Міс Шамвей і чорна магія - Сторінка 6

Не завадило б тобі лягти відпочити, дідусю.

— Якби ви були трохи молодша, — процідив Ансель крізь зуби, — я б вас просто відлупцював.

Майра зареготала.

— Тобі не першому приходить до голови така грайлива думка, — лагідно промовила вона. — Один уже спробував. Шви наклали в чотирьох місцях. Довелось йому піти на спочинок. А був же ще зовсім не старий.

— Чому ви вирішили, що це дитя зможе дістати ті чудо-ліки? — поцікавився я. — І що збираєтесь робити, якщо пощастить?

Ансель задумався.

— Багато людей страждає від зміїних укусів. "Теопталі" — засіб поважний. Якщо його добре розрекламувати, він дасть мільйони. Він стане обов'язковим супутником усіх мандрівників. Я зможу продавати його за будь-яку ціну!

Я замислився. Коли й справді є надійні ліки проти зміїних укусів, то це таки варте уваги діло. Анселеві дістануться мільйони, мені — сенсаційний репортаж.

— Ви справді бачили таких знахарів?

— Авжеж.

— Тоді я не розумію, в чому тут труднощі.

Ансель пирхнув.

— Кінтль, індіанець, про якого йде мова, не хоче розлучатися з секретом. Ось уже п'ятнадцять років я намагаюсь умовити його, а він тільки підсміюється.

— На його місці я б робила те саме, — заявила Майра.

— Я зустрічався з Кінтлем два тижні тому. Він, як завжди, намагався відкрутитися. Але я цього разу був наполегливіший, ніж завжди. Врешті чаклун признався, що кінець його близький. Та спершу, за його словами, він повинен передати всі свої таємниці одній із Дів Сонця, яка нібито з'явиться задля такого випадку. Волосся в неї кольору ячменю, а шкіра — немов снігові вершини Іксатакхіатлю. Діва, як він запевняє, наділена надприродною могутністю. Це, очевидно, одна з його казкових історій. Але відтоді, як я побачив міс Шамвей, мене не полишає думка, що можна примусити його розбалакатись.

Майра здригнулась.

— Ви хочете, щоб я зіграла роль Діви Сонця? Не вийде!

— Чом ні? — спитав Ансель, і в його очах засвітився вогник. — З вашою спритністю, чарівністю, розважливістю… Для вас це буде дитяча забавка.

Я подався вперед.

— Де те село, про яке ви торочите, Доне?

— За п'ятнадцять кілометрів від Пепоетлана.

Його слова навели мене на думку, яку належало добряче обміркувати.

— Слухайте, Доне, мені б хотілося обговорити вашу пропозицію з міс Шамвей віч-на-віч. Мені вже бачиться сенсаційний репортаж, що зробить вам таку рекламу, про яку можна тільки мріяти. Я прошу трохи часу, щоб добре все обдумати.

Ансель підвівся.

— Ви маєте півгодини, — сказав він. — Я цілком покладаюся на вас. Сподіваюсь, ви людина слова.

— Ми залишимося тут.

— Нехай говорить тільки за себе, — не втрималася від репліки Майра.

Я всміхнувся. Саме тепер їй годилося б помовчати.

— Знову балачки! — прогув Богль, підводячись. — Тут тільки те й роблять, що балакають. Я приїхав, щоб дати їй прочухана. А замість цього їй дають повну волю, і вона меле язиком усе, що захоче!

— Не будемо дріб'язковими, друзяко, — примирливо сказав я. — Якщо будете так дратуватись, ваше чоло вкриють зморшки завглибшки як рівчаки. Доведеться насувати капелюха аж до підборіддя.

Богль спопелив мене грізним поглядом і, тягнучи ноги, рушив слідом за Анселем до сусідньої пивнички.

Я зручніше вмостився на стільці.

— Погодьтесь, що стати Дівою Сонця — це досить цікаво.

Щоб не постраждала цнота читачів, я просто не насмілююсь повторити те, що відказала Майра.

Розділ п'ятий

Розтерти на порох скелю віхтем вати забрало б у мене менше сили й здоров'я, ніж умовити норовисту красуню. Але зрештою вдалося її переконати.

Майра таки повірила в те, що за два дні зможе заробити чималеньку суму, яка на багато місяців звільнить її від трудів неправедних. Як я змусив її повірити? До чого вам це? Мені б не хотілося згадувати про ті моральні втрати, яких я зазнав того дня.

Одне слово, як наслідок, ми — всі четверо — вирішили зупинитись у тому готелі. Шарпатись не було сенсу. Щоб укласти план дій і виконати його, ми мали бути разом.

Тільки-но мені випало усамітнитись, я одразу ж зателефонував Маддоксові. Коли я повідомив його про свій вилов, він аж заїкатися почав. Старий заздрісник навіть бовкнув щось таке, ніби я надто випереджаю події. Він вважав, що викрадення Майри має справити велике враження, і викрасти її повинні принаймні три десятки бандитів. Сенсаційна стаття вже підготовлена. Я поділився з Маддоксом своїми планами, і він помалу заспокоївся. А під кінець розмови був такий задоволений, що лише відстань завадила йому схопити мене в обійми.

Мій план полягав ось у чому.

По-перше, слід облагодити справу з ліками. Це само по собі дасть чудовий репортаж. По-друге, на зворотному шляху Майра має зазнати нападу банди "десперадос". Я знав там, у горах, одного зачуханого бандита, який погодився розіграти цю комедію всього за двісті доларів. Усе це буде зафіксовано на плівці. По-третє, я організую визволення Майри за несамовито-героїчно-сентиментальних обставин. Решта — справа техніки. Я мав намір вкластись днів у сім-вісім.

Маддокс цей план гаряче схвалив. Особливо враження на нього справило повідомлення про ліки проти зміїних укусів. Він усе повертався до цієї теми, розглядав її і сяк, і так. Дуже вже кортіло йому відтрутити від діла Дона Анселя і все загребти самому. Я вважав негуманним ділитися з Маддоксом сумнівами щодо зілля і передчасно гасити його світлий оптимізм.

Головне, що в підсумку я дістав цілковиту волю у витратах. У розумних межах, звісно. Правда, розумність тих меж було довірено визначати мені самому.

Потім я подзвонив Полу Жудену і поділився з ним приємними новинами. А тоді продиктував адресу, на яку просив надіслати речі та грошовий переказ. Жуден пообіцяв виконати все негайно.

Закінчивши з прозою, я відчув, що саме час зустрітися з Майрою. Треба було краще взнати дівчину й налагодити наші стосунки. Та одне я вже знав твердо: за красунею потрібен нагляд.

Я заглянув до її кімнати. Там нікого не було.

Я знайшов Майру на вулиці. Вона стояла перед схованим у тіні бананового дерева "каділаком" і заклопотано розглядала двигун. Зачувши мою ходу, вона озирнулась і закрила капот.

— Проїдемось, глянемо на гори, — запропонував я. — Хочеться подихати свіжим повітрям. Відчути на обличчі пориви буйного вітру. В такі хвилини в мене виникає облудна думка, що все ще попереду, що…

— Умовили. — Вона кинула на мене насмішкуватий погляд.

Ми сіли в машину. Підстрибуючи на вибоїнах бруківки, "каділак" виїхав за межі містечка. Майра мовчала. Мовчав і я.

Ми їхали гірською дорогою. Праворуч височіла прямовисна скеля, ліворуч — дорога круто обривалась у прірву.

Зненацька Майра вигукнула:

— Добре було б їхати отак і їхати, ні про що не думаючи, їхати, аж поки стомимось одне від одного! А потім — розлучитись… І не сушити більше голову всякими дурницями!

— А люди залишаться без ліків від зміїних укусів і одностайно вирішать, що я базікало.

— Ви самі вскочили в сумнівну історію. І мене в неї втягуєте.

— Чом би й не вскочити? Ви, в усякому разі, дали старому слово честі.

— Журналіст говорить про слово честі! Не смішіть мене!

— Я б не радив вам іще раз пробувати обдурити бідолаху Анселя.

— Я й не думала. — Вона хитнула головою і сонячний промінь спалахнув у її волоссі. — Просто вперлася через його наказовий тон. Ніхто не сміє вказувати, що я маю робити.

Я знизав плечима.

— За кілька днів ви будете дякувати мені. Чи, може, ви боїтеся того Кінтля?

— Я не боюся чоловіків.

— Ви вже казали про це.

— Але це ж безглуздя! — вигукнула вона. — Я навіть мови не знаю. На словах усе легко, а як обернеться на ділі? Мене ж одразу викриють!

— В усьому покладіться на Дона. Переживайте прикрощі в міру їх надходження.

— Що більше я думаю про плани вашого Анселя, то менше вони мене надихають.

— Не покуштувавши, не взнаєш смаку.

— У чому полягає ваш інтерес? — запитала Майра. — Ви так зацікавлені, що це помітно неозброєним оком.

— У добрячому репортажі, ото й тільки! Зразу видно, що ви нічого не тямите в нашому ремеслі. Наш хліб — сенсація! Якщо пощастить, можуть навіть фото вмістити.

— Співчуваю тим нещасним, що загортатимуть у цю газету м'ясо, — зауважила Майра.

Ми повернули назад і решту дороги їхали мовчки.

Розділ шостий

Наступні дні я був дуже заклопотаний.

Ми вирішили податися до Пепоетлана найближчого четверга, тобто за три дні. За цей час треба було встигнути дуже багато. Насамперед знайти для Майри вбрання Діви Сонця. У цьому нам допоміг Жуден. Сукня була чудова. Вона скидалася водночас і на нічну сорочку, і на шати святої. Як личить блондинці білий шовк!

— Від нашої дівчинки повіяло святістю! — не приховував захвату Ансель. — Атож! Справжня свята.

— Скажи ще "свята цнота", — пробурчав Богль. — Тоді б треба було куди серйознішого камуфляжу.

Та на Богля уваги не звертали. Ансель мав слушність. Належне враження Майра повинна була справити одразу. Якщо цього не станеться, то подальші спроби ні до чого не призведуть.

Тим часом я не гаяв часу марно. Ми репетирували з Майрою, відбираючи найефектніші номери. Крім того, я ще мав організувати "викрадення".

Сема і Анселя в цей план втаємничувати було не варто, отож на пошуки бандюги я вирушив сам, вигадавши пристойний привід.

Довго пояснювати мені не довелося. Виконавець ролі викрадача зрозумів усе досить скоро. То був зачуханий бандит на ім'я Бастіно. Мені вже траплялося користуватись його послугами, і я знав, що за сотню доларів він зробить усе як треба. Аби дужче заохотити Бастіно, я пообіцяв йому в разі успіху ще три сотні.

Завдання, яке я поставив перед ним, було нескладне: викрасти Майру з пепоетланського готелю, в якому ми мали намір зупинитися після зустрічі з Кінтлем. Про час операції я пообіцяв повідомити Бастіно додатково.

Отож усе йшло як належить. Коли я повернувся, ніхто з моїх спільників не поставив жодного зайвого запитання. Можна було вирушати в Пепоетлан.

Раптом з'явився захеканий листоноша, що поспішав до нашої машини.

— Вам телеграма, сер!

Я дав листоноші монету й розгорнув телеграму. Вона була від Жудена. Я прочитав її і спересердя аж вилаявся. Супутники не зводили з мене очей.

— Страшенно прикро, але якийсь час вам доведеться діяти без мене. Банда напала на федеральний патруль і трьох убила. Мені доручено склепати репортаж. Нічого страшного.