Замок - Сторінка 39

Більше того, Амалія повинна була прийти відразу, бо вже за півгодини Сортіні треба було їхати геть. Лист був написаний у надзвичайно образливих виразах, мені доти навіть не доводилося таких чути, тому я більше здогадалася про зміст, ніж зрозуміла окремі слова. Якби хтось прочитав цього листа, не знаючи Амалії, він мав би подумати, що дівчина, якій його адресовано, давно збезчещена, навіть якщо вона ще цнотлива. Це не був любовний лист, у ньому не знайшлося жодного ласкавого слова. Навпаки, Сортіні обурювався тим, що вигляд Амалії відволік його від справ. Пізніше ми вирішили, що Сортіні, напевно, збирався їхати до Замку ще звечора, але через Амалію залишився в Селі, а вранці, розлючений тим, що йому так і не вдалося забути дівчину, написав листа. Цей лист викликав би обурення кожної дівчини, але пізніше когось не настільки сміливого, як Амалія, слова погрози в ньому примусили б злякатися, та Амалія не знає страху ні за себе, ні за інших, вона відчула лише образу. Потім я залізла назад до ліжка, повторюючи уривок останньої фрази: "…і щоб ти негайно прийшла, бо інакше…" Амалія ж залишилася стояти біля підвіконня і дивилася на вулицю, ніби сподіваючись наступних гінців, з кожним із яких вона поводитиметься так само.

– Ось вони, чиновники, – нерішуче сказав К. – Отже, серед них є й такі екземпляри. А що зробив твій батько? Я сподіваюся, він написав обурену скаргу на Сортіні у відповідні інстанції, якщо не віддав перевагу коротшому і надійнішому шляхові до "Панського двору". Найжахливіше у всій цій історії зовсім не образа Амалії, яку було легко виправити, не знаю, чому ти приділяєш стільки уваги саме цьому. Хіба міг Сортіні таким листом назавжди зганьбити Амалію? А саме таке враження складається з твоєї розповіді. Адже це неможливо, честь Амалії легко було відновити, а за кілька днів усі забули б про цю пригоду. Сортіні зганьбив не Амалію, а себе самого. І мене лякає цей Сортіні і сама можливість такого зловживання владою. Те, що в цьому випадку не вдалося, бо було сказано надто грубо і прямо, виявилося занадто прозорим, та й Амалія показала себе здатною чинити належний опір, в тисячі інших випадків, набагато гірших, може бути успішно досягнуто. І цього не помітить ніхто, навіть та, яку збезчещено.

– Тихо, – сказала Ольга. – Амалія на нас дивиться.

Амалія закінчила годувати батьків і взялася роздягати матір, вона саме розв'язала їй пояс, поклала її руки собі на шию, трохи підняла матір і зняла спідницю, потім обережно посадила назад. Батько знову був незадоволений тим, що спочатку обслуговують матір, хоча так відбувалося лише тому, що мати була ще більш безпомічна, ніж він. Тому батько вирішив роздягнутися сам, можливо, цим він хотів покарати доньку за невиправдану, на його думку, повільність. Але хоча почав він із найлегшого й другорядного – завеликих пантофель, в яких його ноги вільно ковзали, – це йому ніяк не вдавалося, і він із хрипом змушений був відмовитися від своєї спроби і знову тихо спертися на спинку крісла.

– Ти не розумієш найважливішого, – сказала Ольга. – У всьому решта ти маєш рацію, але найважливішим було те, що Амалія не пішла до "Панського двору". Те, як вона обійшлася із вістовим, могло б ще зійти їй з рук. Це можна було б якось залагодити. Але те, що вона не пішла, означало вічне прокляття для нашої сім'ї. Та й поведінка її з вістоношею була неприпустимою, офіційно це навіть висунули на перший план.

– Як! – вигукнув К. Але змушений був стишити голос, бо Ольга благально склала руки. – Ти, її сестра, хочеш сказати, що Амалія повинна була послухатися Сортіні й піти до нього?

– Ні, – заперечила Ольга, – Боже збав від подібних думок. Як ти міг таке подумати? Я не знаю іншої людини, яка настільки має рацію у всіх своїх вчинках, як Амалія. Якби вона пішла до "Панського двору", я б також вважала це правильним вчинком. Але те, що вона не пішла, було героїзмом. Якби я отримала подібного листа, відверто зізнаюся, я б пішла. Просто не витримала б страху перед покаранням, це змогла тільки Амалія. Існували різні, м'якші можливості виходу з ситуації. Наприклад, інша на її місці вирішила б подбати про свою зовнішність, і за цим заняттям пройшло б трохи часу, а з'явившись до "Панського двору", вона довідалась би, що Сортіні вже немає. Може бути й таке, що він поїхав відразу після того, як послав вістового, це навіть дуже ймовірно, адже настрої чиновників такі мінливі. Але Амалія так не зробила, вона взагалі нічого не зробила. Була надто сильно ображена і відповіла не роздумуючи. Навіть якби вона тільки вдавала, що слухається, наприклад переступила поріг "Панського двору", то можна було б уникнути найгіршого звинувачення, у нас тут є дуже розумні адвокати, вони з нічого зроблять все що завгодно, але в цьому випадку навіть жалюгідного "нічого" не знайдеш. Більше того, додавалася ще зневага до листа Сортіні й образа вістового.

– Але яке звинувачення? – запитав К. – До чого тут адвокати? Хіба можна було оскаржити чи покарати Амалію за злочинні дії Сортіні?

– Ясна річ, – відповіла Ольга, – можна було. Звичайно, не йшлося про судовий процес за всіма правилами, та й покарання як такого не було, до неї вжили інших засобів. До неї й до всієї нашої сім'ї.[13] Ти й сам починаєш розуміти, наскільки страшним виявилося це покарання. Тобі воно видається несправедливим і нечуваним, але ніхто в Селі з тобою не погодиться. Твоя думка дуже корисна для нас і мала б нас втішити, якби вона не ґрунтувалася на самих лише помилкових судженнях. Я можу тобі це легко довести, і вибач, бо повинна згадати при цьому Фріду. Між Фрідою і Кламмом, незалежно від завершення, – відбулося щось схоже, як між Амалією та Сортіні, і попри те, що на початку ти боявся цього, зараз уже вважаєш це правильним. І звичка тут ні до чого, вона не може примусити настільки отупіти, коли йдеться про прості речі. Це просто відмова від попередніх помилок.

– Ні, Ольго, – заперечив К., – я не знаю, чому ти приписуєш сюди Фріду, з нею все було зовсім інакше. Не плутай такі різні речі і розповідай далі.

– Будь ласка, – сказала Ольга, – не ображайся, якщо я наполягатиму на своєму порівнянні. Коли ти намагаєшся захистити Фріду від моїх слів, у тобі говорять лише рештки твоїх помилкових уявлень про наші порядки. її не потрібно захищати, а лише похвалити. Якщо я порівнюю ці два випадки, то не маю на увазі, що вони однакові, вони так само схожі між собою, як біле з чорним. І Фріда в цьому випадку біла. Над Фрідою можна хіба що посміятися, як я це нерозумно зробила тоді в шинку, і потім сильно шкодувала. Але навіть той, хто над нею сміється, робить це від зловтіхи або заздрості, але посміятися над нею можна. Амалію ж можна тільки зневажати, якщо тебе, ясна річ, не пов'язують із нею родинні зв'язки. Тому це справді дуже різні випадки, як ти правильно зауважив, але все-таки мають дещо спільне.

– Нічим вони не схожі, – сказав К. і похитав головою, не погоджуючись. – Не чіпай Фріди, вона не отримувала такого листа, як Амалія від Сортіні, і Фріда справді кохала Кламма. А той, хто сумнівається, може її запитати, вона й досі його кохає.

– Хіба це велика різниця? – запитала Ольга. – Ти думаєш, Кламм не міг надіслати Фріді щось подібне? Коли чиновники встають з-за письмового столу, вони всі однакові і через неуважність бувають дуже брутальними, може, не всі, але більшість. Лист до Амалії міг бути написаний саме в такому стані, мабуть, Сортіні в цей час перебував у полоні якихось власних думок і зовсім не зважав на те, що пише. Що ми знаємо про думки чиновників? Хіба ти не чув або тобі не розповідали, яким тоном Кламм розмовляв із Фрідою? Кламм славиться своєю брутальністю; він може мовчати кілька годин, а потім скаже таке, що людину аж пересмикне. Про Сортіні в цьому плані нічого невідомо, бо він і сам маловідомий. Про нього знають переважно тільки те, що його прізвище схоже на Сордіні. Якби не це, про нього взагалі б ніхто нічого не знав. Навіть коли йдеться про фахівців із пожежної справи, його часто плутають із Сордіні, бо той – справжній фахівець і часто використовує подібність прізвищ, щоб перекинути на Сортіні частину своїх репрезентаційних обов'язків, а самому спокійно працювати. А якщо в серці такої недосвідченої людини раптом спалахує кохання до сільської дівчини, то це, ясна річ, виражається інакше, аніж коли закохується сусідський помічник столяра. Крім того, варто пам'ятати, що між чиновником і донькою шевця все-таки лежить велика відстань, яку потрібно подолати. Сортіні спробував це у такий спосіб, хтось, можливо, робив би по-іншому. Загалом уважається, що всі ми належимо до Замку і між нами немає ніякої різниці. Напевно, у більшості випадків це правда, але, на жаль, ми не раз, і то переважно тоді, коли це особливо важливо, отримували можливість переконатися, що насправді все зовсім не так. У кожному разі після всього цього тобі, мабуть, буде простіше збагнути, чому Сортіні вчинив саме так, і його вчинок не виглядатиме аж таким страшним. Його поведінка і справді набагато зрозуміліша, наприклад за Кламмову. І навіть людині, яка спілкується із Сортіні досить близько, витримати це спілкування набагато легше, ніж тому, хто опинився поряд із Кламмом. Навіть найніжніший лист від Кламма набагато неприємніший, ніж найбрутальніший від Сортіні. Зрозумій мене правильно, я ні в якому разі не засуджую Кламма, а лише пояснюю своє порівняння, бо ти протестуєш проти нього. Кламм командує жінками, як йому захочеться, сьогодні одній звелить прийти, завтра – іншій. Жодну з них не терпить надто довго, і як наказує прийти, так само й виганяє геть. Ох, Кламм не буде завдавати собі праці і братися за писання листа. Тож хіба порівняно з цим все ще виглядає чудовиськом Сортіні, який живе замкнуто і про стосунки якого з жінками щонайменше нічого не відомо? Сортіні, який раптом сідає і своїм гарним чиновницьким почерком пише листа, нехай навіть і брутального? І якщо з цього не випливає висновку про те, що Кламм чимось кращий за Сортіні, а радше навпаки, то що може змінити тут Фрідине кохання? Оцінити ставлення жінок до чиновників, на мою думку, дуже складно, а точніше, дуже легко. Тут ніколи не бракує кохання.