевершений: син Теламона,
23] Мужа, що стіни троянські здобув під рукою Геракла
24] І побережжя Колхіди торкнувсь кораблем пагасейським.
25] Батьком його був Еак, безгомінного світу володар.
26] Де еолійцю Сісіфу загрожує скеля нависла.
27] Щодо Еака, то сином своїм визнає його навіть
28] Батько всевишніх богів, тож Еант від Юпітера — третій.
29] Втім, навіть цей родовід не велику приніс би в цій справі
30] Користь, якби не ріднив мене також з Ахіллом великим:
31] Він мені брат; мені — й зброя його! Чи потомок Сісіфа,
32] Схожий, мов крапля води, на свого віроломного предка,
33] Мав би йменами чужими неславити рід Еакідів? [221]
34] Перший я зброю надів, без наказу прибув — і за це ось
35] Ще й не присуджують зброї мені! Вона, бачте, для того,
36] Хто замикав наш похід, хто не квапився, граючи дурня,
37] Йти на війну, поки викрутів тих не розкрив ще хитріший —
38] Та не на користь свою — Навпліад і нарешті не змусив
39] Страхополоха цього й хитруна до військової служби!
40] Той, хто ніякої зброї не брав, нині візьме найкращу?
41] Я ж, кому в ході війни припадали одні небезпеки,
42] Шани і братніх дарів маю бути позбавлений нині?
43] Був би правдивий той шал, чи хоча б ми повірили в нього,-
44] З нами б тоді він сюди, до фрігійських укріплень, не вибравсь,
45] Перший до вчинків лихих спонукач! І тебе, Пеантіде,
46] Не залишили б на Лемносі ми на великий свій сором!
47] Нині — йде поголос — ти, в лісовій заховавшись печері,
48] Скелі зітханнями рвеш і по праву для сина Лаерта
49] Кари благаєш — не марно, хіба що всевишніх немає!
50] Хто з нами йшов у похід, присягавсь на одну з нами зброю,
51] Хто був одним із вождів, кому лук свій і стріли несхибні
52] В спадок Геракл передав,— і голодний, і хворий сьогодні
53] Живиться м'ясом птахів, одягає їх пір'я; на них же
54] Стріли розтрачує ті, що їм суджено Трою здобути.
55] Все ж він лишився живий, бо не був за супутця Уліссу.
56] На самоті й Паламед нещасливий бажав би лишитись!
57] Жив би й тепер, а коли б і загинув, то хоч без провини!
58] Мстивий У лісе — пам ятав-бо, хто вдаваний шал його викрив! —
59] Зраду пришив Паламедові, ще й довести постарався
60] Вигадку: золото сам закопав, сам і виявив потім!
61] Так він підточував сили ахейців і смертю, й вигнанням,-
62] Як тільки міг. Так воює Улісс, так до страху схиляє!
63] Хай красномовнішим буде, ніж Нестор,— мене ж не зуміє
64] Переконать, що цього ж таки Нестора кинути в скруті —
65] Злочином жодним не є, хоча старець благав допомоги:
66] Зранений кінь був під ним, та й самого роки похилили —
67] Друг же руки не .подав. Цього злочину я не придумав! —
68] Хай буде свідком Тідід: він по імені кликав Улісса,
69] Врешті, схопивши, соромив за втечу тремтливого друга.
70] Смертних учинки боги справедливим оцінюють зором!
71] Ось допомоги жде той, що її не подав; хто покинув —
72] Буде покинутий сам: цей закон він для себе ж накреслив.
73] Чую: "Рятуйте!" — кричить. Я підбіг. Ледь живий уже, бачу,
74] Зблідлий од страху, тремтить — неминучої смерті чекає.
75] Щит свій важкий простягнувши над ним, що лежав у пилюці,
76] Душу нікчемну зберіг — не велика це честь! — боягузу.
77] Хоче продовжити спір? Повернімось туди, щоби знову
78] Битва була, й твоя рана, і страх, твій супутник постійний;
79] Словом,— ховайся за щит і за мужність — щита домагайся!
80] От врятував я його від загину, і що б ви гадали? — [222]
81] Щойно від рани конав, а за хвилю — чкурнув, наче олень.
82] Гектор наспів — і з собою богів залучає до битви.
83] Не одного лиш тебе налякав його натиск, Уліссе,-
84] Навіть хоробрий здригнувсь,— таким жахом од нього війнуло!
85] Я ж, поки кров'ю впивавсь він, тягар величезний піднявши.
86] Здалеку в нього метнув-і горілиць герой повалився.
87] Я проти нього'пішов, коли виклик він кинув ахейцям:
88] Кожен-бо в думці благав, щоб на мене впав тоді жереб —
89] І помогли молитви. А якщо вас цікавить сьогодні
90] Хід поєдинку того, то супернику я не піддався.
91] Ось і мечем, і вогнем, заручившись самим Громовержцем,
92] Ворог сягає вже до кораблів: де ж Улісс красномовний?
93] Цими грудьми я зберіг вам повернення: тисячу суден
94] Я захистив. Нині зброї прошу за врятовані судна!
95] Втім, коли правду казать, то не стільки мені, як тій зброї
96] Робиться честь: чи була б вона славна без слави моєї?
97] Зброї більше потрібен Еант, ніж Еантові — зброя.
98] З цим ітакієць хай Реса зрівняє, нікчему Долона,
99] Сина Пріама, Гелена і те, як він викрав Палладу.
100] Сам же — ніщо він при світлому дні без руки Діомеда.
101] Тож, коли зброю давати йому за такі от заслуги,-
102] Краще її розділіть: Діомедові — більшу частину!
103] Для ітакійця яка з неї користь? Він завжди голіруч
104] Ворога брав і бере, та не в чеснім бою, а зненацька.
105] Цей променистий шолом, що виблискує золотосяйно,
106] Тільки завадить Уліссу: принишклого в засідці зрадить.
107] Зрештою, надто обтяжливим для голови дуліхійця
108] Був би Ахіллів шолом.