Русь первозданна - Сторінка 126

рівність перед громадянськими законами всіх сповідувань християнства та інших релігій замислено Великим Готом з бажання поставити готську державу над імперією: даючи притулок гнаним, Італія посилилася кількістю підданих.

Що б там не балакали озлоблені, про що б не розмірковували хитромудрі, але терпимість готського правління існувала не на словах лише, що загалом часто траплялося, а на ділі.

Феодоріх справді припинив в Італії чвари між християнами різних догм. Більше ніхто не насмілювався силою заважати своєму ближньому молитися так, як він бажав.

Що ж до чисельно малопомітних іудеїв, то зазіханням на свободу їхньої совісті було покладено край досить рішуче. В Равенні, столиці держави, фанатичні кафолики зруйнували молитовний дім іудеїв. За наказом Феодоріха кафо-дійська община відбудувала молитовний дім своїм коштом, і їй же було залишено вирішувати, на яких її буйних співчленів мають лягти затрати.

Великий Гот десять років пробув заложником у Візантії. Його привезли хлопчиком, він був вихований у Священному Палаті ї, перед ним розгорнулась велич імперії і Правлячої Церкви. Він отримував тільки "добрі" приклади. І — виніс із них відразу.

Готи були подвійно чужі корінним італійцям. Вони — завойовннки-варвари, вони—аріани-схизматики. Дії рек-са Італії були, з точки зору візантійських політиків, досить недалекоглядні. Віротерпимість готів зберегла Рим, як столицю Церкви Правлячої, бо престол першосановника Церкви, Папи, наступника Петра-апостола, був у Римі і був він фортецею ортодоксального кафолицизму. Влада готів могла б подесятиренно зміцнитися, якби Феодоріх пішов на союз із папським престолом. Візантія була б позбавлена можливості готувати крах готів ізсередини Італії.

Та інше мріялося Великому Готу, високе з точки зору неминущої моралі, яка бажає миру між людьми будь-яких переконань, тому що вони — люди.

Із затаєною думкою про справу Феодорі ха Прокопій зважився написати в своїй "Історії війн" дещо для імперського підданого дивовижно сміливе:

"Не беруся й судити про високі справи. Безглуздим я вважаю дослідження божої природи, якою вона є. Важко нам з якоюсь точністю зрозуміти людське, то навіщо вдаватися в розмірковування про божественне. Ні в чому не вступаючи в суперечність із встановленим, думаю, краще мовчати про те, що призначене тільки для побожного шанування".

Насправді кафоликів, аріанїв, монофізитів і християн інших численних спрямувань розділяла для них непримиренна, дріб'язкова з погляду пізніших поколінь розбіжність у догмі. Лише три-чотири слова у визначенні таємничої сутності Ісуса, прикладно: був він боголюдиною чи людинобогом? Чи поглинуло в ньому божественне все людське, чи обидва начала співіснували окремо?

І в ті роки, і потім протягом багатьох і довгих століть взаємне винищення ворогуючих християн мало характер вигублення найнебезпечніших, найотруйніших тварюк, убивство яких ставиться в заслугу. І такою міркою імперія Юстиніана міряла іудеїв: в переслідування не вносилося нічого расового племінного. Всесвітньо-космополітична імперія, всесвітньо-космополітична Церква задавала кожному підданому одне питання: як віруєш? І намагалася вбити інакомислячого, і не цікавилася "кров'ю" новохрещеного.

Іудейська община краще за інших італійців знала справи імперії, що недавно хитнулася від нечуваної сили повстання Ніка. Перебуваючи серед іновірців, добуваючи засоби до життя посередництвом у торговому обміні і через той же обмін співіснуючи з іновірцями, іудеї мали надійні, постійно обновлювані відомості.

Релігія віками привчала віруючих іудеїв бачити в кровопролитті благодатно-неминучу волю бога, який діяв в інтересах обраного ним народу, носія істини. Та розправи Юстиніана над власними підданими іудеї могли оцінити належно. їхнім почуттям не заважав туман' релігійного фанатизму, який оповивав Біблію.

Іудеї жахалися. Оплакуючи своїх малоазійських одновірців, страшно винищених після повстань, іудеї вміли по-людськи співчувати всім іншим гнаним.

Ось і під стінами Неаполя зупинилася армія Юстиніана, який вбачав в іудеях не лише єретиків, а й небезпечних противників імперії.

Так, вони були противниками імперії. Так, вони стежили за справами імперії. І охоплював їх страх перед похмурим генієм Юстиніана. Для зірких очей сміливих іудеїв, які ховалися в самій пащі звіра — у Візантії — не залишилася непоміченою таємниця Іпатія, нібито лжебазилевса, а насправді — ляльки в руках Юстиніана, зігравши якою, базилевс одним ударом порятував себе.

Іудеї оцінювали конфіскації, якими супроводжувалися релігійні гоніння, підраховували прибутки імперії від податків. Розгадували секрети соляної, шовкової монополій. Копалися в таємних прибутках, захованих у ціни м'яса, вина, олії, риби.

У людини, нехай від природи недоброї, але здорового глузду, викликає гнів тупа жорстокість. Іудеї з відразою вдумувалися в імперські операції з хлібом. Зерно, вибите з провінцій за податком "синона", згноювалося через недбальство, а потім насильно продавалося тим же, хто безплатно здавав свій урожай на склади базилевса. Прибуткова справа. Але це не торгівля, а дикунські тортури! Навіщо!

Зло тримається злом же —так розуміли іудеї здирство хабарів сановниками Юстиніана, так говорили між собою про нечувану від сотворіння світу торгівлю законами, якою займався Трибоніан, квестор імперії, охоронець закону '!

В Неаполь потрапляли речові докази розкладу імперії. Сама скарбниця випускала фальшиві гроші. Золоті монети — соліди чи статери — таємно і своєкорисливо псувалися добавкою в сплав зайвини срібла (яке було в дванадцять разів дешевше від золота), міді, навіть свинцю. Досвідчене око вгадувало підробку здаля, за кольором. Зустрічалися монети, зухвало і спритно обрізані ножицями логофетів. Все це для допитливого розуму іудея було схоже на плями, які виступають на хворому тілі. Чи могла така імперія довго існувати? Ні, ні. Ще рік, ще два. Треба триматися і вижити.

А що сказати про постійний натиск персів? Про солдатські бунти? Про вторгнення варварів, які не зустрічають належної відсічі? Ще б пак! Порівняно з минулими роками правління базилевса Анастасія імперське військо зменшено втричі.

Войовничий маніфест Юстиніана схвилював іудеїв більше, ніж готів. Поміркувавши, вони заспокоїли себе сподіванням, що італійська війна не під силу Юстиніану. Готи ослабли, готи не ті, що були при Феодорі ху. Але вони ще можуть вивести в поле двісті чи сто п'ятдесят тисяч бійців.

Коли Велізарій висів у Сіцілії лише з п'ятнадцятьма тисячами солдатів, таємні і явні прибічники імперії в Італії були засмучені слабкістю кафолійського війська. А іудеї збадьорилися. Пристрасне бажання невдачі роме-ям живило розумні розрахунки. Тим паче легко було переконати себе у близькій загибелі імперської армії.

Бог уже покарав Юстиніана страшною карою безплідності. Базилевс-Диявол приречений.

Незадовго до свого падіння Неаполь був утішений чуткою про вивідача, який нібито приніс готському гарнізонові важливі вісті. Численна армія, зібрана рексом Феода-

1 Квестор імперії (міністр юстиції) Трибоніан видавав тлумачення законів, вигідні хапугам, тимчасові вказівки і навіть нові закони (новели), які доповнювали Кодекс. Частина особистих "прибутків" квестора йшла в скарбницю базилевса.

том, перебуває в Террачині і Формії, готуючись до переправи через ріку Гарільяно 1. Скоро Велізарій з його слабким військом буде вигнаний, розбитий, скинутий у море.

Священні оповіді були багаті переказами про випадки, коли бог Авраама, Ісаака, Якова рятував обраний ним народ з-під уже занесеної сокири.

Відігнавши одних ромеїв, які зробили спробу підпалити ворота, іудейський загін помітив інших. Верхом муру йшла півсотня під командою Перана, знатного ібера, який піддався імперії в останню персидську війну.

Побачивши на баштах південно-західних воріт добре озброєних латників; Перан подумав, що це готи, і збирався прийняти капітуляцію останніх решток гарнізону. Ні сам він, ні його солдати не сподівалися, що в узятому Неаполі ще доведеться витримувати бій.

А битися довелося по-справжньому. За тих часів кожен купець зі своїми прикажчиками та робітниками умів володіти зброєю, при необхідності захищатися на суші від розбійників, на морі — від піратів. До того ж неаполітанська колонія приймала в своє лоно одновірців, утікачів з Палестини. Ці живі осколки відчайдушних повстань людей у відчаї приносили навики бою в строю.

Скоряючись одному з таких бувалих бійців, іудеї підпустили ромеїв якнайближче.

В жорстокій сутичці Перана скинули з муру. Дах якогось будинку і тверді лати порятували ібера від каліцтва. Солдати розгубилися і, зазнавши більших втрат, ніж іудеї, швидко відступили.

Досвідчений ватажок утримав своїх від переслідування. Зрозумівши, що нема більше сенсу охороняти мур і ворота, іудеї пішли у свій квартал.

Саме в цей час на Іудейську вулицю увірвалися гунни, які проникли в місто через покинуті охороною і кимось відкриті західні ворота.

Бій з таким противником у відкритому полі завершився б для іудеїв швидким і цілковитим розгромом. У тісноті вулиці і пішки гунни були позбавлені своєї бойової сили — маневру вершників. Та й зібралися вони за здобич-

1 Террачина, Формі я, Гарільяно недалеко від Неаполя. Автор свідомо допускається неологізмів, називаючи пункти сучасними іменами.

20 В. Іванов

609

чю, а не воювати. Гунни втекли після короткого, але кровопролитного для обох сторін поєдинку.

Таке траплялося і в інших містах, відданих на пограбування. В одному із кварталів захопленої персами Антіохії не гарнізон, а кілька сотень зеленої молоді, сяк-так озброєної, успішно годинами відбивали і громили зграї грабіжників, на які розпалася переможна армія. Щоб розбити купку героїв, довелося втрутитися самому Хосрою, владиці персів, який особисто командував армією.

Окрилені успіхом, іудеї приготувалися до захисту обох входів у вулицю.

Іудейські квартали були небачено особливим зборищем будівель, чудово пристосованих до захисту від злодіїв, грабіжників та різних випадковостей.

Споруди, злившись стінами, здавалися єдиним масивом, щільним, як вулик, із захованими всередині двориками і терасами, складами, фонтанами, зараз сухими, і кількома колодязями, в яких вистачало води.