Літа науки Вільгельма Майстера - Сторінка 46

Проте нікому так не перепадало, як маленькому Феліксові. Під її гнітом жвава дитина геть знервувалась, і що більше вона лаяла та напучувала хлопчину, то все неслухняніший він ставав.

Іноді на хлопчика находив особливий настрій, який звикли називати пустотливим, а вона пустощам ніяк не потурала. Йому, наприклад, краще смакувало нити з пляшки, а не з склянки, або їсти з каструлі, а не з тарілки. Такої невихованості вона не вибачала. Коли Фелікс залишав двері відчинені навстіж, чи грюкав ними, або, отримавши якогось наказа, і з місця не рушав, чи, мов несамовитий, зривався виконувати його, то мусив вислухувати довгу нотацію, яка на нього анітрішечки не впливала. Навпаки, його прихильність до Аврелії що день, то меншала, в голосі його не чутно було ніжності, коли називав її мамою, зате він палко прив'язався до старої няньки, яка, звичайно, потурала йому у всім.

Але незабаром і няня так захворіла, що її мусили перемістити в спокійніше помешкання, і Фелікс залишився б зовсім самотній, якби не Міньйона, яка щиро любила його і стала для нього наче янгол-охоронець. Цих двійко дітей жили у найлюбішій згоді. Вона вчила його пісеньок, а він, вельми гостру пам'ять мавши, часто їх декламував, дивуючи слухачів. Вона хотіла також з'ясувати йому ландкарти, в яких все ще велико кохалася, хоч і не можна сказати, що вона вживала при цьому найкращий метод, бо, власне, кожна країна цікавила її лише одним: холодно там чи тепло. Вона вміла вельми докладно розповісти про земні полюси, про тамтешню жахливу кригу і як зростає тепло, коли віддалятися від полюсів. Коли хто їхав у подорож, то вона лише питала — їдуть на південь чи на північ, і намагалася визначити їх маршрут па своїй маленькій мапі. Особливо ж ставала вона уважною, коли Вільгельм починав говороти про подорожі, здавалося, завжди смутніла, як-но розмова переходила на іншу тему. її нізащо не можна було вмовити, щоб вона вивчила якусь роль або хоч піти в театр подивитись на виставу. Зате вона ретельно і залюбки вивчала напам'ять різні оди і пісні і, коли несподівано, ніби експромтом, декламувала якогось вірша серйозного, урочистого характеру, то непомалу всіх дивувала.

Зерло, який звик укмічати найменші прояви таланту, намагався сприяти її розвиткові; найбільше дівчинка сподобалась йому своїм лагідним, розмаїтим, а іноді й веселим співом, і за те ж саме осягнув його прихильності й арфіст.

Зерло, не маючи сам музикального таланту і не граючи на жодному з інструментів, високо, проте, цінував музику, любив часто її слухати і задоволення від неї ставив понад усі інші. Раз на тиждень він споряджав концерти, а тепер з Міньйони, арфіста і Лаерта, що непогано грав на скрипку, у нього утворилась чудова домашня капела.

Він любив говорити: "Людина така схильна до простацького, її розум і почуття так легко тупіють до вражень від прекрасного й досконалого, що ми повинні всіляко берегти нашу здібність сприймати ці враження. Бо ніхто цілком не може обійтися без такої насолоди, і тільки незвичка втішатися прекрасним є причиною того, що багато людей находять задоволення в дурному і паскудному, аби лиш воно було новинкою. Треба,— казав він,— щодня послухати принаймні хоч одну пісеньку, прочитати хоч одного доброго вірша, подивитись гарну картину, а коли б можна було, то й сказати кілька розумних слів".

При таких поглядах, що до певної міри були природними для Зерло, особи, які його оточували, не залишалися без приємних розваг. В розповні таких утіх принесли Вільгельмові одного разу листа, чорним сургучем запечатаного. Вер-перова печатка мала ознаймити сумну звістку, і він злякався непомалу, довідавшись з кількох рядків листа, що вмер його батько. Після несподіваної, короткої хвороби пішов він з цього світу, залишивши усі земні свої діла в повному порядкові.

Ця несподівана звістка вразила Вільгельма в саме серце. Він глибоко відчув, як часто ми не дбаємо про друзів і кревних, поки вони тішаться земними радощами, і лише тоді схаменемося й жалкуємо, коли вже позбавлені, принаймні на цей раз, їх чудового товариства. Смуток його від дочасної втрати тої славної людини полегшувався тільки почуттям, що батько мало що любив і мало чим утішався на цьому світі.

Скоро думки Вільгельмові звернулися до власних справ, і він сильно занепокоївся. Людина потрапляє в дуже небезпечне становище, коли зовнішні обставини спричиняються до великих змін у її житті, до яких вона не підготовлена ні думкою, ні почуттям. Тоді настає, так би мовити, епоха без епохи і виникає тим більший розгардіяш, що менше вона помічає свою непристосованість до нового оточення.

Вільгельм відчув себе вільним у такий час, коли ще не міг прийти до згоди з самим собою. Його переконання були шляхетні, його наміри чисті, його думки не безчесні. Все це він з деякою певністю міг у собі визнати, однак мав не раз нагоду помітити, що йому бракує досвіду, і через те він надає великого значення досвідові інших і висновкам, які вони вельми впевнено з нього робили, через що допускався ще більших хиб. Те, чого йому бракувало, він думав, що в першу чергу здобуде з книжок і розмов, коли збере все, гідне уваги. Тому він почав записувати і свої і чужі думки та ідеї, а то й цілі розмови, які цікавили його, але при цьому фіксував і правду і неправду, надовго чіплявся до якоїсь ідеї чи сентенції, втрачав свій природний спосіб думання і дії, йдучи за чужим провідним світлом. Злостивість Аврелії і холодна зневага до людей його друга Лаерта частенько впливали на його власні міркування. Але щодо цього найнебезпечніший був Ярно, ясний розум якого виносив правильний і суворий присуд про сучасні речі, який, проте, допускався одної хиби, що надавала цим окремим присудам всезагального значення, тоді як такі судження розуму мають силу на один раз і лише для певного випадку, а для іншого випадку вже негодящі.

Ось так Вільгельм, намагаючись прийти до згоди з самим собою, все далі відбігав рятівної єдності, а при такому хитанні пристрастям легко було запанувати над його намірами і погматати все, що він мав на думці зробити.

Зерло обернув звістку про смерть Вільгельмового батька собі на користь, бо й справді, що не день, то він мав усе більше причин думати, як би по-іншому організувати свій театр. Він мусив або відновити старі контракти, до чого не надто прагнув, бо кілька артистів, що вважали себе незаступними, ставали дедалі все нестерпніші, або мусив надати трупі зовсім іншої форми, чого й сам бажав.

Не наполягаючи особливо на Вільгельма, він впливав на нього через Аврелію й Філіну. Не давали йому одгалу й інші артисти, котрі бажали отримати ангажемент, тож він і опинився на роздоріжжі, у великому збентеженні. І хто б міг подумати, що лист од Вернера, написаний з зовсім іншою метою, штовхне його, нарешті, до протилежного рішення. Нижче ми подаємо цього листа з невеликими змінами, відкинувши вступ.

Розділ другий

"...Так було і так мусить бути, щоб кожний за всяких обставин був при своєму ремеслі і при своїй роботі. Ледве добрий старий переставився, як у наступну чвертьгодинку все пішло вже не так, як раніше. Приятелі, знайомі, кревні тиснулися скрізь, а особливо ті з них, що в таких випадках сподіваються щось вирвати для себе. Приносили, виносили, лічили, писали, вираховували; ті діставали вино й пироги, інші пили і їли; але найбільше були заклопотані жінки, вибираючи собі жалобу.

Отже, ти мені пробачиш, мій дорогий, що я при таких обставинах подумав і про себе: помагаючи якомога ретельніше твоїй сестрі, я натякнув їй, вигодивши хвильку, що тепер уже в нашій волі прискорити шлюб, який наші батьки з надто великої розважливості все відкладали.

Ти, проте, не думай, що ми плекаємо думку заволодіти великим порожнім будинком: ми скромніші й розумніші, і ти повинен знати наш план. Твоя сестра одразу ж після шлюбу опоселиться в нашому домі, навіть забере і твою матір.

"Як це можливо? — вигукнеш ти.— Ви ж у своєму кублі самі не маєте де повернутися". В тім-то й майстерність, мій друже! Треба вміти влаштуватися! Ти й не повіриш, скільки місця можна знайти, коли задовольнятися малим. Великий дім ми продамо, до чого зараз є й добра нагода, а одержані гроші дадуть сто відсотків прибутку. Сподіваюсі, що ти погодишся па це; так би хотілось, щоб ти нічого не успадкував з порожніх марень твого батька й діда. Дід вбачав найвищу втіху в купі мізерних утворів мистецтва, якими ніхто — сміливо можу сказати,— ніхто разом з ним не міг втішатися, а батько жив серед розкішної обстави, з якої ніхто з ним не міг користатися. Ми зробимо по-іншому, і я сподіваюсь на твою згоду.

Воно правда, що мені самому в нашому домі немає місця, хіба що сидіти біля бюрка, і зараз я навіть не бачу, де в майбутньому можна буде поставити колиску; але зате є більше ніж досить місця поза домом: кав'ярня і клуби для чоловіка, прогулянки й катання для жінки і прекрасні місця розваг для обох за містом. Тут іще матимем величезну вигоду, що за нашим круглим столом всі місця будуть зайняті, і батько не зможе бачити своїх дружків, які тим більше його зневажали, що більше він намагався їм догодити.

Тільки нічого зайвого в домі! Без зайвих меблів, начиння, без коней і карет! Нічого, крім грошей, а тоді розумно розважайся хоч кожен день, до любої вподоби. Жодного гардероба, одягайся завжди лише в найкраще, в нове. Чоловік скидає сурдут, а жінка продає свої сукні, як-но вони хоч трохи вийдуть з моди. Терпіти не можу старого мотлоху. Та нехай би мені подарували і найкоштовніший камінь з умовою носити його щодня, я не прийняв би такого подарунка. Бо як при мертвому капіталі можна думати про якусь радість? В цьому й полягає моє веселе кредо: провадь свої ґешефти, здобувай гроші, розважайся весело з приятелями, а про решту в світі дбай лише стільки, скільки воно буде корисне для тебе.

Ну тепер-то ти й скажеш: "А чи думали вони про мене в своїх чудових планах? Де ж я житиму,'коли вони продадуть батьківський дім, а в вашому й найменшої місцини нема для мене?"

Це, звичайно, найголовніший пункт, братику, і тут я хочу тобі в пригоді стати, але спочатку віддам належну тобі хвалу за те, що ти чудово умів використати час.

Скажи, будь ласка, як ти зміг за кілька тижнів стати таким знавцем всіляких корисних і цікавих речей? Хоч я добре знаю твої здібності, але такої пильності і уваги не сподівався від тебе.