Козацькі вожді. Частина 2 - Сторінка 83

Отаким був предметний урок росіянам, на чолі з Суворовим, як треба воювати, здобуваючи "города и острова русской славы". Що було, те було...

Вражений мужністю козаків, князь Потьомкін особисто вручив Антону Головатому Георгіївський хрест. Мабуть, це був перший з офіцерів-українців, удостоєних такої — лише недавно запровадженої — російської нагороди.

Погодьтеся, що у таких випадках завжди цікаво знати, як подібні дії козаків оцінювала офіційна влада.

"Після смерті кошового отамана Білого, при наступникові його Чепізі, — читаємо в "Довідковій книзі Імператорської Головної квартири" — Головатий прийняв під свою команду всю веслярську козацьку флотилію і всі піші Чорноморські козацькі полки, котрі неодноразово водив до перемог над ворогом під час другої турецької війни,

З видатних у цю війну справ звертають на себе увагу такі: в 1787році перехід Головатого з чорноморцями вночі, по льоду, через Бузький лиман, для розорення турецьких поселень Аджига І Яселки: в 1788 — здобуття укріпленого острова Березань. Трофеями цієї перемоги були: 13 турецьких прапорів, 21 гармата і велика кількість військових бойових та продовольчих припасів, заготовлених для Очакова.

Цей, останній подвиг Головатого, доведений до відома Государині всепідданійшим донесенням князя Потьомкіна, мав велике значення для облоги Очакова, чим і прискорив здобуття 6 грудня самої фортеці.

Крім особистої подяки головнокомандуючого, полковник Головатий був нагороджений за здобуття Березані Георгіївським хрестом".

Попри весь лаконізм офіційних донесень, маємо в цьому повідомленні цілу низку неоціненної, а до того ж, цілком достовірної, офіційної інформації. По-перше, дізнаємося про льодовий нічний десант українських козаків на захоплений ворогом берег Бузького лиману, з винищенням гарнізонів поближніх до Очакова поселень (а також, як мовиться, "розорення" самих поселень). Потреба в такому рейді виникла тому, що в цих поселеннях перебували турецькі загони, котрі готувалися допомагати гарнізону Очакова. Крім того, цілком можливо, що саме вони слугували отими перевалочними базами, завдяки яким турки перекидали боєприпаси та продовольство з кораблів, чи вже й з острова Березані, до Очакова. Недарма ж у повідомленні йдеться про велику кількість здобутих козаками "бойових та продовольчих припасів". Відтак дізнаємося, що Березань, справді, був здобутий українськими козаками на чолі з Головатим, і про цей подвиг їх було повідомлено Катерину II.

Уже під час війни російське командування використовувало загони українських козаків для обладнання прикордонної лінії на лівому березі Південного Бугу. Умови, в яких доводилося працювати цим козакам, виявилися жахливими. І цілком справедливо пише з цього приводу Дмитро Білий, ґрунтуючись на даних, що подаються істориками Чорноморського козацького війська, що "Російське командування не дуже берегло козаків — доки одна частина козаків билася з турками й гинула від їхніх куль та ятаганів, іншу примушували будувати сторожі на Бузькому лимані. Без їжі І теплих речей, до березня 1789 року на будівництві померло близько 500 козаків".

Покладаючись на зібрані досі відомості, можна твердити, що певний час Антон Головатий очолював Січ, переведену в гирло річки Березані (Березанки, на сучасній Миколаївщині), з допомогою якої російський уряд намагався закріпити за собою щойно відбиті в турків українські землі. І коли в травні 1789 року Чепігу тяжко поранило в бою під Бендерами, де кошовий, до речі, воював у складі військ генерала Кутузова, майбутнього "визволителя Росії" , він передав усі клейноди нашому георгіївському кавалерові. Як бачимо, сама доля підштовхувала Антона Головатого до булави. Втім, насправді шлях до неї виявився далеким і шабельно-кривавим.

Передусім обставини приводять А. Головатого до Одеси. У серпні 1789 року він дістав наказ іти на Хаджибей. Подробиць участі самого Головатого в штурмі фортеці ми не знаємо.

Одразу зауважу, що в уже згадуваній мною "Довідковій книжці Імператорської Головної квартири", в якій подвиги А. Головатого якщо й не описано, то принаймні перелічено, про участь його в битві під Хаджибеєм навіть не згадується, і це насторожує.

Досить полемічним залишається, зокрема, питання про те, чи командував він безпосередньо козаками, що Йшли на штурм, оскільки відомо, що прибулими під Хаджибей трьома кінними полками порядкував полковий осавул Кіндрат Табанець, який одразу ж зайняв село Криву Балку, — за сім кілометрів од фортеці. Але те, що А. Головатий здійснював загальне командування українськими частинами під Хаджибеєм, — річ безсумнівна.

Ім'я "підполковника і кавалера Антона Головатого" згадується у рапорті віце-адмірала Йосипа де Рібаса, котрий командував штурмом, на ім'я генерал-поручика Гудовича. У ньому відзначаються хоробрість Головатого та його вміння налагодити постачання військ боєприпасами та провіантом.

Готувалися до штурму недовго. Вересневої ночі віце-адмірал де Рібас послав на штурм фортеці два українські козацькі полки і батальйон російської піхоти. Цих сил виявилося цілком достатньо, щоб після нетривалого, але запеклого штурму фортеця здалася. Відомо також, що козаки першими пішли на штурм і билися з надзвичайною хоробрістю. Така безпосередня і переважаюча участь українського козацтва в здобутті фортеці та в боях поблизу неї, не заважає сьогодні багатьом місцевим "радетелям Єдіной і Недєлімой" безапеляційно заявляти, що нібито Хаджибей узяли штурмом російські війська, а відтак "Одєсса должна бить русскім городом". Як бачимо, в політиці дрібниць, як і часових відстаней, не існує.

Якщо безпосередня участь Антона Головатого у штурмі Хаджибея проблематична, то в боях під Акерманом (Білгород-Дністровський) і Кілією її засвідчено документально. А ще був випадок, коли Головатий зі своїми морськими піхотинцями на 50 човнах, з легкими гарматами на борту, прорвався по Дністру до Тягині (Бендери) і зчинив там таку пальбу, що комендант турецького гарнізону визнав за краще не опиратися. І знову подвиг відважного офіцера, його полководницький талант не залишилися поза увагою Потьомкіна. На клопотання князя, Антону Головатому, за участь в бойових діях у Причорномор'ї, присвоєно чин полковника російської армії (доти він був козацьким полковником, вірніше, його посада наказного отамана відповідала чину полковника). При цьому він, як і перше, залишався військовим суддею та наказним отаманом, і перебував у підпорядкуванні кошового отамана Захара Чепіги, який на ту пору дослужився вже до чину бригадира.

Дуже й дуже мало мовлено в історичній та художній літературі про подвиги українських козаків під час штурму в 1790 році Ізмаїла. Керував ним Йосип Де-Рібас. Наступальна операція розпочалася з того, що козаки-чорноморці, на чолі з А. Головатим, першими прибули до околиць міста і піддали його масованому обстрілові з гармат. Вони ж таки напали на своїх байдаках на турецький флот, що стояв під стінами фортеці, і в двох відчайдушних боях — вище і нижче за течією річки — потопили його, позбавивши гарнізон підтримки з боку Дунаю, а отже, й надії на евакуацію.

Разом із десантом своєї морської піхоти полковник Головатий взяв особисту участь у штурмі фортеці Табія. Окрилені його успіхом, козаки негайно кинулися на батарею, що діяла під стінами Ізмаїла, і навіть захопили її. Але, не діставши підтримки ні від російського флоту, що стояв на Дунаї, ні від сухопутної частини корпусу де Рібаса, мусили відійти з батарейних редутів, зазнавши значних втрат.

Проте невдача не охолодила козаків. Вони знову натисли на Ізмаїл з боку Дунаю. Висаджуючись із байдаків, чорноморці кидалися на штурм фортечних стін і валів. Хоробрість їхню згодом оспівано у відомій народній пісні "Від Кілії до Ізмаїла покопані шанці*, героєм якої знову став Антон Головатий.

Але якщо керуватись не легендами й піснями, а документованими свідченнями, то треба сказати: в бою за Ізмаїл козаки здобули 6 турецьких прапорів! Це цінувалося вище за будь-яку іншу здобич, будь-які інші трофеї. А ще додамо, що під стінами фортеці полягло близько 400 козаків. Особисту мужність А. Головатого цього разу відзначено хрестом Святого Володимира.

І тут знову не гріх процитувати "Довідкову книжку Імператорської Головної квартири", як основне і цілком офіційне джерело. Ось що там з приводу штурму Ізмаїла мовиться:

"В 1790 році він (тобто Антон Головатий — Б.С.) узяв участь у здобутті Ізмаїла. В штурмі фортеці Ізмаїла в ніч на 11 грудня брало участь до 4000 козаків Чорноморського козацького війська, котрі перебували на судах Дунайської флотилії. Під час штурму в першій лінії став Головатий, і першим прийняв на себе постріли Ізмаїльської фортеці. Тут, під хмарою ворожих ядер і картечі, він висадив на берег, у повному порядку, десант, що складався з 2000 чорноморських козаків і частини регулярних військ. Не гаючи часу, Головатий послав 600 своїх козаків з топорами і лопатами рубати фортечні палісади; ці передові сміливці, очолювані самим Головатим і вчасно підкріплені їх товаришами, захопили турецькі батареї і деякі міські укріплення до Кілійських воріт, а по тому, розвернувши гармати захоплених ними батарей, націлили свій артилерійський вогонь на місто.

Цей геройський подвиг "предводителя" Чорноморських козацьких полків був настільки блискучим, що сам головнокомандуючий князь Потьомкін у "всеподданійшому" донесенні Государині писав: "полковник Головатый с беспредельной храбростью и неусыпностью не только побеждал, но и, лично действуя, вышел на берег, вступил с неприятелем в бой и разбил оного".

За цю справу Головатий був нагороджений орденом Св. Володимира і, крім того, отримав Ізмаїльський хрест".

Як бачимо" тут усе ясно. Якби мої попередники, історики та краєзнавці, посилалися на це офіційне російське імперське джерело, питання про те, якою була участь в штурмі Ізмаїла українських чорноморських козаків, яким був їх внесок у здобуття перемоги, та як відзначився при цьому сам Антон Головатий, давно було б вичерпане.

Загалом, похід російсько-українських військ на Дунай якихось особливих надбань ні російській короні, ні, тим паче, козакам, не дав. Згідно з російсько-турецькою мирною угодою, кордон між Портою і Росією проліг по Дністру, отже Ізмаїл, Кілія, інші містечка й поселення між Дністром і Дунаєм, переходили під юрисдикцію Туреччини.