Мегре і старенька пані - Сторінка 21

Він вважав, що його сини досить дорослі 'й самі подбають про себе, і не хотів залишати таку стару жінку, як я, без засобів до існування. Якби дітям усе стало відомо, вони примусили б усе розпродати і за рік лишились би без копійки.

Мегре намагався не дивитися на неї.

— Чому ви ненавиділи Розу?

— Я не ненавиділа її. Я їй не довіряла, і події показують, що я мала рацію. Це вона незлюбила мене, хоча я все зробила для неї.

— Коли ви виявили пропажу персня?

Валентіна розтулила була рота, щоб відповісти. Але зараз же її погляд став холодний і злісний.

— Я не буду відповідати на ваші запитання.

— Як собі хочете.

Він обернувся до Кастена.

— Занотовуйте далі.

Він знову заходив по кімнаті, і від його кроків на поличках здригався всілякий дріб'язок. Потім він заговорив: Ви це виявили, найпевніше, минулого тижня, ще До середи. Роза була єдина людина, котра могла вистежити вас і вкрасти персня. Ви, звичайно, перетрусили всі її речі, та нічого не знайшли. Коли ж у середу вона взяла вільний день, ви пішли за нею навзирці й побачили, що вона зустрічалася в Етрета з Тео. І тут ви злякалися по-справжньому! Ви не були певні, чи сказала вона йому про персня. Але ви й так здогадувалися, що його приїзд сюди пов'язаний із коштовностями.

Незважаючи на свою відмову говорити, Валентіна не стрималася:

— Коли б він дізнався, моє життя було б у небезпеці.

— Цілком імовірно. Зауважте, однак, що я вас ні про що не питав. Можете перебивати мене, коли вам заманеться, але я не потребую ваших підтверджень.

Ви вирішили позбутися Рози перш ніж вона встигне вас виказати. В усякому разі, ви сподівалися зробити це, і ви вирішили скористатися з чудової нагоди. Третє вересня! Єдиний день на рік, коли збирається вся родина, яку, до речі, ви ненавидите, в тому числі й вашу рідну доньку.

Вона знову була розтулила рота, але він не дав їй говорити.

— Ви знали про схильність вашої покоївки вживати ліки, будь-які ліки. Я не маю жодного сумніву, що ви помітили, як вона бере їх із вашої аптечки. А ввечері вона, видно, звикла допивати ваше снотворне, що залишалося на дні склянки. Тож, бачите, злочин, який тут стався, — це злочин жінки, більше того, старої жінки, що живе в самотині. Він із тих злочинів, що їх готують помалу-малу. Його плекають довгі години, поступово він обростає все новими й новими деталями. Справді-бо, хіба можуть запідозрити вас у вбивстві, коли отрута, судячи з усього, призначалася вам? Підозра неминуче впала б на вашу доньку, на інших членів сім'ї. А вам досить було заявити, що напій здався вам гірким і що ви сказали про це покоївці. Хоча насправді ви, звичайно, приховали це від Рози.

Ні, стара пані не відчувала себе розчавленою, як можна було сподіватися. Вона як і досі була напоготові, не пропускала жодного слова з усього, що говорилося, і, певна річ, заздалегідь готувала удари у відповідь.

— Ви були певні, — провадив далі Мегре, — що розслідування поведе місцева поліція і не помітить у цій справі нічого, крім того, що лежить на поверхні. І лиш дізнавшись, що на прохання Шарля Бессона із Парижа сюди направлять мене, ви злякалися!

— Які ви скромні, пане Мегре!

— Не знаю, чи скромний я, та ви припустилися помилки, коли примчали до Сюрте з метою заручитися тією перевагою, що, мовляв, самі звернулися до мене.

— А звідки, по-вашому, я могла дізнатися, що Шарль має на увазі саме вас?

— Цього я не знаю. Ця деталь з'ясується пізніше.

— Доведеться ще з'ясувати багато інших деталей. Адже у вас немає жодного доказу, а ви говорите так упевнено, пане комісар.

Мегре залишив цей випад без уваги.

— Це стосується і моїх коштовностей. Ось ключі. Вони лежать перед вами на столі. Підніміться нагору й пошукайте.

Він зупинився, подивився їй у вічі, відчув новий поворот справи. Далі заговорив знову, немов розмовляв сам із собою:

— А що, як, скориставшись подорожжю до Парижа, ви здали їх кудись? А втім, ні! Ви б не сховали їх так далеко. До банку ви їх не поклали б, залишилися б сліди.

Вона глузливо посміхнулася.

— Шукайте.

— І знайду!

— А не знайдете, то все, що ви тут наговорили, шеляга ламаного не варте.

— Ми ще повернемося до цього свого часу.

Він гірко шкодував тепер, що в пориві гніву розбив карафку з кальвадосом — зараз він охоче відпив би ковточок.

— Зовсім не випадково, прийшовши до вас недавно побажати вам на добраніч, я розповів вам про знайомство Рози з Тео Бессоном. І про їхню зустріч минулої середи. Я знав, що це примусить вас діяти. І що, побоюючись, як би я не допитав Тео, а він не заговорив, ви намагатиметесь зустрітися з ним і затулити йому рота, можливо, назавжди. Я тільки не знав, як ви зможете непомітно з ним зв'язатися. Я не подумав про телефон. Точніше, я не подумав про стару мадемуазель Cope, яка мешкає за два кроки від вас і яку ви звикли навідувати.

Він повернувся до Тео.

— Ви знаєте її?

— Я її не бачив багато років.

— Вона каліка?

— Ще тоді вона була майже глуха й сліпа.

— В такому разі не виключено, що саме в неї ми й знайдемо коштовності.

— Ви вигадуєте одну небувальщину за одною, — розлючено вигукнула Валентіна. — Ви говорите, переконавши себе в тім, що так чи інакше потрапите куди вам треба. Ви, певно, маєте себе за бозна-якого мудреця!

— Ви від неї дзвонили Тео. І, певна річ, набирали немало номерів, перш ніж упіймати в якомусь із шинків. Ви сказали йому, що хочете побалакати з ним. Він усе зрозумів. Але ж ви зовсім і не збиралися балакати з ним… Так, так, обидва ваші злочини — не тільки злочини самотньої людини, але й злочини старої жінки. Ви дуже розумні, Валентіно!

Вона раптом прибрала поважної постави — незважаючи ні на що, цей комплімент був їй приємний.

— Вам треба було примусити замовкнути Тео і зробити це так, щоб комар — тобто я — носа не підточив. Була, звичайно, одна можливість, яка, очевидно, зарадила б справі. Та ви її відхилили — це можливість поділитися з Тео. У вас надто сильні власницькі інстинкти, сама лише думка про те, що вам доведеться розлучатися з частиною цих коштовностей, які вам нічого не давали, та й ніколи нічого не дали б, — ця думка здавалася вам такою жахливою, що ви воліли краще піти на друге вбивство. І ви звеліли Тео прийти до вас опівночі й нікому про це не казати… Адже саме так вона сказала вам, пане Бессон?

— Ви розумієте, що мені важко відповісти на це запитання. Як джентльмен…

— Ви негідник! Добрий мені джентльмен, який вплутує служницю в родинні справи та ще й схиляє її до крадіжки тільки тому, що це, бачте, йому потрібно. Добрий джентльмен, що холоднокровно посилає замість себе на смерть іншу людину!

В усякому разі, Бессон, після телефонного дзвінка Валентіни ви водночас і раділи й боялися, — провадив далі Мегре. — Раділи, бо домоглися свого, адже її дзвінок означав, що вона готова ділитися. Боялися, бо надто добре знали її і розуміли, що зовсім не з легким серцем вона вирішила заплатити вам за вашу мовчанку. Ви нюхом почули пастку. Це побачення опівночі вам не дуже подобалося.

Ви повернулися до готелю, щоб гарненько все обміркувати. І раптом вам пощастило: подзвонив бідолаха Анрі, який до того ж добряче хильнув… Зовсім недавно ви з ним розмовляли, і ця розмова примусила вас замислитися. Йому захотілося побачити вас, не знаю точно, навіщо, можливо, й він про щось здогадувався.

А ви послали його на розвідку, наказавши, щоб він прийшов сюди, до "Халупки", рівно опівночі. Інакше кажучи, це він, Анрі Трошю, повинен був потрапити до Валентіниної пастки.

Мегре помовчав якусь хвилину, потім провадив далі:

— Знімаю перед вами капелюха, мадам. Вбивство Рози ви задумали бездоганно. Але друге ви здійснили з воістину диявольською вправністю. Аж до вимикача, який продемонстрували мені цього вечора, — адже це мало правити за доказ того, що, хвилюючись, ви могли забути ввімкнути світло в саду. І от Анрі вбито. Брат і сестра гинуть од вашої руки протягом одного тижня!.. Знаєте, що б я зробив, коли б не служив у поліції? Я залишив би вас тут під наглядом інспектора, а сам подався б до Іпора і розповів би цю історію старому Трошю та його жінці. Я б розказав їм, як, чому і в ім'я чиєї брудної мети й інтересів вони за кілька днів втратили двох дітей у розквіті сил! Я привіз би їх сюди разом з братами й сестрами ваших жертв, разом з їхніми сусідами й друзями…

Мегре побачив, як зблід Тео, як він судомно стиснув пальцями бильця крісла. Валентіна схопилася й закричала, втративши самовладання.

— Ви не маєте права! Чого ви чекаєте, чому не відпроваджуєте нас до Гавра? Ви зобов'язані заарештувати нас, принаймні, мене!

— Отже, ви признаєтеся?

— Ні в чому я не признаюся! Але ви обвинувачуєте мене й не маєте права залишати мене тут! — "Хтозна, — майнуло у неї в голові, — можливо, Трошю вже знають і зараз приїдуть сюди!" — Ми живемо в цивілізованій країні, і кожен має право бути вислуханий судом.

Вона раптом нашорошила вуха, прислухаючись до шуму, що долинав з вулиці, і трохи не кинулася до Мегре, немов шукаючи в нього захисту. Вже виразно було чути шум мотора, потім кроки в саду.

Валентіна була, здавалося, на краю божевілля. Обличчя її втратило звичну привабливість, в очах застиг жах, вона вп'ялася нігтями в кулаки комісара.

— Ви не маєте права! Ви не маєте права…

Це не були Трошю, вони ще нічого не знали. Це прибули з Гавра фургон та легкова машина з поліцаями й експертами.

На добрих півгодини будинок було віддано в їхнє цілковите розпорядження. Тіло Анрі винесли на ношах. Експерти сфотографували місце злочину, зібрали скалки скла, що його розтрощила куля.

— Ви можете йти одягатися, — сказав Мегре Валентіні.

— А я? — запитав Тео Бессон, що обм'як, наче балон, з якого випустили повітря.

— Вам, як мені здається, належить владнати справи з власним сумлінням.

Ще один автомобіль зупинився на дорозі. До будинку вдерся Шарль Бессон.

— Що тут сталося?

— Я чекав на вас раніше, — сухо відповів Мегре. Немов не розуміючи, що мала означати ця фраза, депутат почав виправдовуватися:

— По дорозі в мене лопнула шина.

— Що спонукало вас приїхати сюди?

— Наша з вами остання розмова по телефону, коли ви сказали мені про персня.

— Розумію. Ви впізнали персня з мого опису.

— Мені стало ясно, що Тео мав рацію.

— Отже, вам були відомі здогади Тео про те, що ваша мачуха зберегла справжні коштовності? Він вам говорив про це?

Брати холодно глянули один на одного.