Русь первозданна - Сторінка 119

Хто спілкується із зрадником, радий йому в силу необхідності. Та згодом у нього виникає підозра проти зрадника. Той, що переміг з допомоги зрадника, починає боятися такого помічника. Якщо ми нині будемо благородно протистояти небезпеці, готи-пере-можці повернуться до нас із добром. Якщо ж Доля буде матір'ю Велізарія, він буде поблажливий до нас, бо відданість ніхто не карає! Чого ж ви боїтеся, співгромадяни!

Знову заговорив Асклепіодот:

— Військо Велізарія складається з пожадливих найманців. Хіба вів би Велізарій переговори, якби в нього була певність узяти місто силою і наситити зажерливість солдатів? Чого він прийшов під мури міста? Чому не шукає зустрічі з готами в полі? Тому що він замислює зміцнити свою силу нашою зрадою. А тепер вислухайте цих людей. Вони скажуть вам, чи є в Неаполі запаси, щоб витримувати найщільнішу облогу!

"Це змова, це справжня змова",— думав Стефан, переконавшись, що велемовні ритори зуміли домовитися із старшинами іудейської общини. І Стефан ще раз пошкодував, що завжди, згоджуючись зі своїми співчленами по міському самоврядуванню, давав гроші на утримання Академії.

Стефану довелося слухати переконливі, добре підготовані промови старшин міської іудейської общини. їм вдалося довести неаполітанцям, що запасів лише на іудейських торгових складах вистачить на цілий рік, що нікому не доведеться голодувати. Навіть фуражу для коней і худоби знайдеться вдосталь у запасливих купців.

Давня звичка неаполітанських громадян вирішувати голосуванням спільні справи ожила з часів правління рекса Феодоріха. Та ніколи така важлива справа не піддавалася загальному обговоренню зібрання, де були домовласники, вільні ремісники, купці, духовенство.

Ніколи ще Неаполь не був узятий силою. Виждати б, відсидітися б у недоступній фортеці. Таке було невислов-лене бажання навіть тих, хто, як і Стефан, ненавидів готську владу, владу варварів і єретиків, образливу для римлянина.

Готи ще сильні.

Армія Велізарія слабка кількісно. Велізарій боїться йти на Рим.

Через свою слабкість ромейській армії дуже потрібен Неаполь.

Ці думки і висновки з них замкнули коло. Ще раз ними зіграли, як вправні жонглери грають кулями, Асклепіодот і Пастор. І на хисткі шальки ваги лягла урочиста клятва старшини іудейської общини Іссахара:

— Іменем бога, яке потаємно вимовляє первосвященик! І хай буде свідком Ісус Назареянин! Ми обіцяємо, засвідчуємо, стверджуємо! Ми будемо продавати кожному за попередніми цінами. Ми будемо продавати неімущому під позиковий лист. Хто підвищить ціну хоча б на мідний обол, хто відмовить неімущому, буде вигнаний нами, відданий на ваш суд як зрадник.

Згадуючи все, що відбувалося на форумі, і своє сьогоднішнє побачення з Велізарієм, невдаха посол був пригнічений картиною згубних днів. У своїй совісті він відчував клубок суперечностей, сумнівів, страху. Четверте побачення. Велізарій залякував Стефана картинами міст, узятих штурмом. Воїни перебиті, жінки збезчещені, місто розруйноване, живі продані в рабство. Велізарій так чинив у війнах з персами.

Велізарій грізно жартував:

— Ти, люб'язний Стефане, бажав мені допомогти. Тобі я дам відпускну. Але за твоїх рідних не поручуся...

Сидіння на спущеній декуріону з муру мотузці було схоже на шибеничний зашморг.

"А все ж Велізарій не може взяти місто штурмом..." — думав Стефан.

З

Провівши неаполітанського посла до межі дії балліст і катапульт, солдати поволі розходилися. Квапитися нікуди. Продовольство роздавали з першим світлом дня. Тоді ж відбувалася зміна караулів. На фуражирування майже не ходили.

Вважалося, що військо перебуває не у ворожій країні. Смішна війна. Велізарій погрожував грабіжникам стратами. Ніби солдат буває грабіжником! Але платня видавалася вчасно, запасів, привезених на кораблях, вистачало. Накази полководця ще виконувалися.

Довгоногий Зенон, наче забувши про першу розмову,

розважав слов'ян розповідями про гори й набіги. Ісаври, як усім відомо, великі воїни — Зенон пишався своїм співвітчизником і тезкою, який сягнув престолу базилевса півтора покоління тому. Найманець похвалявся справдешнім чи вигаданим родинним зв'язком з тезкою базилевсом. Врешті Зенон знову став багатозначним.

— Мені треба трьох товаришів, трьох! — Він показав три пальці для переконливості.— Славна справа буде, славна справа. Здобич, нагорода...

Зенон встиг переконатися, що даремно запідозрив слов'ян в особливій зацікавленості акведуком.

— Ходімо! — Він запрошував Індульфа, Голуба і Фара.

— Куди? — недовірливо спитав Голуб. Чорний ромей, схожий на велетенську комаху, надокучив і не викликав довіри.— Бери своїх і йди на славну справу. Чого нас тягнеш! — Голуб зробив заперечний жест.

Зенон спалахнув від гніву. Слов'янин мимоволі влучив у слабке місце. Свої не зуміли б так легко залізти на акведук. Та найосновніше — свій міг перехопити думку і випередити. Зенон вибрав новачків, не обізнаних з інтригою, яка заплітала життя війська імперії, неначе колючі ліани. Так само легко, як і вранці, він придушив спалах. Не можна давати слов'янам часу на роздуми і не можна з ними сваритися.

Зенон схилився до Індульфа:

— Твій друг не розуміє! Я знаю, де дорога в місто...— Зенон гаряче шепотів: — Потрібні помічники. Небезпеки немає. Погоджуйся, ми здійснимо неможливе... Ходімо ж, ходімо! Чи ти боїшся?

Ісавр вибирав слова навмання, як тягнуть жеребки з мішка. Випадково він знайшов потрібне.

— Я піду,— сказав Індульф. Голуб не заперечував, визнаючи першинство Індульфа.

Сонце ще освітлювало західні схили Везувія, темні від зелені, зі світлими плямами скель. Схили гір, що звужувалися доверху, мали б завершитися, як шолом, гостряком. Але верхівка тривожила рваною раною. Там безодня, з'єднана з підземною пожежею. Погане місце, печера чи дияволів, чи то злих духів, яких бояться ромеї. На небі білий місяць, вузький, як листок очерету, чіплявся за хмарину.

Ремінна драбина висіла там, де Індульф і його товариші безпечно покинули її вдень.

Слов'яни звикли до акведуків. Саму Візантію акведук ділив на дві нерівні частини. На шляху до Італії слов'яни з палуб кораблів не раз бачили арки, схожі на ланцюги воріт, відкритих з одної пустоти в іншу. Опори, склепіння і кам'яна кишка зверху — навіть здалеку все здавалося незносно важким. У ромеїв погано з водою, вони дістають її здалеку.

Індульф спробував, чи добре тримається драбина. Зено-на розбирала нетерплячка. Виступи грубо колотого каміння допомагали підніматися. По верху даху, складеного з дрібної цегли з широкими швами розчину, тяглася ніби вузька стежка. Зенон опустився на коліна й руки. Треба було звикнути до порожнечі, яка притягувала з обох боків. Нові друзі повзли у бік від Неаполя, до табору. Скоро всім надокучила обережність, і Зенон перший безпечно став на ноги. Сутінки гускли. Балансуючи руками, солдати майже бігли. Ось і пролом. Вони присіли.

З протилежного боку пролому з шумом падав підведений з гір потік води. Внизу утворився пінний вир, вночі білий, як сніговий намет. Кажани, які встигли влаштуватися в осушеній трубі, черкали в повітрі, ледве не зачіпаючи людей. Повиснувши на руках, Індульф перший скочив на вузький карниз, на який перетворилася розруйнована підлога водяної галереї.

Всередині чудова споруда була така висока, що навіть Зенону не довелося згинатись. Дно чорного жерла було покрите шкарлупкою тонкого мулу, змішаного з найдрібні-шим піском. Знялася пилюка. Пробираючись уперед, солдати впиралися руками в стіни. Згори у вузькі щілини іноді прозирали зірочки, безсилі освітити морок.

Призвичаївшись, солдати заговорили голосніше, порожнє черево гігантської труби відлунювало різко і гулко. Боячись звернути на себе увагу, вони знову перейшли на шепіт. Часом за обличчя зачіпало щось дивне — зі склепіння спускалися корінці. Дотик мимоволі викликав острах.

Де вони зараз? Солдати домовилися рахувати кроки, та від незвички збилися. Рахунки Зенона і Голуба розійшлися на півтораста кроків. Як же дізнатися, коли печера ввійде в місто чи хоча б перетне стіну? Вони збуджено шепталися. Голуб сердито прокляв щурячу війну, затіяну Зеноном. І чому це знаменитий воїн не подумав про все заздалегідь, якщо він зробив велике відкриття! Розгубившись, Зенон виправдовувався з несподіваною м'якістю.

Ісавр, вважаючи себе природженим воїном, умів володіти зброєю, та й годі. Його руки знали безділля, він нічого не вмів робити. Ромеї воювали особливим чином. Слов'яни встигли помітити, як багато безладу і випадкового було в тому, що спочатку вражало своєю стрункістю. Поки Зенон збирався з думками, слов'яни поділилися своїми. Чи варто йти далі? Чому самі ромеї не здогадалися одразу обстежити акведук, можливо, через нього не проникнеш у місто? Чи лазив раніше Зенон всередину акведуків? Ісавр зізнався в своїй недосвідченості. Але ж вода десь виходила з труби, можна впасти в цистерну, опинитися в пастці.

По зірках було видно, що йде уже друга чверть ночі. По суті, ще нічого не було зроблено. Індульф запропонував зв'язати два аркани і спуститися вниз. Скориставшись темнотою, всі четверо добралися під акведуком до фортечного муру і відміряли відстань від центру одної опори до другої. Тепер, забравшись у трубу, розвідники йшли не наосліп. Коли, за їхніми розрахунками, вони повинні були наблизитися до муру, Зенон боляче вдарився головою і присів, проклинаючи диявольську темряву.

Проте стеля галереї не знизилася — підвищилася підлога. На ній наросла товща піску, далеко щільніша, ніж на початку. Через кілька кроків довелося зігнутися зовсім. Підлога круто піднялася, і Індульф, який ішов попереду, наткнувся на стіну! Він ледь чутно свиснув, втягуючи повітря. Скеля? Пальці не знаходили швів кладки. Індульф ліг, обмацуючи перешкоду. Трубу перетинала перемичка, прорізана від стіни до стіни довгою прощелиною. Поріг щілини, зупиняючи воду, утворив перед собою цілу мілину. Без одягу Індульф зміг би просковзнути, в латах і зі зброєю перешкода була нездоланною для найхудішого.

Рука просунулася до плеча, відчувала порожнечу. Та перешкода стояла, як надійний караул на сторожі акведука.

Велика здобич і добра нагорода... Якби не скеля! Зенон зібрався було рушити назад, не прощаючись, та затримався, подумавши, що йому самому буде важко спускатися.

Голуб, оберігаючи лезо, ударив по скелі обухом ножа.