Забуте вбивство - Сторінка 25

Бідолашна дівчина, вона сиділа, задерши ногу, і не могла піти ані на танці, ані на прогулянку. Здавалося, ні в чому їй тоді не щастило.

Настала слушна мить, подумав Джайлз. І недбалим тоном запитав:

– А ви пам'ятаєте хлопця на ім'я Ефлік?

– Ви маєте на увазі Джекі Ефліка? Того, який працював у конторі Фейна та Вочмена?

– Атож. Він дружив із міс Геленою?

– Ет, то була дурість чистої води. Доктор відразу це припинив, і він мав слушність. Той Ефлік не належав до одного з ними кола людей. Та ще й був із тих, хто постійно наривається на якісь неприємності. Але він був тут недовго. Уклепався в одну халепу та й поїхав звідси, Богу дякувати. Таких нам не треба в Дилмауті. Нехай собі витинають свої штуки десь-інде, ось що я думаю.

– А він був тут, коли порізали сітку? – спитала Ґвенда.

– А, я розумію, чому ви про це запитали. Але він не утнув би такої дурниці. Він був надто хитрий, Джекі Ефлік. Той, хто це зробив, зробив це від чистої злості.

– А хто тут міг гніватися на міс Гелену? Хто міг затаїти на неї злість?

Старий Манінґ тихо захихотів.

– Деякі дівчата могли мати зуб на міс Гелену. Адже їм було далеко до неї. Але той, хто порізав сітку, зробив це від чистої злості. Який-небудь волоцюга, у якого раптом зіпсувався настрій.

– А Гелена дуже переживала свій розрив із Джекі Ефліком? – запитала Ґвенда.

– Не думаю, щоб міс Гелена приділяла надто багато уваги будь-якому з молодих хлопців. Вона просто любила розважитися, ото й усе. А серед них були й такі, що закохувалися в неї до нестями – молодий містер Волтер Фейн, наприклад. Він ходив за нею повсюди, мов пес.

– А вона зовсім не звертала на нього уваги?

– Ні, не звертала. Тільки сміялася – більше нічого. Він потім поїхав кудись за кордон. Але згодом повернувся. Сьогодні він головний у фірмі. Так ніколи й не одружився. І я його не звинувачую. Жінки надто ускладнюють життя чоловікові.

– А ви одружені? – запитала Ґвенда.

– Я вже двох поховав, – відповів старий Манінґ. – І знаєте, не шкодую. Тепер принаймні я можу викурити люльку, коли мені заманеться.

Запала мовчанка, і він знову взявся за граблі.

Джайлз і Ґвенда повернулися стежкою до будинку. Міс Марпл розігнулася над своєю берізкою й приєдналася до них.

– Що з вами, міс Марпл? – запитала Ґвенда. – На вас лиця немає. Може, вам зле?..

– Це пусте, моя люба. – Стара дама на мить замовкла, а тоді сказала з дивним притиском: – Знаєте, мені дуже не до вподоби та історія з тенісною сіткою. Порізаною на дрібні клаптики. Навіть тоді…

Вона замовкла. Джайлз подивився на неї з цікавістю.

– Я не зовсім розумію… – почав він.

– Не розумієте? А мені це уявляється до жаху очевидним. Та можливо, це й краще, що ви нічого не розумієте. А крім того – я можу й помилитися. А зараз розкажіть мені про свою поїздку до Нортумберленда.

Вони розповіли про все, що їм там пощастило довідатися, і міс Марпл вислухала їхню розповідь дуже уважно.

– Це дуже сумна історія, – сказала Ґвенда. – Сумна й трагічна.

– Атож, справді. Як нам іноді не щастить у житті!

– Я теж так подумала. Як той бідолашний чоловік мусив страждати…

– Він? А, звісно, звісно…

– Але ви подумали…

– Так, я подумала про неї, про його дружину. Вона, певно, дуже його кохала, а він одружився з нею лише тому, що вона була вигідною партією, або тому, що йому стало її шкода, або з тих добрих і розумних міркувань, які так часто властиві чоловікам і які ні де чого доброго не призводять.

"Я знаю сотню способів кохання,

і кожен завдає коханій болю",

– тихо процитував Джайлз.

Міс Марпл обернулася до нього.

– Атож, це правда. Ревнощі зазвичай не залежать від якихось причин. Вони – як би мені це висловити? – мають фундаментальніший характер. Вони є наслідком знання, що на твою любов не відповідають любов'ю. І тоді людина пильно стежить, спостерігає, чатує на ту мить, коли об'єкт її любові звертає свою увагу на когось іншого. Що відбувається неминуче. Тому місіс Ерскін перетворила життя свого чоловіка на пекло, а він, нездатний цьому зарадити, перетворив життя на пекло для неї. Але, я думаю, вона страждала більше. А проте, я сказала б, що він ставиться до неї з щирою любов'ю.

– Це неможливо! – вигукнула Ґвенда.

– О, моя люба, ви ще дуже молода. Він так і не покинув дружину, а це означає багато.

– Через дітей. Через свій батьківський обов'язок щодо них.

– Можливо і через них, – сказала міс Марпл. – Але, як мені відомо, чоловіки не вельми переймаються почуттям обов'язку, коли йдеться про їхніх дружин. Державна служба – то інша річ.

Джайлз засміявся.

– Який же ви тонкий цинік, міс Марпл.

– О, любий містере Рід, я сподіваюся, ви помиляєтеся. Ніколи не можна втрачати віру в людей.

– Я досі відчуваю, що то не міг бути Волтер Фейн, – замислено проказала Ґвенда. – І я переконана з невинності майора Ерскіна. Я знаю, то був не він.

– Не завжди можна довіряти своїм почуттям, – сказала міс Марпл. – Люди спроможні утнути щось неймовірне. У моєму селі була справжня сенсація, коли скарбника Різдвяного Клубу зловили на тому, що він поставив на коня всі гроші їхнього фонду, до останнього пенні. Він ставився несхвально до кінських перегонів, узагалі до будь-яких азартних ігор. Його батько був агентом Терф-Клуба[2] і завдав чимало горя його матері – тож, у якомусь інтелектуальному розумінні, його почуття були цілком щирими. Але одного дня він проїздив повз Ньюмаркет і побачив, як там тренують коней. І тоді не зміг опертися спокусі – певно, у ньому заговорила кров, як то кажуть.

– Те, що ми знаємо про життя Волтера Фейна та Ричарда Ерскіна, нібито ставить їх поза підозрою, – сказав Джайлз серйозно, але з легкою посмішкою на губах. – Але не слід забувати, що вбивство за самою своєю природою належить до аматорських злочинів.

– Важливо те, – сказала міс Марпл, – що вони обоє були там. На місці злочину. Волтер Фейн був тут, у Дилмауті. Майор Ерскін, як він сам розповів, зустрічався з Геленою Гелідей перед самою її смертю – і в ту ніч не відразу повернувся до свого готелю.

– Але ж він сам про це розповів. Він…

Ґвенда урвала мову. Міс Марпл дивилася на неї суворим поглядом.

– Я лише хотіла наголосити на тому, – сказала міс Марпл, – що вони були на місці злочину.

Вона по черзі подивилася на них обох. А тоді сказала:

– Думаю, адресу Ефліка ви знайдете без проблем. Адже і він володіє автобусною фірмою "Жовтий Нарцис".

Джайлз кивнув головою.

– Я її знайду. Вона, мабуть, є в телефонному довіднику. – Він зробив паузу. – Ви думаєте, з ним варто зустрітися?

Міс Марпл помовчала хвилину або дві, а тоді сказала:

– Якщо ви з ним зустрінетеся, будьте дуже обережні. Пригадайте, що старий садівник сказав: Джекі Ефлік – хлопець дуже хитрий. Будь ласка, будьте дуже обережні.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ

Джекі Ефлік

І

Дж. Дж. Ефлік, автобусна компанія "Жовтий Нарцис", екскурсії по графствах Девон і Дорсет, і таке інше, мав два номери в телефонній книзі. Його фірма була в Ексетері, а сам він мешкав на околиці того міста.

Зустріч було призначено на наступний день.

Коли Джайлз і Ґвенда вже від'їздили на автомобілі, місіс Кокер вибігла на ґанок і стала вимахувати руками. Джайлз натиснув на гальмо й зупинив машину.

– Доктор Кеннеді на телефоні, сер.

Джайлз вийшов із машини й побіг назад. Він підняв слухавку.

– Джайлз Рід слухає.

– Доброго ранку. Я щойно одержав дуже дивного листа. Від жінки на ім'я Лілі Кімбл. Я довго нишпорив у пам'яті, намагаючись пригадати, хто вона така. Спочатку подумав про пацієнтку, і це збило мене зі сліду. Але тепер я думаю ідеться радше про дівчину, яка колись служила у вашому домі. Вона була покоївкою в той час, що нас цікавить. Я майже певен, її звали Лілі, але прізвище пригадати не можу

– Лілі й справді тоді служила в домі. Ґвенда її пам'ятає. Вона зав'язала котові бантик.

– У Ґвенні, схоже, чудова пам'ять.

– О, так.

– То я хотів би поговорити з вами про цей лист – але не по телефону. Ви будете вдома, якщо я приїду?

– Ми вже їдемо до Ексетера. Ми могли б заїхати до вас, сер. Це нам по дорозі.

– Гаразд. Ваша пропозиція мене влаштовує.

– Я не хотів говорити про це по телефону, – пояснив доктор, коли вони прибули. – У мене завжди таке відчуття, що на місцевих комутаторах нас підслуховують. Ось лист від тієї жінки.

Доктор Кеннеді поклав листа на стіл. Він був написаний на чистому папері в лінійку досить невправною рукою.

Шановний сер!

Я була б вам дуже подячна якби ви посовітували мені шо я маю робити з вирізкою з газети я поклала її в це письмо. Я багато думала й балакала про це з містером Кімблом але не знаю як мені бути. А ви як ви гадаєте чи дадуть мені гроші або якусь винагороду бо гроші дуже мені згодилися б та я не хочу мати справу з поліцією або кимось таким я часто думала про ту ніч, коли місіс Гелідей від нас пішла але не думаю шо вона пішла справді бо одяг було взято неправильний. Я спочатку думала то пан її пришив а тепер я в цьому не певна бо бачила тоді машину з вікна. То була шикарна машина і воно попадалася мені на очі й раніш алея нічого не робитиму поки ви мені не скажете чи так робити буде гаразд і чи до цього не причетна поліція бо я з поліцією ніколи не мала діла й містер Кімбл мене за це не похвалить. Я приїхала б побачитися з вами сер наступного четверга бо це базарний день і містера Кімбла не буде вдома. Я дуже дякуватиму вам якщо ви розрішите мені приїхати

з уваженієм Лілі Кімбл.

– Лист прийшов на мою колишню адресу в Дилмауті, – сказав Кеннеді, – але звідти мені його переслали. Вирізка з газети – це ваше оголошення.

– Чудово, – сказала Ґвенда. – Ви бачите, та Лілі не думає, що Гелену вбив мій батько!

У її голосі звучала радість. Доктор Кеннеді подивився на неї стомленими добрими очима.

– Я сподіваюся, так воно й було, Ґвенні, – лагідно сказав він. – Гадаю, ми зробимо ось так. Я відповім на її листа й попрошу, щоб у четвер вона приїхала сюди. Залізниця в нас працює надійно. Зробивши пересадку на станції Дилмаут, вона буде тут десь о пів на п'яту або трохи пізніше. Якщо ви обоє приїдете до мене в той день, ми зможемо розпитати її разом.

– Чудово, – сказав Джайлз. Він подивився на свого годинника. – Нам треба поквапитися, Ґвендо. Нам призначено зустріч, – пояснив він. – Зустріч із містером Ефліком, власником фірми автобусних екскурсій "Жовтий Нарцис", а він дуже заклопотаний чоловік – так він нам сказав.

– Ефлік? – спохмурнів Кеннеді.