Літа науки Вільгельма Майстера - Сторінка 47

Твій щоденник нас переконав, яка була для тебе корисна мандрівка. Опис залізо— і мідно-плавильних заводів чудовий і показує твоє глибоке розуміння справи. Я колись також їх відвідував, але мої реляції, як порівняти з твоєю, зовсім нікудишні. Увесь лист про виробництво полотна вельми повчальний, а твої зауваження до конкуренції дуже влучні. Подекуди ти помилився в додаванні, та це можна пробачити.

Але що мене з батьком найбільше потішило, то це твої ґрунтовні погляди на господарство, а особливо на поліпшення земельного господарювання. Ми маємо намір купити в дуже родючій місцевості великий маєток, що лежить у секвестрі. Ми вкладемо в нього гроші, які отримаємо від продажу батьківського дому. Частину його візьмемо в борг, а частину сплатимо. Ми розраховуємо на тебе, що ти, розуміючись на поліпшеннях, поїдеш туди, будеш за всім слідкувати, і за кілька років, щоб не казати зайвого, маєток підвищиться в ціні принаймні на одну третину, тоді продамо його, купимо більший, упорядкуємо той і продамо знову; ти — найдогідніша для цього особа. Дома також ми не ловитимемо гав, і незабаром наші справи будуть у найкращому стані.

А тепер прощавай! Мандруючи, уживай світа, поки літа, їдь, куди вважаєш приємніше і корисніше. На перше півріччя ти нам не знадобишся, отже, можеш поблукати по світі, де твоя вподоба. Бо найкраща освіта для тямущої людини — це мандрівка. Бувай здоров, я радий, що ми так близько з тобою породичалися, а ще радніший, що з'єдналися і в діяльності".

Хоч як добре був написаний цей лист і хоч які економічні істини містив у собі, проте він не сподобався Вільгельмові з кількох причин. Перш за все, німим докором була для нього похвала його статистичних, технологічних, агрономічних знань, яких насправді в нього не було. Аж ніяк не сподобався йому також і намальований швагром ідеал міщанського щастя, навпаки, якийсь таємний дух відпору нестримно тягнув його в протилежний бік. Він переконався, що тільки в театрі може закінчити бажану освіту, і зміцнювався в своєму переконанні тим більше, що більше Вернер, не знаючи того, ставав супроти. Він зібрав докупи псі свої аргументи і остаточно став на тій думці, що " вже досить причин написати в сприятливому світлі про все це розумному Вернерові. Таким ось робом і виникла відповідь, яку ми також нижче подаємо.

Розд іл третій

"Твій лист так добре написаний, так складно і розумно обдуманий, що до нього нічого й додати. Але ти мені пробачиш, коли я скажу, що можна якраз і думати, і твердити, і робити навпаки, і мати слушність. У тебе в житті лише одна думка — як би необмежено збагатіти та легко й весело пожити. Чи й слід казати, що в цьому я не вбачаю нічого привабливого.

На великий жаль, я найперше повинен признатися, що склав щоденника за допомогою приятеля'з кількох книжок, бо мусив догодити батькові. І хоч я знаю все, про що там писано, та навіть і більше того, але зовсім цього не розумію, та й не хочу з ним морочитися. Що мені з того, коли я вмітиму варити залізо, тоді як усередині в мене самі шлаки? Або коли наладнаю маєток, тоді як сам розладнаний?

Все скажу тобі одним словом: з самої юності моїм невиразним бажанням, моїм наміром було утворити з себе те, що я зараз є. Я й досі плекаю в собі ті самі думки, лише яспіші стали мені засоби, за допомогою яких можна їх здійснити. Я більше побачив світу, ніж ти уявляєш, і краще з цього скористався, ніж ти думаєш. Тому прислухайся уважніше до моїх слів, хоч вони, може, і не припадуть тобі до вподоби.

Коли б я був дворянин, то наша спірка хутко б закінчилась; але я тільки бюргер, тому й повинен іти власним шляхом, і я хочу, щоб ти мене зрозумів. Не знаю, як в інших країнах, але в Німеччині лише для дворянина можливе якесь там загальне, особисте виховання. Бюргер може відзначатися заслугами і навіть просвітити свій дух, але його особистість гине, хоч би він як старався. Коли дворянинові, що має стосунки з найзпакомитішими людьми, ставиться в обов'язок прибрати сановиту поставу, коли ця постава, що перед нею не замикаються ні двері, ні брами, стає в нього вільною манерою, бо він мусить своєю сановитістю, своєю персоною розплачуватися скрізь — і при дворі, і в армії, то він і має причину за неї триматися і показувати, що її шанує. Йому дуже личить певна урочиста грація у звичайних умовах, якась легкодумна вишуканість в серйозних, поважних справах, бо показує, що він урівноважений. Він помітна персона, і що вишуканіші його рухи, що гучніший голос, що стриманіша і ритмічніша вся його істота, то він досконаліший. Якщо він і до високих і до нижчих, до друзів і кревних завжди однаковий, то йому нічого закинути, від нього кращого й бажати не можна. Хай він холодний, але й розважний, хай нещирий, але розумний. І коли він на вигляд кожної хвилини свого життя вміє володіти собою, то більшого ніхто вже кимагати від нього не може, а решта, що в нього є,— здібності, таланти, багатство — все це лише додатки.

А тепер уяви собі бюргера, якому б заманулося претендувати на такі привілеї; безумовно, йому не пощастить, і тим більше не пощастить, що більший потяг і хист до цього життя дала йому природа.

Коли дворянин у своєму житті не знає жодної межі, коли з нього можна створити короля або якусь подібну постать, то він може зі спокійним сумлінням з'являтися перед собі подібними; він всюди може просунутися вперед, тоді як бюргерові личить тільки скромно і точно держатися накресленої йому межі. Він не сміє питати: "Хто ти такий?" — а лише: "Що ти маєш? Який розум, які знання, який хист, які статки-маєтки?" Коли дворянин своєю особою становить усе, то бюргер своєю персоною не становить нічого і не повинен становити. Перший може і повинен видавати себе за щось, а другий повинен залишатися тільки тим, що він є, і коли виставлятиме себе за щось інше, то буде тільки смішний і безглуздий. Перший повинен діяти, справувати, другий виробляти, добувати, повинен розвивати в собі деякі здібності, щоб стати придатним до чого-небудь, і вже наперед припускається, що жодної гармонії в його єстві бути не може, бо щоб зробити себе здатним до чогось одного, треба занедбати все інше.

В цій різниці винні не тільки домагання дворян і поступливість бюргерів, але й державний устрій. Чи зміниться тут що, і що саме зміниться — це мало мене турбує; досить мені при теперішньому становищі і свого клопоту, а саме: як би врятувати і розвинути те, що є для мене конечною потребою.

У мене тепер непереможний потяг до того гармонійного розвитку моєї натури, в якому відмовило мені моє народження.

Відколи я тебе покинув, я багато досягнув через фізичні вправи. Я майже позбувся своєї сором'язливості і вмію себе показати. Також я розвинув свою мову і голос і можу без похвальби сказати, що подобаюсь у товаристві. І не буду таїти від тебе, що з кожним днем я все більше прагну стати помітною персоною, подобатися і діяти в широкому колі. Цьому сприяє і мій нахил до поезії і до всього, що з нею поєднане, а також і потреба розвинути свій дух і смаки, щоб поволеньки в тих утіхах, в яких не можна собі відмовити, міг я сприймати добре за справді добре і прекрасне за прекрасне. Отож ти бачиш, що всього цього можна досягти лише в театрі, і тількі в цій єдиній стихії можу я рухатись і розвиватись так, як бажаю. На сцені освічена людина виступає з таким самим блиском своєї особи, як і вищі класи. Дух і тіло повинні завжди йти в один крок, і тут я матиму таку ж саму змогу бути і здаватись, як і деінде. А коли до того треба буде ще якого заняття, то на сцені є чимало механічних труднацій, і для свого терпіння я можу створити щоденні вправи.

Не сперечайся зі мною про це, бо перше ніж ти напишеш, крок буде вже зроблений. Скоряючись пануючим передсудам, я зміню своє ім'я, бо й без того соромлюсь виступати як Майстер. Прощавай. Наші статки в таких певних руках, що я анітрішечки про них не турбуюсь. Що мені потрібно буде, я при нагоді напишу тобі; вимагатиму я небагато, бо сподіваюсь, що моє мистецтво мене прогодує".

Ледве лист був посланий, як Вільгельм негайно додержав слова і, на великий подив Зерло та інших, раптом оголосив, що присвячує себе сцені і ладен підписати контракт иа скромних умовах. Згоди дійшли вони дуже скоро, бо Зерло ще передше поставив такі умови, що Вільгельм і решта артистів могли бути цілком задоволені. Злощасна трупа, якою ми так бідкались, була раптом прийнята вся гамузом, але ніхто, крім Лаерта, і не подумав виявити до Вільгельма вдячності. Як вони раніш вимагали без довіри, так тепер і прийняли без подяки. Більшість навіть приписували свій ангажемент впливові Філіни, то й дякували їй за це. Тим часом заготовлені контракти були підписані, і коли Вільгельм підписував своє вигадане ім'я, в його уяві з якогось нез'ясовного плетива ідей виникла враз картина лісової галявинки, де він поранений лежав на колінах у Філіни. На білому коні виїхала з кущів прекрасна амазонка, наблизилась до нього і злізла з коня. В гуманному хвилюванні вона походжала біля нього, нарешті стала перед ним. Плащ упав з її плечей, обличчя і вся її постать засяз:ли. І раптом вона зникла. Він механічно підписував своє ім'я, не усвідомлюючи, що робить, і лише, підписавшись, відчув, що Міньйона стоїть біля нього, держить його за руку і лагідно намагається відтягнути її геть.

Розділ четвертий

Лише одну умову, яку Вільгельм поставив, даючи згоду вступити на сцену, Зерло прийняв не без певного застереження. Вільгельм вимагав, щоб "Гамлет" був поставлений цілком, без купюр, а Зерло сказав, що цю дивну вимогу виконає лише тоді, як до цього буде можливість. Про це вони й раніше сперечалися, бо були супротивної думки, що можливе, а що неможливе і що можна викинути, а чого не можна.

Вільгельм був ще в тому щасливому віці, коли ще не розуміють, що і в коханої дівчини, і в улюбленого поета можуть також бути хиби. Наша уява про них така цілісна, гака сама з собою узгоджена, що ми в них хочемо вбачати таку саму досконалу гармонію. Зерло ж, навпаки, любив роз'єднувати і, може, навіть занадто. Гострий розум його вбачав звичайно в художньому творі лише більш або менш недосконале ціле. Він гадав, що хоч би там яка була п'єса, а з нею нічого церемонитися, не виняток і Шекспі-рові п'єси, отже, і "Гамлета" треба добре обчикрижити.

Вільгельм же не хотів і слухати, коли той говорив, що треба одвіяти полову від пшениці.