Міст у вічність - Сторінка 45

Можливо, справді не існує такого явища, як несправедливість.

Ми переглянули першочерговість своїх справ. Поки вивчали матеріали, вся інша робота припинилася. На наших робочих столах, у кухні, на ліжку накопичилося тисячі сторінок документів про лісівництво, лісозбереження та вирубки, про ерозію, відновлення занапащених грунтів, захист водних басейнів, зміну клімату, види тварин, що опинилися під загрозою знищення, про соціоекономіку лісівництва в порівнянні з перевагами анадромного рибальства у заповідних місцях, про захист узбережних зон, коефіцієнти теплопровідності гранітної породи, і ще закони, безліч законів... Збірниюі законів... Закон про захист довкілля, федеральний закон про землекористування, закон про види, що опинилися під загрозою вимирання тощо. З друкованих сторінок вони через наші пальці один за одним потрапляли до комп'ютера, записані, закодовані, з системою взаємних посилань. Ми заповнювали ними безліч дискет, а дублікати зберігали в банківському сейфі на той випадок, якщо б з нашим будинком щось трапилося.

Зібравши достатньо інформації, почали зустрічатися з сусідами. Спершу об'єднали наші зусилля з Денізою Файндлейзон та Ченгом Томасом, які досі боролися самотужки, а затим стали шукати допомоги в інших.

Більшість мешканців долини з нехіттю поставилися до нашої пропозиції... Як я їх розумів!

– Ще такого не було, щоб хтось зупинив уряд у його намірі продати ліс під вирубку, – говорили вони. – Якщо вже бюро з питань землекористування хоче продати ліс, то його неможливо стримати.

Однак, ознайомивши їх із зібраними документами про те, що перетворення лісів на пустелі є порушенням законів, ми залучили до кампанії "Врятуймо ліс" понад сімсот людей. Наш прихисток у гущавині лісу став штаб-квартирою, наш грунь перетворився на мурашник: до нас один по одному йшли колеги, щоб поповнити наші комп'ютерні дані.

Я ще ніколи не бачив Леслі такою, як зараз: суворе обличчя, жодних поступок собі. Повне й виключне зосередження на справі.

Леслі постійно нам нагадувала:

– Звертання до почуттів не допоможуть. Будь ласка, не вирубуйте ці чудові дерева, не знищуйте ландшафт, не губіть тварин! Такі прохання не вплинуть на бюро з питань землекористування. Не допоможуть і силові методи. Не треба говорити: "Ми візьмемо дерева під охорону, ми стрілятимемо, якщо ви будете вбивати ліс". Це призведе до того, що ліс вирубають під охороною війська. Уряд можна зупинити тільки з допомогою суду. Якщо ми знатимемо закони краще, ніж вони, якщо вони зрозуміють, що ми подамо на них до суду й виграємо справу, якщо зможемо довести, що вони порушують федеральне законодавство, ліс вирубувати не стануть.

Ми спробували провести переговори з бюро.

– Не сподівайтеся, що там підуть вам назустріч, – попередила Леслі. – Чекайте лицемірства та брехні, розмов про те, що вони цього більше не робитимуть. Однак ця зустріч – це крок, який нам необхідно зробити для початку. – І Леслі мала рацію на сто відсотків. Я їй сказав:

– Не вірю своїм вухам! Ти читала запис розмови? Директор медфордського відділення бюро говорив з нами, а ми записували все на плівку. Послухай:

РІЧАРД. Чи треба розуміти ваші слова таким чином, ніби ви не дослухаєтеся до масових протестів проти вирубки лісу? Чи, може, ставлення людей не має для вас жодного значення?

ДИРЕКТОР. Якщо це цікавить вас особисто, то скоріше за все – ні.

РІЧАРД. Отримаєте ви чотириста підписів чи чотири тисячі...

ДИРЕКТОР. Ми звикли отримувати такі петиції. Ми не надаємо їм значення.

РІЧАРД. А якщо під зверненням буде сорок тисяч підписів, якщо все населення Медфорда виступить проти оборудки, це матиме для вас якесь значення?

ДИРЕКТОР. Для мене – ні.

РІЧАРД. А якщо проти будуть фахівці з лісівництва, ви прислухаєтеся до них?

ДИРЕКТОР. Ні. Мене не хвилюють будь-які публічні виступи.

РІЧАРД. Ми б хотіли зрозуміти, чому ви такі впевнені, що варто наполягати на своєму, незважаючи на протести громадськості.

ДИРЕКТОР. Ну, ми просто займаємося своїми справами.

РІЧАРД. Траплялося таке, що ви скасовували продаж лісу з огляду на протести громадськості?

ДИРЕКТОР. Ні. Ніколи.

Спостерігаючи за екраном комп'ютера, Леслі навіть не зворухнулася.

– Чудово. Збережімо цей текст у файлі "Відсутність доброї волі" на дискеті номер двадцять два після файла "Угода порушує закон про охорону довкілля".

Леслі дуже рідко сердилася на наших опонентів. Вона документувала докази, записала їх до окремих файлів, тим самим готуючи матеріали для розгляду в суді.

Якось я сказав їй:

– Якби ми мали належні психічні здібності й довідалися, коли та як директор відділення помре... Якщо б нам було відомо, що йому лишилося жити два дні – до післязавтра, бо, скажімо, з вантажівки впаде колода й привалить його, чи змінилося б наше ставлення до нього?

– Ні, – відповіла Леслі.

Гроші, од яких відмовилася податкова служба, були витрачені на сплату досліджень: "Попередній аналіз складу води в струмках Грауз-Кріка, Вотерз-Ґалча, Мюл-Кріка та інших у водному басейні округу Джексон, штату Ореґон", "Звіт про небажані наслідки запланованої вирубки лісу в місцевості Ґрауз-Кріка та вплив лісозаготівельних робіт на анадромні види риби й лісову фауну", "Економічний огляд угоди про продаж лісу в районі Ґрауз-Кріка". І ще вісім інших з такими ж хитромудрими назвами.

Час по час ми стояли на груні й розглядали ліс. Устигли звикнути до думки, що він такий самий незнищенний, як гори. А тепер сприймали його, як тендітне сімейство рослин і тварин, що живуть у гармонії, підтримуючи нестійку рівновагу, не підозрюючи про небезпеку вимирання, яку несуть їм люди з бензопилами.

– Тримайся, лісе! – гукали ми в гущавину. – Тримайся! Не турбуйсь! Обіцяємо зупинити їх!

Іншим разом, коли було ніколи й угору глянути, ми кидали погляди у вікно:

– Робимо все, що в наших силах, – бурмотіли ми.

Комп'ютери були нашою зброєю, яка не поступалася револьверам часів підкорення Заходу. Перш ніж привести механізм у рух і почати знищення лісу, бюро з питань землекористування дає громадськості тридцять днів на підготовку протестів проти продажу лісу. Там очікують отримати від громадян кілька сторінок із пристрасними закликами й слізним проханням пощадити природу. Від нас, нашої групи та її персональних комп'ютерів, надійшло три томи обсягом шістсот сторінок, які містили задокументовані матеріали, приклади й докази. Копії усіх документів ми надіслали до Сенату й Палати представників, до преси.

Битва з бюро відбирала ввесь наш час і тривала двадцять місяців.

Я продав усі свої літаки. Вперше за все доросле життя минали тижні й місяці, а я жодного разу не літав, не піднімавсь у небо. Замість того щоб окидати землю поглядом з борту улюблених свободолюбних машин, я спостерігав за ними з землі, згадуючи, як багато важить для мене можливість літати. Так ось як почувають себе створіння, прикуті до землі, думав я. Бр-р-р!

Аж ось якось у середу, наче підтверджуючи затяту впевненість Леслі, на моє велике здивування, уряд прийняв рішення скасувати продаж лісу.

– Умови продажу передбачали порушення положень і процедури, якими керується бюро з питань землекористування, і тому не можуть вважатися законними, – повідомив журналістам заступник директора відділення бюро в штаті Ореґон. – Аби не порушувати своїх власних положень, у нас не лишалося вибору й ми відмовились від продажу, відхиливши всі пропозиції.

Директора місцевого відділення не розчавило колодою. Його та ще регіонального менеджера перевели за межі штату в інші ешелони бюрократичної системи.

Наша перемога вмістилась у два речення офіційного повідомлення.

– Будь ласка, не забувай одного, – сказала мені Леслі, вимкнувши комп'ютер. Той уперше з початку кампанії отримав можливість охолонути. – Гасло урядової пропаганди – "Боротися з муніципальною владою неможна". Але якщо люди зважилися виступити проти неї... просто жменька людей проти чогось велетенського й несправедливого, то ніщо – ніщо! – не може їх зупинити!

Леслі впала на ліжко й проспала три доби поспіль.

СОРОК ОДИН

Якось у самому розпалі боротьби з бюро пробив час податкової служби, чого ніхто не помітив. Служба зволікала чотири роки й не приймала щодо мене жодного рішення. Давно минув рік, коли я пропонував ліквідувати мою заборгованість у розмірі мільйона доларів, проголосивши себе банкрутом.

Поки тривала війна із землекористувачами, в нас не лишалося жодної вільної хвилини на обдумування варіанту банкрутства, а коли битва завершилася, ми тільки про це й думали.

– У тому нічого привабливого, маленька Вукі, – сказав я. Це була моя четверта мужня спроба спекти лимонний торт за рецептом її мамусі. – В нас нічого не залишиться. Мені доведеться починати з нуля.

Леслі накривала стіл до вечері.

– Ні, не доведеться, – відповіла вона. – В правилах про оголошення банкрутства говориться, що тобі повинні залишити "знаряддя, необхідне для праці". У тебе ще залишиться якийсь мінімум, щоб ти не загинув з голоду надто швидко.

– Справді? Будинок буде за нами? Дах над головою? – Я тоненько розкачав тісто, виклав його на деко й подумки закликав на допомогу добрих фей кондитерської справи.

– Будинок – ні. Навіть трейлера нам не залишать.

– Ми можемо жити в лісі.

– Аж до такого не дійде. В кінозірки є деякі збереження. Не забувай: вона ще не банкрут. Але ось як ти поставишся до втрати прав на свої книжки! Як сприймеш те, що хтось перекупить авторські права й ставитиме другосортні картини на основі твоїх прекрасних книжок?

Я поставив тісто в піч.

– Якось переживу.

– Ти не відповів на моє запитання, – сказала Леслі. – Але дарма. Не має значення, що ти скажеш, бо я все одно розумію, що ти відчуватимеш. Нам доведеться жити дуже скромно, заощаджувати кожен цент і сподіватися, що колись відкупимось.

Перспектива втратити права на книжки не давала нам спокою. Це все одно, що продати рідних дітей з аукціону тому, хто готовий більше заплатити. Одначе, якщо вже проголошувати себе банкрутом, то права доведеться втратити й аукціону годі уникнути.

– Якщо я проголошу себе банкрутом, уряд отримає тридцять-сорок центів за долар мого боргу, хоча я міг сплатити всі сто. Намагаючись провернути незаконну оборудку з лісом, бюро з питань землекористування зазнало поразки, що теж улетіло урядові в добру копієчку.