Різдвяна вечірка - Сторінка 10

Я можу це довести.

– Але Боттвайль мертвий, – нагадав Вульф, —— а ваша матір – ваша матір. А чи не піднялися ви до кабінету трішки раніше, ніж вони, або чи не могла ваша матір трохи випередити вас із Боттвайлем, і зайти туди першою? Це ви можете довести? Те саме стосується і до всіх решта. Міс Квон?

Можна було не боятися, що Черрі зіпсує гру Вульфа. Вульф повідомив її по телефону, що розробив план, котрий має її влаштувати, і якщо вона прийде у чверть на сьому, то сама побачить, як цей план спрацює. З тієї самої миті, коли Вульф зайшов, Черрі так і їла його очима. Тепер вона пропищала:

– Якщо ви хочете запитати, чи можу я довести, що впродовж учорашнього дня жодного разу не була на самоті в кабінеті містера Боттвайля, —— то ні, не можу.

– Містер Хетч?

– Я прийшов до вас зовсім не для того, щоб що-небудь доводити. Мету свого приходу я вже пояснив. Які відомості має у своєму розпорядженні Гудвін?

– Довідаєтесь у свій час. Насамперед – ще кілька фактів. Місіс Джером, коли ви дізналися про те, що містер Боттвайль вирішив одружитися з міс Квон?

– Ні! – заволав Лео, але його матір витріщилася на Вульфа, ніби заворожена, і не почула вигука сина.

– Що? – хрипко вичавила вона. Потім добрала голосу. – Щоб Курт одружився з нею? З цією шльондрою?

Черрі навіть вухом не повела; вона сиділа в тій же позі, не спускаючи очей з Вульфа.

– Яка краса! – не втримався Лео. – Просто чудово!

– Не так вже й чудово, – прогудів Еміль Хетч. – Я вас розкусив, Вульф. Ніяких відомостей ваш Гудвін не має, як і ви самі. Пощо вам здумалося збирати нас тут і нацьковувати одного на одного, я поки що не втямив, втім, можливо, зможу збагнути після того, як пограю у вашу гру. Як ви самі переконалися, жовчної отрути у компанії, яку ви тут зібрали, задосить. Може бути, кожен з нас підсипав потроху ціаністого калію у пляшку – ось чому доза виявилася настільки велика. Якщо Курт і справді вирішив оженитися на Черрі, а Ел Кірнан довідався про це, тоді все ясно. Ел не зупинився б перед тим, щоб відправити на той світ хоч сотню Куртів, якби зміг таким шляхом запопасти Черрі. Знай про це місіс Джером, вона скоріше б розправилася з Черрі, а не з Куртом, проте, можливо вона розсудила, що на місці Черрі скоро з'явиться ще інша, і вирішила раз і назавжди покінчити з вітряним коханцем. Що стосується Лео, то він, начебто, дружив з Куртом, та – хто знає... Курт доїв його матінку, витягуючи з неї гроші, на котрі Лео дуже розраховував. Крім того...

Хетч прикусив язика, а я скочив зі стільця. Лео, немовби підкинутий катапультою, підскочив до маестро – вигляд одприска місіс Джером не віщував Хетчу нічого доброго. Я встиг вкрутитися поміж них і відштовхнув Лео, а його матір вчепилася ззаду в його піджак, і відчайдушно верещала. Лео похитнувся і повалився б навзнак, якби я не втримав його і не всадив у крісло. Сам же для остороги лишився стояти поруч.

– Я можу продовжити? – запитав Хетч.

– Так, будь ласка, – сказав Вульф.

– Так ось, насправді найвірогідніша кандидатура – сама Черрі. Вона башковитіша усіх решта в цій компанії, та й рішучості у неї хоч відбавляй. Правда, за її словами, Курт обіцяв одружитися з нею, в той час як Марго стверджує, що Курт обіцяв руку і серце їй. Це, звісно, ускладнює справу, хоча Марго у моєму списку підозрюваних впевнено посідає друге місце. Марго ранима, вразлива, і якщо Курт і справді сказав їй, що вирішив оженитися на Черрі, то він був ще більшим бовдуром, ніж я думав. До речі, про мене. Я завжди старався триматися осторонь. Я зневажаю усіх цих людисьок. Якби мені здумалося вжити отруту, я би отруїв не тільки перно, але й шампанське, а сам би пив водку. До речі, я бачу на столику стоїть пляшка "Корбелофф". П'ятнадцять років вже не пив цю водку. Це і справді вона?

– Так. Арчі?

Зазвичай я люблю пригощати спиртними напоями наших гостей, але, цього разу задоволення я не отримав. Запитавши місіс Джером, чи хоче вона випити, я удостоївся тільки сердитого погляду. Черрі надала перевагу шотландському віскі з содовою, Хетчу я налив чималу порцію водки "Корбелофф," а Лео попросив бурбон з содовою. Місіс Джером тут же пробурчала, що хоче те ж саме. Наповнюючи її склянку, я мимоволі призадумався, як бути далі.

Схоже, настала пора Вульфу поділитися з ними тими відомостями, котрі я мав без зволікання сповістити поліції. Біда тільки в тому, що ніяких відомостей я не мав. Так, блеф Вульфу вдався – рибка клюнула, але що далі? Треба терміново придумати привід, щоб затримати їх тут, втім Вульф, схоже, не поспішав. Він подав умовний сигнал, Фріц приніс пиво і вже ставив піднос на стіл перед Вульфом, коли в двері подзвонили.

Я поспішив у передпокій. На ганку, майже притулившись крупною і круглою, як млинець, фізіономією до скла, стояв інспектор Кремер із кримінальної поліції Манхеттена.

Оскільки перед приходом гостей Вульф посвятив мене в деякі деталі свого плану, то побачивши Кремера, одного тільки Кремера, я відчув розчарування. Правда, наблизившись до дверей, я розгледів за широкою спиною інспектора решту, і тоді зітхнув з полегшенням. Більше того, я до непристойності зрадів.

Широко розчахнув двері, і вони увійшли – Кремер, за ним Сол Пензер, Марго Дікі, Альфред Кірнан, а йшов позаду сержант Перлі Стеббінс. До того часу, як я закрив і зачинив вхідні двері, всі вже скинули пальто, включно з Кремером, що прибадьорило мене ще більше – отже, інспектор мав намір у нас затриматися.

Зазвичай Кремер безцеремонно ввалювався до кабінету, не дожидаючись запрошення, але цього разу він пропустив уперед усіх решта, разом зі мною, а сам зайшов останнім разом Із Стеббінсом. Переступивши через поріг, я ступив убік, щоб постежити за виразом Кремера, котрий явно не очікував побачити таке скупчення народу. Судячи з усього, він розраховував застати Вульфа одного за читанням чергової книги. Зайшовши в кабінет, Кремер роздивився навсібіч, потім втупив важкий погляд у Вульфа і проволав:

– Що тут відбувається?

– Ми вас чекали, – ввічливо відповів Вульф. – Міс Квон, будьте люб'язні, пересядьте, будь ласка – містер Кремер зволить сидіти в червоному кріслі. Доброго вечора, міс Дікі. Містер Кірнан, містер Стеббінс. Сідайте, будь ласка...

– Пензер! – гаркнув Кремер.

Сол, зібравшись вже було опуститися в крісло біля стіни, випрямився і обернувся.

– Я сам буду розпоряджатися, – оголосив Кремер. – Пензер, ви арештовані. Стійте поруч із Стеббінсом і не розкривайте рота. Я не хочу...

– Ні! – втрутився Вульф. – Якщо він арештований, відвезіть його до дільницї. І розпоряджатися в моєму домі я не дозволю. Якщо ви маєте ордери на арешт, то арештовуйте кого хочете і забирайте їх із собою. Тут я вам лишитися не дам. Не збираєтеся ж ви змусити мене підкоритися, містер Кремер? Далебі мені здавалося, ви маєте знати мене краще.

Це вірно, вже кому, як не Кремеру, знати незламний характер і норов нашого затятника. Тим паче, що, як він сам міг легко переконатися, до його приходу було все приготовано. Місіс Джером, Лео, Черрі і Еміль Хетч сиділи навпроти стола Вульфа, поруч розставлені пусті крісла, явно очікуючі інших гостей. До того ж, всякого разу, коли Кремер заявлявся до нас без запрошення, я розмовляв з ним, прочинивши вхідні двері рівно настільки, наскільки дозволяв надверний ланцюжок, і впускав його лише тоді, коли одержував відповідний дозвіл від Вульфа. Словом, Кремеру було неважко здогадатися, що його чекали. Тому він поступився і проричав, вже не так грізно:

– Я хочу поговорити з вами.

– Розуміється. – Вульф показав йому на червоне шкіряне крісло, котре щойно звільнила Черрі. – Присядьте.

– Не тут. Віч-на-віч.

Вульф покачав головою.

– Ми тільки даремно прогаємо час. Я хочу покінчити з цією справою якнайшвидше. Самі бачите, сер, що не слід було вриватися сюди і розпоряджатися, ніби ви не в гостях, а у себе вдома. Якщо бажаєте, то можете піти і захопити з собою будь-кого з присутніх, на арешт котрого маєте ордер, або можете сісти, і тоді я скажу вам, хто вбив Курта Боттвайля. – Вульф тицьнув пальцем убік. – Ваше крісло.

Кругла фізіономія Кремера, що розчервонілася більше звичного на морозяному повітрі, стала багряною. Інспектор обернувся по боках, закусив губу, потім рішуче ступив до червоного крісла і всівся в нього.

Глава 8

Я пройшов до свого столу, а Вульф обвів очима гостей. Сол зайняв місце позаду, а Стеббінс сів на сусіднє крісло, впритул до нього. Марго пробралася поміж місіс Джером, Лео і Емілем Хетчем і всілася поруч зі мною, а Черрі і Ел Кірнан сиділи трохи віддалік від решти, тримаючись окремо. Хетч прикінчив водку і поставив склянку на підлогу, тоді як Черрі і Джероми потягували свої коктейлі з високих бокалів. Вульф поглянув на Кремера і заговорив:

– Мушу зізнатися, я злегка поквапився. В цю мить я ще не в стані назвати вам ім'я вбивці. Поки що я маю тільки гіпотезу, однак, скоро зможу подати докази – і подам! Але передусім я ознайомлю вас з деякими фактами. Гадаю, вам відомо, що за останні два місяці містер Гудвін доволі часто спілкувався з міс Дікі. За його словами, вона чудово танцює.

– Так. – Голос Кремера проскреготів, як наждачний папір. – Це може почекати. Я хочу знати, чи посилали ви Пензера для того, щоб...

– Дізнаєтесь, – обірвав його Вульф. – Я якраз до цього і схиляюсь. Арчі, розкажи, будь ласка, про що тебе просила міс Дікі ввечері, у понеділок, і що сталося далі?

Я прокашлявся.

– Ми танцювали у клубі "Фламінго". Вона сказала, що ось уже впродовж року Боттвайль обіцяє одружитися з нею через тиждень, але тиждень все відкладається і відкладається, тому їй набридло і вона хоче влаштувати маленьку виставу. Вона попросила, щоб я роздобув бланк дозволу на шлюб, вніс в нього наші імена і прізвища і передав їй, щоб вона показала папірець Боттвайлю і поставила його перед вибором – тепер або ніколи. У вівторок мені вдалося роздобути такий бланк, я його заповнив, а в середу віддав міс Дікі.

Я замовк. Вульф відразу запитав:

– А що сталося вчора вдень?

– Вона сказала мені, що папірець спрацював. Що кращого годі було й очікувати. Хвилину по тому в студію зайшов сам Боттвайль. У своїх показаннях, що я дав помічнику окружного прокурора, я сповістив про те, що, за словами Марго, Боттвайль обіцяв з нею одружитися, втім, про фіктивний дозвіл змовчав.