Ярмарок Суєти - Сторінка 145

А все ж, добродійко, і те й те існує на світі й щодня постає перед на­шими очами, не дуже бентежачи нас. Якби ви червоніли щоразу, коли бачите їх, то який би ви мали колір обличчя! Тільки як хтось вимовляє їхні бридкі назви, вашій скром­ності належить тривожитись або й ображатися. Тому про­тягом усієї цієї повісті автором керувало бажання суворо дотримуватись моди, яка тепер панує, і тільки натякати на існування пороку, натякати легенько, делікатно, приємно, так, щоб не вразити чиїхось витончених почуттів. І хай хтось зважиться сказати, що наша Бекі, яка, безпе­речно, мала свої вади, не показана публіці в надзвичайно благородному, невинному вигляді. Автор із скромною гордістю питає всіх своїх читачів, чи він коли нехтував зако­ни ввічливості і, змальовуючи цю сирену, її спів, усмішки, лестощі й хитрощі, дозволяв хоч раз показатися над водою її огидному хвостові? Ні! Хто хоче, може зазирнути в гли­бінь, досить прозору, й поглянути, як він, відразний і слизький, вигинається й рухається поміж кісток, обвива­ється навколо трупів. Та я натаю вас: хіба над поверхнею плеса не було все пристойне, приємне й чепурне? Хіба навіть найгидливіший мораліст Ярмарку Суєти, міг би щось закинути мені? Щоправда, коли сирена зникав, пірнаючи в глибину до мерців, вода над нею. збурюється, тоді дарма придивлятися до неї, однаково нічого не видно. Сирени до­сить принадні, кола вона сидять на скелі, бренькають на арфах, розчісують коси, співають і манять вас, щоб ви прийшли й потримали їм дзеркало; та коли ті морські дівки поринають у рідну стихію, то, повірте мені, від. них і оді чекати добра, і краще на" не бачити, як ті бісові морські людоїдки веселяться і пригощаються своїми не­щасними засоленими жертвами. Отже, будьте певні: коли ми не згадуємо про Бекі, вона в той час захоплена не дуже приємними справами, і чим менше говорити про них, тим, їй-богу, краще,-Якби нам треба було давати повний звіт про її життя протягом кількох років після катастрофи на Керзон-стріт, читачі, певне, мали б підстава сказати, що ця книжка не­пристойна. Бо вчинки дуже шанолюбних, черствих, ласих до всяких утіх людей, переважне бувають непристойні (як і багато ваших вчинків, мій приятелю, хоч ви такі поважні й маєте бездоганну репутацій"-,— але це я кажу так, ми­мохідь) , а що вже вимагати від жінки, яка немає ні віри, ні любові, ні доброї слав"? Я схильний, думати, що в житті місіс Бекі була пора, коли її поймало не каяття, а щось схоже на розпуку, і тоді вона зовсім не звертала уваги на свій вигляд, навіть не дбала про свою репутацію.

Така abattement /Пригніченість (франц.) / і моральний занепад настали, не від­разу; вона зійшла на манівці поступово, після свого не­щастя і після багатьох відчайдушних спроб утриматися на поверхні,— як людина, що, впавши за борт, тримається за дошку, поки є бодай найменша надія, і тільки переконав­шись, що зусилля надаремні, реагуй га". руки і йде на дно.

Поки Родон Кроулі готувався до від'їзду в довірені йому заморські володіння, Бекі залишалася в Лоядоиі і, мабуть, не раз робила спроби побачитися з дівером, сером Піттом Кроулі, якого вона вже майже прихилила на свій бік, і до­могтися його підтримки. Якось, коли він і містер Уенгем ішли в палату громад, останній зауважив, що місіс Родон у чорному серпанку крутилася біля парламентського палацу. Вона швидко зникла, коли зустрілася очима з Уенгемом, і, після цього їй так і не пощастило побачитися з ба­ронетом.

Може, в цю справу втрутилася леді Джейн. Я чув, що вона вразила чоловіка своєю рішучістю під час сварки і твердим наміром не визнавати місіс Бекі. Вона на влас­ний розсуд запросила Родона пожити в них на Гонт-стріт до від'їзду на острів Ковентрі, знаючи, що при такому охо­ронцеві місіс Бекі не пробуватиме ввірватися до них у дім силоміць, і пильно вивчала, якою рукою написані адреси на листах серові Пітту, щоб негайно втрутитись, часом би невістка надумала листуватися з ним. Звичайно, Ребека знайшла б спосіб написати йому, якби хотіла, але вона не намагалась ні побачитися з сером Піттом удома, ні писати йому туди; після однієї чи двох спроб вона погодилася на його вимогу посилати всю кореспонденцію з приводу своїх подружніх справ тільки через адвоката.

Річ у тім, що сера Пітта зуміли настроїти проти Ребеки. Невдовзі після злощасної сутички лорда Стайна з Родоном Кроулі до баронета прийшов Уенгем і познайомив його з деякими подробицями біографії місіс Бекі, що не­абияк вразили члена парламенту від Королевиного Кроулі. Уенгем знав про неї все: і хто був її батько, і в якому році вона танцювала в опері, і як вона жила колись, і як поводилася під час свого заміжжя; та оскільки я не сумніваюся, що більша частина його розповіді була брех­лива й продиктована особистою неприязню, то не буду її тут переказувати. Але після цього репутація Бекі в очах шановного землевласника й родича, який колись навіть захоплювався нею, дуже й дуже підупала.

Прибутки губернатора острова Ковентрі невеликі. Ча­стину з них його вельможність відкладав на сплату деяких термінових боргів і зобов'язань, саме його високе стано­вище вимагало чималих видатків, тож кінець кінцем вияви­лося, що він не може виділити своїй дружині більше, ніж триста фунтів на рік; цю суму він і запропонував Бекі з умовою, що вона ніколи не турбуватиме його,— бо як ні, то буде скандал, розлучення, колегія юристів цивільного права. Але й містер Уенгем, і лорд Стайн, і Родон насамперед хотіли, щоб Бекі виїхала з Англії і щоб ця вкрай неприємна справа швидше забулася.

Мабуть, Ребека була така заморочена переговорами з адвокатами чоловіка, що навіть не згадала про свої обов'язки щодо сина, малого Родона, й жодного разу не виявила бажання побачити його. Той юний джентльмен був-відданий під цілковиту опіку дядька й тітки — леді Джейн завжди посідала велике місце в серці хлопця. Мати, ви­-їхавши з Англії, написала Родонові з Булоні милого листа, в якому радила добре вчитися й повідомляла, що вибралася в довгу подорож на континент і матиме втіху напи­сати йому ще. Але написала вона аж через рік, і тільки-тому, що єдиний син сера Пітта, який завжди був хвороб­ливий, помер від коклюшу й кору. Тоді Родонова мати по­-слала дуже ласкавого листа своєму любому синочкові, що випадково став спадкоємцем Королевиного Кроулі і зробився ще миліший і ще ближчий ласкавій леді Джейн, ніжне серце якої вже й так його всиновило. Родон Кроулі, що на той час став високим, вродливим підлітком, отримавши листа, почервонів: О тітко Джейн, — вигукнув він,—ви моя мати, а не... а не вона!-Проте він послав ласкаву, шанобливу відповідь місіс Ребеці, яка тоді мешкала в мебльованих кімнатах у Флорен­ції. Та ми забігаємо наперед.

Спершу наша кохана Бекі залетіла не дуже далеко. Вона згорнула крильця на французькому узбережжі в Бу­лоні, що був притулком стількох невинних вигнанців з Англії, і там жила пристойним вдовиним життям, за­вівши собі femme de chambre і займаючи в готелі кілька покоїв. Вона обідала за табльдотом, де сусіди вважали її дуже приємною жінкою і де вона розважала товариство розповідями про свого дівера, сера Пітта, про інших своїх вельможних лондонських знайомих та всілякими світськи­ми теревенями, що справляють таке велике враження на недосвідчених людей. Багатьом з них Бекі здавалася впли­вовою особою,— вона влаштовувала скромні прийоми за чашкою чаю у своїй кімнаті, брала участь у тамтешніх невинних розвагах: купалася в морі, каталась у відкритих каретах, прогулювалася на пляжі й ходила до театру. Мі­сіс Берджойс, дружина друкаря, яка поселилася з роди­ною в готелі на ціле літо і до якої Берджойс приїздив на суботу й на неділю, звала Бекі чарівною, поки той негід­ник Берджойс не почав надто упадати коло неї. Але нічого особливого не сталося,— Бекі завжди була привітна, весела й добродушна, особливо з чоловіками.

Наприкінці сезону натовпи англійців, як звичайно, ви­їздили за кордон, і Бекі з поведінки своїх знайомих, що належали до лондонського великого світу, не раз мала на­году пересвідчитись, якої думки дотримується про неї "то­вариство".

Якось Бекі, скромно прогулюючись булонською набережною, скелі Альбіолу блищали вдалині за смугою глибокого синього моря,— зустрілася з леді Партлет і її дочками. Леді помахом парасольки зібрала навколо себе дочок і покинула набережну, метнувши лютий погляд на бідолашну Бекі, що лишилася стояти самотою.

Іншого разу з Англії прибув пакетбот. Віяв чималий вітер, і Бекі завжди приємно було дивитися на кумедні, страдницькі обличчя людей, що сходили з судна. Того дня на борту виявилася леді Слінгстон. її милість промучи­лася цілу дорогу, сидячи в своїй кареті, була дуже висна­жена і насилу долала трап, перекинутий а корабля на на­бережну, Та тільки-но вона побачила Бекі, що лукаво по­сміхалася з-під рожевого капелюшка, як її кволість де й ділася; метнувши на Ребеку такий убивчий погляд, що від нього б знітилася більшість жінок, вона вже без сторон­ньої допомоги прийшла в приміщення митниці. Бекі тіль­ки засміялася, але навряд чи вона була задоволена. Вона відчула себе самітною, цілком самітно, а скелі Англії, що сяяли вдалині, були для неї недосяжні.

Поведінка чоловіків теж якось дивно змінилася. Грінстоун вищирив зуби і з неприємним панібратством засмі­явся просто в обличчя Бекі. Юний Боб Хрюк, що був її рабом три місяці тому і пройшов би цілу милю в дощ, щоб знайти її карету в низці екіпажів біля Гонт-гауса, якось на набережній розмовляв з гвардійцем Фіцуфом (сином t лорда Хохо), коди Бекі там прогулювалась. Малий Боббі; кивнув їй через плече, не скидаючи капелюха й не припиня­ючи розмови з спадкоємцем Хохо. Том Грабель хотів за­йти до вітальні з сигарою в зубах, але Бекі зачинила перед ним двері і була б їх замкнула, коли б не прищик­нула йому пальців. Ребека почала відчувати, що вона й справді дуже самітна. "Якби тут був він,— подумала вона,— ті боягузи не насмілилися б ображати мене". Поду­мала сумно, а може, й затужила за його чесною, нерозум­ною, незмінною любов'ю і відданістю, за його постійною! слухняністю і добротою, за його мужністю й відвагою. Дуже можливо, що вона й сплакнула, бо зійшла вниз на обід якась неприродно весела і була нафарбована більше, ніж звичайно.

Тепер вона завжди підфарбовувалась, і...