Міст у вічність - Сторінка 49

Президент компанії прислав мені в комплекті з деталями зимовий костюм, бо в цю пору року, та ще й без кабіни, в небі було справді холодно.

Й ось я в повітрі! Вітер і спокій, гори й долини, зелень і земля внизу, дощ і солодке пронизливо-крижане повітря знову переймає мене вперше за стільки років! Я припинив облік годин, проведених за штурвалом, після восьми тисяч; перестав нотувати типи літаків, якими довелося керувати, після сто двадцять п'ятого; проте цей аероплан дав мені таку насолоду, ж жоден інший до нього.

Все-таки до цього апарата належало ставитися з обережністю. Скажімо, він аж ніяк не годився для польотів у негоду, зате в безвітряну годину з ним ніщо не могло зрівнятись. На сьогодні досить: птеродактиль згорнув крила, розмістився в довгастому мішку на багажнику автомобіля й поїхав додому відпочити. Одне мене не влаштовувало: він був розрахований на одного і я не міг узяти з собою дружину.

– Не біда, – сказала Леслі. – Коли ти літаєш, я теж із тобою там, угорі. Дивлюся вниз і бачу себе, як махаю тобі рукою!

Вона сіла на місце пілота, завела двигун, заправила волосся під шолом і проїхалася повітряним змієм уздовж пасовища. Обіцяла політати, якщо знайдеться час навчитися.

Хвилювання від першого польоту, напевно, стали причиною того, що однієї з наступних ночей мені приснився вельми незвичний сон.

Я летів "Птеродактилем", у якого було два сидіння, а не одне, летів високо над якимось срібним мостом і сів на зеленому схилі біля відкритого амфітеатру. Зайшов досередини в своєму яскравому комбінезоні, сів і став чекати, спершись підборіддям на коліна. Мені ще ніколи не траплялося бачити сну, в якому я з'являюсь надто рано, задовго до того, як щось має трапитися. Через кілька хвилин почув за спиною кроки.

Я обернувся й одразу впізнав його. Впізнав себе. Себе з минулого. Цей я видавався розгубленим, був на п'ять років молодшим, його рухи скувала туга, яка перетворилась на щит. Він не міг збагнути, де опинився.

Було напрочуд приємно дивитися на цю людину. В мені прокинулась любов до нього. А тоді раптом стало шкода його. Він був безнадійно самотнім, і це впадало в око. У нього було так багато запитань, але відповідей він боявся. Я підвівся й усміхнувсь йому. Він завжди був жахливо пунктуальним і ніколи нікуди не запізнювавсь.

– Привіт, Річарде, – сказав я, намагаючись зберегти невимушеність. – Ти не тільки пунктуальний, ти прийшов навіть раніше, правда?

Йому було прикро – він удивлявся в моє обличчя. Якщо ти в чомусь непевен, подумав я, чому б не запитати про це?

Я вивів його з амфітеатру, розуміючи, що біля літака він почуватиметься набагато впевненіше. В мене були відповіді на всі його можливі запитання, відповіді на його біль і самоізоляцію, відповіді, які могли виправити всі помилки. Але це знаряддя, що в моїх руках працювало, мов зачароване, обпече його руки розжареним до червоного залізом. Що ж маю сказати?

Я показав йому аероплан, розповів, як ним керувати, й подумав: "Смішно". Про польоти йому розповідаю я, котрий уже кілька років ні на чому не літав, крім оцього надлегкого апаратика. Він може бути самотнім, але пілот з нього набагато кращий від мене.

Коли він умостився на сидінні, я гукнув "від ґвинта" й запустив машину. Двигун працював так незвично тихо, що мій гість на деякий час геть забув, чому він вирішив побачити мене, забув, що аероплан – тільки тло нашого сну, а не його суть.

– Готовий? – запитав я.

– Вперед!

Що можу про нього сказати? Це свого роду гра, подумав я. Зараз на нього звалилось випробування несподіваними грошима й усе те, що вони приносять своїй безневинній жертві та її оточенню. І тепер усе навколо нього рушиться, його світ похитнувся. Втім, зараз він просто дитина з новою іграшкою, адже так любить літаки. Як легко бути співчутливим, подумав я, коли опиняєшся в біді сам.

Піднявшись угору на тисячу футів, я зняв руки зі штурвалу:

– Спробуй ти!

Він летів легко й акуратно, хоча досі уявити не міг, що можуть існувати такі літальні апарати.

Я знав, у цьому сні я основна дійова особа, він чекає від мене пояснень. І все-таки він був абсолютно впевнений, що вже пізнав усе, що слід було пізнати! Я наче відчував його готовність відкинути саме те знання, яке б могло дати свободу.

– Чи можна вимкнути двигун? – запитав він.

Замість відповіді я торкнувся вимикача. Пропелер сповільнив оберти й зупинивсь, аероплан перетворився на планер.

А от від уроків з управління літаками він ніколи не відмовлявся.

– Який досконалий літачок! – вигукнув він. – Де можна такий придбати?

Кілька хвилин у повітрі, й він уже ладен бігти купувати "Птеродактиль". Грошей вистачало. Він міг купити одразу сотню "птеродактилів", от тільки в його часі такий літак був нематеріалізованою мрією, ще навіть не існувало креслень.

Він не міг купити такої машини, але з його допомогою для мене відкривалася можливість пробитися через Річардове негативне ставлення до змін...

Я попросив його сказати, здогадується він, що це за літак і що за чолов'яга в зимовому костюмі сидить за штурвалом. Я не здивувався його відповіді, він просто потребував, щоб його запитали.

Трохи перегодя, втішений польотом, я просто сказав йому, що в мене є відповіді на всі його запитання і що він не прислухається до них.

– Вважаєш, я не прислухаюся? – запитав він.

– А ти зможеш?

– Кому ще, крім тебе, довірюсь?

Є ще Леслі, подумав я, але він тільки розсміється мені в обличчя, і ми ні до чого не прийдемо.

– Я тобі повідаю те, для чого ти сюди прийшов. Повідаю, що робитимеш далі, – сказав я. – Відповідь, якої шукаєш, полягає в тому, щоб відмовитись од своєї Свободи, своєї Незалежності й одружитися з Леслі Перріш. Навзамін знайдеш зовсім іншу свободу, таку чарівну, що й уявити не можеш...

Після моїх слів про одруження з Леслі він перестав прислухатись до моїх слів. Був настільки ошелешений, що ледь не вивалився з літака.

Йому ще стільки доведеться пройти, подумав я, поки він зіпав ротом од несподіванки. І він пройде ввесь шлях за наступні п'ять років. Упертий самовдоволений сучий син, але справа в тім, що він мені подобається. В цього хлопця обов'язково все вийде, все буде гаразд, подумав я... А чи справді він передужить сам себе?.. Могло статися, що його голос почувся мені вже після авіакатастрофи або ж з'явивсь після того, як я повернувся до Монтани?Можливо, в майбутньому на нього чекає поразка?

Ота його самотність, перебуваючи під таким старанним захистом, давала мені підстави сподіватися. – Коли я згадав про Леслі, він слухав насторожено, навіть проковтнув без опору дещо з того, що я розповів йому про майбутнє. Якщо знатиме все про неї, йому буде легше вижити, подумав я, навіть якщо забуде мої слова та обставини, за яких ми зустрілися. Я розвернув аероплан на північ.

Коли ми приземлились, Леслі чекала нас, одягнута так, як у дні, коли ми з нею залишалися вдома вдвох. Він аж підскочив, уздрівши Леслі, за одну мить її образ випарував тонну заліза. Врода справді всесильна!

Леслі хотіла сказати йому щось своє, особисте, тому я прогнав свій сон, розтанув у повітрі й прокинувся за кілька років після того, коли він побачив такий самий сон.

Тільки-но я розплющив очі, все випарувалося, наче серпанок на сонці. Сон про польоти, подумав я. Як мені пощастило, що бачу стільки снів про польоти! Хоча з останнім сном пов'язане щось особливе... Що то було? Здається, я вкладав гроші в необроблені діаманти... Авжеж, саме так. Летів кудись із коробкою діамантів, а може, насіння чи ще чогось, і воно ледь не вивалилося з аероплана? Сон про вкладення коштів. Якась частина підсвідомості й досі гадає, ніби в мене лишилися якісь гроші? Можливо, вона знає щось таке, до чого мені зась?

У записнику я черкнув кілька рядочків: Чому б людині самій не викликати сни, в яких можна подорожувати, щось спостерігати й вивчати?

Леслі спала, а я лежав і дивився на неї. Світанок відблискував у її золотому волоссі, що безтурботно розтеклося по подушці. Якусь мить вона була така непорушна – а бува померла? Леслі так нечутно дихала, аж годі було помітити. А вона дихає? Вона не дихає!

Я знав, що сам себе лякаю, але мені відлягло, коли Леслі легенько ворухнулась і ледь всміхнулася своєму видінню. Я зрадів!

Я все життя розшукував цю жінку, майнуло в голові, моє покликання в тому, щоб увесь час бути з нею.

Ні, я помилявся. Пошуки не були метою мого життя. То був неминучий імператив. Моє життя не могло початись, поки я не розшукав її.

Мета в іншому: що далі? Що ви двоє хочете дізнатись про кохання? Я так змінивсь, а все тільки починається.

Справжні оповідки про любов не мають закінчення. Єдиний спосіб довідатись, що відбувається після слів "і були щасливі разом", це – самому прожити життя зі своїм довершеним другом. У любов, звичайно, переливається закоханість і чуттєва радість пристрасті.

А що потім?

А потім дні й місяці безкінечних розмов, взаємне розуміння на зміну вікам розлуки – що ти зробив потім, що ти думав, що ти зрозумів, як ти змінюєшся?

А потім що?

Які з твоїх найпотаємніших сподівань, мрій, побажань, які з найрозпачливіших "от якби" можуть збутися? Хоч би яке найпрекрасніше життя ти уявив, – ось воно: двоє людей, як сонце й місяць на небі, вдвох ми зможемо здійснити все!

А потім що?

Стільки всього пізнати разом! Стільки всього дати одне одному! Мови й акторська майстерність, поезія й драматургія, парапсихологія й електроніка, садівництво та банкрутство, міфологія й географія, куховарство та історія, живопис і економіка, теслярство й музика, історія музики, літаки, плавання під вітрилами, історія вітрильників, політика і геологія, мужність і комфорт, місцева флора й фауна, вмирання та смерть, археологія й палеонтологія, астрономія й космологія, гнів і каяття, письменницька діяльність і металургія, фотографія й сонячна енергія, будівництво житла та інвестиції, книгодрукування, вміння давати й уміння брати, серфінг і допомога дітям, старіння, рятування планети, боротьба за мир, духовне й психічне зцілення, культурний обмін і зйомки фільмів, фотогальваніка, мікроскопи й альтернативна енергетика, як розважитись, як сперечатися й погоджуватись одне з одним, робити приємні несподіванки, приносити радість, одягатися й плакати, грати на фортепіано, флейті та гітарі, бачити глибше, ніж дозволяє зовнішній вигляд, згадати про інші життя, минулі й майбутні, відповідати на запитання, досліджувати й вивчати, як збирати факти, аналізувати й синтезувати, служити іншим і робити свій внесок, читати лекції й вислуховувати, бачити й торкатись одне одного, мандрувати в часі й зустрічатися, з іншими нами, створювати світи з наших снів і жити там змінюючись.

Леслі знов усміхнулася вві сні.

Я думав: а що потім? А потім ще й ще, з кожним разом, ненаситні, вони дізнаватимуться чимраз більше й більше.