Міс Шамвей і чорна магія - Сторінка 27

— Невже ніколи не бачили манекенів, легших від повітря? Скоро це призведе до справжньої революції на транспорті.

— К бісу транспорт! — заявив Кленсі, дивлячись на Майру крізь пальці. — З мене задосить своїх проблем!

Саме в цей час, ніким не помічений у загальній метушні, до крамниці ввійшов Віскі. Ніхто не звертав на нього уваги: продавщиці репетували, завідувач стояв, наче закам'янів, агенти, роззявивши роти, завмерли, мов громом уражені.

Та найприкріше було те, що руда в нестямі кинулась мені на шию і верещала просто у вухо.

Віскі підійшов до мене і схвально кивнув головою.

— Ви, я бачу, марно часу не гаєте. Гарненька мишка, далебі!

Руда вереснула так, що задзвеніли шибки вітрини, і впала на підлогу. Кленсі підняв руки, ніби захищаючись від удару, і відступив до стіни. Продавщиці замовкли, наче по команді, і попадали непритомні на руки послужливих агентів.

— То як ви тепер ставитеся до казочок про жінок, які літають, і собак, що говорять? — недбало поцікавився я.

— Ой, не питайте! — весь тремтячи, відповів Кленсі. — Ну що ж, їдьмо до шефа.

Віскі обнюхав руду.

— Цікаво спостерігати, як легко ці куріпочки зомлівають. — І лизнув її в щоку.

— Та звеліть ви йому замовкнути? — нервово вигукнув Кленсі, дивлячись на Віскі як на втілення кошмару. — Я цього не витримаю!

Майра блискавично спустилася мені перед очі.

— А тепер, — сказала вона, — мені краще залишити це приємне товариство.

— Ні, ні! Треба поставити всі крапки над "і". Поїдемо до Саммерса!

Вона ковзнула мені в обійми. Дивовижне порозуміння!

— Все буде добре, — пообіцяв я. — Доведеться їм повірити очевидному.

— Може, ви скажете їй, щоб вона спустилася на підлогу, — попросив Кленсі, силкуючись опанувати себе. — Такі речі дуже діють на нерви.

— А може, мене теж щось у вас дратує, — похмуро озвалася Майра. — Але ж я не роблю вам зауважень.

— Що є, те є, — розважив я. — Ти покажеш їм свої фокуси в присутності свідків. Ходімо, люба.

Я взяв її за плечі й почав підштовхувати до дверей. Це було дивовижне видовище. Майра, склавши руки на грудях, линула в повітрі, а я ніби штовхав дитячу коляску без коліс. Віскі тюпав услід за мною.

Простуючи до дверей крамниці, я намагався ні на мить не випускати Майру з рук.

— Слухайте, — гукнув Кленсі, підбігаючи до нас, — чи не могли б ви все-таки вдатися до звичного способу пересування?

— Ні! Ви самі змусили нас до цього! — сердито відрубав я.

Кленсі розгублено огледівся довкола.

— Гей, ви! — крикнув він до агентів. — Посадіть цих двох у машину!

Агенти завагалися, одначе не виконати наказ побоялись і обережно рушили до нас.

— Здається, вони починають нахабніти, — сказав я Майрі.

Її очі зблиснули.

— Досі я була доволі лагідна. Якщо вони не розуміють доброго ставлення, я їх провчу.

Вона стала на підлогу. Тепер ті нишпорки посміливішали і взяли нас у кільце.

Майра клацнула пальцями, і агенти раптом завмерли, наче до чогось придивляючись.

— Здається, дощ починається, — сказав один з них занепокоєно.

— Годі! — гримнув Кленсі. — Що за дурні балачки! Не чули мого наказу! Заарештуйте цю жінку!

Здоровань-ірландець випростав руку і, збліднувши, видушив із себе:

— Боже праведний! У цій крамниці йде дощ!

Я думав, що Кленсі лусне від люті.

— Хіба ти не знаєш, віслюк безмозкий, що в приміщенні не може йти дощ? Не виконаєте наказу — всіх позвільняю!

Майра знову клацнула пальцями, і Кленсі напружився, мов струна.

— Боже мій, справді дощ! — пробелькотів він, дивлячись на стелю.

Ірландець, зіщулившись, вигукнув:

— Я ж казав вам, шефе! А то я й справді подумав був, що зсунувся з розуму.

Не зі стелі, а звідкись із повітря на голови фараонів лив дощ.

Вони безладно забігали, рятуючись від струменів води, але дощ переміщався разом з ними. Я зроду не бачив такої чортівні.

— Твоя робота? — спитав я в Майри.

— А чия ж іще? Ти не знав, що я вмію керувати дощем? Це стародавня таємниця нагуале.

Тут її увагу привернула руда продавщиця, що з отетерілим виглядом сиділа на підлозі.

— Ось іще одна особа, якій не завадить охолонути, — заклопотано промовила Майра.

Цього разу вона перевершила себе. На бідолашну руду ринув цілий водоспад. Та з криком підхопилася, метнулася праворуч, ліворуч, але дощ переслідував її скрізь. За кілька секунд вона змокла до нитки.

— Отак воно краще, — із задоволеним виглядом зауважила Майра. — Вона вже не здається тобі такою принадною?

Руда мала вигляд трупа, виловленого з річки. Тепер я й сам дивувався, як вона могла мені сподобатись.

— Ні.

Майра знову клацнула пальцями. Дощ припинився.

Кленсі та його агенти намагалися витертись геть мокрими носовичками. Руда в істериці тіпалася на підлозі.

Майра холодно звернулася до фараонів:

— Якщо ви надумаєте засадити нас до вашого собачого фургона, дощ піде знову.

— Що хочете, те й робіть, міс, — погодився вкрай знічений Кленсі. — Ніхто вас і пальцем не зачепить.

Майра знову піднялася над землею.

— Отак і веди мене вулицями аж до їхнього закладу, — сказала вона. — Чим більше свідків, тим краще.

У цей час і з'явився Сем Богль.

Видно було, що він прийняв на борт чимало спиртного. Його безтямний погляд уперся в Майру.

— Не пробуй тікати, — промовив він глухо. — Дон був моїм другом. Жінці, що вбила бідолашного Дона, не втекти від покари.

— Його вбила не я, — спокійно заперечила Майра. — Хто-хто, а ти б мав повірити цьому, Семюелю.

— Ні, його порішила ти! — У Семових очах спалахнув лютий вогник. — І тепер заплатиш за це, кралечко. Ось тобі…

— Обережно! — крикнув Віскі у високому стрибку.

Та було вже пізно. Прогримів постріл. Майра заточилась уперед, потім упала.

Усі очі були звернені на неї. Ніхто не міг зрушити з місця. Пістолет випав з Семової руки.

Я схилився над Майрою і почув, як Сем простогнав:

— Я не хотів цього робити. Правда! Я не хотів цього!..

Розділ вісімнадцятий

Довелося чекати понад годину, перш ніж лікар зміг сказати щось певне щодо Майриного стану.

У приймальні були Кленсі, Саммерс, Віскі, Богль і я.

Саммерс і Кленсі очей не зводили з Віскі. Вони, здавалося, ніяк не могли повірити в таку дивовижу. Саммерс, хоч його і попередили, ледве не онімів, почувши, як заговорив наш пес. Одначе в нього вистачило ґречності вибачитись перед нами.

— Ви, звичайно, вільні, — сказав він. — Тільки б не померла дівчина! Але як подати всю цю історію? Це найнеймовірніша справа, з якою я будь-коли стикався. Не вважайте мене надто недовірливим, Мілане, але якщо хочете привести ту другу дівчину, то дійте, друже.

Та я не мав ніякого бажання розшукувати Аріам. Усвідомлення того, що поряд, у маленькій палаті, бореться за життя Майра, забирала в мене всю енергію. Мені хотілося тільки одного: бути близько. Може, випаде змога побачити її.

Віскі тримався поруч зі мною.

Отак ми сиділи й чекали. Коли, нарешті, з'явився лікар, я навіть не насмілився озватись.

— Хто з вас містер Мілан? — спитав він.

Саммерс підвівся і щось шепнув йому. Лікар знизав плечима. Потім Саммерс кивнув мені, і я підійшов до них. Віскі йшов за мною. Мені здавалося, ніби до кожної моєї ноги прив'язано по гирі.

— Як вона, докторе? — спитав я, занепокоєно дивлячись на його стомлене обличчя.

— Все ще кепсько, — відповів він. — Вона вперто вимагає вас. Але постарайтеся не надто турбувати хвору. Боюся, що надія дуже мала.

Я вхопив його за руку.

— Вона повинна видряпатись! Треба врятувати її, чуєте?

— Робимо все, що можемо, — стандартно відповів він, з гримасою болю вивільняючи руку. — На жаль, вона не хоче нам допомогти. Вона не бореться за життя. Мені здається, що дівчина не хоче жити.

— Я можу її побачити?

— Так. Тільки хвилину, не більше. І будьте обережні в розмові.

У супроводі Віскі я ввійшов до маленької палати.

Майра лежала тендітна й бліда. Я сів поруч і взяв її за руку. Вона розплющила очі й ледь чутно прошепотіла:

— Я боялася, що ти не прийдеш.

Віскі присунувся ближче. Майра погладила його, потім знову подивилася на мене.

— Навіть ціла банда не перешкодила б мені прийти до тебе, — сказав я, намагаючись усміхнутись. — Тепер тобі треба відпочити, люба. Мене пустили тільки на хвилинку.

— Я відпочину… Дуже стомилась… Оце трохи поспала, і тепер мені краще.

— Слухай, дівчинко. Лікар каже, що ти не борешся за життя, — швидко заговорив я, погладжуючи її руку і відчуваючи, як нестерпно пече в очах. — Допоможи сама собі. Ти дуже потрібна і мені, і Віскі. Ти ж не захочеш покинути нас.

— Так важко боротися… — сонно пробурмотіла Майра. — У мені ж тільки половина моїх сил. З другою половиною я боролася б краще.

І тут я збагнув, чому вона не могла видужати. Для боротьби їй потрібна була Аріам. Та перш ніж я встиг щось сказати, медсестра звеліла мені йти. Я поплескав Майру по руці.

— До побачення. Обіцяй, що почекаєш мене.

Я бачив, як їй важко триматися. Вона відповіла дуже тихим серйозним голосом:

— Вертайся швидше.

Я вийшов.

— Кепсько, еге ж? — спитав Саммерс.

— Боюся, що так. Нічого, як я трохи прогуляюся?

— Звичайно, — співчутливо відповів він. — Я все розумію. Ідіть.

Я підійшов до Богля.

— Кріпися, друже. Зроблю все, щоб урятувати тебе.

Семові очі були повні сліз.

— Сам не знаю, чому я це зробив, — сказав він скрушно. — Був тоді як божевільний… Неначе щось осліпило мене. І ось…

Що я міг йому сказати? Ми з Віскі вийшли на вулицю.

— Віскі, треба знайти Аріам. Це єдина змога врятувати Майру.

— А що вона може зробити?

— Як ти не розумієш! В ній половина Майриних сил і волі. Якщо їх з'єднати, вони зможуть боротись як слід. Пеппі має знати, де вона. Тому спершу треба побачити його.

— Це дуже ризиковано.

— Я й сам розумію. Але що вдієш? Якщо Пеппі не скаже, де вона, все полетить під три чорти.

— Він же з вами й розмовляти не захоче, якщо не передасте йому ті знімки. От якби ви їх мали, то змогли б з ним домовитись.

Я подивився на годинник. 19.50. Маддокс уже пішов з роботи.

— Твоя правда, — сказав я і зупинив таксі.

Якщо пощастить втрапити до Маддоксового кабінету, я, може, знайду спосіб відкрити сейф.

Віскі, неохоче плигаючи в машину, сказав:

— Не хотілося б вплутуватись у цю справу. Може, я відбудуся якоюсь порадою?

— Ти підеш зі мною, — сказав я твердо. — Якщо ми зможемо непомітно піднятися до кабінету, все буде гаразд.

Віскі неспокійно клацнув зубами.

— Собак саджають до в'язниці?

— Ні, їх пристрілюють.

— От цього я й боюсь.

— Нічого з тобою не станеться.