Літа науки Вільгельма Майстера - Сторінка 76

Тереза невідривно дивилася в червінь заходу, її очі сповнились сльозами.

Тереза мовчала, поклавши свою руку на руку свого нового друга. Він зворушено поцілував її, вона витерла сльози і встала.

— Ходімо вже додому,— сказала вона,— і потурбуємось про наших.

Дорогою розмова була не вельми жвава; підійшовпси до садової хвіртки, вони побачили Лідію, що сиділа на лаві. Лідія встала, щоб їх уникнути, і попрямувала до хати. Вона тримала в руці якийсь аркушик, а коло неї було двоє маленьких дівчаток.

— Я бачу,— сказала Тереза,— вона все ще носить із собою свою єдину втіху, листа від Лотаріо. її друг обіцяє, що негайно, як тільки видужає, вабере її знов до себе, і просить поки що спокійно проживати в мене. За ці слова вона чіпляється, ці рядки дають їй втіху, але його друзі в неї не в пошані.

Тим часом прийшли обоє діточок, привітали Терезу і розповіли їй про все, що трапилось в її відсутності.

— Ви бачите ось перед собою ще одну частину моїх турбот,— сказала Тереза.— Ми домовилися з прекрасною сестрою Лотаріо виховати спільно кількоро дітей. Я готую моторних і дбайливих господинь, а вона клопочеться з тими, в котрих виявляє спокійніші і делікатніші таланти, бо неодмінно ж треба всіляко турбуватися про щастя чоловіків та про хатнє господарство. Коли ви познайомитесь з моєю шляхетною подругою, то почнете нове життя: її краса, її добрість заслуговують на найглибшу пошану цілого світу.

Вільгельм не наважився сказати, що, на жаль, він уже знає прекрасну графиню і що коротка зустріч із нею залишиться назавжди болючим спогадом в його душі. Він був дуже радий, що Тереза не вела далі розмови на цю тему і що різні справи примусили її піти додому. Тепер він залишився на самоті, і остання звістка, що молода, прекрасна графиня також мусила добродійністю заповнити брак особистого щастя, до краю засмутили його. Він почував, що це для неї була тільки необхідність розважитись і, замість самій весело втішатися життям, надіятися па щастя інших. Він вважав Терезу за щасливу, бо навіть при тій несподіваній сумній переміні вона сама в собі жодної переміни не відчувала.

— Над усе щасливий той,— покликнув він,— кому не треба відкидати свого минулого життя, щоб змиритися з долею!

Тереза ввійшла до нього в кімнату, попрохавши пробачення, що потурбує його.

— Ось тут у стінній шафі,— сказала вона,— міститься вся моя бібліотека. Це скорше книги, яких я не викидаю, аніж ті, що збираю. Лідія бажає почитати яку-небудь духовну книгу; тут є кілька й таких. Люди, які цілий рік живуть мирянським життям, гадають, що в хвилини скрути треба звертатися до бога. На все добре і моральне вони дивляться, як на ліки, їх хоч і з відразою, а доводиться вживати, коли почуваєш себе погано. Пастора та навчи-теля моральності вони вважають ніби за лікаря, якого треба хутчій спекатися. Але я, радо признаюся, розумію моральне як певну дієту, котра лише тоді може бути дієтою, коли стає життєвим правилом, коли її дотримуватися цілий рік.

Вона пошукала серед книжок і знайшла кілька так званих повчальних писань.

— Звертатися до цих книжок,— сказала Тереза,— Лідія навчилась від моєї матері. Коли коханець був їй вірний — вона розважалась театром та романами, коли ж зраджував її, вона вдавалася до духовних книжок. Я взагалі не можу зрозуміти, — правила вона далі,— як можна вірити, що бог через книги промовляє до нас. Кому світ не відкриває безпосередньо, які в нього стосунки з ним, кому серце не говорить, що він собі й іншим зобов'язаний робити, тому це важко довідатися з книжок, котрі гідні лише на те, щоб давати назви нашим вадам.

Вона залишила Вільгельма самого, і він цілий вечір продивлявся невеличку бібліотеку, яка й справді-таки збиралася випадково.

Весь той недовгий час, що Вільгельм пробув у Терези, вона залишалась однакова і докладно розповіла йому за кілька разів, що сталося далі. Вона добре запам'ятала дні й години, місце та імена, і ми коротко перекажемо тут усе, що потрібно знати нашим читальникам.

Причину, чого так поквапно зник Лотаріо, легко, на жаль, з'ясувати. Він зустрів Терезину матір під час її мандрів, її краса принадила його, а вона не була скупа для нього, і ця нещаслива, хвилева пригода розбила його поєднання з жінкою, яку, здається, сама природа створила для нього. Тереза лишилася виключно в колі своїх обов'язків і турбот. Про Лідію стало відомо, що вона живе по сусідству. Вона була щаслива, що шлюб не відбувся, хоч і з не відомих їй причин, і почала шукати зближення з Лотаріо, а він, здається, скорше з розпачу, аніж з прихильності, більше зопалу, як обмірковано, хутчій з нудьга, як із поважних намірів, пішов назустріч її бажанням.

Тереза сприйняла це спокійно і зреклася будь-яких претензій на нього; навіть коли б він був її чоловіком, вона, мабуть, мала б досить зваги стерпіти цей зв'язок, аби тільки не порушувався її домашній порядок; принаймні вона часто говорила, що котра жінка добре порядкує в своєму домі, та може попустити чоловікові невеличкі фантазії і бути певною в тому, що він завжди повернеться додому.

Терезина мати невдовзі розтринькала свої статки, і це окошилося на дочці, бо їй після неї небагато припало. Стара пані, Терезина добродійниця, вмерла, відписавши їй у тестаменті невеличкий маєток і пристойний капітал. Тереза не розгубилася і в цьому вузькому колі. Лотаріо запропонував їй кращий маєток. Ярно виступив за посередника, але вона відмовилась.

— Я хочу,— сказала вона,— показати в малому, що була гідна поділити з ним велике, тільки залишаю за собою право, коли випадок поставить мене, з моєї або чужої вини, в скрутне становище, без вагання найперше звернутися до мого достойного друга.

Але доцільна діяльність не може бути прихована і не давати користі іншим. Щойно вона влаштувалась у своєму маленькому маєткові, як сусіди почали шукати з нею ближчого знайомства, щоб засягти порад, а новий дідич суміжного маєтку дав ясно зрозуміти, що тільки від неї залежить прийняти його руку, а з нею і більшу частину його статків у спадок. Вона вже говорила Вільгельмо-ві про це і при нагоді жартувала з рівних і нерівних шлюбів.

— Ні про що,— сказала вона,— люди так багато не просторікують, як про шлюб, котрий, на їх погляд, можна назвати нерівним. А тим часом нерівних шлюбів буває куди більше, як рівних, бо, на жаль, більшість шлюбів скоро стають невдалими. Змішування станів через одруження можна назвати нерівним шлюбом лише тому, що одна половина не може взяти участі в природному, звичному трибі життя, який став уже необхідністю другої половини. Різні верстви мають різні уклади життя, якими не можна ні поділитися, ні помінятися навзаєм. Ось чому шлюбів такого роду краще не брати. Але винятки, і дуже щасливі винятки, цілком можливі. Так, шлюб молодої дівчини з літнім чоловіком вважається за сумнівний, проте я знаю чимало щасливих у такому шлюбі. Для себе я знаю тільки один нерівний шлюб: це коли б мене, заміжню, примусили байдикувати і лише хизуватися в вищому світі. Я краще вийшла б заміж за якого чесного орендарського сина по сусідству.

Вільгельм надумав уже вертатися і попрохав свою нову приятельку влаштувати йому прощальну зустріч з Лідією. Палка дівчина вволила прохання, він сказав їй на прощання кілька привітних слів, і та відповіла:

— Перший біль я перемогла, Лотаріо буде вічно мені дорогий. Але я знаю його друзів, і мені жаль, що він у такому оточенні. Абат здатний з примхи покинути людину в біді, а то й геть штовхнути в прірву. Лікар хотів би все залагодити, Ярно — людина без душі, а ви — принаймні без характеру! Тож їдьте і будьте знаряддям тої трійці, хай вони доручають вам такі екзекуції справувати. Я добре знаю, їм давно вже надозолила моя присутність. Мені не пощастило відкрити їхньої таємниці, але я вкмі-тила, що вони ховають від мене якусь таїну. Для чого ці замкнені кімнати? Ці дивні коридори? Чому ніхто не може дістатися до великої вежі? Чому вони, як-но що, одразу відсилають мене в мою кімнату? Признаюсь, до цих відкриттів привели мене спочатку ревнощі, я боялась, що десь там схована моя суперниця. Тепер я цього не думаю, я певна, що Лотаріо мене кохає, що він чесно поводиться зі мною, але я так само переконана і в тому, що його нещирі й фальшиві друзі обдурюють його. Колп ви хочете зробити йому послугу, коли хочете, щоб я пробачила вам те, що ви вчинили мені,— звільніть його з рук цих людей. Але яка тут може бути надія! Передайте йому цього листа, повторіть його зміст: що я вічно кохатиму його, що я покладаюсь на його слово. Ах,— заволала вона, вставши і заплакавши в Терезиних обіймах,— він оточений

моїми ворогами, вони постараються запевнити його, що я нічим для нього не пожертвувала. Ох! І найкраща людина залюбки слухає, що вона гідна всілякої офіри, не будучи зобов'язана за неї дякувати.

Вільгельмове прощання з Терезою було веселіше. Воша висловила побажання скоро з ним побачитись.

— Ви тепер цілком знаєте мене,— сказала вона.— Цього разу лише я говорила, наступного ж ваш обов'язок відповісти на мою щирість.

їдучи назад, він мав досить часу подумати про цю світлу істоту, з якою щойно зустрівся. Яке довір'я викликала вона в ньому! Він згадав Міньйону і Фелікса і подумав, які щасливі були б діти під таким наглядом. Потім подумав про себе і відчув, яке блаженство було б жити біля такої ясної людської істоти.

Коли він наближався до замка, йому впала в очі вежа з багатьма коридорами та прибудовами, до якої він тепер особливо уважно придивлявся. Він поклав при першій нагоді розпитати про неї абата чи Ярно.

Розділ сьомий

Прибувши в замок, Вільгельм застав шляхетного Лотаріо майже цілком здоровим. Лікаря і абата не було, був тільки Ярно. Незабаром хворий почав виїжджати верхи то сам, то зі своїми друзями. Його розмови були серйозні й приємні, а разом з тим і повчальні. Часто можна було помітити сліди тендітної чутливості, яку він одразу намагався приховати, і коли вона проти його волі виявлялась, то був невдоволений самим собою.

Одного разу, вечеряючи, він якось принишк за столом, хоча вигляд мав веселий.

— Сьогодні у вас, напевне, була якась пригода,— мовив нарешті Ярно,— ще й до того приємна.

— Як ви знаєте своїх друзів!—відповів Лотаріо.—Еге ж, трапилась мені сьогодні вельми приємна пригода.