Голосами віщої давнини - Сторінка 41

Будь-яка фальсифікація цих Надбань Цивілізації, замовчування їх існування; небажання надавати їх в оригіна-лі чи цілковито достовірних копіях для ознайомлення і ви-вчення наукових, урядових та міжнародних комісій; їх зни-щення, дезінформація громадськості щодо обставин їх появи та властивостей – вважається злочином проти Людства.

IV. При появі якоїсь сенсаційної знахідки, відкриття; контактів з позаземними чи досі не знаними земними цивілі-заціями, або цивілізаціями з паралельних світів, інформувати про це Людство, на підставі досліджень спеціальної науково-урядової комісії, повинен сам Глава держави, приймаючи на себе всю юридичну та моральну відповідальність за правди-вість даної інформації.

8

Для тих, хто вірить в автентичність "Велесової книги", як у Святе Писання, інтерес до неї полягає не в тому, як до-вести оригінальність і древність цієї "книги", а в тому, що вона собою становить. З чим, з яким історико-літописним чи міфолого-літературним набутком маємо справу?

"Влес-книга" обговорює не тільки суто історичні події та проблеми, — писав Микола Скрипник у своїй першій пе-редмові до "Влес-книги", що вийшла друком в 1968 році в Гаазі, — але й багато аспектів культурно-релігійного та полі-тичного життя нашого минулого, впливи яких діють ще й до-нині в нашій свідомості".

В духовно-теоретичному аспекті сприйняття загадко-вих текстів, з цим твердженням можна було б погодитись, якби ж то джерельне походження, історична правомірність та автентичність їх виявилися з'ясованими. Справедливо вважа-ється, що найдокладніше і найаргументованіше появу "Веле-сової книги" пояснив Сергій Лєсной у своїй книзі "Русь, от-куда ты? Основные проблемы истории Древней Руси", що опублікована ще в 1964 році у Вінніпезі. Іншої настільки до-кладної історії появи загадки під назвою "Велесова книга" нема та, бачиться, уже й не буде, оскільки не залишилося на цьому світі основних дійових осіб, з життям та діяльністю яких це явлення дерев'яної книги пов'язане.

Але саме ця публікація, всупереч волі її автора, щирого прихильника автентичності тексту "Велесової книги", від-криває перед нами всю безпомічність, абсурдність власної поведінки та поводження з дощечками їх останнього волода-ря, полковника Алі Ізенбека, а також людини, посвяченої в цю історію, — Юрія Миролюбова.

Втім, ця абсурдність, а ще – безвідповідальність перед історією свого народу і перед наукою, проявляються лише в тому випадку, коли дощечки цієї "Влес-книги" справді існу-вали. Водночас, їх дії виявляються цілком продуманими, до-бре спланованими і вивіреними, якщо вважати, що в особі цих людей маємо патріотично настроєних містифікаторів.

Свого часу "Большая советская энциклопедия", ґрун-туючись на давніших публікаціях, запевняла нас, що пер-шими " воздухоплавателями" світу були все ж таки не відомі всьому світові брати Монгольф'є, а росіянин, рязанець Кря-кутной, уродженець містечка Нерехта, оскільки саме він, змудрувавши в 1731 році якусь подобу первісного аеростата, піднявся на ньому у повітря на півстоліття раніше за просла-влених братів Монгольф'є. Ось так! Знай наших!

Напевне, ім'я цього новоявленого повітреплавця так і залишилося б на скрижалях вітчизняної російської історії, якби ж то не знайшлися люди, які ґрунтовно засумнівалися в правдивості джерела даної інформації. А єдиним, та й то ве-льми сумнівним, джерелом її виявилися нотатки рязанського воєводи Боголєпова. Проте, як ви вже зрозуміли, самих нота-ток не знайшлося, існує лише цитата з них, та й то виявлена в рукописі " Про повітряне літання в Росії від 906 літа по Р.Х." ( "О воздушном летании в России от 906 лета по Р.Х.") — тво-рінні внука цього воєводи, антиквара О. Сулакадзева, відомо-го колекціонера і, за сумісництвом, так само відомого місти-фікатора та фальшувальника літописів.

Так от, з'ясувавши, що самих нотаток воєводи Боголє-пова в природі не існує ( а може, й не існувало), дослідники, пам'ятаючи про сумнівну репутацію творця рукопису Сула-кадзева, провели графологічне дослідження твору з допомо-гою інфрачервоних променів. Висновок експертів був вра-жаючим. Як з'ясувалося, рукопис зазнав суттєвих виправ-лень. Зокрема, замість слова "нерехтець", яке мало визнавати російського повітроплавця уродженцем містечка Нерехти, там раніше було слово "німець", а замість малозрозумілого слова "фурвин", дослідники прочитали цілком зрозуміле ні-мецьке прізвище "Фурцель".

Тобто в повідомленні йшлося про політ німця Фурцеля. Звідки ж тоді взялося в рукописі прізвище "Крякутной"? Ви-являється, що воно з'явилося замість "витруєного" з тексту слова "крщеной", тобто хрещений. До того ж, з'ясувалося, що цитована Сулакадзевом "записка воеводы Боголепова" не могла бути такою, оскільки авторові її, майбутньому воєводі Боголєпову, на час "польоту" Крякутного минав лише… тринадцятий рік! Отож, до творення офіційної записки рязан-ського воєводи він не має ніякого відношення.

Зверніть увагу на принципову деталь: в даному випадку з'явився рукопис, в якому виявлено "витруєння" первісного тексту і підробне виправлення його. Відтак остаточний текст ми маємо право визнати фальшивим, підробним, неавтентич-ним по відношенню, правильно… до первісного тексту руко-пису, тобто до даного рукопису у первісному його вигляді.

Я невипадково звернувся до долі цієї фальшивки, на тлі якої спливає постать О. Сулакадзева. Інтрига полягає в тому, що дехто з дослідників, таких, як, скажімо, Олександр Асов (псевдо – Бус Кресень), Юрій Шилов та інші, все впевненіше схиляється до думки про те, що саме Сулакадзев причетний і до появи в дослідницькому обігові "Велесової книги".

У своїй праці "Велесова книга" та актуальність прадав-ніх учень" (Київ, 2001), торкаючись проблеми невизнання багатьма російськими вченими "Велесової книги", як праці автентичної, Юрій Шилов пише: " Ця книга (мається на увазі "Велесова книга" — Б.С.) – не одинока, ні сама по собі, ні сво-їми пригодами. Петербурзький колекціонер-дворянин О.І. Сулакадзев на початку ХIХ століття зібрав більше 300 подіб-них раритетів. Серед них були "Боянова пісня Славену" IV ст., "Путнік" того ж століття, "Коледник дунайця Яловця" V ст., "Волховник Котолог путисила" VI ст. та ін. З них зберег-лась лише нещодавно знайдена й оприлюднена копія пісні Бояна.

"Велесова книга" могла потрапити до маєтку Донців-Захаржевських через приятеля Сулакадзева П.П. Дубровсько-го. Він був співробітником російського посольства в Парижі під час Великої Французької революції і, користуючись мо-ментом, придбав книги з бібліотеки королеви Анни, які вона отримала в придане від свого батька Ярослава Мудрого і які зберігались, напевно, в монастирі заснованого Анною абатс-тва Санліс.

… Сучасний дослідник-аматор О.І.Асов, що оприлюд-нив наведені вище відомості (А.И. Юсов. Славянские руны и "Боянов гимн".— М..2000) розповідає також драматичну істо-рію відкриття і публікації сербським етнографом-мовознавцем С.І. Берковичем слов'янської Вєти, навіть мо-вою спорідненою з індоарійськими Ведами, яку зберегли ро-допські болгари. Після публікації Вєти в Бєлграді й Петер-бурзі в 1864-1881 рр., наявність її у Родопах була ретельно перевірена й підтверджена авторитетними фахівцями з Франції. Але російські вчені на IХ з'їзді славістів у Казані проголосували за невизнання їх. З тих пір академічна наука ігнорує цю проблему, як і зібрання Сулакадзева".

Ну, чому дехто з серйозних учених з підозрою ставить-ся до давнописів з архіву Сулакадзева, — ми вже знаємо. І по-тім, залишається нез'ясованим одне морально-етичне, а від-так і наукове, питання: чому, перебуваючи (за версією О. Асова, Ю.Шилова та ін.) в зібраннях Дубровського, Сулака-дзева, Донців-Захаржевських, "Велесова книга" упродовж такого значного часу залишалася неоприлюдненою, не пред-ставленою фахівцям, не виявленою, не переданою до однієї з бібліотек чи одного з архівів?

9

А тепер давайте знову поміркуємо: що таке "фальсифі-кат", "підробка" вже в контексті дослідження "Велесової книги"? Вперше публікуючи фотокопію дощечки №16 з тек-стами цієї "книги" у журналі "Жар-птица" ( Сан-Франциско, США), її популяризатори оголосили, що йдеться про пам'ятку слов'янської писемності V століття. Але подальші дослідники переконливо довели, що за своїми мовними хара-ктеристиками та історичним фактажем пам'ятка ця може на-лежати хіба що до IХ-ХI століть, а, враховуючи деякі наша-рування, повинна бути визнана списком ХVI-ХVII століть. При цьому дехто з наполегливих противників автентичності "Велесової книги" поспішив оголосити таке перенесення у часі написання — аргументом на користь версії про одвертий фальсифікат; тобто, що маємо справу з текстами, які були підроблені під старовину.

Але чому в даному випадку заговорили про фальсифі-кацію, якщо наразі йдеться лише про наукове уточнення часу написання даної пам'ятки? У нас що, існує первісний текст даного рукопису, як існує він у вже згадуваному рукописі Сулакадзева? Або, може, виявлено письмову заяву автора "Велесової книги" про те, що він писав її саме в V, в IХ, чи в якомусь іншому столітті? Ні, нема? Дивно. То, може, у нас є хоча б одна фізично, реально існуюча дощечка з текстами( як реально існує рукопис Сулакадзева), й експерти визначили її справжню давність і давність написів на ній? Теж нема?! Отакої!

В такому разі у мене є всі підстави стверджувати: неза-лежно від того, в якому столітті цю "Велес-книгу" насправді написано, вона була і навіки залишиться… автентичною! На-віть якщо було б доведено, що жоден з наведених у ній істо-ричних фактів не відповідає дійсності, а мова виявляється звичайнісіньким суржиком, еклектично нащипаним з давні-ших пам'яток різних племен і народів, різних мов і говірок – все одно, на моє переконання, ніхто не може позбавити дану пам'ятку її статусу автентичності. Тому що фальсифікатом ми можемо назвати цю "Велесову книгу" лише в таких випа-дках:

— коли виявиться, що існує чи існувала справжня "Веле-сова книга", а та, текстами якої ми оперуємо, є, по відношен-ню до оригіналу, не копією, а підробкою;

— коли виявиться, що жодної дощечки насправді не іс-нувало. Але й тоді це буде містифікація щодо матеріалу, на якому її написано та часу написання; бо й тоді "Велесова книга", як твір, що має свою історію написання та історію містифікації ( а таких творів, таких " рукописів, знайдених у Сарагосі", у світовій практиці, як ми вже знаємо, виявлено чимало), повторю, навіть тоді ця книга назавжди залишиться твором автентичним;

— і нарешті, третій випадок – якби вдалося з'ясувати, що всі ті відомості, які подаються у "Велесовій книзі", не відпо-відають даним літописів і хронік та даним археології.