Голосами віщої давнини - Сторінка 45

Але в Українській Радянській Енциклопедії, якою упродовж багатьох років користувалися всі українські дослідники та освічений люд, у статті "Монастирі", мовиться: "Манявський Скит засновано в 1612 році". Пояснення, чому саме називається ця дата, там нема, проте можу припустити, що, очевидно, автор її ґрунтувався на тому, що в вересні 1612 року духівником Уневського мо-настиря Пахомієм було освячено вівтар і перший мона-стирський храм.

Тим часом в офіційному повідомленні, зробленому сво-го часу єпископом Івано-Франківським і Галицьким Іоасафом у газеті "Галичина" ( 29 жовтня 2002 р.) з приводу відвідання Скиту Манявського Президентом України Л. Кучмою, читаємо: "Манявський монастир заснували 1608 року Іов і Феодосій Манявські. Прийшовши в Карпатські гори, на місце, де в давнину подвигалися постом і молитвою києво-печерські старці Пахомій і Іоаникій, Іов відроджує це святе місце, яке надалі стає оплотом православної віри – Українським Афоном".

З тексту випливає, що, очевидно, єпископ визначає дату створення монастиря – 1608 рік – за датою появи в районі нинішнього монастиря ченця І. Княгиницького, а отже, за появою його першого скитця. Що ж, така точка зору може мати місце, хоча, як я вже казав, вона досить полемічна. Бо заснування десь неподалік території нинішнього монастиря чернечого скитця, "кущі під смерічєм", ще не означає засну-вання монастиря, який згодом було засвідчено будівництвом першої келії на території нинішнього монастиря.

І потім, я вважаю, що повинна існувати одна, офіційно визнана дата заснування Великоскитського монастиря. Адже це обитель, яка набуває не лише всеукраїнської, але й всеєвропейської, всесвітньої слави. Бо якщо єпископат вважає, що монастир було засновано в 1608 році, то чому у виданому самим монастирем в 2001 році "Акафісті Препо-добним Іову та Феодосію Манявським", у передомові "Житіє преподобного і богоносного отця нашого Іова…", якого, ма-буть же, було видруковано не без благословення єпископа Іоасафа, чітко і недвозначно мовиться:

"Насельники вирівнювали гору, підготовляючи місце під будівництво храму, і як тільки настала весна, розпочали будівництво. А незабаром прийшли теслярі, вислані на про-хання Іова… і побудували тут першу келію. Це було в 1611 році, який належить вважати роком заснування Скиту Ма-нявського".

Цю ж дату зазначено і в офіційному зверненні до майбутніх спонсорів "Хресто-Воздвиженський Манявський монастир", підписаному намісником монастиря, архімандритом Юліаном (Хомиком) і датованому 2001 ро-ком. Там читаємо: "Ця свята обитель заснована в 1611 році афонським подвижником Іовом Княгиницьким (Манявсь-ким)".

То кому, намагався я з'ясувати в першому виданні своєї книжки, повинні вірити прочани, миряни, журналісти і всі ті дослідники, які торкатимуться історії сучасного Велико-скитського монастиря: офіційному повідомленню єпископа Івано-Франківського і Галицького; чи не менш офіційному монастирському виданню "Акафісту...", з яким знайомляться тисячі прочан? Хоча тут-таки, в "Акафісті...", в передмові, є посилання на історичний документ і цитується: "Так постала в Маняві обитель, звана Великоскитською, місяця вересня 27, року 1612 при королі Жигмонті III і при єпископі Львівськім Ієремії (Тесоровськім)".

Але, за елементарною логікою, якщо є посилання на та-кий документ і мовиться: "Так постала в Маняві обитель...", то автор передмови повинен був би якось пояснити свою позицію: то все ж таки постала обитель, в 1611, чи в 1612 році?

Я вже не кажу про те, що обидві ці дати суперечать офіційній даті – 1608 рік, поданій єпископом Івано-Франківським і Галицьким Іоасафом, якому цей монастир по церковній лінії підпорядковано і який є настоятелем його.

Тим часом, дослідник історії Скиту Іван Скрипник, вважає, що монастир засновано... 1606 року. "Заснував, – читаємо в його історичній розвідці "Скит Манявський" – мо-настир 1606 року в Карпатських Горганах поблизу села Ма-няви теперішнього Богородчанського району, що на Ів.-Франківщині, Йов (Іван) Княгиницький (І550-І62І) "шляхтич східного обряду, родом з містечка Тисмениці"… Разом із Іваном Вишенським та Захарією Копистенським, І606 року створили чернечу общину, тобто монастир. Це стало роком заснування Скиту Манявського".

2

Юліан Целевич у своїй "Історії Скиту Манявського" невипадково акцентує увагу на даті заснування обителі в 1611 році. Річ у тім, що йому доводилося вступати в полеміку з автором польськомовного нарису "Скит у Маняві" Вагиле-вичем.

"Всякі інші вісті про заснування Скиту, – застерігає він своїх читачів, – суть або поетичними утворами ("Скит Ма-нявський " А. Могильницького), або ж нічим не обгрунтова-ними здогадами, позбавленими будь-якої історичної правди. Вагилевич, приміром, хоч і знав дещо про діяльність Іова, не відкинув одначе й переказів і не позбувся віри в ту неправди-ву вість, що нібито Скит був уже близько 1280 року, тобто по знищенню Києва монголами, ченцями Києво-Печерської Лаври заснований, і який згодом, по 300 роках, знову спустошів, аж поки Іов наново не підніс його з руїни".

Але тут із Целевичем можна не погодитися: якщо такий переказ існував, а Целевич нібито ж не заперечує цього, – то Вагилевич мудро вчинив, що подав його у своєму творі, зберігаючи, в такий спосіб, для нащадків. Подібні перекази рідко виникають безпідставно. І хтозна, можливо, йдучи в ці місця, Іов Княгиницький знав про це, перше, пришестя наддніпрянський ченців.

Та чи не проти цієї версії так рішуче виступав у вже цитованій мною передмові до публікації рукопису літописця Ігнатія дослідник Антоній Петрушевич, говорячи "про безглузді чутки про уявну древність Скитської обителі і казкові подробиці її заснування"?

Переказ про заснування монастиря у Маняві ще в XIII столітті й досі збуджує уяву дослідників та краєзнавців. Зви-чайно, остаточно визнати цю версію можна буде, лише здо-бувши літописне чи якесь інше документальне підтвердження. Хоча в історії народу, й особливо в історії Церкви, існує чимало такого, що утверджується в нашій пам'яті і в сучасній документалістиці саме на підставі переказів та легенд. Посилання на перекази віднаходимо, на-приклад, в публікації Івана Драбчука "Сакральні центри Га-личан", що з'явилася в Івано-Франківській газеті "Нова Зо-ря":

"Манявський Скит, – пише він, – ...за переказами, за-снований у XIII ст. монахами Іоаникієм та Пахомієм – гали-чанами, які начебто прибули сюди з Києва. Однак, на нашу думку, вони прийшли до Маняви з Галича, із літописного Іванівського монастиря, який занепав саме після монголо-татарської навали. Можливо, через це скит також носив ймення Іванівського, а 7 липня було тут колись відпустовим днем.

У ХVII ст. Cкит Манявський був філіалом Угорницько-го монастиря, але згодом став цілком самостійним. Заснов-ником цього, нового монастиря був Йов Княгиницький. За нього, а особливо за його наступника Теодозія, монастир розбудовується і зростає. Тут у 1611-1612 рр. зводиться церква Воздвиження Чесного Хреста, яка була заново пере-будована в 1620".

Якщо скит XIII століття справді носив наймення Іванівського, то це, дійсно, може бути сильним аргументом на користь того, що ченці добулися сюди не з Києва, а з Іванівського монастиря. Хоча значно важливіше з'ясувати: а в принципі, існував скит, заснований на три з чимось століття раніше за Скит Іова Княгиницького, чи не існував? І потім, слід домовитися про терміни. Про що йдеться: про існування ще тоді, в XIII столітті, монастиря (нехай і скитського), чи все ж таки одинокого скиту ченців-пустельників? Адже по всій Україні було розкидано сотні скитів, печер, землянок-скитів, та всіляких чернечих криївок, по яких загартовували тіло і душу пустельники.

Але, якщо один чи два ченці будували собі печерку, зводили житець чи курінчик, то це ще не означало, що вони засновували монастир, який обов'язково передбачає наявність писаного, чи хоча б усного, статуту; чернечої ієрархії, посвячення, а отже й визнання місцевим владикою; визначення монастирського чину...

Спорудження Іовом свого скитця-куріня, "кущі під смеречієм" — це ще теж не є актом заснування монастиря. І тільки тоді, коли Іов визначив місцину над річкою Батерсом, і було споруджено келію, котра стала первістком монастиря... На мій погляд, тоді, в XIII столітті, справді десь тут, поблизу сучасного села Манява, існував скитець ченця, і його можна було б вважати актом заснування монастиря, якби тоді ж, за життя тих двох пустельників чи їх спадкоємців, на місці скитця з'явився монастир. Але поява монастиря неминуче мала б залишити нащадкам щось значно матеріальніше, між перекази, чи принаймні значно виразніше, а в історичному плані — й колоритніше, за банальний переказ.

До того ж, виникає природне запитання: чому ієромонах Ігнатій, сучасник і сподвижник Іова, ні словом не обмовлюється про те, що на місці нинішнього монастиря вже колись існував давніший монастир? А це ж було б сильним аргументом на користь будівництва (чи відбудови) на цьому місці нового монастиря.

Можливо, я не так доскіпливо з'ясовував би дату за-снування Скиту Манявського, а деякі факти з першого ви-дання, можливо, і підкорегував би, якби ж то не важлива подія, що прилучилася до історіографії цього монастиря вже нинішнього, 2012 року, тобто в час, коли я працював над другим виданням свого есе "Слово про Скит Манявський". Коли я кажу про подію в історіографії, то маю на увазі вида-ну 2012 року Манявським монастирем в Ів.-Франківську брошуру "Великий Скит Український Афон. Манявський Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир". До речі, примірник цього видання подарував мені в липні 2012 року, під час зустрічі з ним, сам настоятель монастиря митрополит Івано-Франківський і Галицький УПЦ Київського Патріархату Високопреосвященнійший Іоасаф.

Не оцінюватиму цю брошуру в цілому, але зауважу, що, на жаль, у ній не зазначено ні автора, ні упорядника, ні хоча б відповідального за випуск. І річ не лише в тому, що невідомо, до кого апелювати, а в тому, що зазначення перелічених даних вимагає закон про видавничу справу.Та для нас важливо інше. Мені здавалося, що в цьому виданні обов'язково буде поставлено крапку на визначенні дати за-снування монастиря, і зроблено це буде вже у вступному, "історичному" розділі "Манявський Скит XIII ст.".

Погодьмося, що сама назва цього розділу налаштовує на роздуми.