Сніданок у Тіффані - Сторінка 13

Це не смішки. Ану поглянь на мене.

Та біда була в тому, що я її не бачив, чи, краще сказати, бачив, але не одну Холлі, а троє спітнілих облич, таких блідих від хвилювання, що я й розчулився, й зніяковів.

— Слово честі. Я нічого не почуваю. Тільки сором.

— Ну прошу тебе... Ти певен? Скажи правду. Ти ж міг убитися.

— Але не вбився. Завдяки тобі. Ти врятувала мені життя. Ти дивовижна. Єдина в світі. Я кохаю тебе.

— Бісів дурень.— Вона поцілувала мене в щоку. Потім її стало четверо, і далі я вже нічого не пам'ятав.

*

Того дня фотографії Холлі з'явилися на перших шпальтах вечірнього випуску "Джорнел Амерікен" та нічних випусків "Дейлі ньюс" і "Дейлі міррор". Але цей розголос не мав ніякого відношення до пригоди з кіньми. Як випливало із заголовків, причина його була зовсім інша:"Заарештовано молоду особу в справі про наркотики" ("Джорнел Амерікен") "Арешт акторки, причетної до опіумної контрабанди" ("Дейлі ньюс"); "Викрито підпільну торгівлю наркотиками, затримано чарівну дівчину" ("Дейлі міррор").

Найразючішу фотографію надрукувала "Ньюс";. Холлі входить до поліційної дільниці, затиснута між двома агентами, чоловіком і жінкою. На такому тлі уже з самого її вбрання (вона все ще була в штормівці та джинсах, що їх надягла, вирушаючи кататися верхи) в ній легко було запідозрити справжню учасницю бандитської зграї, а темні окуляри, непричесане волосся і сигарета "Пікаюн" у кутику похмуро скривленого рота тільки доповнювали це враження. У підписі під фотографією говорилося: "Як твердить районний прокурор, двадцятирічна Холлі Голайтлі, гарненька кіноакторка-дебютантка та ресторанна знаменитість, є однією з провідних фігур у міжнародній контрабандній торгівлі наркотиками, пов'язаній з відомим гангстером Сальваторе (Саллі) Томате. На фото: агенти Патрік Коннор і Шейла Фезонетті конвоюють її до поліційної дільниці на 67-й вул. Наш репортаж див. на стор. З".

Той репортаж, разом з фотографією чоловіка, впізнаного як Олівер (Отець) О'Шоннесі (він затулив обличчя капелюхом), займав повні три колонки. Ось трохи скорочені найсуттєвіші витяги з нього:

"Ресторанна публіка була вражена сьогодні арештом чарівної Холлі Голайтлі, двадцятирічної голлівудської дебютантки, добре відомої в певних нью-йоркських колах. У той самий час, о 2-й год. дня, при виході із "Шніцельного царства" на Медісон-ав. поліція схопила Олівера О'Шоннесі, 52 років, що проживав у готелі "Узмор'я" на 49-й вул. Як заявив районний прокурор Френк Л. Доновен, обоє вони є визначними фігурами в міжнародній підпільній торгівлі наркотиками, очолюваній лихозвісним мафіозо Сальваторе (Саллі) Томато, що відбуває нині п'ятирічне ув'язнення в Сінг-Сінгу за підкуп офіційної особи... О'Шоннесі, позбавлений сану священик, відомий у злочинних колах як Отець чи Падре, вперше притягався до суду в 1934 р. і дістав два роки за утримання підпільного закладу під виглядом психіатричного санаторію "Монастир". Міс Голайтлі, що не має судових приводів, заарештована у своєму розкішному помешканні в одному з фешенебельних будинків Іст-Сайду... Хоч районна прокуратура не дала офіційних відомостей, в авторитетних джерелах твердять, що ця чарівна блондинка, яка донедавна була постійною супутницею мультимільйонера Разерфорда Тролера, виконувала функції зв'язкової між ув'язненим Томато і його найпершим помічником О'Шоннесі... Твердять також, що під виглядом родички Томато міс Голайтлі щотижня відвідувала його в Сінг-Сінгу, і Томато давав їй зашифровані словесні вказівки, які вона потім переказувала О'Шоннесі. Завдяки цьому зв'язку Томато (нар. 1874, Чефалу, Сіцілія) мав змогу особисто керувати міжнародним підпільним синдикатом з відділеннями в Мексіці, на Кубі, в Сіцілії, Танжері, Тегерані й Дакарі. Проте районна прокуратура відмовилася підтвердити ці відомості й дати будь-які додаткові деталі... Діставши приватну інформацію, велика група репортерів заздалегідь зібралася коло поліційної дільниці на 67-й вул., куди було припроваджено обох звинувачених для складання протоколу. О'Шоннесі, огрядний рудоголовий чоловік, відмовився відповідати на запитання і вдарив одного фоторепортера ногою в пах. Але міс Голайтлі, тендітна й гарненька навіть у своєму хлоп'ячому вбранні — джинсах та шкіряній штормівці,— поводилась порівняно спокійно. "Не питайте мене, що це за чортівня,— сказала вона репортерам.— Parce-que je ne sais pas, mes chères. (Бо я не знаю, мої любі). Так, я навідувала Саллі Томато. Я їздила до нього щотижня. А що в цьому поганого? Він вірить у бога, і я також"".

Далі був підзаголовок — "Визнає, що сама наркоманка",— а під ним таке: "На запитання одного з репортерів, чи вона сама вживає наркотики, міс Голайтлі усміхнулась і відповіла: "Я трохи курила марихуану. Вона й наполовину не така шкідлива, як коньяк. І до того ж дешевша. На жаль, мені більше подобається коньяк. Ні, містер Томато ніколи не говорив при мені про наркотики. Я аж шаленію від того, як його цькують усі ці негідники. Він щирий, побожний і дуже милий дідусь"".

У цьому репортажі була одна особливо груба помилка: Холлі заарештували не в її "розкішному помешканні". Це сталося в моїй ванній. Я відмочував свої забиті місця в гарячій воді з англійською сіллю, а Холлі, як дбайлива доглядальниця, сиділа на краю ванни, приготувавшись натерти мене бальзамом Слоуна й покласти до ліжка. В цей час біля дверей квартири хтось постукав. Двері були не замкнені, і Холлі гукнула: "Заходьте!" Зайшла мадам Спанелла, тоді двоє агентів у цивільному: чоловік, а за ним жінка з товстими рудуватими косами, обкрученими навколо голови.

— Ось вона, та особа, що вам потрібна! — переможно виголосила мадам Спанелла, вдираючись до ванної, і тицьнула пальцем спершу на Холлі, а тоді на голого мене.— Погляньте, яка розпусниця!

Агента-чоловіка видимо збентежили й вигуки мадам Спанелли, й усе те видовище, зате обличчя його супутниці викривила зловтішна посмішка; вона важко зронила Холлі на плече свою дебелу руку й дивовижно тонким, дитячим голоском промовила:

— Ходім, сестричко. Одведемо тебе в одне місце.

На що Холлі незворушно відказала:

— Ану забери свої брудні ручиська, лесбіянко ти слинява.

Це доволі-таки розгнівало ту даму, і вона вліпила Холлі страшенного ляпаса. Такого, що голова Холлі шарпнулася вбік, а пляшка з бальзамом вилетіла з її руки й брязнула об кахляну підлогу; і коли я вискочив з ванни, щоб і собі встряти в сутичку, то мало не позбувся пальців на ногах, ступнувши просто на ті скалки. Голий, залишаючи на підлозі криваві сліди, я вийшов аж на сходову площадку. І поки агенти штовхали Холлі вниз, вона ще встигла дати мені останню настанову:

— Будь ласка, не забувай годувати кота.

*

Я, звичайно, гадав, що в усьому винна мадам Спанелла: вона ж бо вже не раз викликала поліцію і скаржилась на Холлі. Мені й на думку не спадало, що ця справа може мати якісь прикрі наслідки, аж поки ввечері до мене не з'явився Джо Белл, струшуючи газетами. Він був такий збуджений, що не міг доладно говорити, і, поки я читав ті повідомлення, він кружляв по кімнаті, молотячи кулаком об кулак. Потім спитав:

— Як по-вашому, це правда? Вона причетна до цього смердючого діла?

— Боюся, що так.

Він вкинув до рота таблетку від печії і, спопеляючи мене поглядом, так люто захрумтів нею, наче гриз мої кістки.

— Та це ж чортзна-що. Ви ж нібито її друг. Яка мерзота!

— Стривайте. Я не сказав, що вона вплуталась у це свідомо. Зовсім ні. Але оте, про що тут пишуть, справді робила. Передавала вказівки і все таке.

— А вам до цього байдужісінько, еге ж? Боже мій, та їй же можуть десять років приклепати. А то й більше.— Він висмикнув у мене з рук газети.— Ви знаєте її приятелів. Отих панів з грубими гаманами. Ходім до бару, будемо дзвонити. Дівчиську потрібні тямущіші законники, ніж я можу найняти.

Я був ще надто кволий, і Джо Беллові довелось допомогти мені одягтися. У барі він спорядив мене до телефонної будки коньячним келишком, повним монет, і потрійним мартіні. Та я ніяк не міг надумати, кому подзвонити. Жозе був у Вашінгтоні, і я не мав уявлення, де його там шукати. Расті Тролерові? Ні, тільки не цьому вилупкові! Але ж яких інших її друзів я знаю? Мабуть, вона таки правду казала, що не має друзів,— так і виходить.

Я замовив Креств'ю-5-6958 у Беверлі-Хіллз[16] — номер О. Дж. Бермана, що його дала мені міжміська довідкова служба. Там відповіли, що містерові Берману саме роблять масаж і його не можна турбувати: даруйте, подзвоніть пізніше. Джо Белл аж затрусився з люті: мовляв, треба було сказати, що це питання життя чи смерті,— і примусив мене подзвонити Расті. Спочатку я мав нагоду поговорити з дворецьким містера Тролера.

— Містер і місіс Тролери вечеряють,— повідомив він.— Може, їм щось переказати?

Джо Белл гримнув у трубку:

— Це невідкладна справа, містере! Йдеться про життя людини!

Кінець кінцем я усвідомив, що розмовляю з колишньою Мег Уайлдвуд чи, точніше, слухаю її.

— Ви що, здуріли? — гнівно вигукнула вона.— Та ми з чоловіком до суду притягнемо кожного, хто спробує приплести наше ім'я до тієї па-па-паскудної де-де-дегенератки. Я завжди знала, що вона таки на-на-наркоманка й що моральності в неї не більше, ніж у суки в тічку. Саме за гратами їй і місце. І чоловік мій згоден з цим на тисячу відсотків. Ми так-таки до суду притягнемо кожного...

Поклавши трубку, я згадав про старого Дока ген у Тьюліпі, штат Техас. Але ні, Холлі ніколи не подарує мені, якщо я йому подзвоню; та де там — просто вб'є мене.

Я знову замовив Каліфорнію. Лінія була зайнята, все зайнята, зайнята, і на той час, як мене з'єднали з О. Дж. Берманом, я вже вихилив стільки мартіні, що він мусив сам пояснювати мені, чого я до нього дзвоню.

— З приводу манюні, так? Я все уже знаю. І вже мав розмову з Іггі Файтелстайном. Іггі — найперший адвокат у Нью-Йорку. Я йому сказав: "Іггі, подбай про все і надішли мені рахунок, тільки ніде не згадуй мого ім'я, розумієш?" Я, бачте, ніби в боргу перед манюнею. Не те щоб я їйщось там заборгував, але ж треба увійти в її становище. Вона навіжена. Облудна. Але облудна самою своєю вдачею, розумієте? Ну, так чи так, а її звільнять під поруку в десять тисяч. Не тривожтеся, Іггі ще сьогодні витягне її звідти.