Гордубал - Сторінка 21

Перед вами лише три особи. Перша з них — газда Юрай Гордубал, людина простої, доброї душі, але, видно, трохи тугодум. Він їде до Америки, тяжко гарує там за п'ять-шість доларів на день, чотири з яких посилає додому своїй родині, своїй дружині, щоб їй краще жилося.— Прокурорів голос набирає дивної, горлової різкості.— І цими грішми, цією кривавицею його дружина платить... молодому наймитові-коханцеві, який не гидує бути на утриманні в підстаркуватої газдині. Що тільки не готовий зробити Штефан Манья заради грошей! Він зруйнує домашнє гніздо емігранта, відірве матір від дитини, а відтак за намовою своєї коханки вб'є сонного газду заради кількох сотень доларів. Який злочин, який гріх захланності! — Прокурор на мить замовкає. "Що це я знову? Злочин і гріх — різні речі. Тут не суд божий".— А друга особа,— ви бачите її перед собою,— оця жінка. Вона холодна, жорстока, обачна. Між нею й молодим наймитом не може бути любові, навіть гріховної любові, а тільки блуд, тільки гріх і гріх... Вона утримує його як знаряддя своєї хтивості, пестить його, забувши про все на світі, навіть про рідну дочку. Бог тяжко покарав її за це: в своєму блуді вона завагітніла. І тут з Америки вертається її чоловік. Сам Всевишній посилає його покласти край чужолозтву в своєму домі. Але Юрай Гордубал — людина слабодуха. Я гадаю, ніхто з нас, ніхто з присутніх тут чоловіків, не стерпів би того, що мовчки зносив цей терплячий і слабодухий чоловік, для якого, мабуть, найголовнішим був спокій у родині. Та з його поверненням припинився приплив доларів, блудниця вже немає на що утримувати далі молодого дармоїда, і Штефан Манья кидає служити гріхові. І тоді незбагненно слабодухий Гордубал, явно під тиском дружини, сам пропонує йому руку своєї донечки, обіцяє гроші й будинок, аби тільки той повернувся...— Прокурор відчуває в горлі спазм огиди.— Проте й цього ще замало. Видно, Штефан шантажує газду, погрожує, і тоді навіть цей терплячий сердега не витримує й виганяє зухвалого дармоїда. Однак із цієї хвилини він починає потерпати за своє життя, шукає праці аж за горами, обходить уночі з ліхтарем двір. Та злочинний план убивства вже обмірковано до найменшої подробиці. Старий чоловік стає на заваді розпусній жінці й захланному наймитові; блуд і захланність об'єднуються проти нього. Гордубал занедужав, він не може більше стерегти своє гніздо, не може захищатися. І вранці його знаходять з проштрикнутим серцем. Його вбили вночі, коли він спав.

"І це вже кінець?" — Прокурор аж сам дивується. Він приготував таке блискуче й переконливе закінчення, але воно чомусь застрягло в горлі, і ось — кінець. Він сідає, ссім не розуміючи, як це сталося, і запитливо дивиться на голову суду. Той, здається, схвально йому кивнув. Присяжні про щось шепочуться, шморгають носами, а двоє явно-таки схлипують. Прокурор з полегкістю зітхає.

Підводиться адвокат Маньї, дебелий чолов'яга, славетний юрист.

— Пан прокурор наприкінці своєї ефектної промови згадав про серце Юрая Гордувала. Дозвольте мені, шановні панове присяжні засідателі, вдатися до цього серця на захист мого клієнта...

І далі все пішло як по-писаному... Мовляв, навіть обвинувачення визнає суперечність у висновках судової експертизи. Проколото чи прострелено серце Гордувала? Що було справжнім знаряддям злочину — оте нікчемне шило з господарства Маньї чи вогнепальна зброя невідомого вбивці?

— Я особисто вважав би за доречне схилитися до думки видатного наукового авторитету, який з цілковитою ясністю заявляє про вогнестрільну рану зі зброї дрібного калібру. Отже, панове, якщо Юрая Гордубала було застрелено, то вбивця — не Штефан Манья.

І так далі. Крок за кроком, помахуючи в такт пухкою рукою, славетний юрист розбиває докази обвинувачення.

— Нема жодного прямого доказу вини мого клієнта, є тільки припущення. Я зовсім не апелюю до почуттів шановних панів присяжних; я переконаний, що на підставі обвинувального акту й матеріалів слідства панове присяжні засідателі не можуть визнати Штефана Манью винним.— І славетний юрист із переможним виглядом важко сідає на стілець.

Тієї ж миті, немовби хтось натиснув якогось гудзика, вискакує нова чорна фігурка — адвокат Полани Гордубалової, молодий і вродливий панок.

Нема жодного прямого доказу співучасті його під-захисної у вбивстві Юрая Гордубала; всі докази — тільки припущення на підставі другорядних обставин, гіпотетичного зв'язку, виснуваного обвинуваченням...

— Панове присяжні засідателі! Припущення, буцім Полана Гордубалова була зацікавлена у смерті свого чоловіка або що вона була йому невірна, не має під собою ніякого грунту. Я міг би тут цілком авторитетно заявити: якби подружня невірність була достатнім мотивом для вбивства, то скільки чоловіків, скільки жінок тут, у місті, і в селі, в самому тільки Кривому, лишилося б нині живих? Отож давайте краще відкладемо цей аргумент набік. Але питається: звідки нам відомо про чужолозтво Полани Гордубалової? Правда, перед нами тут продефілювало ціле село й посвідчило проти обвинуваченої жінки. Панове, задумайтесь: хто з нас упевнений у своїх ближніх і сусідах? Хто з вас знає, що говорять про нього довколишні? Може, вони говорять ще жахливіші речі, ніж про цю нещасну жінку. Навіть найбездоганніша поведінка не вбереже вас від пліток і брудних обмов. Обвинувачення не пропустило ^одного свідка, який знайшов у собі відвагу огудити цю беззахисну жінку...

— Я протестую проти образи свідків! — обурюється прокурор.

— Так, це й справді зовсім недоречно,— зауважує голова суду.— Прошу вас не повторювати більше таких випадів.

Красунчик-адвокат поквапливо й шанобливо вклоняється:

— Добре. Отже, суд вислухав усіх свідків, які мали що посвідчити проти Полани Гордубалової. Але він забув покликати ще одного свідка, я сказав би, свідка коронного. Цей свідок — то сам убитий Юрай Горду-бал.— Привабливий панок розмахує в повітрі аркушем паперу.— Панове присяжні засідателі! За десять днів до своєї смерті Юрай Гордубал, газда з Кривого, попросив записати його останню волю. І, немовби передчуваючи, що з'явиться потреба вислухати і його голос, звелів записати в тестаменті таке.— Молодий адвокат читає високим, схвильованим голосом: — "Усе своє майно, рухоме й нерухоме" я заповідаю моїй дружині Полані, уродженій Дурколовій, за її вірність і любов подружню". Ви чули, панове? "За її вірність і любов подружню!". Така остання воля Юрая Гордубала, таке його свідчення в цій справі. Ви чули тут сьогодні розповідь пастуха Мішка? "Газда Гордубал переказує вам, що Полана була йому доброю і вірною жоною". Признаюся, я був приголомшений цими словами. Вони пролунали для мене, ніби голос із того світу. А оце свідчення писане, свідчення єдиного чоловіка, який справді знав Полану. Наймит Манья хвалився перед своєю сестрою, що має любовний зв'язок з газдинею. Так патякав наймит, а ось так,— він плеснув долонею по тестамен-ту,— говорив її чоловік перед самим господом, і ви, панове присяжні засідателі, маєте вирішити, кому з цих двох вірити...

Молодий адвокат замислено схиляє голову.

— Отже, якщо відпадає версія про чужолозтво моєї підзахисної, то тим самим відпадає й будь-яка спонука позбутися свого чоловіка. Ви можете мені заперечити, що вона на восьмому місяці вагітності. Але ж, панове, я можу навести всім свідчення багатьох лікарських авторитетів, яким помилковим буває іноді визначення термінів вагітності.— І меткий панок перераховує цілу низку авторитетів та вчених думок.

Бувалий адвокат Маньї хитає головою: "Ну й дурень! Цим ти зіпсував усю справу! Панове присяжні засідателі не люблять наукових аргументів. Але хід із цим тестаментом був таки блискучий!"

— Уявіть собі, панове присяжні засідателі, що ви засудите Полану Горду балову. Тоді дитина Юрая Гордубала, живий доказ вірності й любові подружньої, народиться за гратами й буде затаврована як дитя розпусниці... Ім'ям усього, що нам святе, застерігаю вас, панове присяжні засідателі: не припустіться помилки, яка покладе тавро на ще ненароджене дитя.

Вродливий адвокат сідає й витирає з чола піт напах-ченою хустинкою.

— Вітаю, пане колего,— гуде йому в вухо досвідчений судовий вовк.— Непогано, справді непогано.

Але тут підводиться для репліки прокурор. Він весь почервонів від обурення, руки в нього тремтять.

— Дитя — так дитя! — хрипко вигукує він.— Колего захиснику І Тут свідчила дитина Юрая Гордувала — Гафія. Сподіваюсь, ви не назвете її розповідь,— він грюкає кулаком по столу,— наклепом? У всякому разі, я так сподіваюся.

Гарненький адвокат уклоняється йому й знизує плечима.

— А втім, дякую вам за тестамент Юрая Гордувала. Це єдине, чого нам тут бракувало,— прокурор випростується на весь зріст,— щоб домалювати натуру цієї жінки, натуру просто демонічну, яка, вже обміркувавши план убивства свого тупого й добродушного, але слабовольного чоловіка, вигадує ще й останній, витончений штришок у своїй інтризі: примусити сердегу тільки їй, чуєте, тільки їй одній! — заповісти все своє майно та ще й видати їй щось на зразок морального алібі: "За її вірність і любов подружню!" І добряга-чоловік слухняно йде на те, щоб жоден гелер не дістався малій Гафії, а тільки їй, цій Ієзавелі щоб вона мала за що утримувати коханця й задовольняти свою гріховну хіть.

Прокурор аж задихається від глибокого обурення. Це вже не процес — це вже справжній божий суд над людськими гріхами! Чути, як важко й напружено дихає в залі богобоязливий люд.

— І ось тепер упав промінь сліпучого світла на справу Юрая Гордувала. Та цинічна, корислива, бездушна воля, яка примусила руку "неписьменного Юрая поставити три хрестики під своїм страшним і викривальним тестаментом — та ж сама страхітлива воля, панове, спрямовувала руку вбивці — Штефана Маньї. Цей нікчемний провінційний альфонс був не лише знаряддям чужолозтва — він став також знаряддям убивства. Ця жінка — винна! — кричить прокурор і рвучко показує пальцем на Полану.— Її викрив цей тестамент, бо тільки сам диявол міг вигадати таке пекельне знущання: "За її вірність і любов подружню!" Ієзавель Гордуба-лова, ви нарешті зізнаєтесь, що вбили Юрая Гордувала?

Полана підводиться, бліда, аж синя, спотворена вагітністю, й беззвучно ворушить губами.