Пертська красуня - Сторінка 16

Зброяр виступив наперед і, вп'явши суворий погляд у переляканого аптекаря, вибухнув :

— Ох ти ж кістяк ходячий! Аптечний ти слоїк з затичкою! Вчений отруйник! Якби я хоч на мить подумав, що твій гидотний подих може осквернити світле ім'я Катаріни Главер, я б тебе розтовк, шарлатане, у твоїй-таки ступці, домішав до твого мерзенного стерва сірчаний цвіт 1 — єдині справжні ліки в твоїй халабуді — і зробив мазь для коростявих собак!

— Годі тобі, Генрі, годі, синку! — владно перебив Сміта рукавичник.— Про це діло говорити тут не має права ніхто, крім мене... Вельмишановний бальї Крейгдаллі, коли вже люди оце так тлумачать моє терпіння, то я хочу дати цій негідній справі хід і довести її до кінця. І хоча врешті може виявитися, що краще нам було б усе ж таки перетерпіти, всі ви побачите: моя дочка ні своїм легкодумством, ані нерозважністю не дала приводу для такої образливої поголсски.

Втрутився й бальї.

— Сусіде Генрі,— сказав він,— ми тут зібралися раду радити, а не свару сварити. Як один з батьків міста, я волів би, аби ти забув про своє зло і недоброзичливість щодо нашого пана аптекаря Двайнінга.

— Він надто нікчемна худобина, бальї,— відповів Генрі Гоу,— щоб заводити з ним сварку... Та я можу одним ударом молота розтрощити і його самого, і всю його халабуду!

— Тоді вгамуйтеся і вислухайте мене, сусіди,— промовив бальї.— Всі ми віримо в незаплямовану честь нашої Пертської Красуні, як у святість діви Марії.— Крейгдаллі ревно перехрестився.— Але що нам робити з провостом? Чи згодні ви, сусіди, передати в руки нашого провоста скаргу, яка, чого доброго, може обернутися проти вельможного пана?

— Провост і сам вельможний чоловік! — вереснув аптекар,

1 Сірчаний цвіт — очищена сірка, що здавна використовувалась у медицині.

трохи оговтавшись піоля втручання бальї.— Бог свідок, я не хочу сказати нічого такого, що б зашкодило честі шановного дворянина, чиї предки справляли службу, яку тепер уже багато років справляє він...

— З волі й за вибором громадян Перта,— уставив Сміт, перебивши аптекаря своїм глибоким і впевненим голосом.

— О, звісно,— згодився спантеличений оратор,— з волі громадян. А як же інакше?.. Прошу тебе, друже Сміт, не перебивай мене. Я звертаюся до нашого старшого бальї, славного Крейгдал-лі, як дозволяє мені мій убогий розум. Отож я й кажу: хоч який прихильний до нас сер Патрік Чартеріс, він усе ж таки вельможа, а сокіл соколові око не виклює. Він залюбки підтримує нас у сварках з горянами і, як наш провост і ватаг, виступає з нами проти них. Та хтозйа, чи схоче можновладець, який сам носить шовки, стати на наш бік у суперечці проти розмережаних мантій та гаптованих золотом накидок, як він це робив проти горянських пледів та ірландських плащів. Послухайте мене, недоумкуватого. Ми захистили#нашу красуню, про яку я не хотів сказати нічого поганого, бо нічого такого про неї і не знаю. Щоправда, один із напасників позбувся руки — завдяки Гаррі Смітові...

— І мені,— докинув невеличкий бундючний шапкар.

— І Оліверові Праудф'юту, як він сам запевняє,— провадив далі аптекар, не відкидаючи нічиїх претензій на славу — аби лиш його самого не спонукали ступити на її небезпечну стежку.— Я кажу, сусіди, коли вже один із них залишив нам на згадку руку, то на Керф'ю-стріт вони тепер не поткнуться. Отож, як мені підказує мій нехитрий розум, найкраще нам подякувати відважному зброяреві й, оскільки місто не вронило своєї честі, а ті розбишаки зазнали шкоди, то давайте затремо це діло і більше про нього ні слова.

Ці мирні поради гаки переконали декого з городян; дехто вже кивав головою і вельми глибокодумно слухав поборника мовчазної злагоди. Навіть Саймон Главер, попри заподіяну йому кривду, теж, здавалося, ладен був пристати на пропозицію аптекаря. Але іншої думки держався Генрі Сміт. Бачачи, що їхня рада заходить у глухий кут, він заговорив з властивою йому відвертістю:

— Я серед вас ні найстарший, ні найбагатший, сусіди, і не шкодую про це. Літа й самі прийдуть, якщо до них доживеш, а гроші я вмію заробляти й тратити так само, як і кожен із вас, бо не боюся жару горна й вітру ковальських міхів. Та ніхто й ніколи не бачив, щоб я сидів згорнувши руки, коли нашому славному місту словом чи ділом завдавали кривди й коли вустадаи чи рукою можна було її поправити. Не стоятиму я байдуже збоку і в цьому обурливому випадку, коли можу чимось допомогти. Я сам піду до провоста, якщо ніхто не бажає іти зі мною. Він рицар, це правда, і дворянин вільного, найщирішого роду з часів, як ми всі знаємо, самого Уоллеса, що посадив нам його прадіда. Та навіть якби він був найгордовитішим вельможею в цілій країні, все одно він — провост нашого міста і задля власної честі повинен дбати про свободи і привілеї городян. О, і я знаю: він подбає... Я робив йому обладунок і розгадав, яке серце захищатиме моя криця!

— Ну звичайно,— відказав бальї Крейгдаллі,— нема чого добиватися до короля, не заручившися спершу підтримкою сера Патріка Чартеріса. Однаково почуємо відповідь: "Ідіть до свого провоста, неотеси, і не набридайте!" Отож, сусіди і городяни, якщо ви зі мною згодні, то я з нашим аптекарем Двайнінгом негайно вирушу до Кінфояса, а разом з нами нехай їдуть Саймон Главер, бравий Сміт і хоробрий Олівер Праудф'ют — свідки того нападу. Ми побалакаємо від імені міста з сером Патріком Чарте-рісом.

— Е ні,— захитав головою миролюбець аптекар,— на мене прошу не розраховувати. Не такий я сміливий, щоб роззявляти рота перед титулованим рицарем.

— Не бери цього в голову, сусіде, ти повинен їхати,— промовив бальї Крейгдаллі.— Все місто знає, що я — простолюдець і гаряча голова, хоч мені вже й шістдесят... Сім Главер — скривджена сторона... Про Гаррі Гоу всі ми знаємо, що він більше перепсував обладунків своїм мечем, йіж зробив молотом... А ось наш сусіда Праудф'ют, без якого, за його ж словами, не починається і не кінчається жодна бійка в Дерті,— це, певна річ; чоловік діловий. Та нам не завадить мати з собою хоча б одного поборника миру й спокою, і ти, аптекарю, ним і будеш. Отож у дорогу, панове, взувайте чоботи, сідлайте коней — одне слово: "Кінь та ціпок!.." 1 А стрінемось коло Східної брами... якщо, звісно, ваша лдока, сусіди, довірити нам це діло.

— Кращої ради годі й придумати, ми всі за це! — загукали пертці.— Якщо провост стане на наш бік,— а славне місто має право цього сподіватися,— то ми зможемо виступити проти найбільшого з вельмож!

— Тоді гаразд, сусіди,— відповів бальї,—в як сказали, так і зробимо. Я, до речі, вже звелів скликати о цій порі всіх членів магістрату і не маю сумніву,— він обвів громаду поглядом,— що коли стільки городян ухвалили тут звернутися до нашого провоста, то й решта приєднається до цього рішення. А тому, сусіди і добрі громадяни славного міста Перта, як уже сказано, "Кінь та ціпок!"— і ждіть мене коло Східної брами!

1 "Кінь та ціпок"^—добре відомий заклик ельфів, з яким вони сідають на коней і при місячному сяйві пускаються в дорогу. Став широко вживатися завжди, коли сідлають коней (прим. авт.).

Ця своєрідна таємна рада, або сход "лордів ремесел", завершилася вигуками загального схвалення. Всі розійшлися, члени депутації — лаштуватися в дорогу, решта — розповідати своїм нетерплячим жінкам та дочкам про те, що ухвалено зробити, аби надалі захистити їхні світлиці від зазіхань непроханих кавалерів.

Поки сідлають коней, а міська рада обговорює чи, скоріше, формально схвалює постанову, вже прийняту найшанованішими громадянами міста, треба, певно, розповісти читачам докладніше й виразніше про те, про що вже мимохідь згадалося в попередніх дебатах.

За тих часів, коли могутня феодальна аристократія обмежувала — а нерідко й порушувала — права та привілеї королівських міст Шотландії, усталився звичай, згідно з яким місто за сприятливих обставин часто обирало провостом, себто проводирем свого самоврядування, не когось із купців, крамарів чи інших громадян, що жили в самому місті й займали незначні посади в магістраті, а запрошувало на цей високий пост котрогось із можновладних рицарів чи баронів з сусідніх замків. Міщани сподівалися, що він буде при дворі їхнім другом, захищатиме їхні інтереси, а на випадок війни чи міжусобних чвар стане на чолі міського ополчення та ще й підкріпить його загоном своїх феодальних васалів. Таке заступництво не завжди обходилося місту даром. Нерідко провости безсоромно зловживали своїм становищем і прибирали до рук — як "подарунки"— майно, землі та інші громадські володіння, примушуючи городян у такий спосіб дорого платити за цю опіку. Декотрі, правда, вдовольнилися тим, що діставали від городян велику підтримку в своїх феодальних усобицях та всілякі знаки пошани й прихильності, якими місто з власної волі влещувало свого захисника, аби той у разі потреби ревніше йому служив. Вельможа, який був постійним провостом королівського міста, без сорома приймав ці добровільні пожертви і платив за них тим, що захищав права городян, брав участь у засіданнях магістрату й відважно бився на полі бою.

Жителі Перта, або, як вони самі любили казати, славного міста Перта, з покоління з покоління обирали своїх провостів з рицарської родини Чартерісів, володарів Кінфонса, чиї землі сусідили з містом. Не минуло й сторіччя (це було за Роберта Третього), відколи перший представник цього видатного роду поселився в могутньому замку, тепер їхньому родовому гнізді, розташованому серед мальовничої і родючої місцевості. Але осісти на чужій землі, куди його закинула доля, першому Чартерісу помогли обставини романтичного рицарського життя. Розповімо ж про них так, як розповідає давня і проста легенда, виразно позначена рисами безперечної правдивості й досить вірогідна, мабуть, не тільки для нашої історії, а й для куди серйознішої історичної драми.

Після того, як уславлений патріот сер Вільям Уоллес, чий життєвий шлях був такий короткий, зі зброєю в руках прогнав, хоч і не надовго, з рідної Шотландії англійських загарбників, він, кажуть, з невеличким гуртом вірних друзів вирушив до'Франції. Уоллес мав намір спробувати особисто (а його— поважали за мужність у всьому світі) схилити французького короля послати в Шотландію на допомогу патріотам військо або якось інакше допомогти шотландцям повернути незалежність.

Шотландський герой плив на борту невеликого судна, що тримало курс до Дьєппа.