Міс Шамвей і чорна магія - Сторінка 25

Як на мене, то краще мати своє власне.

Майра підбігла до мене, вхопила за руку. Вільною рукою я обняв її за стан.

— Не хвилюйся, — шепнув я. — Цей кошмар тобі тільки сниться. Уві сні й не таке буває!

— Е ні! — заперечила Аріам. — Тобі давно час знати: я — частина тебе. І я тебе покидаю!

Майра не відводила від неї очей.

— Ви — зіпсута! Яка ж ви зіпсута! Це одразу видно!

Аріам здивовано знизала плечима.

— То й що? Не можуть же всі бути цнотливицями! З чим би люди боролись, якби не було пороків? Без тіні немає світла. І уяви собі, якою манірною кривлякою ти була б без мене!

— Це ви перевернули все моє життя?

— Знаєш, це було нелегко. Зате я зможу тепер відпочити від тебе.

— Ви сказали, що йдете? Не сподівайтеся, що я пущу вас назад.

— Я вернуся коли захочу, — заперечила Аріам, сідаючи на ліжко. — Ти нічого не зможеш зробити.

— То це ви обдурили…

— Що — починає, нарешті, доходити? — посміхнулась Аріам. — Це я заробляла крадіжками всі твої гроші. Згадай-но Джо Крума. Але тепер я від тебе звільняюсь, і дуже з цього задоволена.

Майра почервоніла.

— Мені страшенно прикро все це чути!

— Атож, ти в нас така! Від темних справ її, бачте, коробить! — саркастично промовила Аріам.

— Вам більше не доведеться дбати про мій характер, — похмуро сказала Майра. — Я вижену вас із свого організму, як мікроб. І нізащо не дозволю вернутись!

Аріам знизала плечима.

— А мені не дуже й хочеться вертатись. Особливо після того, що сталося.

Майра пильно подивилася на свою копію.

— Що ви маєте на увазі?

— Якби не той старий дурень Ансель, ми б розійшлися по-доброму. Але він устряв не в своє діло, і я його прикінчила. Пеппі запевняє, що для електричного стільця фактів задосить. Я сховаюсь якомога надійніше, і знайдуть… тебе. Коли тебе покарають по заслузі, я зможу жити спокійно.

Тільки тепер Майра зрозуміла, в яку халепу вскочила. Вона жалібно й безпорадно дивилась на мене. Я люто затряс ланцюгом.

— Якби мені тільки позбутися цього капкана!

— І що б тоді? — холодно спитала Аріам. — Нічого! Це лише окремий прояв загальної боротьби добра і зла, боротьби, яка триватиме вічно. Я намагалась порозумітися з Майрою. Не вийшло. Набридло мені таке життя! Відтоді як познайомилася з вами, і жалюгідної шпильки ніде не поцупила. А жити на що? Ото я й покинула її, щоб забрати винагороду. Тепер грошенята надійно сховані. А Майра, бач, відмовлялась: ой-ой-ой, нечесно це. Ха-ха!

На думку про сховані гроші очі Аріам переможно заблищали. Вона заклала руки за спину і вдоволено повела плечима.

— Ти ще не передумав одружитися зі мною? — запитала мене з пустотливою усмішкою.

— Знайте, він любить мене, ница ви істото! — крикнула Майра, перше ніж я встиг розтулити рот.

Аріам зневажливо махнула рукою.

— Ти так думаєш? Освідчився він мені! Хіба ні, любий? Я не знав, що відповісти.

— Годі, — сказала Майра з погрозою в голосі. — Даремно ви думаєте, що я дозволю вам узяти над ним владу. Ви вже накоїли досить. Я відведу вас до поліції. Нехай вони вибирають між нами.

Аріам занепокоїлась.

— Е ні, дівчино! — випалила вона, підхоплюючись з ліжка. — Так діла не буде! — І квапливо рушила до дверей.

— Зупини її! — крикнув я. — Не дай піти!

Майра кинулася за нею, та було вже пізно. В ту мить, коли Аріам вибігла, до кімнати влетів Лу Келлі. Ситуація склалася критична.

Я щосили штовхнув стіл на Лу. Майра злетіла під стелю.

Від струсу механізм диявольського пристрою спрацював. Коліщата із скреготом обернулись, і наручник розкрився. Я встиг вивільнити руку вчасно — треба було відбивати напад Лу.

Він завдав мені такого удару по голові, що я прикусив язик. Та несподівано для мене Лу позадкував. Майра вчепилась у чуприну негідника і тягла з несамовитою силою. Лу закрутив головою, намагаючись побачити напасника. Він не міг і припустити, що напад стався згори.

Я скористався миттєвою розгубленістю бандита і вгатив йому по тулубу. Спогад про рану, якої він заподіяв Віскі, додав мені сили. Лу заточився, голова його задерлась, і він з жахом побачив дівчину, яка літала над ним. Я вдарив ще раз — це був чудовий свінг.

Лу дико вищирився і з гуркотом упав на підлогу.

— Високий клас, — похвалив я сам себе, розтираючи кісточки пальців. — А тепер мерщій даємо драла.

Я взяв Майру за руку і обережно потяг униз. Вона була легенька, як піринка. У мене потеплішало на серці.

— А та, друга, втекла, — сказала Майра ображено, мов дитина.

Вона висіла за кілька сантиметрів від підлоги й довірливо дивилася на мене.

— Хай це тебе не хвилює. Головне — я знайшов тебе, і ми знову разом! Це вже дещо!

Ми ступили до дверей і раптом почули на сходах звуки важкої ходи.

— Мерщій до вікна! — скомандувала Майра.

Я відпустив її і підбіг до вікна. Майра, звільнившись, злетіла вгору й скрикнула:

— Ой! Я вдарилась!

Я навіть не зреагував. Мій погляд був прикутий до бруківки за десять метрів під нами. Як туди дістатися, не скрутивши в'язи?

— Надто високо! — мовив я сам до себе. — Що тепер робити?

Тим часом Майра плавно вилетіла у вікно й застигла в повітрі. Моторошно було бачити її на такій висоті.

Внизу зібралася невелика юрба. Двоє вчепились один одному у вилоги, ніби наготувавшись до бійки, і заціпеніло дивилися на Майру. Якась огрядна жінка зненацька вирвалася з юрби і з диким виттям, не розбираючи дороги, помчала геть.

— Не стій бовваном, — нетерпляче мовила Майра. — Дай руку. Ти не впадеш, не бійся.

— Що? Ти хочеш…

За моєю спиною з гуркотом розчинилися двері, і Майра вхопила мене за руку. Я заплющив очі й покірливо дав витягти себе в страшну порожнечу.

Майра тримала мене міцно. Здавалося, ми летимо дуже швидко. Я несміливо розплющив очі. Ми пролітали над якимись дахами. Будинок Баксі лишився далеко позаду.

— Подобається? — з усмішкою спитала Майра, тримаючи мене чіпко, немов свою здобич.

— Добре, що я в тобі певен. А то збожеволів би в перші ж секунди польоту.

Ми швидко пролетіли над велелюдною вулицею. Якийсь гультіпака помітив нас і з жахом заплющив очі. Я подумав, що тепер він до кінця днів своїх сахатиметься пляшки.

— Виберемо спокійну місцину — і на посадку, — запропонував я. — Не будемо збільшувати практику психіатра в цьому районі.

Ми виписали коло над рядом будинків, побачили безлюдний провулок і спустилися вниз. І лише опинившись на землі, помітили маленького дідка, що затишно влаштувався на порозі своєї домівки. Старий мовчки витріщився на нас. Нарешті він не втримався і спитав, помітно затинаючись:

— І ч-часто ви отак… розв-важаєтесь?

— Іноді. Коли особливо легко на душі. Нехай це вас не турбує: звичайний політ звичайних людей.

Дід покуйовдив бороду.

— Атож… Звичайний політ. Боюся, що не забуду цього аж до скону. — Він зайшов у дім і щільно зачинив двері.

Я всміхався.

— Можемо вважати себе щасливчиками. Вибралися з такої халепи!

Майра пильно подивилася на мене.

— Це правда, що ти освідчився тій нахабній блондинці?

— Але ж, серденько… Я думав, що нахабна блондинка — це ти! — відповів я квапливо. — Я ніколи б…

— Ти хочеш сказати, що я тебе на таке не надихаю, — підсумувала вона. — Може, це й правда.

І вона притулила свої уста до моїх.

— Освідчення лишається в силі, — сказав я по довгій хвилі. — Подумай над ним.

— Гаразд! — весело відповіла Майра. — Та головне зараз: роздобути для мене білизну. Пошукаймо відповідної крамниці.

— Нам треба квапитись, бо фараони…

— Я ж не можу дозволити собі розгулювати вулицею в такому непристойному вигляді, — заявила Майра з бундючністю світської дами. — Хай навіть для цього треба ризикнути — ризикнемо.

На виході з провулка я спіймав таксі. Коли ми відчинили дверцята й сіли, з-за рогу вискочив Віскі і стрибнув усередину перше, ніж машина рушила.

Розділ сімнадцятий

— Їдьте поки що прямо, а потім я скажу, де повернути, — відповів я на запитання водія.

Майра і Віскі не приховували своєї радості.

— Як же приємно знову вас бачити! — сказав пес, аж повискуючи від надміру почуттів. — Я вже думав, що ви обоє пропали!

— Я й сам так думав, — погодився я, беручи Майру за руку. — Наше щастя, голубонько, що ти вмієш літати.

— Ти ж знаєш, це не залежить від моєї волі, — відказала Майра. — Але ти відволікся на інше. Не забувай, що мені потрібна білизна. Без неї я наче неповноцінна.

— Про що це ви? — насторожився Віскі.

— Не гаймо часу на розмови. Нас розшукують! Може, якось обійдешся?

Майра кивнула головою.

— Ну гаразд. Але ти й уявити собі не можеш, як мені дошкуляє те, що я без…

Я квапливо перебив її:

— Треба вирішити, куди їхати.

— Вирішуй сам. — Майра стисла мою руку. — Я поїду куди захочеш.

— Передусім треба сховати тебе в надійному місці. А потім розшукати Аріам.

— Аріам? — здивовано перепитала Майра.

— Так називає себе твоя копія, люба. Якщо я знайду її, ти врятована.

— А де її шукати?

— Якби ж то я знав! Про це думатиму потім. Зараз головне — знайти схованку для тебе.

Тут я згадав про міс Гаршт.

— Стривай-но! Здається, придумав! — І попросив шофера зупинитись біля першого ж телефону.

Найближчий телефон, як виявилося, був у кав'ярні і до того ж зайнятий.

— Надовго там застрягла дама? — спитав я в бармена. — Мене чекає таксі. Дуже кваплюсь!

Бармен кисло посміхнувся.

— Має скоро закінчити. Вона там уже півгодини. Мабуть, усе повітря в будці видихала.

Той чоловік знав звичаї клієнтів: через кілька секунд дама повісила трубку. Я вскочив до кабіни й набрав номер "Рекордера". Мені відповіли, що міс Гаршт дуже зайнята — вона у містера Маддокса.

— Доведеться її звільнити. Зробіть їй таку послугу. Йдеться про дуже важливу для неї справу.

— Яку? — недовірливо спитав голос.

— У неї велика неприємність. Її батько застряг на даху.

— Я не можу турбувати містера Маддокса з такого нікчемного приводу. І відколи це містер Гаршт розгулює по дахах?

Хотів би я, щоб ця занудлива особа опинилася поруч. Вона б у мене покепкувала!

— Вас це не стосується. У нього паморочиться в голові, і він хоче негайно бачити свою дочку.

— Тільки-но вона звільниться, я пошлю її на дах, — пролунала суха відповідь, і трубку повісили.

Довелося вийти з кабіни по ще одну монету.

— Якщо ви зараз же не викличете міс Гаршт, я влаштую вам веселу ніч!

— Згодна. Давайте зустрінемося. Шкода тільки, що ночі тепер не надто ясні.

— А мені начхати! — гаркнув я.

— Я люблю точність. — З голосу я зрозумів, що телефоністка всміхається. — Сьогодні вас влаштовує? Бо завтра вже новий місяць.