Русь первозданна - Сторінка 48

Хіба богові важко сотворити таку дрібницю?

Внизу старшини розділилися. Вони повертались на свої місця, і кожен показував підданим руку з чотирма затисну-тими пальцями і з великим, опущеним униз. Знак немилості, який прийшов ще з язичницьких часів італійського Риму. Базилевс не прощає.

Трибуни ойкнули, ахнули, встали. Міріади роззявлених пащек вивергли рев, одностайний, низький і пронизливий водночас. На арену водоспадом потекли голови в сплеску рук, палиців, ножів.

Не можна було позбавити м'ясника сокири і різака, столяра — долота і стамески, сім'ю — колуна для дров і кожного — шматка заліза на дерев'яній ручці для хліба, м'яса, овочів. Неможливо було заборонити носіння ціпків і палиць. Отака зброя і закрутилася над юрмиськами розлютованих глядачів.

Зникли дерев'яні загороди арени, зникли охоронці порядку — курсореси з їхніми жезлами, вигадливо обвитими стрічками,— насправді списами. Служителі іподрому не встигли забратися з арени. Затиснуті натовпом, коні ставали дибки. Під людьми тонув Хребет — довга споруда всередині арени, прикрашена статуями і символічними витворами. Одинадцять міріадів бунтівників. Що вже тут помічати імена...

Гвинтовими сходами префект вибіг на вінець кафізми. Платформа з кріслом базилевса спорожніла, напевно, зараз Божественний був уже в церкві святого Стефана. Але місце префекта міста — тут.

Натовп кинувся на обидвоє сходів кафізми. Мідні двері загриміли під ударами ломак. "Дурні,— подумав Євдемоній,— тут чи впорався б залізний лоб тарана". Бачачи, що двері не піддаються, бунтівники спробували поставити на площадці живу драбину. Охорона Євдемонія показала безголовим мечі. Можливо, погроза і не подіяла б, якби натовп залишився, але іподром безлюднів. Не відступаючи від усталеної традиції, піддані, посварившись із володарем, квапилися покинути іподром.

Об крісло базилевса вдарився камінець і, відскочивши, поранив в обличчя одного із захисників кафізми. Каміння било в верхній карниз кафізми, дробило мармур і само розсипалося гострими осколками.

Розтікаючись, натовп тягнув за собою пращників. Вони відступили знехотя: не кожному ще випаде погратися пращею проти Священної кафізми, де з'являється Священне тіло.

Короткочасне стовковисько біля головної брами залишило на піску чиїсь тіла. "Розпізнали моїх людей",— подумав Євдемоній. Він утомився, йшла обертом голова, нудило. І навіщо він дав Єдиному безглузду пораду, як він посмів не вгадати волю Найулюбленішого! Щоб не впасти, Євдемоній обперся на огороду кафізми. Всередині лівого боку дивний біль, якого він досі не знав, мучив серце. Префекту хотілося заплакати, щоб, наче жінці, полегшити горе.

Він дивився на арену. Як завжди після буйства натовпу, витолочений пісок був усіяний клаптями одягу, згубленими шапками. Валялися трупи розчавлених коней. Лежали й люди, одні схожі здаля на купу ганчір'я, інші — дивно плоскі, вчавлені в пісок. Мало їх, мало. Префекту хотілося мати огненний меч архангела, щоб знищити одним змахом усіх підданих, які посміли порушити вірність Обожненому.

5

Євдемоній був цілком певен у тому, що пізнав істину: імперія, наче піщаник, зліплений з дрібнюсіньких часточок, складається з маленьких людей, які за час короткого земного життя повинні вірнопідданською поведінкою убезпечити собі можливе благоденство в житті вічному. І там, на небесах, та сама ієрархія: маленькі душі маленьких людей утворюють хори, що прославляють вищих. Євдемоній вірив у добро: вірнопідданий хоче жити мирно на своєму клаптику землі або займатися своїм ремеслом, хоче бути ситим сьогодні, і не більше. Якщо маленька людина повстає— винне підбурювання злих. Диявол споконвік заважав богові.

Префект зачаївся в старому будинку, якого подарував колись його прадідові базилевс Феодосій. Занедбана й тісна будівля. У внутрішньому дворику-атріумі, в бідності облупленого портика, статуя Аполлона з благочестиво приліпленими крильцями зображувала серафима, амури, підправлені тиньком,— ангелів, перероблений Морфей — апостола. В центрі дворика зелено-рудий тритон роззявляв непотрібну пащу над оброслою мохом порожньою чашею басейну.

Будинок здавався зачавленим громаддям ^раму Христа, який насунувся на нього своєю глухою огорожею. З обох боків вулиці були зведені багатоповерхові будинки-вулики, де здавалися в оренду кімнатки, які тяглися вздовж довгих і вузьких .прощелин-коридорів. Задля економії місця поверхи прибуткових будинків з'єднувалися зовнішніми сходами. Часом слабенькі поруччя подавалися під натиском п'яного чи незграбного пожильця. Вулиця називалася Шерстяною, чи, просто, Шерсть, за масою ткачів, що мешкали тут.

Вівцю ховають в отарі, людину — в натовпі. На вулиці Шерсті люди кишіли, як воші в повсті. Тут префект і його контуберналії-співробітники зустрічалися з нишпорками. Кишло шпигунів мало кілька виходів і прихованих лазівок. Сидячи тут, Євдемоній,гза зужитим згодом висловом, уподібнював себе павукові в сітці.

Сьогодні запопадливість нишпорок сама говорила про неординарність подій. Багато хто з ремісників покинув роботу. Юстиніана, Феодору, сановників ганьбили і проклинали на кожному перехресті. Помічали рабів, які відкрито виголювали собі голову у вуличних голярів. Раб, позбувшись жмутів волосся, залишених на його голові хазяїном, ставав схожим на вільного. А! Непокірність рабів змусить замислитися бунтівливих господарів...

Гірше Євдемоній вбачав у дальших змовляннях венетів і прасинів. Замирення ворогів загрожувало справжньою небезпекою. Люди рішучого вигляду відверто змушували ковалів, які працювали на ринках, кувати наконечники пік, ножі і навіть мечі.

Префект слав частих гінців у Палатій до Іоанна Каппа-докійця. Розмежовані ревнощами до милості базилевса, сановники не були друзями. Але Євдемоній довіряв розуму Носорога та його відданості Юстиніану.

Єретики підняли голови. Монофізитствуючий відлюдник на ймення Василіск ошаліло сповідував схизму, привертаючи увагу слухачів сміливістю викриття базилевса. А колись же трапився було день, коли тільки щаслива доля порятувала самого Євдемонія від зближення із знаменитою своїми звабами гетерою. Базилиса мстиво знищувала хоч трохи помітних людей, які скористалися "дружбою" з дочкою іподромного підмітайла Акакія. Колишні коханці викривалися катуваннями в чому завгодно: в замахах на життя базилевса, в змовах, у зносинах з ворогами імперії, в содомському гріхові, за який закон карав нівеченням.

Сьогодні писарі заповнювали папіруси сотнями імен, переданими нишпорками. Префект розсилав міських вісту-нів-оповісників оголошувати накази. Всім підданим слід розійтися по домівках і зайнятися своїми справами. Захоплені на вулиці раби будуть биті канчуками і передані хазяїнам, які заплатять пеню. Вірнопіддані запрошувалися сприяти Владі.

На вулицях розклеювались аркуші пергаменту з літерами завбільшки з палець. Префект повідомляв про готовність військ розправитися із заколотниками, оголошував номери легіонів та імена полководців.

Як буває завжди в таких випадках, префект брехав і залякував. Він чудово знав, наскільки ляклива золочена гвардія Палатія, необхідна реформа якої не була завершена. Найнадійніші три сотні спафаріїв, ці добірні силачі — особиста охорона базилевса, його обладунок, який не розстанеться з тілом. Слов'янська схола-загін надійна відчуженістю від Візантії, але цих зайд з Далекої Півночі навіть менше, ніж спафаріїв. Велізарію було дозволено ввести в Палатій тільки частину з кількох тисяч його іпаспистів. Щоправда, не так далеко від міського муру сидять випробувані найманці — готи й герули — в тимчасових таборах. Та Євдемоній більше не посміє підказувати Божественному: не через страх не вгадати його волі. Ні, легше буде покластися на провидіння Обожнюваного. Він знає Сам.

Сам префект міста мав легіон повного складу. В кожній центурії налічувалось шістдесят легіонерів, дві центурії складали маніпулу, три маніпули — когорту. Десять когорт — три тисячі шістсот мечів. Як завжди, в строю не вистачало десятої частини відпускних і слабих. У звичайних обставинах одинадцятий легіон справлявся з охороною порядку у Візантії. Сьогодні Євдемонію хотілося б мати дев'ятий і чотирнадцятий легіони, які раніше стояли в місті. І військових будівель у самому Палатії було значно більше в дні правління попередника Юстина і Юстиніана. Нині більшість схол у Палатії стояли порожні, вікна й двері позакладали камінням, щоб ніхто не забруднював приміщень.

Сьогодні Євдемоній вперше замислився, згадуючи, порівнював. У Римі італійському численні війська, зібрані в місті, звикли грати з Владою. Не так ^авно старий Юстин купив війська задля своєї користі золотом, отриманим від євнуха Амантія. Мудрий, істинно божественний базилевс Юстиніан...

Почувся дивний звук, наче щур шкребе стіл. Євдемоній опам'ятався. Перед префектом схилився агент, одягнений під вуличного продавця коржів і справді дуже схожий на щура. Це він, знудьгувавшись, насмілився нагадати Євдемонію про себе.

— Говори! — наказав префект.

— Преславний найсвітліший,— розпочав шпигун з обов'язкового титулування сановника,— по-перше, я налічив за час, за який двічі можна ступою обійти іподром, п'ять сотень людей, озброєних ножами. По-друге, я напав на слід. Хтось збирається запропонувати золото палатій-ським військам і твоїм* легіонерам. Мені теж потрібне золото, щоб піти по сліду. Трошки-трошки.

Євдемоній збадьорився. Все розкриється. І ніхто не уникне кари, ніхто!

Сановникові згадалася строфа, складена одним жовторотим ритором:

Хитромудро спаливши одне Поліфемове око, Одіссей врятував і себе, і своїх. Осліпити ж імперію, тисячоокістю нишпорок зрящу, нема Одіссеїв...

Звичайно, нема. Які там Одіссеї! Ім'я писаки стало відоме префекту раніше, ніж на ситовнику висохла сепія. Поет сказав істину. Та вибрав не ті слова, зловмисно порівнюючи святу імперію з диким циклопом, а її слуг — з собаками.

Є спільне між книжниками і провісниками Долі. їхня мудрість корисна для інших, але марна і небезпечна для них самих. Така воля бога, який любить людей, смиренно-слухняних розумом. Тому префект розчавив письменника мимохідь, як мурашку.

На майдані Бика, вилізши на спину мідного страховиська, пустельник Василіск звертався до юрби:

— Брати, родичі во Христі, не вірте рясі й ризі.