Забуте вбивство - Сторінка 27

Можливо, мені хотілося показати їй, що я не занепав духом і вибрався на поверхню, після того, як адвокат із довгою пикою вигнав мене зі своєї контори. Я мав успішний бізнес, шикарний автомобіль і зумів дуже добре себе забезпечити.

– Але ж ви завідували її не один раз, чи не так?

Він на мить завагався.

– Двічі, а може, тричі. Я зазирав туди лише на кілька хвилин. – Він кивком показав, що розмову закінчено. – Вибачте, але я не можу допомогти вам.

Джайлз підвівся.

– Пробачте, що ми забрали у вас так багато часу.

– Усе гаразд. Іноді буває приємно поговорити про давні часи.

Двері відчинилися, увійшла жінка й стала просити пробачення.

– О, вибач, я не знала, що в тебе хтось є…

– Заходь, моя люба, заходь. Дозвольте познайомити вас із моєю дружиною. Це містер і місіс Рід.

Місіс Ефлік потиснула гостям руки. То була висока, тендітна жінка з якимсь пригніченим виразом обличчя, у несподівано добре скроєному вбранні.

– Ми поговорили тут про давні часи, – сказав Ефлік. – Про ті часи, коли я ще не знав тебе, Дороті.

Він обернувся до них.

– Я зустрівся зі своєю дружиною під час морської подорожі, – сказав він. – Вона не з цієї частини світу. Кузина лорда Полтергейма, ось хто вона така.

Він говорив із гордістю – тендітна жінка зашарілася.

– У таких подорожах завжди цікаво, – сказав Джайлз.

– Там багато чого можна навчитися, – сказав Ефлік. – На жаль, я не можу похвалитися своєю освітою.

– Я завжди кажу чоловікові, що ми повинні поїхати в подорож на грецькі острови, – сказала місіс Ефлік.

– Немає часу. Я дуже заклопотаний чоловік.

– То ми не станемо вас далі затримувати, – сказав Джайлз. – До побачення й спасибі вам. Ви мені повідомите про ціну екскурсії?

Ефлік провів їх до дверей. Ґвенда обернулася й подивилася через плече. Місіс Ефлік стояла у дверях кабінету. У її погляді, спрямованому на спину чоловіка, читався якийсь незрозумілий страх.

Джайлз і Ґвенда ще раз сказали "до побачення" й попрямували до своєї машини.

– Господи, я забула свій шарф, – сказала Ґвенда.

– Ти завжди щось забуваєш, – зазначив Джайлз.

– Не роби такого обличчя. Я зараз повернуся.

Ґвенда побігла в дім. Крізь відчинені двері вона почула, як Ефлік голосно промовив.

– Чого ти завжди пхаєш носа, куди не слід! Твоя поява завжди недоречна.

– Пробач мені, Джекі. Я не знала. Хто ці люди й чому вони так зіпсували тобі настрій?

– Вони мені не зіпсували настрій. Я… – він замовк, побачивши Ґвенду, яка стояла у дверях.

– Даруйте, містере Ефлік, я не забула тут свій шарф?

– Шарф? Ні, місіс Рід, його тут немає.

– Яка ж я дурна. Він, певно, у машині.

І вона вибігла з дому знову.

Джайлз підігнав машину. Неподалік, на узбіччі, стояв великий жовтий лімузин, який блищав хромом.

– Розкішний автомобіль, – сказала Ґвенда. – Ти пам'ятаєш, Джайлзе? Пам'ятаєш, що сказала нам Едіт Паджет, коли переповідала слова Лілі? Вона готова була об заклад побитися, що з Геленою розмовляв капітан Ерскін, а не "таємничий чоловік, що приїхав у розкішному автомобілі". Тепер ти розумієш, що таємничим чоловіком у шикарному автомобілі був не хто інший, як Джекі Ефлік?

– Так, – сказав Джайлз. – І Лілі у своєму листі до доктора згадує про "шикарний автомобіль".

Вони подивились одне на одного.

– Він був там, "на місці злочину", – як сказала б міс Марпл – у ту ніч. О Джайлзе, я, мабуть, не дочекаюся четверга, щоб почути, що скаже Лілі Кімбл.

– А якщо вона злякається і взагалі не приїде?

– О, вона приїде. Джайлзе, якщо цей розкішний автомобіль був там тієї ночі…

– Ти думаєш, він був таким самим жовтим страхіттям?

– Ви милуєтеся моїм лімузином? – приязний голос містера Ефліка примусив їх мало не підскочити. Він нахилився над акуратне підстриженим живоплотом, що був у них за спиною. – Я називаю його Малий Жовтець. Жовтець і нарциси – мої улюблені квіти. Ось ваш шарф, місіс Рід. Він зісковзнув під стіл. До побачення. Було приємно познайомитися з вами.

– Ти думаєш, він чув, як ми назвали його автомобіль жовтим страхіттям? – запитала Ґвенда, коли вони від'їхали.

– О, не думаю. Він здавався дуже приязним, хіба ні? – сказав Джайлз, проте на душі в нього було тривожно.

– Так, але навряд чи це багато означає. Джайлзе, дружина його боїться, я бачила її обличчя.

– Боїться? Такого веселого й приємного чоловіка?

– Мабуть, він зовсім не такий веселий і приємний під своєю зовнішньою оболонкою… Джайлзе, мені не подобається Ефлік… Я все думаю, скільки часу він стояв за нами й слухав, що ми говоримо… А що ми говорили?

– Та нічого особливого.

Але на душі в нього досі було тривожно.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ

Лілі приїздить на зустріч

І

– Нехай мене чорти візьмуть! – вигукнув Джайлз.

Він тільки щойно розірвав конверт листа, котрий надійшов із післяобідньою поштою, і дивився в цілковитій розгубленості на його зміст.

– У чім справа?

– Це лист від експертів із почерку.

Ґвенда нетерпляче запитала:

– То це не вона написала листа, який надійшов із-за кордону?

– Навпаки, Ґвендо. Це вона його написала.

Вони витріщилися одне на одного.

Ґвенда недовірливо запитала:

– Отже, ті листи не були фальшивками? Вони були справжніми? Отже, Гелена покинула дім у ту ніч? Отже, вона написала братові з-за кордону? Виходить, її не було задушено?

Джайлз повільно сказав:

– Схоже, що так. Але такий варіант подій геть збиває мене з пантелику. Я цього не розумію. Адже все інше свідчить про протилежне.

– Може, експерти помилилися?

– Я думаю, вони могли й помилитися. Але, схоже, вони не сумніваються у своїх висновках. Ґвендо, я справді не розумію в цьому анічогісінько. Невже ми виставили себе такими грандіозними йолопами?

– І все почалося з моєї дурної поведінки в театрі! Джайлзе, негайно їдьмо до міс Марпл. Ми ще маємо досить часу до нашої зустрічі в доктора Кеннеді о пів на п'яту.

Проте міс Марпл відреагувала на їхнє повідомлення зовсім не так, як вони сподівалися. Вона сказала, що все складається так, як і можна було передбачити.

– Але ж, люба міс Марпл, – здивувалася Ґвенда, – що ви хочете цим сказати?

– Я хочу сказати, моя люба, що хтось виявився менш розумним, аніж можна було сподіватися.

– Але як – і чому?

– Він дав маху, – сказала міс Марпл, задоволено киваючи головою.

– Але як?

– Хіба ви не бачите, містере Рід, наскільки це звужує сферу нашого пошуку?

– З огляду на той факт, що Гелена справді написала листи, – ви досі вважаєте, що її було вбито?

– Я вважаю, для когось було вкрай важливо, щоб листи справді виявилися написаними почерком Гелени.

– Розумію… Принаймні, мені здається, я розумію. Тобто існували обставини, за яких Гелена мусила написати ці конкретні листи… Така гіпотеза справді звужує пошук. Але що то були за обставини?

– О, містере Рід, облиште. Ви просто не хочете думати. Адже все так просто.

Джайлз здавався роздратованим і розгубленим.

– Для мене це зовсім не очевидно, запевняю вас.

– Ви лиш поміркуйте трохи…

– Їдьмо, Джайлзе. – сказала Ґвенда. – Ми запізнимося.

Коли вони поїхали, міс Марпл заусміхалася сама до себе.

– Ця старенька іноді мене дратує, – сказав Джайлз. – Я не знаю, що, у біса, тепер вариться в її голові.

Вони приїхали до доктора Кеннеді вчасно.

Сам доктор відчинив їм двері.

– Я відпустив свою економку до вечора, – сказав він. – Думаю, так буде краще.

Він провів їх до вітальні де вже стояла чайна таця з філіжанками та блюдцями, лежали бутерброди й тістечка.

– Філіжанка чаю – це добрий початок, ви зі мною згодні? – досить невпевнено запитав він Ґвенду. – Це допоможе місіс Кімбл розслабитися й усе таке.

– Ви маєте цілковиту слушність, – сказала Ґвенда.

– А як бути з вами двома? Чи слід мені відрекомендувати вас відразу? Чи це перешкодить їй говорити відверто?

Ґвенда повільно сказала:

– Сільські люди дуже підозріливі. Мабуть, буде ліпше, якщо ви приймете її сам-один.

– Я теж так думаю, – погодився з нею Джайлз.

Доктор Кеннеді сказав:

– Якщо ви сидітимете в сусідній кімнаті й двері до неї залишити трохи прочиненими, то ви зможете почути все, що тут говоритиметься. Я вважаю, за тих обставин, які склалися, так буде найкраще.

– Це, звичайно, можна вважати підслуховуванням, але мені байдуже, – сказала Ґвенда.

Доктор Кеннеді слабко усміхнувся й сказав:

– Я не думаю, що тут може йтися про якийсь етичний принцип. Я не збираюся давати їй обіцянку тримати все в таємниці – хоч і готовий дати їй свою пораду, якщо вона її в мене попросить.

Він подивився на свій годинник.

– Поїзд має прибути на станцію Вудлі-Роуд о четвертій тридцять п'ять. До його прибуття залишилося кілька хвилин. Потім їй знадобиться ще хвилин п'ять, щоб піднятися на пагорб.

Він неспокійно заходив по кімнаті. Обличчя в нього було втомлене й напружене.

– Я не розумію, – сказав він. – Я зовсім не розумію, що все це означає. Якщо Гелена ніколи не покинула той дім, якщо її листи до мене були фальшивками… – Ґвенда смикнулася, але Джайлз зупинив її кивком голови. Доктор провадив: – Якщо бідолашний Келвін її не вбив, то що, на Бога, могло там статися?

– Її вбив хтось інший, – сказала Ґвенда.

– Але ж, моя люба дитино, якщо її вбив хтось інший, тоді чому Келвін так уперто наполягав, що вбив її він?

– Бо так він думав. Він знайшов її там на ліжку й подумав, що це зробив він. Таке могло з ним статися, хіба ні?

Доктор Кеннеді роздратовано потер собі ніс.

– Звідки мені знати? Я не психіатр. Потрясіння? Нервовий стрес? Так, я думаю, це було можливо. Але кому треба було вбивати Гелену?

– Ми думаємо, то був один із трьох, – сказала Ґвенда.

– Один із трьох? Яких трьох? Ніхто не мав зрозумілої причини вбивати Гелену, якщо тільки вони цілком не схибнулися з глузду. У неї не було ворогів. Усі її любили.

Доктор Кеннеді підійшов до шухляди письмового столу й понишпорив у ній.

Він дістав звідти побляклу фотографію. На ній була зображена висока дівчина шкільного віку в спортивному костюмі, волосся в неї було відкинуте назад, обличчя сяяло. Кеннеді, набагато молодший Кеннеді з радісним обличчям стояв біля неї, тримаючи на руках цуценя тер'єра.

– Я багато думав про неї останнім часом. – сказав він бляклим голосом. – Протягом багатьох років я взагалі про неї не думав – і мені майже пощастило її забути… Тепер я думаю про неї весь час. Ви – причина цього.

Його слова прозвучали майже як звинувачення.

– Я думаю, вона цьому причиною, – сказала Ґвенда.

Він рвучко обернувся до неї.

– Що ви маєте на увазі?

– Тільки те, що сказала.