Міс Шамвей і чорна магія - Сторінка 13

Після кількох спроб вона навчилася сяк-так керувати своїм тілом у повітрі.

— Як цікаво! — засміялася вона. — Доне, допоможіть мені опустити ноги. Хочу спробувати ходити по повітрю.

Найслабші нерви знову виявились у Богля.

— Годі! Не можу більше цього бачити! — бідкався він, заплющивши очі і стискаючи кулаки.

— Помовч! — кинув Анесель, не обертаючись, і допоміг Майрі опустити ноги. — Все йде чудово!

Майра похитнулася, та потім відновила рівновагу, і їй вдалося перетнути кімнату, переступаючи ногами за метр від підлоги. Захопливе видовище, але дивитися без звички страшнувато.

— Лежати, здається, зручніше. — Вона нахилилась і випростала ноги.

— Я можу вас трохи підштовхнути, — сказав Дон, і Майра попливла через усю кімнату, як повітряна кулька. Торкнувшись протилежної стіни, вона відлетіла просто до мене. Я схопив її і посадив на ліжко.

— Прошу тебе, Майро, годі! Я збожеволію!

— Але це чудово, розумієш! — засміялася вона. — Ти просто заздриш, от і все! Дозволь я ще раз політаю по кімнаті і більше не буду!

— Ну, коли тобі так хочеться…

Очевидно, я підштовхнув її надто сильно. Вона помчала, як снаряд, просто на Анселя. Бідолаха пригнувся, скрикнувши від жаху. Майра відскочила від стіни, немов більярдна куля, ледве не зваливши на своєму шляху Сема Богля. Той аж зіщулився.

Нараз сила, що підтримувала Майру, зникла, і вона гепнулася на підлогу так, що на таці затанцювали склянки.

Ансель допоміг їй підвестися.

— Політала, — сказала вона, шкандибаючи до ліжка. — І не бачу ніяких причин для сміху.

— Якби ти бачила свої польоти збоку, не казала б так, — виправдувався я, втираючи очі.

— Іншим разом соломки підстелю, — пообіцяла Майра, знов сідаючи на ліжко.

Богль злякано дивився на неї крізь пальці, якими затуляв обличчя. Пересвідчившись, що Майра спокійно сидить на ліжку, він опустив руки.

— Не треба… не треба іншого разу, — попросив він, нервово облизуючи губи.

— Яка економія взуття! — вигукнула Майра із щасливою усмішкою. — А головне, більше ніхто так не вміє!

— А про справу ти забула? — спитав я нетерпляче. — Згадай-но про фокус, якого утнув твій татусь. Ти збиралася їхати? Може, полетиш туди в повітрі?

Майрине обличчя спохмурніло.

— Я таки забула. Нічого не вдієш! Поїду і про все довідаюсь.

— Спершу треба зустрітися з Жуденом. Хутко збираймось і їдьмо до нього в Мехіко. Від нього дізнаємося про деталі. Якщо вирушимо негайно, то надвечір будемо на місці. Там усе проясниться. Маючи інформацію, складемо план подальших дій.

— Ми з Семом поїдемо разом з вами, — рішуче заявив Ансель. — Не сподівайтесь нас позбутися.

Я запитально подивився на Майру. Вона знизала плечима.

— Нехай їдуть, як хочуть.

У цю мить з веранди прийшов Віскі.

— Мехіко, — пробурчав він. — Я бував там ще цуценятком.

Я заперечливо похитав головою.

— Мене не цікавить твоя важка юність. У нашій машині немає спеціального місця для собак. Якщо тобі хочеться до Мехіко, добирайся туди пішки, собацюро.

Ансель із захватом подивився на пса.

— Такий собака на вагу золота! Я за те, щоб узяти його!

Віскі подивився на нього з недовірою.

— Не розраховуйте на те, що я братиму участь у ваших аферах. Я не дозволю себе експлуатувати. Моє бажання їхати викликане тим, що життя у провінції нудне. Собаче життя, я б сказав. А мене вабить різноманітність.

— Він говорить, як освічена людина, — сказав приголомшений Богль. Майра рушила до дверей.

— Я теж починаю побоюватися за свою психіку.

Віскі задумливо подивився їй услід.

— Лялечка хоч куди, слово честі. Така може ощасливити будь-якого собаку.

Майра з жахом втупилась у нього, потім вибігла з кімнати й грюкнула за собою дверима.

Розділ дев'ятий

Ми приїхали в Мехіко увечері. Наше перебування в місті почалося з суперечки перед готелем "Плаза".

Я вважав, що нам слід зразу ж податися до Жудена. Майра хотіла спершу перевдягтися. До того ж, на її думку, Жуден мав сам приїхати до нас. Звісно, вона переважила.

У вестибюлі готелю нас чекала нова притичина. Цього разу з портьє. Він не хотів пускати Віскі. Я страшенно боявся, що пес надумає заговорити. Але Віскі, певне, розумів небезпеку й німував. Внаслідок переговорів Боглеві таки вдалося замовити подвійний номер — для себе і для пса.

Завершальна суперечка відбулася в кабіні ліфта. Завелися з приводу плати за готель. Тільки Віскі зберігав філософський спокій. Суперечка тривала і в коридорі біля наших кімнат на третьому поверсі. Нарешті всіх примирила моя обіцянка, що оплатити рахунки я примушу Жудена. Це було не легше, ніж узяти інтерв'ю у глухонімого, проте я вирішив спробувати щастя.

— Піду зателефоную Жуденові. Зустріч призначу через півгодини — внизу, у барі.

— Краще за годину, — заявила Майра. — Не люблю поспішати. Опинившись у своєму номері, я прийняв ванну, потім набрав Жуденів номер. Здається, мій голос не викликав у нього особливого захвату.

— Цього разу — гаплик! — запевнив він. — Маддокс аж казиться із злості.

— Облиш ти Маддокса і зараз же стрибай у свою тачку. Я чекатиму в барі готелю "Плаза". Маю для тебе дещо надзвичайне. Але це не телефонна розмова.

— Гаразд, — знуджено відказав Жуден. — Тільки май на увазі, щоб витягти тебе з халепи, це має бути щось справді надзвичайне.

Жуден з'явився явно не в гуморі.

— Над твоєю головою зібралися чорні хмари, — похмуро оголосив він. — Що сталося? З твоєї ласки Маддокс втратив двадцять п'ять тисяч! Розумієш, чим це пахне? Він вергає громами!

— Стривай. Прошу тебе, заспокойся. Віскі вип'єш?

— Бажано подвійне. — Його вигляд так само лишався похмурим. — Стомився я. Цілий день гарував!

Коли принесли замовлене, я присунувся до Жудена ближче.

— Отже, дівчина знайшлась, і Маддоксові довелося потрусити гаманом? Детальніше, будь ласка.

— Шамвей нібито примчав сьогодні вранці до Маддокса в супроводі доньки. Лялечку вирятував якийсь Лу Келлі. Він теж з'явився як уродився. Маддокс пересвідчився, що той Келлі — твердий горішок. Його версія така: він побачив дівчину з якимсь мексіканцем, потім став стежити за ними. А коли випала зручна нагода, викрав дівчину і першим же літаком — до Нью-Йорка. Маддокс мало не захворів з горя, проте зобов'язання мусив виконати. Ну, а ти, природно, виявився без вини винним.

— Хто такий Келлі?

— Він із тих типів, що мають особливий нюх на гроші.

— Ти його знаєш?

— Неможливо знати всіх.

— Так от, щоб ти знав, балачки того Келлі — чистісінька вигадка від початку до кінця.

— Скажеш про це Маддоксові, — похмуро мовив Жуден. — Він тобі зразу ж повірить і заспокоїться.

— Ти хоч можеш повірити, що Майра Шамвей у цю мить перебуває тут, у готелі? — сказав я з театральним жестом.

— Он як, то ця дівчина існує водночас у кількох місцях? — Жуден не сприйняв моїх слів усерйоз.

— Та зрозумій же ти, нарешті! Вона не в Нью-Йорку! Вона тут! Я не розлучався з нею і на хвилину, — терпляче розтлумачував йому я.

— А тобі не спадало на думку, що твоя Шамвей зовсім не Шамвей?

По хвилинному роздумі я похитав головою.

— Цього не може бути. Ти ж сам дав мені її фотокартку. Ця дівчина — справді Майра Шамвей!

Жуден розкрив портфель і дістав велике фото. Я побачив на ньому симпатягу Маддокса, опецькуватого, як кабан. Поряд стовбичив невідомий мені тип, а біля типа… стояла Майра. Знімок було зроблено в Маддоксовому кабінеті, і Маддокс щось простягав Майрі. Судячи з його осклілих очей, те щось було чеком на двадцять п'ять тисяч доларів.

— Придивись пильніше! — сказав Жуден.

Я не вірив своїм очам. Якби я не був певен, що всі вісім днів Майра була разом зі мною в Мексіці, то не мав би й тіні сумніву, що на фотографії вона. Все було її: ясне волосся, що спадало на плечі, манера триматися, поворот голови. Але вираз обличчя… Я ніколи не бачив такого виразу у моєї Майри. Так то воно так, але я ніколи не бачив і того, як вона одержує чека на двадцять п'ять косих!

Я був геть спантеличений.

— Щось тут не те, — сказав я, повертаючи Жуденові фото, і здивовано знизав плечима. — Коли зроблено знімок?

— Сьогодні об одинадцятій годині. Його приставили мені літаком.

— Сьогодні об одинадцятій годині Майра Шамвей була зі мною, — сказав я твердо.

— Ти, часом, не перебрав?

— Де там, — зауважив я з гіркотою. — Ти ж не оплачуєш моїх рахунків.

Він підкликав бармена й загадав повторити. Коли той відійшов, Жуден поцікавився:

— Вона тут, з тобою? Я правильно зрозумів?

Я сумирно запропонував:

— Поглянь отуди, будь ласка!

Я вже мав приємну нагоду сказати вам, що Майра — чарівна дівчина. Але того дня вона перевершила саму себе. Будь-яка королева краси не зрівнялася б з нею.

Майрина поява привернула загальну увагу. Чоловіки в захваті прикипіли до неї очима, а жінки кидали заздрісні погляди.

Майра ні на кого не зважала. Велично й невимушено вона зайняла місце, яке я їй запропонував.

— Дозволь відрекомендувати тобі Пола Жудена із "Центр ньюс ейдженсі". Поле, познайомся — це міс Майра Шамвей.

Жуден рвучко встав, потім упав на стілець і німотно витріщився на дівчину.

— Він не завжди такий. — Я не пропустив нагоди вколоти Жудена. — Здебільшого він дає собі раду, голову на в'язах має.

— Треба ж над чимось тримати парасольку.

— Ну, ну, красуне! Обійдемося без шпильок. Просто Жуден до останньої миті був певен, що ти в Нью-Йорку.

Жуден зробив зусилля й видобув із себе щось схоже на квакання.

— Близнючки… — пробурмотів він. — Близнючки…

Майра з холодною цікавістю поглянула на нього.

— У вас народилися близнючки? Через це ви в такому стані? Вас поздоровити чи висловити співчуття?

Жуден мовчки подав їй фото. Якийсь час Майра пильно розглядала його, потім звернулася до мене:

— Хто ця чарівна шльондра?

— Ти сама, якщо не зможеш довести протилежне.

Майра глибоко зітхнула.

— Ти можеш уявити собі, щоб я мала такий вигляд, як ця нахабна облудниця? Поглянь лишень, який у неї безсоромний погляд! А чи ти коли-небудь бачив, щоб я одягалася з таким несмаком і так визивно? — Вона тицьнула мені фотографію під ніс.

Її обурення не мало меж. Навіть Жуден принишк.

Своєю жіночою інтуїцією Майра вхопила саму суть. У неї самої були деякі особливості, що їх скопіювати неможливо. Дівчина на фотографії їх не мала, зате мала свої: вираз обличчя її був неприємний, який буває у розпусних осіб, і виразно свідчив про її розбещеність.