Сатанинська пляшка - Сторінка 2

Бо мені давно запала одна думка: хочу завести шхуну і взятися за торгівлю на островах.

— Це не для мене,— сказав Кеаве.— Я хочу гарний будинок і сад на узбережжі Кона, де я народився, і щоб сонце світило просто у вікна, і в садку цвіли квіти, і у вікнах були шибки, і на стінах картини, і на столах гарні скатерті й дрібнички — одне слово, все як у тому домі, де я був сьогодні... І хай мій будинок буде навіть на поверх вище ї з усіх боків оточений балконами, як королівський палац, і я житиму там без турбот і веселитимуся зі своїми друзями й родичами.

— От що,— сказав Лопака. — Повеземо її з собою на Гавайї, і, якщо все, чого ти побажав, здійсниться, я куплю у тебе пляшку, як обіцяв, і попрошу собі шхуну.

Так вони й вирішили, і скоро корабель повернувся в Гонолулу і приставив туди і Кеаве, і Лопаку, і пляшку.

Тільки вони зійшли з корабля, як зустріли на пристані одного знайомого, і той зразу почав висловлювати Кеаве співчуття.

— Щось я не второпаю, чому тобі мене шкода,— сказав Кеаве.

— Хіба ти нічого не знаєш? — здивувався знайомий.— Адже твій дядько... такий поважний був старий... помер, і твій двоюрідний брат... такий гарний був хлопець...

утопився в морі.

Кеаве дуже запечалився, заплакав, заголосив і зовсім забув про пляшку. Але у Лопаки було інше на думці, і, коли Кеаве трохи виплакався, Лопака мовив:

— А я думаю ось про що: чи не було у твого дядька землі на Гавайях біля Каю?

— Ні,— сказав Кеаве,— біля Каю не було. Була ділянка на гористому березі, трохи південніше Хоокени.

— Тепер ця земля перейде до тебе? — запитав Лопака,

— Так, до мене,— відмовив Кеаве і ну знову оплакувати своїх покійних родичів.

— Постривай,— сказав Лопака.— Припини голосити на хвилину, мені дещо спало на думку. А що, коли все це наробила пляшка? Бо, як бачиш, уже й місце звільнилося для твого будинку.

— Ну, якщо так,— вигукнув Кеаве,— хорошу вона мені зробила послугу! Хто її просив убивати моїх родичів? Адже можливо, Що твоя правда — будинок уявлявся мені точнісінько на тому самому місці.

— Але будинок ще ж не добудований.

— Ні, та й не схоже, що буде колись побудований,--, сказав Кеаве.— Правда, у дядька було трохи кавових дерев, айви і бананів, але цього мені тільки-тільки вистачить, щоб прожити. А решта його ділянки —то просто чорна лава.

— Ану ходімо до адвоката,-сказав Лопака.-Все-таки ця думка не дає мені спокою.

Ну, а коли вони прийшли до адвоката, то виявилося, що дядько Кеаве перед смертю враз страшенно розбагатів і залишив йому величезний Спадок.

— Оце тобі й гроші побудувати будинок! — вигукнув Лопака.

— Якщо ви маєте намір побудувати будинок,— сказав адвокат,— тут у мене є візитна картонка нового архітектора, його дуже хвалять.

— Зовсім добре! — сказав Лопака.— Чи ти ба, про нас уже подбали. Треба тільки слухатися пляшки.

І вони рушили до архітектора, а в того вже й креслення на столі розкладені.

— Ви ж хочете щось незвичайне,— сказав архітектор.— А як вам сподобається ось це? — І він простяг креслення Кеаве.

А Кеаве, як тільки глянув на креслення, не стримався і голосно охнув, бо там був зображений точнісінько такий будинок, який він бачив у своїй уяві.

"Буде він мій, цей будинок,— подумав Кеаве.— Знаю, темне це діло, і не до душі воно мені, але раз уже я зв'язався з клятенною нечистою силою, то хай хоч не даремно".

І він став пояснювати архітекторові, чого йому хочеться і як обставити будинок — і про картини на стінах, і про дрібнички на столах,— а потім спитав навпростець, скільки це буде коштувати.

Кеаве й Лопака перезирнулися й кивнули.

"Все ясно,— подумав Кеаве.-Чи хочу я, чи не хочу, а будинок цей буде мій. Дістався він мені від сатани і до добра не доведе. Але одне я знаю твердо: поки у мене ця пляшка, я більше ніколи нічого собі не побажаю. А цього будинку я вже не позбудуся, і тепер, хай там що, раз зв'язався з нечистою силою, то принаймні не даремно".

І він уклав з архітектором контракт, і вони обидва його підписали. А потім Кеаве і Лопака знову найнялися на корабель і попливли в Австралію, бо вже вирішили між собою ні в що не втручатися і надати змогу архітекторові й чортові у пляшці будувати дім і опоряджати його, як їм подобається.

Плавання їхнє минало щасливо, тільки Кеаве доводилося бути весь час насторожі, щоб чого-небудь не побажати, бо він поклявся не приймати більше милостей від диявола. Додому вони повернулися вчасно. Архітектор повідомив, що будинок готовий; Кеаве з Лопакою сіли на пароплав "Ковчег" і попливли під берегом Кона, щоб подивитися на будинок,— чи схожий він на той, який ввижався Кеаве у мріях.

Будинок стояв на високому березі, і його було добре видно з суден, що пропливали мимо. Кругом ліси здіймалися вгору, аж до хмар; внизу потоки чорної лави застигли в ущелинах, де спочивають у печерах останки стародавніх царів. Навколо будинку розкинувся квітник, що яскрів усіма барвами веселки, були насаджені плодові дерева: по один бік дому — хлібні, по другий — папайї, а прямо перед будинком з боку моря була встановлена корабельна щогла, і на вершечку її майорів прапор. Будинок був триповерховий, з просторими покоями й широкими балконами на кожному поверсі. Шибки були прозорі, як вода, і світлі, як білий день. У покоях стояли гарні меблі. На стінах висіли картини в золочених рамах, що зображали кораблі, і битви, і різні дивовижні куточки землі, а також портрети найвродливіших, які тільки є на землі, жінок, і в усьому світі не знайшлося б картин, писаних такими яскравими фарбами, як ті, що висіли в новому домі Кеаве. А незліченні дрібнички були й поготів нечувано гарні: годинники з музичним боєм, і музичні скриньки, і крихітні фігурки людей, що похитували головами, і вишукані цікаві крутиголовки, щоб заповнити дозвілля самотнього чоловіка. А оскільки кому захочеться невилазно сидіти , в таких пишних хоромах — хіба що прогулятися ними й подивитися на все,— будинок був оперезаний широкими-преширокими балконами, на яких розмістилося б населення цілого міста, і Кеаве не знав, чому віддати перевагу: чи тильній терасі будинку, звідки можна було милуватися плодовими деревами й квітниками і де повівав з гір легенький вітрець, чи балконові на фасаді, де можна було вдихати свіжий морський вітер і дивитися вниз на те, як "Ковчег", приблизно раз на тиждень, прямує з Хоокени до горбів Пеле або шхуни, навантажені лісом, айвою й бананами, борознять прибережи води.

Оглянувши все, Кеаве і Лопака посідали на тильній терасі.

— У мене немає слів,— сказав Кеаве.— Це навіть краще, ніж я мріяв, і я так задоволений, аж мені паморочиться в голові.

— Мене бентежить одне,— сказав Лопака.— Все це могло статися й саме по собі, і, може, чорт у пляшці тут зовсім ні до чого. Якщо я куплю пляшку, а потім виявиться, що ніхто не дає мені ніякої шхуни, то вийде, що я сунув голову в пекло зовсім задаремно. Я дав тобі слово, це правда, але, по-моєму, ти повинен мені пособити: зробити для мене ще одну пробу.

— Але ж я поклявся не приймати від пляшки більше ніяких дарів. І так я вже загруз по шию:

— Та я думаю зовсім не про дари,— відповів Лопака.— Мені б тільки подивитися на чорта. Від цього ж тобі ніякої користі, отож і сумління твоє буде чисте. Просто, якщо я хоч разок на нього гляну, у мене буде більше віри в це діло. То зроби мені дружню послугу,— дай подивитися на чорта. А тоді я тут же куплю в тебе пляшку — бачиш, гроші у мене напоготові.

— Я тільки ось чого побоююсь,— сказав Кеаве.— Чорт, може, аж надто страшний на вигляд, і ти як разок на нього глянеш, так і передумаєш купувати пляшку.

— Моє слово тверде,— відмовив Лопака.— Дивись, я вже й гроші приготував.

— Ну, нехай,— сказав Кеаве.— Мені й самому цікаво подивитися. Гаразд, дозвольте нам подивитися на вас один раз, пане чорт!

І тільки він це сказав, як чорт визирнув з пляшки і моторно, наче та ящірка, ковзнув у неї назад. А Кеаве з Лопакою так і скам'яніли. Уже споночіло, а вони все ніяк не могли отямитися й "повернути собі дар мови. Та ось нарешті Лопака підсунув до приятеля гроші і взяв пляшку.

— Я людина чесна,— мовив він,— і мушу своє слово тримати, а то б я не торкнувся цієї пляшки і мізинцем ноги. Ну, гаразд, хай тільки у мене буде шхуна та трохи грошей у кишені, і я зразу ж позбудуся цієї чортовини. Бо, сказати правду, дуже мені прикро стало, коли я його побачив.

— Лопако,— сказав Кеаве,— якщо можеш, не думай про мене надто погано. Я знаю, що саме ніч і дорога сюди погана, і о такій пізній порі негоже їхати повз гробниці, але, їй-богу, після того, як я побачив його гидкий писок, я не можу ні їсти, ні спати, ні молитися, поки ця пляшка тут. Я дам тобі ліхтар, дам кошик, щоб сховати в нього пляшку, і будь-яку картину, і будь-яку найкрасивішу річ, котра сподобається тобі в моєму домі, але тільки їдь звідси швидше і переночуй у Хоокені в Нахіну.

— Кеаве,— сказав Лопака,— будь-хто на моєму місці дуже б на тебе образився. Адже я повівся з тобою, як вірний друг,— дотримав слова і купив пляшку. А тут і ніч уже надворі й темрява, а дорога повз гробниці стократ страшніша для людини з таким гріхом на сумлінні і з такою пляшкою під пахвою. Але ж мене самого такий страх бере, що я не можу тебе винуватити. Отож іду я від тебе і молю господа, щоб ти був щасливий у своєму домі, а мені пощастило з моєю шхуною і щоб обидва ми, дійшовши до кінця наших днів, попали в рай усупереч усім чортам і пляшкам.

Але зайнявся день, сонячний, ясний, і Кеаве, захоплюючися новим домом, забув про свої страхи. Минали дні за днями, і Кеаве жив у новому домі й радів безперестану. Тильна тераса будинку стала його улюбленим місцем; тут він їв, і пив, і проводив увесь свій час: читав гонолулські газети і довідувався з них про різні події, а коли до нього хтось приїздив, він водив гостей по покоях і показував картини. І чутки про його будинок поширилися далеко, і всі мешканці острова Кона стали називати його дім Ка-Хале-Нуї, що означає "Славетний дім", а часом називали ще "Осяйний дім", бо Кеаве тримав слугу китайця, який цілісінький день витирав куряву і наводив на все глянець; і гарні дрібнички, і картини, і шибки у вікнах, і позолота — все сяяло яскраво, як вранішні промені. І Кеаве, походжаючи своїми покоями, мимохіть починав співати, так було сповнене радістю його серце.