Ярмарок Суєти - Сторінка 143

Він попрощався з Еммі цілком певний, що скорив її своєю дотепністю та іншими чарами, й подався до себе додому писати їй лю­бовну записку. Та місіс Осборн не зачарували, а, швидше, спантеличили його усмішки, хихотіння, напахчений ба­тистовий носовичок і лаковані чоботи на високих підборах. Вона не зрозуміла й половини його компліментів. Емілія мало знала людей і ніколи ще не зустрічала професійного дамського підлесника, тому лорд Глистер видався їй ди­ваком, а не приємним співрозмовником, і якщо вона й не захоплювалася ним, то вже напевне дивувалася з нього. Зате Джоз був у захваті від Глистера.

Який мілорд чемний! — вигукував він.— І який люб'язний — пообіцяв прислати мені свого лікаря! Кірше, не­гайно відвезіть наші картки графові де Шлюссельбаку. Ми а майором будемо дуже раді якнайшвидше засвідчити свою пошану при дворі.

Приготуйте мені мундир, обом нам приготуйте мундири! Кожен англійський джентльмен, що подорожує по чужих країнах, повинен бути ввічливим і засвідчувати пошану чужоземним воло­дарям, а так само й представникам своєї батьківщини за кордоном!-Коли прийшов Глистерів лікар, доктор фон Глаубер, лейб-медик його величності князя, він швидко переконав Джоза, що мінеральні джерела Пумпернікеля і його особ­ливе лікування швидко повернуть бенгальцеві молодість та струнку поставу.

В минулий рік,— заявив він— до нас приїхав гене­раль Бюльклі, англійський генераль, тва рас тофстий, єй ви, сер. Я послав його дотому цільком тонкий за три мі­сяць, і він танцюваф з баронес Глаубер ф кінець тругого!-Джоз не довго вагався: джерела, лікар, двір та люб'язний дипломат переконали його, і він запропонував своїм супутникам прожити осінь у цій чарівній місцевості. А вірний своєму слову chargé d'affaires другого дня відрекомендував Джоза й майора Вікторові Аврелію XVII; на аудієнцію до князя їх проводжав граф де Шлюссельбак, маршал двору.

Відразу після цього їх запрошено на обід до двору, а коли стало відомо про їхній намір залишитися в місті надовго, найзначніші дами негайно з'явилися до місіс Осборн з візитом. І оскільки жодна з них, хоч би яка вона була вбога, не мала титулу нижчого за баронесу, то Джозів захват годі описати. Він послав листа містерові Чатні зі свого клубу й повідомив його, що бенгальських служ­бовців у Німеччині дуже шанують, що він має намір показати своєму приятелеві, графу де Шлюссельбаку, як в Індії полюють на диких свиней, і що його найясніші друзі князь і княгиня — втілення доброти й чемності.

Еммі теж була відрекомендована найяснішій родині, а що в певні дні носити жалобу при дворі не дозволяли, то вона з'явилася туди в рожевій креповій сукні з діаманто­вою брошкою на корсажі, яку їй подарував брат, і була така гарна в тому вбранні, що князь і двір (ми вже не ка­жемо про майора, який навряд чи бачив раніше Емілію у вечірньому туалеті і присягався, що на вигляд їй не більше як двадцять п'ять років) захоплювалися нею понад усяку міру.

У тій сукні вона пройшлася в полонезі з майором Доббіном на придворному бенкеті, і в тому самому легенькому, танку містер Джоз мав честь виступати з графинею фон Шлюссельбак, старою горбатою дамою, яка зате мала шіст­надцять додаткових емблем у родинному гербі і була спо­ріднена з половиною князівських дворів Німеччини.

Пумпернікель розташований серед веселої долини, якою течуть, виблискуючи на сонці, життєдайні води Пумпу, щоб десь далі злитися з Рейном,— я. не маю під рукою карти й не можу точно сказати, де саме. Місцями річка така глибока, що по ній ходить паром, а місцями вона тільки й спроможна крутити млинове колесо. В самому Пумпернікелі третій попередник теперішнього володаря, його світлість великий і славетний Віктор Аврелій XIV, спорудив чудовий міст, на якому встановлено його власну статую, оточену русалками та емблемами перемоги, миру й достатку. Сам він наступив ногою на шию поваленого додолу турка: історія розповідає, що князь, коли Собеський визволяв Відень, став на герць з яничаром і прохромив його наскрізь. Анітрохи не переймаючись муками повале­ного магометанина, що корчиться біля його ніг, князь лагідно всміхається і показує берлом у напрямку Aurelius Platz , де він почав будувати новий палац, що мав стати дивом своєї доби, якби тільки великодушному князеві не забракло коштів докінчити будівлю. Та завершення Монплезіра (чесні німці звуть його Монблезіром) було відкла­дене через нестачу грошей, і тепер палац та його сади й парки досить занедбані і за своїми розмірами не більше як удесятеро перевищують потреби двору нинішнього воло­даря. Насаджені там сади мали змагатися з версальськими, і серед терас та гаїв ще й Досі є кілька алегоричних водо­граїв, що у святкові дні вивергають, пінячись, велетенські потоки води й лякають глядачів тією непомірною повінню. Є там печера Трофонія, де свинцеві тритони з допомогою якогось хитромудрого пристрою не лише пускають стру­мені води, а й видобувають зі свинцевих мушлів страхіт­ливий стогін; є купальня русалок і Ніагарський водоспад, яким навколишній люд найбільше захоплюється, коли приїздить на щорічний ярмарок під час відкриття парла­менту або на святкування, якими цей щасливий народ і досі вшановує дні народження та шлюбу своїх найясніших володарів.

Тоді з усіх міст князівства, яке простяглося майже на десять миль,— з Болкума, що лежить на західному кор­доні й загрожує Пруссії, з Грогвіца, де князь має мислив­ський будиночок і де його володіння річка Пумп відділяє від земель сусіднього князя Поцентальського, з усіх сіл і висілків, що, крім цих трьох міст, розсіяні по всьому щасливому князівстві, з маєтків і млинів, розташованих уздовж Пумпу, селянки в червоних спідницях та оксами­тових чепцях і селяни в трикутних капелюхах і з люль­ками в роті поспішають до столиці, щоб узяти участь у ярмаркових розвагах і столичних святкуваннях. Тоді театр дає безкоштовні вистави, тоді починають бити водо­граї Монблезіра (на щастя, ними милуються гуртом, а то самому дивитися на них було б страшно), тоді приїздять блазні й мандрівні актори (всім відомо, як його ясновель­можність зачарувала одна циркова наїзниця, причому йшла чутка, що la petite vivandière / Маленька маркітантка (франц.) /, як її називали, була шпигункою і збирала відомості для Франції), і захопле­ному людові дозволяють проходити з кімнати в кімнату по всьому великому князівському замку, милуватися слизьким паркетом, багатими завісами і плювальницями біля дверей незчисленних покоїв. У Монблезірі є один павільйон, який . побудував Аврелій Віктор XV — великий володар, але надто ласий до розваг; мені казали, що той павільйон — диво з див фривольної елегантності. Він розмальований сценами з історії Вакха й Аріадни, а стіл туди вкочували й викочували з допомогою коловорота, тож товариству не заважала присутність служників. Але те приміщення замкнула Барбара, вдова Аврелія XV, сувора й побожна княгиня з дому Болкумів і регент князівства під час сла­ветного неповноліття її сина після смерті князя, якого забрала могила в розпалі веселих розваг.

Пумпернікельський театр відомий і має добру славу в тій частині Німеччини. Він був трохи підупав, коли тепе­рішній князь замолоду наполіг, щоб там ставили його власні опери. Кажуть, що одного разу на репетиції, сидячи на своєму місці в оркестрі, він розлютився і розтрощив фагот об голову капельмейстера, який диригував у надто повільному темпі. Княгиня Софія в ту пору писала побу­тові комедії, які, мабуть, було страшенно нудно дивитися. Але тепер князь виконує свою музику тільки в інтимному колі, а княгиня дарує свої комедії лише знатним чужозем­цям, які відвідують її милий невеличкий двір.

Той двір утримують з чималим комфортом і пишнотою. Коли там влаштовують бенкет, то хоч би набралося й чо­тириста гостей, на кожні чотири особи припадає один служник у червоній лівреї з мереживом і кожному по­дають їжу в срібному посуді.

Там безперервно відбува­ються різні свята й розваги. Князь має своїх камергерів і шталмейстерів, княгиня — своїх придворних дам і фрей­лін, точнісінько як інші, могутніші володарі.

Конституція передбачає чи пак передбачала помірко­ваний деспотизм, обмежений парламентом, що міг бути або й не бути скликаний. Сам я за весь час свого перебу­вання в Пумпернікелі жодного разу не чув, щоб засідав парламент.

Прем'єр-міністр мав помешкання на третьому поверсі, а в міністра закордонних справ була зручна квар­тира над кав'ярнею Цвібека. Армія складалася з велетен­ського оркестру, який мав свої обов'язки й на сцені; дуже приємно було бачити, як ті достойні хлопці марши­рували на кону в турецьких шатах, нафарбовані, з дере­в'яними ятаганами в руках або у вигляді римських воя­ків з офіклеїдами й тромбонами,— приємно, кажу, було бачити їх знов увечері після того, як ви цілий ранок слухали їх на Aurelius Platz, де вони грали навпроти кав'ярні, в якій ви снідали. Крім оркестру, був ще пиш­ний численний штаб офіцерів і, здається, кілька солда­тів. Замок охороняли постійні вартові і ще три або й чо­тири солдати в гусарських мундирах, але я ніколи не ба­чив їх верхи на конях. Та й справді, що та кавалерія робила б у часи непорушного миру? І куди в біса могли б їздити гусари?-Всі,— тобто, звичайно, всі аристократи, бо ж ніхто не сподівається від нас, що ми звертатимемо увагу на простих міщан,— їздили одні до одних у гості. її милість пані де Бурст приймала в себе раз на тиждень, її милість пані де ІІІнурбарт мала свій день, театр був відчинений двічі па тиждень, раз на тиждень милостиво приймав гостей двір,— таким чином, життя тут було суцільною низкою розваг па скромний пумпернікельський лад.

Ніхто не може заперечити, що в місті були й чвари. Пумпернікельці — завзяті політики, і партії запекло во­рогували одна з одною. Там існувала фракція Штрумпф і партія Ледерлунг; першу підтримував наш посол, а дру­гу — французький chargé d'affaires, мосьє де Макабо. І вар­то було тільки нашому представникові похвалити пані Штрумпф, яка, безперечно, співала краще за пані Ледер­лунг і мала в своєму діапазоні на три ноти більше,— варто було, кажу, нашому представникові висловити хоч якусь думку, щоб французький дипломат негайно заперечив її.

Усі в місті належали до котроїсь із цих партій.