Літа науки Вільгельма Майстера - Сторінка 65

- Йоганн Вольфганг Гете -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Тут не було ні фантазій, ні образів, а проте вони давали таку саму певність речі, до якої належали, як і уява, коли вона малює перед нами риси відсутнього коханого.

Коли минувся перший захват, я помітила, що такий стан душі був уже і перше мені відомий, але я ніколи не переживала його так сильно. Ніколи не щастило мені його втримати, зберегти засвоєним. Я взагалі думаю, що кожна людська душа іноді почуває щось подібне. Без сумніву, це і є той душевний стан, який навчає кожного, що бог існує.

Цією силою, що час від часу находила на мене, я була досі вельми задоволена, і коли б нещаслива доля моя більш як рік тому не послала на мене нового несподіваного лиха, коли б я до того ж не зневірилась остаточно в своїх силах і здібностях, то я, мабуть, назавжди залишилась би вдоволена.

Але з того великого моменту я отримала крила. Я тепер могла піднестись над тим, що мені колись загрожувало, легко злинути, як пташка над бистрим потоком, біля якого боязко зупиниться і скавчатиме цуценя.

Моя радість була невимовна, і хоч я спочатку нікому нічого не відкрила, проте наші помітили в мені якусь надзвичайну веселість, не розуміючи, яка причина мого задоволення. О, якби ж я завжди мовчала і зберігала в душі своїй ці чисті настрої! Якби ж то не обставини, під впливом яких я зрадила свою таємницю! Тоді б я не змушена була ще раз іти далекими манівцями.

Через те, що в моєму десятирічному служінні Христу в моїй душі не було цієї доконечної сили, то я опинилася в такому стані, як і інші чесні люди; я задовольнялася тим, що завжди заповняла свою фантазію образами, які мали відношення до бога, і це таки справді корисно, бо відганяє шкідливі картини і їхні лихі наслідки. Тоді душа наша сприймає той чи інший духовний образ і з ним ширяє на певній висоті, наче молода пташка, що перелітає з гілки на гілку. Не маючи нічого кращого, не можна і цією вправою зовсім нехтувати.

Враження і картини, що мають на меті бога, створюються через церковні обряди, дзвони, органи, співи, а особливо через казання наших навчителів. Я невимовно прагнула до цього. Жодна негода чи нездужання не могли втримати мене, щоб я не пішла до церкви, і коли я лежала хвора, то тільки недільний дзвін викликав у мені нетерпіння. Нашого придворного казнодія — чудову людину — я слухала вельми радо. Його колеги були також гідні уваги, і я вміла вибирати золоті яблука божественних слів з-поміж звичайного овочу навіть і з глиняного посуду.

Крім публічних набоженств, додати треба ще й приватні напучення, як їх називають, що також живили мою фантазію і тендітну чутливість. Я так звикла до цього життя, так його полюбила, що й тепер нічого вищого не можу собі уявити. Бо душа моя мала тільки мацаки, а не очі, вона відчувала дотиком, а не бачила. Ах! Якби вона мала очі і могла дивитись!

Я й тепер вельми радо ходила на проповіді, але — ах! — що сталося мені! Я вже не знаходила того, що передше. Ці казнодії ламали зуби на лушпинні, тоді як я споживала зерно. Вони втомлювали мене, я була надто розпещена, щоб задовольнитись лише тим, що могла знайти в собі. Мені потрібні були образи, зовнішні враження, а здавалося, що я відчувала тільки духовну потребу.

Філонові батьки були зв'язані з громадою гернгутерів. У його книгозбірні було чимало графових писань. Він кілька разів вельми ясно і розумно говорив про це і хотів, щоб деякі з тих писань я проглянула хоч би для того, щоб познайомитися з цікавим психологічним феноменом. Але я вважала графа за запеклого єретика; також не заглядала я і в "Книгу Еберсдорфських псалмоспівів", яку мій друг накинув мені з такими само намірами.

Не маючи жодних зовнішніх засобів підбадьорення, я ніби ненароком взялась за згадану книжку псалмоспівів і, па мій великий подив, знайшла там пісні, що були ніби співзвучні моїм переживанням, правда, в вельми дивній формі. Оригінальність і наївність викладу захопила мепе. Здавалось, я читала свої власні почуття, висловлені в якійсь особливій формі. Тут не було жодної повчальної термінології, яка нагадувала б про щось зашкарубле або простацьке. Я впевнилася, що інші люди відчувають те ж саме, що відчуваю і я, і бувала дуже щаслива, коли вивчала напам'ять якогось віршика, з котрим носилася кілька день.

З тої хвилини, як мені була дарована істина, уплинуло таким робом місяців зо три, і я, нарешті, вирішила відкрити все моєму другові Філону та попрохати в нього творів, якими я надзвичайно зацікавилась. Я так і справді зробила, хоча в моєму серці щось серйозно повстало проти цього.

Я докладно розповіла Філонові всю історію, а що він сам був у ній головною особою і моя розповідь була най-суворішою сповіддю, то це до краю вразило і зворушило його. Він залився слізьми. Я раділа, гадаючи, що викликала в ньому повну душевну зміну.

Він давав мені всі бажані твори, і тепер я мала аж надто поживи для своєї фантазії. Я зробила великі успіхи в цінцендорфській манері мислення і мовлення. Хай не думають, що я вже не шаную графових творів. Я віддаю пому певну справедливість. Він не химерний фантаст, він говорить про великі істини сміливим летом уяви, і ті, хто ганьбить його, не вміють ні оцінити, ні збагнути його властивостей.

Я дуже полюбила його. Коли б я була сама собі пан, то напевне покинула б і батьківщину, і друзів і поїхала б до нього. Ми безперечно порозумілися б, але навряд чи довго витримали б одне одного.

Дяка моєму доброму генію, що тоді втримав мене в межах домашнього побуту! Бо вийти в садок і то вже була для мене велика мандрівка. Я мала досить роботи, доглядаючи старого і немічного батька, і лише в години відпочинку віддавалась шляхетним мріям. Єдиний чоловік, з яким мені доводилось бачитись, був Філон. Мій батько дуже його любив, але щирість відносин між нами через останню розмову трохи постраждала. Його розчуленість була не глибока, а що йому не вдалася спроба заговорити моєю мовою, то він уникав цієї матерії. Зробити це було йому не важко, бо завдяки своїм широким знанням він легко міг знайти нові теми для розмови.

Отже, я стала сестрою гернгутерів, хоч і на свій лад, і цей новий поворот моєї душі і моїх нахилів я мусила ретельно таїти, особливо від придворного казнодія, котрого повинна була шанувати, як свого сповідника, з багатьох причин, бо хоч він і вкрай негативно ставився до громади гернгутерів, а проте це й тепер не знижує його великих заслуг у моїх очах. На жаль, цей поштивий чоловік мусив витерпіти чимало неприємностей за мене та інших.

Кілька років тому він познайомився за кордоном з одним чесним, побожним кавалером, з яким увесь час листувався як з людиною, що серйозно шукала бога. І як же прикро було його духовному керівникові, коли цей кавалер згодом перекинувся до громади гернгутерів і довго перебував серед їхньої братії; та було йому і велико приємно, коли його друг знову відійшов од цих братів, опоселив-ся по сусідству з ним і віддався уповні під його провід.

Так ось новий прибувець був з тріумфом дредставлений усім особливо любленим овечкам нашого головного пастиря. Тільки до нас у дім він не був введений, бо мій батько нікого більше не хотів бачити. Кавалер зажив великого успіху. В ньому була і придворна ґречність, і герн-гутерська привабливість, ще й до того багато прекрасних природних властивостей, і тому він скоро став улюблепцем усіх, хто лише його знав. Це дуже потішило духовного провідника. На жаль, він посварився з громадою гернгутерів лише з незначних зовнішніх причин, хоч у серці залишався гернгутером. Він справді був прихильником самої суті справи. Однак і йому вельми припала до вподоби вся ця тандита, якою граф супроводив свої казання. Він звик уже до тих форм думки і мовлення, і коли мусив добре таїтися перед своїм старим другом, то, опинившись у гуртку довірених осіб, відчув непереможну потребу виступити перед ними зі своїми віршами, літаніями, малюночками і мав при тому, як можна собі уявити, великий успіх.

Я нічого про все це не знала і тішилася собі й далі по своїй уподобі. Довго ми були не знайомі.

Одного разу я відвідала на дозвіллі хвору приятельку і зустріла тут кілька знайомих, але скоро помітила, що стала на заваді їхній розмові. Я на це не звернула була уваги, та, на превелике моє здивовання, побачила на стінах кілька гернгутерських картин у гарних рямцях. Я швидко втямила, що могло статися в домі за час моєї відсутності, і привітала цю нову переміну кількома відповідними віршами.

Можна уявити собі, як здивувалися мої приятельки. Ми порозумілися і з тої пори стали довірливими і близькими друзями.

Тепер я частіше стала шукати нагоди вийти з дому. Та, на жаль, виходити можна було хіба раз на два-три тижні; але я зазнайомилася з їхнім видатним проповідником, а там поволі і з усією таємною громадою. Як тільки була можливість, я відвідувала їхні зібрання, і при моїй товариській вдачі мені було надзвичайно приємно довідатись про інших та розповісти іншим про те, що я досі на самоті переживала в своїй душі.

Я не настільки була захоплена, щоб не помітити, що мало хто відчуває зміст солодких слів і виразів і вони впливають на них не більше, ніж колись церковна символічна мова. Але я й далі не поривала з ними зв'язків, сама ж не давалася ввести себе в омил. Я міркувала собі, Що не покликана для розслідувань і випробів серця, бо всілякими невинними вправами була підготовлена до кращого. Я йшла своїм шляхом, і коли доводилось говорити, то натискала на суть, яка в таких тонких предметах швидше ховається за словами, ніж пояснюється нилш, а зрештою, я спокійно і терпеливо давала можливість кожному думати й робити що хотя.

Але незабаром минулися спокійні часи таємних товариських утіх, і пішли бурі публічних суперечок і чвар, які і при дворі, і в місті викликали велике хвилювання, ба навіть, можна б сказати, спричинилися до скандалів. Настав час, коли наш головний придворний казнодій, цей запеклий ворог гернгутерської громади, на велику ганьбу свою, довідався, що його кращі й найретельніші слухачі гуртом перейшли на бік гернгутерів. Він вельми засмутився, першої хвилини забув усяку міру, а потім, вже й хотівши, не міг себе стримати. Почалися бурхливі дебати, в яких, на моє щастя, не згадувано мене, бо я тільки випадково брала участь у так зненавиджених від нього зібраннях, а мій ревнивий провідник не міг обійтися в громадських справах без мого батька і мого друга.