Міс Шамвей і чорна магія - Сторінка 14

Та щоб я помітив ці особливості, треба було ткнути мене в них носом.

Майра знов поглянула на фото.

— Поряд з татусем, певне, той самий бичок, який і заварив усю цю кашу. А татусь, татусь! Це ж він мені так криво усміхається. Мовляв, не бачити тобі, донечко, тих грошей, як своїх вух без дзеркала! Ну, постривай!

— Ну що, Жудене, пересвідчився? — спитав я, переможно всміхаючись. — Не ту пташку спіймав Маддокс.

— Припустімо, що так, — мовив Жуден. — Але що тепер робити? Про цю подію газети дзвонять, аж гай шумить. Важко буде переконати Маддокса.

Майра так різко повернулася до нього, що він аж відсахнувся.

— А що, як я сама спробую його переконати?

— З такою вдачею, як ваша, ви переконаєте кого завгодно, — з острахом у голосі промовив Жуден.

Я спорожнив склянку і зауважив:

— Нелегка буде річ. Якщо твій батько визнав ту дівулю дочкою, то як довести протилежне?..

У цю мить з'явився Ансель і Богль у смокінгах.

— Ага, ось вони! — сказав Дон і підійшов до столу. — Нас затримав Віскі, пробачте.

Я відрекомендував приятелів. Жуден невиразно пробурмотів привітання. Потім я подав Анселеві фотографію. Він хвилину вивчав її, тоді передав Боглеві.

— Видно, що не солодко вашому шефові розлучатися з грошенятами, — зауважив Ансель.

Я кивнув головою, дивуючись, що він нічого не сказав про самозванку. Обмежився тим, що кинув побіжний погляд на Майру, а тоді заходився дуже пильно розглядати свої маленькі кістляві руки.

Богль, навпаки, розговорився.

— Як Майра потрапила на це фото? Як вона опинилась у Нью-Йорку? Коли вона одержала чек, то де він?

Майра не витримала і кинула роздратовано:

— Віслюк! Ти що, не бачиш? Та бісова личина зовсім не я!

Приголомшений Богль на мить замовк.

— Не ти? Виходить, ця краля позичила твоє обличчя. Хто вона така?

— Це і я хочу знати, — твердо промовила Майра. — Коли я з нею гарненько пощебечу, їй ніяка косметична операція не допоможе!

Я поглянув на Жудена.

— Треба щось робити, Жудене. Передусім, слід задобрити цю свиню Маддокса. Мені б не хотілося, щоб він на мене дувся.

— Пізно схаменувся, бідолашний мій Россе… Тебе вже витурили. Я мав би сказати про це зразу.

Я вражено витріщився на нього.

— Як це витурили? А контракт?

— Він же в тебе тільки до кінця місяця. — Жуден видимо зніяковів. — Маддокс не хоче його поновлювати. Каже, надто дорого ти йому обходишся.

— Ну й мерзотник! І це після всього, що я для нього зробив!

— Заспокойтесь, — промовив Ансель із загадковим виглядом. — Ще хто знає, що може статись до кінця місяця.

— Знаю я таких типів, — докинув Богль. — Досить примусити їх проковтнути кілька власних зубів, як вони швидко міняють думку.

Жуден похитав головою.

— Тут силові прийоми не допоможуть. Він може добитися, щоб Росса внесли до чорного списку. А це тавро надовго. — Він зітхнув і підвівся. — Мені весь час здавалося, ніби я прийшов до тебе по репортаж, як у давні добрі часи.

— На жаль, тепер я за дверима. А чи не допоможеш ти піднести Маддоксові подарунок?

— Це ідея. Коли маєш якусь інформацію, перекажи через мене.

— Не тепер. Трохи згодом.

Жуден знав, що наполягати марно. Він знову поглянув на Майру і, нахмурившись, скуйовдив чуприну.

— Це ж просто казна-що, — мовив він розгублено. — У вас, часом, немає сестри-близнючки?

— Ні і не передбачається, — відказала Майра.

— Тоді я нічого не розумію! Щоб розв'язати цю загадку, потрібен час. А для мене час — гроші.

— До побачення. — Я потис йому руку. — Якщо опинюся на мілині, дам тобі знати.

— Завжди можеш на мене розраховувати.

— Дякую, старий, і на все добре! — І, коли Жуден пішов, я розчулено запропонував: — А тепер — нап'ємося!

— Ти сприйняв своє звільнення як справжній чоловік! — сказала Майра. — Тільки прошу тебе, Россе, не винувать мене в тому, що ти втратив свою паршиву роботу!

— І в гадці такого не маю. Мені треба впритул узятися до інших справ.

— І насамперед допомогти мені розшукати оту аферистку!

— Симпатична думка, хоч особливого зиску вона й не дасть.

Підійшов бармен.

— Чотири подвійні! — звеліла Майра.

— То що ми маємо з усіх пригод і мордобоїв? — підсумував я. — Два чуда і собаку, що розмовляє. Не вельми багато. До того ж, чудеса без пояснення…

Тут Ансель виявив незвичну активність.

— Нас чекають дуже важливі справи! Передусім треба знайти Хеміша Шамвея. Потім дівчину, що зіграла роль Майри. Не можна втрачати ані хвилини!

В його голосі була наполегливість, що видалась мені дивною. Я кинув на нього допитливий погляд. Ніколи ще не був Ансель такий заклопотаний.

— Яка муха вас укусила?

— Муха?.. Атож, муха… І не одна!.. — Він почекав, поки бармен поставить на стіл склянки й піде, а тоді заговорив знову: — Нагуалізм приховує в собі нечувані сили. Боюся, що декотрі з них починають впливати на наші долі.

— Та замовкніть ви нарешті! — розсердилася Майра. — Скільки можна торочити про всілякі там сили?.. Повеселитись не дають! Сьогодні вечір відпочинку, і тільки відпочинку! Завтра вирушаємо до Нью-Йорка. — Вона підвелася, піднесла склянку і виголосила: — Геть нудьгу!

Ми почаркувались.

Розділ десятий

Ми прожили в Нью-Йорку три дні і вже почали звикати до свого помешкання в Брукліні. І лише під кінець третього дня до мене дійшло, що побоювання Дона Анселя небезпідставні.

Ці дні минули в пошуках Майриного батька. Кожен мав своє діло, отож усі гуртом ми збиралися досить рідко. Одначе я помітив глибокі зміни, які сталися в Майриному характері. Вона зробилася напрочуд милою. Навіть перестала знущатися з Богля. Дівчина так змінилася внутрішньо, що це почало нас дивувати. Її нові уявлення про порядність викликали в нас легеньке збентеження.

Отже, настав третій вечір нашого перебування в Нью-Йорку. Того дня я побував у багатьох місцях, сподіваючись вивідати бодай що-небудь про Шамвея, і, можете не сумніватись, добряче набрався. А треба сказати, що я терпіти не можу підніматися сходами в темряві. Вимикач же, як на те, кудись зник. Я розгублено стояв у вестибюлі й думав: навкарачки мені, чи що, підніматися? Чи провести ніч тут, унизу?

Раптом хтось відчинив двері на сходи.

— Хто тут? — То був голос Майри.

— Якщо тобі не важко, ввімкни світло, — попросив я. — Ось уже п'ять хвилин його розшукую, а його все нема й нема.

Та вона, не озвавшись і словом, швидко побігла сходами нагору.

— Ну й манери! Не сказати навіть "доброго вечора"!

Майра була вже нагорі. Злий, як чорт, я навпомацки піднявся на другий поверх, тільки дивом не скрутивши собі в'язи. Тоді рушив просто до її кімнати й постукав. Відповіді не було. Я прочинив двері й зазирнув досередини. Хоч в око стрель.

— Майро, що ти там робиш?

Сонний голос відповів:

— У чім річ?

Цього разу мені пощастило одразу намацати вимикач. Майра підвела голову. На ній була яскрава піжама, у погляді читалося невдоволення.

— Іди й проспися! — сердито кинула вона.

Я вражено витріщився на неї.

— Я ж кілька хвилин тому розмовляв з тобою у вестибюлі. Як ти примудрилася за цей час роздягтись і заснути?

Майра випросталась.

— Ти п'яний як чіп! — Вона дедалі дужче дратувалася. — Я сплю з одинадцятої години. Іди під три чорти!

Я мізкував повільно, але в правильному напрямку.

— Слухай, голубонько! Хто ж тоді щойно піднімався сходами? Я ладен присягтися, що то була ти!

— Шукаєш причину, щоб вдертися до мене в кімнату? Забирайся звідси, п'янюго! Ще крок — і спущу зі сходів!

Ця дотепна ідея змусила мене зупинитись. Я впізнав колишню Майру з Мексіки.

— Хвилинку! Я, звісно, напився, але не до такої ж міри! — Я помацав її одяг. Він був ще теплий. — Та ти ж оце тільки-но зняла цю сукню!

— Звідки вона взялася? Перед тим, як лягти, я все повісила на місце.

— Ти певна? Але ж на стільці лежить купа речей. Якщо хтось із нас збожеволів, то це не я, серденько!

Майра вибралася з ліжка й здивовано втупилася в речі, що лежали на стільці.

— Відколи ми приїхали, я не діставала їх з валізи, — сказала вона занепокоєно.

— Гаразд, замнемо для ясності. Хоча й негарно обдурювати старших. А загалом мені начхати, де й з ким ти провела цей вечір!

— Та ні, я правду кажу. Не намагайся зробити з мене ідіотку!

— Все це якесь жахливе безглуздя, — сказав я з досадою. — Мабуть, лягай-таки і спи. — І вийшов.

Мушу сказати, що ця історія мене спантеличила. Уява запрацювала на повних обертах. Поза всяким сумнівом, сходами піднімалася саме Майра. Хіба могла вона лягти й заснути за ті кілька хвилин?.. Але навіщо їй було прикидатися, ніби вона спить? Чи вона таки сказала мені правду? Думки невпинно кружляли в моїй голові. Заснув я лише над ранок.

Тільки-но я встав, до мене зайшов Дон Ансель.

— Доброго ранку, — пробурмотів я, голячи підборіддя. — Мені здається, моя щетина задерев'яніла.

Ансель без запрошення сів на ліжко.

— Я багато думав, — сказав він. — Є речі, які мене дуже непокоять.

— Які саме?

— Дівчина на фотографії, — повільно й замислено промовив Ансель, — це і Майра і не Майра водночас. Дві різні людини не можуть бути такі схожі.

Я вибрав краватку й підійшов до дзеркала.

— Поясніть доступніше. Вранці я не дуже добре тямлю що й до чого.

— То слухайте! Сестри-близнючки в неї немає. Неможливо, щоб хтось був схожий на Майру аж до такої міри.

— А що, як Шамвей знайшов акторку, здатну чудово перевтілюватись — той тип заради грошей ладен на все.

Ансель похитав головою.

— Не думаю. Ваша версія мене не дуже переконує.

— До чого ви хилите? — Я пильно глянув на нього. — Поясніть!

— Хіба ви не помітили, які зміни сталися з дівчиною?

У моїй пам'яті чомусь спливли нічні події.

— Атож, зміни були. Але ось що сталося вчора ввечері…

Я розповів йому все як було.

Ансель слухав серйозно і не перебивав. Коли я закінчив, він ляснув у долоні й вигукнув:

— Виходить, я не помилився! Їх дві! У гру вступили невідомі могутні сили!

— А, сто чортів! — роздратовано вигукнув я. — Ну звісно, ви про це вже думали. Знов та сама пісня.

— Ви не читали книжку про доктора Джекіла і містера Хайда?[2]

— Читав… Але я не бачу зв'язку…

— У тій книжці є саме те, що нам треба… Там ідеться про уособлення добрих і лихих начал в одній людині. Такими властивостями наділений і нагуале. По-моєму, саме це й сталося з Майрою.

Я неквапно обсмикнув піджак і подивився в дзеркало. Сонячне світло не стало мені лестити. Я був блідий, під очима темні кола.

— Якщо не можете сказати чогось розумного, краще помовчіть.

— Ви не вірите мені тому, що не хочете вірити.