Мегре і старенька пані - Сторінка 22

— т Він мені цього не казав. Та я все зрозумів з того, як він поводився під час поділу майна.

— Ви примчали, щоб одержати свою частку? І з цієї нагоди навіть забули про завтрашній похорон вашої тещі!

— Чому ви так грубо зі мною розмовляєте? Адже я ні в чому не винен! Кого це зараз Одвезли у фургоні?

— Скажіть спочатку, чого ви приїхали?

— Не знаю. Коли ви сказали мені про персня, я здогадався, що готується якась капость. І подумав, що Тео спробує щось учинити, а Валентіна не дасть себе ошукати.

— Ну так от, дещо справді сталося. Тільки ваш старший брат подбав про себе і натомість відправив на той світ іншого.

— Кого?

— Анрі Трошю.

— Батьки знають?

— Ні ще. Ось що я думаю: чи не послати мені вас повідомити їх про цю новину? Адже ви все-таки депутат.

— Навряд чи я знову буду депутатом після цього скандалу. А Роза? Хто?..

— Ви не здогадуєтеся?

— Коли ви сказали мені про персня, я був подумав…

— Про вашу мачуху? Еге ж, саме вона. І вам доведеться все це пояснити вашим виборцям.

— Але ж я сам нічого не зробив!

Минуло вже чимало часу відтоді, як Кастен перестав занотовувати. З подивом дивився він на Мегре, машинально прислухаючись до кроків нагорі.

— Ви готові? — гукнув комісар, підійшовши до сходів.

Валентіна не відповіла. Мегре прочитав острах у погляді інспектора.

— Не бійтеся! Такі жіночки себе не вбивають. Вона захищатиметься до кінця. Кусатиметься зубами й дряпатиметься нігтями, знайде гроші, щоб найняти собі найкращих адвокатів. Вона знає, що тепер уже не відтинають голів старим жінкам.

І справді, Валентіна спустилася до них, як завжди, схожа на витончену маркізу, як і того разу, коли Мегре побачив її вперше. Бездоганно зачесане волосся, великі світлі очі, ані зморшки на чорній сукні, і великий діамант наткорсажі — видно, одна з "підробок".

— Ви надягнете на мене наручники?

— Я починаю вірити, що вам це було б дуже приємно: ще б пак, це було б так театрально і надало б вам вигляду безневинної жертви. Ану, хлопче, відведи цю стару гадину.

— Ви хіба не поїдете з нами до Гавра?

— Ні.

— Ви повернетеся до Парижа? — запитав Кастен.

— Завтра вранці, після того, як я знайду коштовності.

— Ви самі надішлете звіт?

— Склади його. Адже тепер тобі відомо стільки ж як і мені.

Кастен остаточно перестав розуміти комісара.

— А що робити з цим?

Інспектор показав на Тео, який палив сигарету і намагався триматися якнайдалі від свого брата.

— Він не вчинив злочину, який прямо підпадав би під дію закону. Він для цього аж надто великий боягуз. Але ти зможеш викликати його будь-коли, як тільки він тобі буде потрібний.

— Я можу виїхати з Етрета? — запитав Тео з явною полегкістю у голосі.

— Коли завгодно.

— Проведіть мене, будь ласка, до готелю, там залишилися мої речі й машина.

Так, звичайно, він не менш за Валентіну боявся Трошю. Мегре кинув одному з інспекторів, що приїхали з Гавра:

— Проведіть цього пана. І дозволяю на прощання дати йому ногою під зад.

Виходячи із "Халупки", Валентіна обернулася до Мегре й промовила, ледь ворушачи губами:

— Ви маєте себе за дуже хитрого. Та останнє слово буде не за вами!

Мегре глянув на годинника, стрілки показували пів на четверту ранку. Сирена, що оповіщала про туман, все ще завивала в нічній темряві. З ним залишився лиш інспектор із Гавра, котрий закінчував опечатувати двері, та Шарль Бессон, що не знав, куди подіти своє незграбне, тіло.

— Розуму не приберу, чому ви так грубо розмовляли зі мною. Адже я нічого не зробив! — Це була правда. І Мегре відчув щось подібне до докорів сумління. — Присягаюся вам, я ніколи не міг навіть припустити, що Валентіна здатна…

— Ви можете поїхати зі мною?

— Куди?

— До Іпора.

— Ви дуже наполягаєте на цьому?

— Інакше мені довелося б розшукувати таксі, що не дуже легко в таку пору.

Невдовзі він пошкодував про своє прохання: Шарль нервувався, машину кидало з боку на бік. Зупинився він якомога далі від низенької хатини, що темною плямою бовваніла в тумані.

— Вас почекати?

— Зробіть ласку.

Бессон, що сидів у протилежному кутку темної машини, чув стукіт у двері і голос комісара, який промовив:

— Це я, Мегре.

Шарль бачив, як спалахнула лампа, як відчинилися й зачинилися двері. Він одкусив кінчик сигари.

Минуло півгодини, за цей час Шарлю не раз кортіло поїхати геть. Потім двері знову відчинилися. Три постаті повільно наближалися до машини. Мегре відчинив дверці й сказав приглушеним голосом:

— Мене ви по дорозі підкинете до Етрета, а їх одвезете до Гавра.

Мати в жалобній вуалі, що залишилася з похорону Рози, раз по раз починала ридати, затискуючи рота носовиком; Батько не зронив ані слова. Мегре теж мовчав.

В Етрета, вийшовши перед своїм готелем, він заглянув усередину машини, розтулив був рота, але не знайшов, що сказати, і тільки повільно зняв капелюха.

Він не став роздягатися і не ліг спати. О сьомій годині він доїхав у таксі до будиночка старої мадемуазель Cope. Те саме таксі довезло його до вокзалу, він якраз устиг на восьмигодинний поїзд. Крім валізки, в руках у нього був невеличкий сап'яновий кошик у чохлі цнотливо блакитного кольору — точнісінько як очі Валентіни.