Голосами віщої давнини - Сторінка 40

От тільки ніхто з цих апологетів не здатен поясни-ти, чому ніде не було зафіксовано появу такого надзвичайно важливого документа, виданого імператором; і чому він не залишив ніякого сліду ні в історії Візантійської імперії, ні в історії Ватикану.

Власне, ще раз нагадаю, що "Константанів дар" потрібен був папській курії лише як підстава для панування над всією Римською імперією, а відтак – і всією Європою. Що ж стосується Папської області, як своєрідної держави, яка, дійсно, ще в VIII столітті сформувалася на березі річки Тібр, на узвишші Монте-Ватикано, яке й дало назву міжнародному центрові католицизму, цьому місту в місті і державі в державі, то влада Папи там була незаперечною і проіснувала з VIII століття аж до 1870 року, коли світської влади над Ватиканом, а по суті – над усім Римом, Папа Римський був позбавлений. Ще раніше, в 1860 році, Папа втратив владу над Папською областю. Й обидві ці втрати були пов'язані з боротьбою італійського народу за возз'єднання Італії.

Викриття "Константивого дару" призвело до активізації багатьох дослідників з табору протестантів, які з такою ж підозрою ставилися і до збірника рішень давніх ва-тиканських Соборів, інших правових документів, листів та послань, який ще в середині ІХ століття з'явився у Франції. Цей збірник "декреталій" теж наполегливо обстоював право Папи Римського на верховну владу в Італії, Франції та інших країнах. Але цього разу дослідникам вдалося з'ясувати не лише сам факт підробки, але й особу містифікатора, що од-наче приховався за псевдонімом Ісидор Меркатор.

На початку XVII століття весь цей збірник уже постав перед священиками, всім католицьким світом як збірник фальшивок і відтоді ввійшов в історію світової документалістики під назвою "Лжеісидорові декреталії". Са-ме він, нарівні з "Константановим даром", став аргументом для дискредитації папства в доказах тих, хто не бажав не лише ут-вердження Святого Престолу, але й самого існування його

7

У своїй книжці " Велесова книга предків" я вже гово-рив, що, незалежно від того, чим є "Велесова книга" наспра-вді: автентичним текстом сивої давнини, копією з оригіналу, чи копією... копії справжньої "Велесової книги", тільки зі значними мовними та смисловими вкрапленнями, або й од-вертою фальшивкою, створеною Миролюбовим " со това-рищі" вже в першій половині ХХ століття...

Одне слово, як би там не було, а цей твір має самодо-статню цінність, мовну та історичну вартісність, оскільки відбиває погляди на історію його автора (чи авторів), і є са-мостійним історико-філологічним твором. Інша річ, що при оцінці "Велесової книги", як важливого документа епохи, слід відмовитися від історико-патріотичного надриву, а сприймати цю річ такою, якою вона насправді є, за тими цін-ностями, які вона реально нам являє.

І взагалі, намічається тенденція до того, що навіть ме-жево визначені підробки вже не відторгаються суспільством, а визнаються за самостійні твори; оберігаються й належно оцінюються. Прикладом цього спостереження може слугува-ти подія, що сталася на початку 2004 року на аукціонних тор-гах у Берліні.

Двадцять років тому відомий і шанований в Європі жу-рнал "Штерн" "купився" на підробку одного з найгеніальні-ших фальсифікаторів ХХ століття, німця Конрада Куяу, що тривалий час був відомий своїми підробками полотен визна-чних майстрів минувшини та декого із сучасних художників. Так от, знудившись над фальсифікатом картин, він, у вільний від малярського копіювання час, примудрився сфальсифіку-вати 60 щоденників Адольфа Гітлера! І продав їх ошелеше-ним співробітникам "Штерна" за 9,3 мільйона марок, з бого-відступним поясненням, що, мовляв, щоденники були знай-дені кимось там наприкінці війни, в одному з покинутих во-єнних літаків – чи то підбитих, чи з тих, що так і не встигли дочекатися фюрера, аби піднятися з ним у повітря.

Чому володарі "Штерну" не підстрахувалися і не звер-нулися до фахівців за консультаціями, залишається лише га-дати. Швидше за все, побоювалися передчасного розголосу та копіювання. Розпочинаючи публікацію "Щоденників фю-рера", шеф-редактор журналу з симптоматичним для нас прі-звищем Кох, навіть оголосив, що після цієї публікації історію рейху, життя фюрера та Другої світової доведеться суттєво переписати, настільки по-новому викладено чимало відомих раніше фактів, подій та оцінок.

От тільки "переписування історії" тривало всього де-сять діб, упродовж яких тиражі журналу, щоправда, значно збільшилися. Знайшлися фахівці-графологи, які досить шви-дко довели, що це елементарна підробка. Слідом за ними за справу взялися історики війни, архівісти, фахівці інших галу-зей. І завершилося все тим, що фальсифікатор Конрад Куяу постав перед судом, на якому з гідністю сприйняв вирок: чо-тири роки та вісім місяців ув'язнення.

На суді він зізнався, що праця видалася копіткою: дове-лося вивчати сотні всіляких матеріалів. І що більшість фактів та висловлювань він усе ж таки запозичив з офіційних висту-пів та нотаток фюрера, щоправда дещо їх перелицювавши, а решту – взявши гріх надушу – написав... замість фюрера. По-вернувшись з ув'язнення, Куяу продукувати 61-й "щоденник фюрера" не став, а захопився своїм основним ремеслом – ма-лювати за великих живописців світу. Хоча міг вже й малюва-ти просто "за себе", і слави й таланту для цього вистачало.

Втім, історія зі "щоденниками фюрера" ще не заверши-лася. До одного з організаторів Берлінських аукціонних тор-гів, Вернера Ешке, звернулася племінниця вже померлого нині фальсифікатора і запропонувала продати з аукціону останній "щоденник фюрера", в якому, на 56 сторінках, була викладена " остання воля фюрера та Єви". При цьому вона не приховувала, що йдеться про фальсифікат.

Аукціоністи спочатку завагалися: все ж таки досі вони продавали винятково предмети істинного мистецтва та пред-метів давнини, чимало зусиль витрачаючи саме на протисто-яння появі на аукціоні фальсифікату. Це було питанням їх-нього іміджу, компетенції. А тут раптом на продаж – визнану фальшивку!

Але вони не прогадали: вже за кілька хвилин після від-криття торгів якийсь чолов'яга по телефону запропонував за неї шість з половиною тисяч євро. Мало того, я впевнений, що аукціоністи поспішили з продажем; після належної рек-лами, ціна значно підвищилася б. І теперішній володар її, безсумнівно, продасть том фальшивого щоденника за значно більшу ціну.

До речі, відповідаючи на закиди всіх незадоволених та морально ображених, чому він узявся за продаж "щоденника фюрера", та й ще й фальшивого, мудрий Вернер Ешка лако-нічно пояснив, що, мовляв, так, це одверта фальшивка, але ж фальшивка... геніальна! І що з нею пов'язана надзвичайно скандальна історія публікації в журналі "Штерн". Тобто він довів, що ця підробка вже має свою власну історію, а отже і свою власну, не з істинними щоденниками фюрера (якщо тільки вони існують) пов'язану цінність. Ось так!

І, знову повертаючись до полеміки щодо автентичності "Велесової книги", " Слова о полку Ігоревім", "Манускрипту Войнича" та інших сумнівних історичних пам'яток... Я вза-галі вважаю, що час створити всесвітній музей підробок, сумнівних текстів та інших пам'яток старовини і сучасності, а також тих текстів (та їх копій), які ще не розшифровані (з банком відомостей про них), де вони були б підлягали всебі-чному дослідженню. І в такий спосіб відкрити доступ до них.

Останнім часом людство і, зокрема, науковці та держа-вники нашої планети, поводяться досить нерозважливо. Наша цивілізація не зуміла зосередити свої науково-дослідницькі зусилля на жодному з явищ, які хвилюють людство, і дослі-дження яких могло б суттєво вплинути на його самоусвідом-лення. Так, людство не зуміло зосередити свій науковий по-тенціал ні на вивчені такого явища, як "літаючі тарілки", ні на існуванні та походженні гуманоїдів; ми так і не змогли з'ясувати, чи існує "снігова людина"; кидаючи мільярди до-ларів на польоти наших космічних апаратів до віддалених планет і шукаючи там проявів інопланетного життя, ми так і не спромоглися дослідити Антарктиду, хоча вже давно існу-ють версії щодо того, що надра її таять не лише корисні ко-палини, але, можливо, і якісь людські поселення.

Зважмо, що міжнародна спільнота нічого не зробила для того, щоб, об'єднавши свої фінансові, технічні та інтеле-ктуальні зусилля, дослідити ті місця, які вказують на існу-вання людського життя у глибинних печерах. Ми уяви не ма-ємо про те, що таке Бермудський трикутник; так і не дослі-дили озеро Лох-Нес з його Нессі. Ми й досі гадаємо: чи іно-планетні кораблі справді зазнавали аварії в пустелі штату Нью-Мексіко; та чи існували гуманоїди-пілоти з загиблих "літаючих тарілок", яких американські медики досліджува-ли; і що становить собою монстр на ймення чупакабра, який випиває кров тварин уже не тільки по американських, як ра-ніше, але й по європейських, і, зокрема, українських фермах та приватних господарствах.

Упродовж багатьох років ми залишаємося свідками то-го, що військові чини, силові структури та державці різних країн засекречують інформацію про дані явища, дискредиту-ють дослідників, які серйозно займаються вивченням цих явищ, та очевидців подій; зумисне розповсюджують дезінфо-рмацію. Те ж саме стосується і підробок під давнину, фаль-сифікації пам'яток старовини, умисного приховування їх від громадськості...

Вважаю, що настав час винести на розгляд Організації Об'єднаних Націй й ухвалити обов'язковий для всіх держав, націй, народів і громадян Планети Земля "Меморандум Тре-тього Тисячоліття", поклавши в його основу такий текст:

І. Всі історичні, культурні та релігійні; археологічні, космогонічні, паранормальні, окультні та інші пам'ятки і до-кументи; предмети, апарати, а також описи й інші докумен-тальні свідчення очевидців, незалежно від того, в якій країні вони виявлені і в чиїй юридичній та інтелектуальній власнос-ті реально перебувають, – визнаються надбанням усієї Люд-ської Цивілізації в її минулому, сьогоденності та прийдешно-сті, і підлягають відповідній охороні.

ІІ. Всі реальні фізичні та юридичні володарі цих Над-бань Цивілізації зобов'язані зберігати їх, вивчати самим і на-давати для вивчення вченим інших країн, міжнародним комі-сіям та науковим експедиціям; а також надавати світовій громадськості всю найдостовірнішу інформацію щодо влас-тивостей цього Надбання, історії його появи та планів щодо вивчення і використання.

ІІІ.