Метаморфози - Сторінка 52
- Овідій -
Пеліонського спису важкого
109] Невойовнича рука не могла б, очевидно й підняти.
110] Щит, що на ньому вкарбовано образ широкого світу,
111] Чи для слабкої, що вміє хіба шахрувати, лівиці?
112] Що ж ти, негіднику, мітиш на дар, непідхожий для тебе?
113] Втім, якби дар цей тобі й оддали помилково ахейці,-
114] Ворог тебе б не злякавсь, але мав би що з тебе знімати!
115] Втеча — хоча саме в ній собі рівних не знаєш ти досі —
116] Не врятувала б тебе: не годиться для втечі ця зброя!
117] Зваж і на те, що твій щит, який в ділі був так уже рідко,
118] Досі ще зовсім новий, непошкоджений, а на моєму —
119] Тисяча ран од списів: йому свіжий потрібен господар.
120] Ну, але годі! Слова — це слова. Повернімось до діла:
121] Між супротивників киньте хороброго воїна зброю:
122] Потім зійтися веліть. Переможцю її й подаруйте!"
123] Син Теламона замовк, і з останнім промовленим словом
124] Загомоніла юрба. Та герой, син Лаерта, підвівся.
125] Мить якусь мовчки стояв він, похнюпившись. Потім окинув
126] Зором вождів і, вдихнувши повітря, почав довгождану
127] Мову,— слова попливли, й на цей раз не позбавлені зваби. [223]
128] "Жаль, що не вчуті мої молитви, як і ваші, пеласги,-
129] Хто б сумнівався тепер, кому слід перевагу віддати:
130] Мав би ти зброю свою, ми — тебе нині мали б, Ахілле!
131] Кривдниця Доля, однак, відняла його — в вас, як і в мене
132] (Тут він рукою змахнув, наче зір йому раптом заслали
133] Сльози), то хто б повноправнішим був спадкоємцем Ахілла,
134] Хто, скажіть, як не той, що схилив для данайців Ахілла?
135] Тільки б Еантові впертість безглузда не стала в пригоді;
136] Тільки б мені — винахідливий розум мій не перешкодив,
137] Що прислуживсь вам. А мовлення дар (якщо ним володію),
138] Той, що сьогодні — мене, а, трапляється, й вас виручає,-
139] Хай не пробуджує заздрості: кожен свого хай пильнує!
140] Ну, а походження, рід? Чи моя це заслуга, до чого
141] Жодних зусиль не доклав? Та якщо тут Еант похвалявся
142] Родом високим своїм, то й у мене з Юпітером-батьком
143] Певна спорідненість є: на такому ж я східці від нього.
144] Я — від Лаерта родивсь; Лаерт— від Аркесія; цей же
145] Сином Юпітера був. І ніхто з них не йшов на вигнання.
146] Славний мій рід і по матері: бог красномовний, Кілленій,-
147] Ще одна гордість його. Від богів мої батько і мати.
148] Та не тому, що й по матері я видатніший од нього,
149] Та й не тому, що мій батько не винен у братовій крові,
150] Зброї цієї прошу. Хай заслуги вирішують справу.
151] Те, що братами були Теламон і Пелей, не вважайте
152] За перевагу його. Коли йде про таку нагороду,
153] Міру хоробрості слід, а не знатності міру цінити!
154] Втім, коли взяти родинні зв язки і спадковість найближчу,-
155] Є ж його батько Пелей, є ще й Пірр, його син. Для Еанта ж —
156] Місця нема. Хай у Фтію цю зброю везуть або в Скірос!
157] Єсть іще Тевкр; хоч так само двоюрідний брат він Ахіллу,
158] Зброї не просить, однак. Та хіба, попросивши, б домігся?
159] Тож, коли тільки про наші діла суперечка ведеться,
160] Стільки всього я зробив, що про те й оповісти тут годі
161] Так, нашвидку. Тому спробую викласти все по порядку.
162] Мати, Не рея дочка, щоб од сина біду відвернути,
163] Поміж дівчат помістила його й з усіма підманула
164] Також, Еанте, й тебе,— юнака одягнувши, мов діву.
165] Хто ж, як не я, до дівочих речей, щоб його спонукати,
166] Зброю підклав? Та герой і тоді не відкинув накидки,
167] Хоч у руках уже меч мав і щит, поки знов я не втрутивсь:
168] "Сину богині,— кажу йому,— тільки від тебе залежить,
169] Впасти Пергаму, чи ні! Ти вагаєшся Трою здобути?"
170] З тим на хоробрі діла скерував я хороброго мужа.
171] Вчинки його — це й мої: коли Телеф зі мною боровся,
172] Списом я зранив його; а піддався — я вигоїв рану.
173] Фіви здобуті — заслуга й моя. Я ж і Лесбос, повірте,
174] Й Тенед, і Кіллу, й Хрісею здобув — Аполлона оселі, [224]
175] Й Скірос узяв. Од удару й моєї правиці, вважайте,
176] Стіни Лірнеські стряслись і зрівнялись, упавши, з землею.
177] Я, поминувши все інше, подав вам того, хто мав силу
178] Гектора перемогти — значить, Гектор поліг і від мене!
179] Зброєю, отже, тією, що нею я викрив Ахілла,
180] Зброї прошу: дав живому, від мертвого — знов забираю.
181] Тільки-но біль одного перейняв усіх інших данайців,
182] І поспливалося тисяча суден в Авліду Евбейську,
183] Наче завмерли вітри, а якщо й повівали часами,
184] То супротивні. Велить Агамемнону Доля сувора
185] В жертву невинну дочку принести безсердечній Діані.
186] Він — проти жертви цієї, однак; на богів розгнівився:
187] Владар отецьким пойнявся чуттям, та м якими словами
188] Батьківське серце'зумів я схилити на користь суспільну.
189] Мушу зізнатись,— Атрід хай пробачить мені це зізнання,-
190] Справу я вів нелегку, бо й суддя був небезсторонній.
191] Все ж і суспільне добро, і братова кривда, й найвища
192] Влада схилили його прямувати до слави по крові.
193] Послано й до Клітемнестри мене, де не доказів сила —
194] Хитрість потрібна була. Та послали б до неї Еанта —
195] Ще й до сьогодні б вітри ходові парусів не напнули!
196] Послано й до Іліона мене — відчайдуха-промовця.
197] Гордо ввійшов і побачив я Раду високої Трої.
198] Повно було там мужів. Але, сміло їм дивлячись в очі,
199] Справу я вів, яку Греція спільно мені доручила.
200] Виклав Паріса вину; домагаюсь Єлени й добичі.
201] Згодні були з цим Пріам і Пріамовий родич — Антенор:
202] Сам же Паріс і брати, що в тій кражі йому пособляли,
203] Мало що волі рукам не дали,— чи ж не ти, Менелаю,
204] Свідок цього,— я з тобою був перший тоді в небезпеці.
205] Надто довго б я мусив розказувать, скільки добра вам
206] Рада моя та рука принесли у війні довголітній.
207] Довгий час після перших боїв не хотів покидати
208] Ворог укріплень міських; дочекатись відкритої битви
209] Годі було; вже й десятий під Троєю рік нас застукав...
210] Що ж у той час робив ти, хто лише напролом іти вміє?
211] Користь яку подавав? А якщо запитаєш про мене,-
212] Ворога в сіті беру, оборонні рови укріпляю,
213] Тішу всіляко своїх, щоб війну осоружну, тривалу
214] Легше терпіти могли. Як озброїтись можна, повчаю,
215] Як — добувати харчі. Де сутужно,— мене посилають.
216] Ось, одурманений сном, посилаючись на Громовержця,
217] Владар велить нам кінчати війну, хоч її й розпочато.
218] Легко йому й відстояти наказ: повелів же Юпітер!
219] От хай перечить Еант! Нехай кличе до знищення Трої!
220] Хай повоює, мастак воювать! Та чому ж не зупинить
221] Відступу? Зброї чому не бере та юрби не скерує? [225]
222] Ба! На це здатний лиш той, чиє слово — завжди вагоме!
223] Втім, він і сам відступив! Я бачив, як ти, показавши
224] Спину — й мені стало соромно! — став напинати вітрила!
225] "Гей, зупиніться! — я втрутився.— Чи одуріли ви, друзі?
226] Трою, вже майже здобуту, надумали з рук упустити?
227] З чим — на десятий рік! — ви повернетесь, як не з ганьбою?"
228] Цими й іншими ще, красномовний од гніву, словами
229] Я втікачів зупинив, одвернув, очманілих, від суден.
230] І закликає Атрід переляканих друзів на збори.
231] Син Теламона й тоді, щоби зайвих клопотів не мати,
232] Пари з вуст не пустив. Ганьбувати володарів зваживсь
233] Тільки Терсіт, але я покарав недолугого старця!
234] Виступив я і лякливих на ворога знов піднімаю,
235] Словом своїм повертаю в серця занепалу хоробрість.
236] Тож усе те, чим Еант похвалявсь,— його мужність уявна,-
237] Також заслуга моя: втікача зупинив я, отямив.
238] Хто потребує тебе між данайцями, хто тебе славить?
239] Ну а зі мною й Ті дід свої вчинки погоджує радо,
240] Схвалює те, що роблю, дорожить товариством Улісса.
241] Щось таки важить, що не з однієї лиш тисячі наших
242] Вибрав мене Діомед! Хоч до цього й не змусила доля,
243] Знехтував я небезпеками: ніч була й ворог довкола!
244] З роду фрігійців Долона, що зваживсь на подвиг такий же,
245] Вбив я, але перед тим його змусив усі таємниці
246] Викласти — все, що облудлива Троя для нас готувала.
247] Все я від нього дізнавсь, не було що й вивідувать більше.
248] Міг повертатись уже до своїх, похвали заслуживши.
249] Та, не обмежившись цим, я проник у ту ніч до наметів
250] Реса,— й винищив махом усіх, розпочавши від нього.
251] Тільки тоді, доконавши свого, наче той тріумфатор,
252] Я на здобутому повозі в табір свій гордо в їжджаю.
253] Зброї того, чиїх коней за вихід нічний домагався
254] Ворог,— мені не присудите? Бережете для Еанта?
255] Може, згадати ще й те, як загін Сарпедона, лікійця,
256] Знищив я списом своїм? Умиваючись власною кров'ю.
257] Впали від мене Керан, син Іфіта, Аластор і Хромій;
258] І Прітанід, і Алкандр, і Ноем повалився, і Галій;
259] Херсідамант і Тоон полягли від моєї правиці,
260] З ними — Хароп і Енном, що таку нещасливу мав долю!
261] Далі — й безвісних чимало лягло поза стінами міста
262] Від оцієї ж руки. Є й у мене рубці, громадяни,
263] Як і годиться, на грудях. А щоб голослівним не бути —
264] Гляньте! — І тут він розхристався.— Ось тії груди, що завжди
265] Тільки за ваше трудились добро, задля вашої справи!
266] Син Теламона, проте, упродовж тих років ані разу
267] Крові за вас не пролив! Його тіло не відало рани!
268] Ось і повірте йому, що відстоював судна пеласгів, [226]
269] Що проти Трої й самого Юпітера виступив збройно!
270] Сам заявлю: виступав! Я не з тих, які звикли злобливо
271] Інших відсунути в тінь. Але хай на загальні здобутки
272] Не посягає один. Нехай кожного з вас пошанує!
273] Це ж Акторід ворогів одігнав обладунком Ахілла
274] Від кораблів, що згоріли б таки з їх захисником разом.
275] Певен до того ж Еант, що лиш він міг на Гектора вийти;
276] Ні владаря, ні вождів, ні мене не бере до уваги.
277] Хоч йому жереб сприяв, а піднявся він — тільки дев ятий.
278] Ну а який був вінець, чим скінчивсь, найхоробріший мужу,
279] Ваш поєдинок? Пішов собі, навіть без дряпинки, Гектор!
280] Мушу, хоч як мені важко, згадати "вам той нещасливий
281] День, коли грізний Ахілл, охорона данайців надійна.
282] Впав! Та ні жах, ні ридання, ні смуток мені в ту годину
283] Не перешкодив з землі його тіло піднять божественне.
284] Ось на плечах цих, кажу, на плечах цих Ахіллове тіло
285] Й зброю Ахіллову ніс — і тепер її хочу носити!
286] Є необхідні в мені — для такого спорядження — сили,
287] Єсть і снага, єсть і дух, що належно цю почесть оцінить.
288] І чи для цього богиня морська — лазурова Фетіда
289] Сином пишалась своїм, щоб цю зброю, небесний дарунок,
290] Витвір такого митця, одягнув неотесаний воїн?
291] Що йому скаже різьба на щиті? Чи б зумів розпізнати
292] Де Океан, де Земля, де Плеяди й Гіади вологі
293] Високо в небі зорять, де там Аркт, що не відає моря,
294] Де там є коло яке, де —— осяйливий меч Оріона.
295] Прагне тієї, тупий, на якій і не знається, зброї!
296] Твердить, що я хитрував, од війни ухилявся важкої,
297] Пізно в ряди наші став...
109] Невойовнича рука не могла б, очевидно й підняти.
110] Щит, що на ньому вкарбовано образ широкого світу,
111] Чи для слабкої, що вміє хіба шахрувати, лівиці?
112] Що ж ти, негіднику, мітиш на дар, непідхожий для тебе?
113] Втім, якби дар цей тобі й оддали помилково ахейці,-
114] Ворог тебе б не злякавсь, але мав би що з тебе знімати!
115] Втеча — хоча саме в ній собі рівних не знаєш ти досі —
116] Не врятувала б тебе: не годиться для втечі ця зброя!
117] Зваж і на те, що твій щит, який в ділі був так уже рідко,
118] Досі ще зовсім новий, непошкоджений, а на моєму —
119] Тисяча ран од списів: йому свіжий потрібен господар.
120] Ну, але годі! Слова — це слова. Повернімось до діла:
121] Між супротивників киньте хороброго воїна зброю:
122] Потім зійтися веліть. Переможцю її й подаруйте!"
123] Син Теламона замовк, і з останнім промовленим словом
124] Загомоніла юрба. Та герой, син Лаерта, підвівся.
125] Мить якусь мовчки стояв він, похнюпившись. Потім окинув
126] Зором вождів і, вдихнувши повітря, почав довгождану
127] Мову,— слова попливли, й на цей раз не позбавлені зваби. [223]
128] "Жаль, що не вчуті мої молитви, як і ваші, пеласги,-
129] Хто б сумнівався тепер, кому слід перевагу віддати:
130] Мав би ти зброю свою, ми — тебе нині мали б, Ахілле!
131] Кривдниця Доля, однак, відняла його — в вас, як і в мене
132] (Тут він рукою змахнув, наче зір йому раптом заслали
133] Сльози), то хто б повноправнішим був спадкоємцем Ахілла,
134] Хто, скажіть, як не той, що схилив для данайців Ахілла?
135] Тільки б Еантові впертість безглузда не стала в пригоді;
136] Тільки б мені — винахідливий розум мій не перешкодив,
137] Що прислуживсь вам. А мовлення дар (якщо ним володію),
138] Той, що сьогодні — мене, а, трапляється, й вас виручає,-
139] Хай не пробуджує заздрості: кожен свого хай пильнує!
140] Ну, а походження, рід? Чи моя це заслуга, до чого
141] Жодних зусиль не доклав? Та якщо тут Еант похвалявся
142] Родом високим своїм, то й у мене з Юпітером-батьком
143] Певна спорідненість є: на такому ж я східці від нього.
144] Я — від Лаерта родивсь; Лаерт— від Аркесія; цей же
145] Сином Юпітера був. І ніхто з них не йшов на вигнання.
146] Славний мій рід і по матері: бог красномовний, Кілленій,-
147] Ще одна гордість його. Від богів мої батько і мати.
148] Та не тому, що й по матері я видатніший од нього,
149] Та й не тому, що мій батько не винен у братовій крові,
150] Зброї цієї прошу. Хай заслуги вирішують справу.
151] Те, що братами були Теламон і Пелей, не вважайте
152] За перевагу його. Коли йде про таку нагороду,
153] Міру хоробрості слід, а не знатності міру цінити!
154] Втім, коли взяти родинні зв язки і спадковість найближчу,-
155] Є ж його батько Пелей, є ще й Пірр, його син. Для Еанта ж —
156] Місця нема. Хай у Фтію цю зброю везуть або в Скірос!
157] Єсть іще Тевкр; хоч так само двоюрідний брат він Ахіллу,
158] Зброї не просить, однак. Та хіба, попросивши, б домігся?
159] Тож, коли тільки про наші діла суперечка ведеться,
160] Стільки всього я зробив, що про те й оповісти тут годі
161] Так, нашвидку. Тому спробую викласти все по порядку.
162] Мати, Не рея дочка, щоб од сина біду відвернути,
163] Поміж дівчат помістила його й з усіма підманула
164] Також, Еанте, й тебе,— юнака одягнувши, мов діву.
165] Хто ж, як не я, до дівочих речей, щоб його спонукати,
166] Зброю підклав? Та герой і тоді не відкинув накидки,
167] Хоч у руках уже меч мав і щит, поки знов я не втрутивсь:
168] "Сину богині,— кажу йому,— тільки від тебе залежить,
169] Впасти Пергаму, чи ні! Ти вагаєшся Трою здобути?"
170] З тим на хоробрі діла скерував я хороброго мужа.
171] Вчинки його — це й мої: коли Телеф зі мною боровся,
172] Списом я зранив його; а піддався — я вигоїв рану.
173] Фіви здобуті — заслуга й моя. Я ж і Лесбос, повірте,
174] Й Тенед, і Кіллу, й Хрісею здобув — Аполлона оселі, [224]
175] Й Скірос узяв. Од удару й моєї правиці, вважайте,
176] Стіни Лірнеські стряслись і зрівнялись, упавши, з землею.
177] Я, поминувши все інше, подав вам того, хто мав силу
178] Гектора перемогти — значить, Гектор поліг і від мене!
179] Зброєю, отже, тією, що нею я викрив Ахілла,
180] Зброї прошу: дав живому, від мертвого — знов забираю.
181] Тільки-но біль одного перейняв усіх інших данайців,
182] І поспливалося тисяча суден в Авліду Евбейську,
183] Наче завмерли вітри, а якщо й повівали часами,
184] То супротивні. Велить Агамемнону Доля сувора
185] В жертву невинну дочку принести безсердечній Діані.
186] Він — проти жертви цієї, однак; на богів розгнівився:
187] Владар отецьким пойнявся чуттям, та м якими словами
188] Батьківське серце'зумів я схилити на користь суспільну.
189] Мушу зізнатись,— Атрід хай пробачить мені це зізнання,-
190] Справу я вів нелегку, бо й суддя був небезсторонній.
191] Все ж і суспільне добро, і братова кривда, й найвища
192] Влада схилили його прямувати до слави по крові.
193] Послано й до Клітемнестри мене, де не доказів сила —
194] Хитрість потрібна була. Та послали б до неї Еанта —
195] Ще й до сьогодні б вітри ходові парусів не напнули!
196] Послано й до Іліона мене — відчайдуха-промовця.
197] Гордо ввійшов і побачив я Раду високої Трої.
198] Повно було там мужів. Але, сміло їм дивлячись в очі,
199] Справу я вів, яку Греція спільно мені доручила.
200] Виклав Паріса вину; домагаюсь Єлени й добичі.
201] Згодні були з цим Пріам і Пріамовий родич — Антенор:
202] Сам же Паріс і брати, що в тій кражі йому пособляли,
203] Мало що волі рукам не дали,— чи ж не ти, Менелаю,
204] Свідок цього,— я з тобою був перший тоді в небезпеці.
205] Надто довго б я мусив розказувать, скільки добра вам
206] Рада моя та рука принесли у війні довголітній.
207] Довгий час після перших боїв не хотів покидати
208] Ворог укріплень міських; дочекатись відкритої битви
209] Годі було; вже й десятий під Троєю рік нас застукав...
210] Що ж у той час робив ти, хто лише напролом іти вміє?
211] Користь яку подавав? А якщо запитаєш про мене,-
212] Ворога в сіті беру, оборонні рови укріпляю,
213] Тішу всіляко своїх, щоб війну осоружну, тривалу
214] Легше терпіти могли. Як озброїтись можна, повчаю,
215] Як — добувати харчі. Де сутужно,— мене посилають.
216] Ось, одурманений сном, посилаючись на Громовержця,
217] Владар велить нам кінчати війну, хоч її й розпочато.
218] Легко йому й відстояти наказ: повелів же Юпітер!
219] От хай перечить Еант! Нехай кличе до знищення Трої!
220] Хай повоює, мастак воювать! Та чому ж не зупинить
221] Відступу? Зброї чому не бере та юрби не скерує? [225]
222] Ба! На це здатний лиш той, чиє слово — завжди вагоме!
223] Втім, він і сам відступив! Я бачив, як ти, показавши
224] Спину — й мені стало соромно! — став напинати вітрила!
225] "Гей, зупиніться! — я втрутився.— Чи одуріли ви, друзі?
226] Трою, вже майже здобуту, надумали з рук упустити?
227] З чим — на десятий рік! — ви повернетесь, як не з ганьбою?"
228] Цими й іншими ще, красномовний од гніву, словами
229] Я втікачів зупинив, одвернув, очманілих, від суден.
230] І закликає Атрід переляканих друзів на збори.
231] Син Теламона й тоді, щоби зайвих клопотів не мати,
232] Пари з вуст не пустив. Ганьбувати володарів зваживсь
233] Тільки Терсіт, але я покарав недолугого старця!
234] Виступив я і лякливих на ворога знов піднімаю,
235] Словом своїм повертаю в серця занепалу хоробрість.
236] Тож усе те, чим Еант похвалявсь,— його мужність уявна,-
237] Також заслуга моя: втікача зупинив я, отямив.
238] Хто потребує тебе між данайцями, хто тебе славить?
239] Ну а зі мною й Ті дід свої вчинки погоджує радо,
240] Схвалює те, що роблю, дорожить товариством Улісса.
241] Щось таки важить, що не з однієї лиш тисячі наших
242] Вибрав мене Діомед! Хоч до цього й не змусила доля,
243] Знехтував я небезпеками: ніч була й ворог довкола!
244] З роду фрігійців Долона, що зваживсь на подвиг такий же,
245] Вбив я, але перед тим його змусив усі таємниці
246] Викласти — все, що облудлива Троя для нас готувала.
247] Все я від нього дізнавсь, не було що й вивідувать більше.
248] Міг повертатись уже до своїх, похвали заслуживши.
249] Та, не обмежившись цим, я проник у ту ніч до наметів
250] Реса,— й винищив махом усіх, розпочавши від нього.
251] Тільки тоді, доконавши свого, наче той тріумфатор,
252] Я на здобутому повозі в табір свій гордо в їжджаю.
253] Зброї того, чиїх коней за вихід нічний домагався
254] Ворог,— мені не присудите? Бережете для Еанта?
255] Може, згадати ще й те, як загін Сарпедона, лікійця,
256] Знищив я списом своїм? Умиваючись власною кров'ю.
257] Впали від мене Керан, син Іфіта, Аластор і Хромій;
258] І Прітанід, і Алкандр, і Ноем повалився, і Галій;
259] Херсідамант і Тоон полягли від моєї правиці,
260] З ними — Хароп і Енном, що таку нещасливу мав долю!
261] Далі — й безвісних чимало лягло поза стінами міста
262] Від оцієї ж руки. Є й у мене рубці, громадяни,
263] Як і годиться, на грудях. А щоб голослівним не бути —
264] Гляньте! — І тут він розхристався.— Ось тії груди, що завжди
265] Тільки за ваше трудились добро, задля вашої справи!
266] Син Теламона, проте, упродовж тих років ані разу
267] Крові за вас не пролив! Його тіло не відало рани!
268] Ось і повірте йому, що відстоював судна пеласгів, [226]
269] Що проти Трої й самого Юпітера виступив збройно!
270] Сам заявлю: виступав! Я не з тих, які звикли злобливо
271] Інших відсунути в тінь. Але хай на загальні здобутки
272] Не посягає один. Нехай кожного з вас пошанує!
273] Це ж Акторід ворогів одігнав обладунком Ахілла
274] Від кораблів, що згоріли б таки з їх захисником разом.
275] Певен до того ж Еант, що лиш він міг на Гектора вийти;
276] Ні владаря, ні вождів, ні мене не бере до уваги.
277] Хоч йому жереб сприяв, а піднявся він — тільки дев ятий.
278] Ну а який був вінець, чим скінчивсь, найхоробріший мужу,
279] Ваш поєдинок? Пішов собі, навіть без дряпинки, Гектор!
280] Мушу, хоч як мені важко, згадати "вам той нещасливий
281] День, коли грізний Ахілл, охорона данайців надійна.
282] Впав! Та ні жах, ні ридання, ні смуток мені в ту годину
283] Не перешкодив з землі його тіло піднять божественне.
284] Ось на плечах цих, кажу, на плечах цих Ахіллове тіло
285] Й зброю Ахіллову ніс — і тепер її хочу носити!
286] Є необхідні в мені — для такого спорядження — сили,
287] Єсть і снага, єсть і дух, що належно цю почесть оцінить.
288] І чи для цього богиня морська — лазурова Фетіда
289] Сином пишалась своїм, щоб цю зброю, небесний дарунок,
290] Витвір такого митця, одягнув неотесаний воїн?
291] Що йому скаже різьба на щиті? Чи б зумів розпізнати
292] Де Океан, де Земля, де Плеяди й Гіади вологі
293] Високо в небі зорять, де там Аркт, що не відає моря,
294] Де там є коло яке, де —— осяйливий меч Оріона.
295] Прагне тієї, тупий, на якій і не знається, зброї!
296] Твердить, що я хитрував, од війни ухилявся важкої,
297] Пізно в ряди наші став...