Міс Шамвей і чорна магія - Сторінка 19

Це зробив Богль, який підкрався непомітно. Він побачив криваві плями, кивнув: тепер йому, мовляв, усе зрозуміло, — і спитав з моторошним спокоєм:

— Де вона?

Я завжди вважав Богля брутальним, але сумирним хлопцем. Тепер переді мною стояв лютий убивця.

— Треба спокійно про все поговорити. Ковтни віскі, Семе, заспокойся.

— А! То це точно вона, — пробурмотів він. — Нехай не сподівається, що це їй так минеться. Я сам про неї подбаю. І як ти можеш її любити, цю підлу бестію? Ну, та дарма, я її так оброблю, що любити тобі буде нічого!

— Не будь дурнем, Семе. Я розумію тебе. Дон був добрий чоловік. Але Майра його не вбивала.

— А оце? — показав він на сукню.

— Розумієш, Семе… Не знаю, як тобі це пояснити. Сукня — її. Але вбила не вона!

— Розкажеш це поліції! А якщо їй пощастить викрутитись, я сам з нею розправлюся! — прогарчав Сем, рушаючи до телефону.

Якщо сукня потрапить до поліції, Майру вже ніхто не врятує. За нею ганятимуться по всій країні.

Я наздогнав Богля і, вхопивши за плече, примусив повернутися.

— Дай спокій тим нишпоркам з поліції. Розберемося з цим самі. За всією цією історію стоїть Крюгер. Невже ти не розумієш?

Сем смикнув плечем, скидаючи мою руку.

— Ти за кого мене вважаєш? Я знаю, що ти через неї просто очманів, але мені на це начхати. Як же не викликати поліцію, коли Дона вбили?

— Гаразд, дзвони, якщо ти так хочеш, — удавано сумирно промовив я, заходячи Боглеві за спину.

Мені страшенно не хотілося нападати на нього ззаду, але іншої ради я не бачив. Він не дав би мені знищити сукню.

Але Богль чекав від мене якогось підступу. Він повернувся і пробурчав:

— Тільки без дурниць. Тобі мене не подужати.

— Але спробувати можна, — відповів я і завдав удару.

Богль позадкував і удар ковзнув по щоці. Я, в свою чергу, дістав від нього такого штурхана в бік, що протанцював аж до стіни. Що-що, а битись він умів. У цьому можна було не сумніватися.

Сем опустив руки.

— Годі. Я не хочу тобі зла. Але якщо не вгамуєшся, начувайся. Зрозуміло?

Це було аж надто зрозуміло. Але якщо я його не зупиню, то Майрі кінець. Я ступив уперед.

— Подумай хоч трохи, — благально мовив я, гарячково шукаючи якомога переконливіших доказів. — Кажу тобі, що Майра тут ні до чого. Вона любила старого не менше від тебе. Вона не здатна на таке. Ти ж сам це знаєш!

— Он як? А ця сукня? І хіба не вона залишилася з Доном? Де ж вона?

— Крюгер викрав її, йолопе ти безмозкий! — вигукнув я, усвідомлюючи, що ми втрачаємо дорогоцінний час — Невже ти не розумієш, що все це зробила банда Крюгера? Їм для чогось потрібна Майра. Дон втрутився в цю справу, і вони його ліквідували. А поки ми тут просторікуємо, вони тікають.

На мить мені здалося, що Сем повірив у мою версію. Потім очі його потемнішали.

— А сукня? — роздратовано випалив він. — Її сукню Крюгер лишив нам на згадку?

Конверт ми помітили одночасно. Тільки Бог знає, чому він раніше не впав мені в око. Як видно, смерть Дона Анселя геть вибила мене з колії. Білий конверт стояв на каміні поряд з годинником.

Ми кинулись до нього одночасно. Я б устиг перший, але кулак Богля двигонув мені у вухо, немов кувалда. Знепритомнів я лише на кілька секунд, але за цей час Богль устиг прочитати листа.

Я повільно підвівся. З виразу обличчя Богля я зрозумів, що тепер будь-які слова марні і переконати його, що Майра не винна, годі й сподіватися.

— Це для тебе, — сказав він холодним, безвиразним голосом. — Вона пише, що збирається знешкодити Дона і втекти. Вона знову напише тобі, коли справи підуть краще. — Він засунув записку в кишеню. — Може, ти й це мені поясниш? Адже ти так добре все розумієш!

Я ледве тримався на ногах, у голові паморочилось, проте я намагався мислити логічно. Треба було заволодіти листом. Не потрібні ніякі інші докази, щоб послати Майру простісінько на електричний стілець. Тепер я зрозумів зміст Донових слів. Та, що вбила його, мала намір все звалити на Майру. І тепер Богль, з наївності своєї, допоможе їй у цьому.

— Хочеш ти цього чи ні, але тобі доведеться вислухати мене, — сказав я. — Дон пояснив мені все, що сталося. Про все розказувати довго. Головне ось що: дівчина, з якою я бачився у Манетті, була не Майра, а та, що видає себе за неї. Їх неможливо відрізнити одну від одної, такі вони схожі.

Я переказав йому і свою розмову з Віскі. Богль у властивою йому відвертістю відрубав:

— Та лялька заморочила тобі голову. Ти ладен на все, аби врятувати її шкуру. Але зі мною цей номер не пройде. Побережи свої казочки для нишпорок.

Як я й передбачав, моя спроба переконати Богля провалилася. Єдине, що мені тепер лишалося, була брутальна фізична сила. Я кинувся на Богля з кулаками.

Цього разу я діяв розважливіше. Удаваний випад зліва, потім удар справа. Але Богль добре знався на цих штуках. Він прийняв удар лівим передпліччям і відповів важким ударом в обличчя. Не тямлячи себе з люті, я пробивався крізь град ударів. Мені вдалося притиснути його до стіни й завдати кілька непоганих ударів, перш ніж він поклав мене неперевершеним аперкотом.

Я швидко підхопивсь і кинувся в нову атаку. Наслідок був той самий. Відлетівши до стіни, я впав на коліна.

Богль підступив до мене. Побачивши його обличчя, я аж похолов: Богль озвірів від люті. Добре буде, якщо я вийду з цієї бійки живий, подумав я і, сяк-так випроставшись, завдав йому удару в голову і два короткі в живіт.

Боглеві кулаки працювали, як молоти. Мої ребра тріщали. Я ледве вивернувся і провів прямий в обличчя. Богль відступив, і я з новим запалом пішов в атаку. З його гарчання я зрозумів, що мої удари влучили в ціль. Та хіба втримаєшся проти здоровила, важчого за тебе на двадцять фунтів?

Він рушив на мене, мов танк, і вдарив чотири рази поспіль. Усе сталося блискавично. Вивернутись я не встиг. В голові у мене щось спалахнуло, і я знепритомнів.

Випливши на поверхню, я виявив, що лежу на підлозі сам. Я повільно підвівся і помацав щелепу. Хвалити Бога, ціла. З полегкістю зітхнувши, я підійшов до столу і ковтнув віскі. Це мене підбадьорило, і я, справедливо розваживши, що повторний курс лікування не завадить, ковтнув ще. Третім ковтком я закріпив успіх.

На Богля я не сердився. З його погляду він діяв цілком правильно. Бувши ним, я зробив би те саме.

Я пішов до ванни й підставив голову під струмінь холодної води. Тепер зі мною все було більш-менш гаразд. Виходячи в хол, я почув сирену поліційної машини.

Сем сидів у холі. Його розпухле, в синцях обличчя мало вигляд не набагато кращий за моє.

Ми обмінялися поглядами. Він винувато сказав:

— Даруй мені, друзяко, але та краля має дістати по заслузі. Я не винен, що ти за нею так сохнеш.

— Дарма, Семе. Але щодо Майри ти помиляєшся від початку до кінця.

Прибули охоронці порядку. Серед них були добре знайомий мені Кленсі з відділу розслідування вбивств, два агенти і фотограф.

Я чув метушню в передпокої, але це мене вже не цікавило. Нехай усе йде своїм звичаєм. У належний момент я спробую витягти Майру з халепи.

Я чув, як Кленсі піднімається сходами, щоб оглянути труп. Він зоставався нагорі досить довго. Нарешті спустився разом з Боглем, лишивши своїх колег клопотатися відбитками пальців та іншими формальностями.

Кущуваті брови і темне обличчя Кленсі надавали йому суворого вигляду. Він безперервно курив і намагався триматись, як детектив з гангстерських фільмів. Але, слід визнати, зірок з неба він не хапав. Захвату від того, що саме йому доручено цю справу, я не відчув.

Кленсі підійшов до мене.

— Кого я бачу! — вигукнув він. — Росе Мілан! Що ви тут робите?

— Привіт, Кленсі, — відповів я, потягуючись. — Давненько ми з вами не бачились.

Він здивовано втупився в моє обличчя. Потім перевів погляд на Богля.

— Ви що, билися?

— Про що ви?

— Не прикидайтесь. На ваших обличчях усе написано. — Голос Кленсі звучав різко.

— А, он ви про що, — недбало мовив я, знизуючи плечима. — Це такий народний звичай, привезений мною з Мексіки. Одні носять бороди, інші сережки, а я — синці. Там тепер це дуже модно. Правда ж, Семе?

Богль нічого не відповів. У присутності полісменів він почувався незатишно.

— Ви такий же хитрун, як і були, еге? — сказав Кленсі. — То що воно за бійка?

— Не чіпляйтесь до дрібниць. Іноді просто необхідно розім'ятись. Якщо хочеш тримати себе у формі — тренуйся.

Кленсі сердито прикусив сигарету і з підозрою поглянув на мене.

— Гаразд. Облишмо поки що це. Що вас сюди привело?

Я коротко розповів про те, як познайомився з Анселем і Боглем у Мексіці, намагаючись не згадувати про Майру.

— Що ви знаєте про дівчину?

Запитання було поставлене з таким виглядом, ніби на Кленсі було спрямовано з десяток телекамер, а захоплена юрба прагнула автографа уславленого детектива.

— Про яку дівчину ви говорите? — обережно спитав я.

— Про Майру Шамвей, хай вам чорт! — похмуро відповів він.

— Про котру саме Майру Шамвей? Їх дві.

Кленсі мало не проковтнув сигарету.

— Як це дві? Що ви мелете?

— Слухайте, Кленсі, в цій історії багато дивного, такого, про що ви ніколи не чули, не читали й чому навряд чи повірите зразу. Але відкиньте упередження, і тоді я спробую розповісти все, що знаю.

— Не вірте! — ревнув Богль. — Та дівиця звела його з розуму.

Кленсі скоса глянув на Богля.

— Коли мені буде потрібна ваша думка, я вас повідомлю, — сухо сказав він. — А поки що помовчіть. — І повернувся до мене. — Ну, Мілане?

Я запропонував йому сісти.

— Влаштовуйтеся зручніше. Історія довга. Вам доведеться мобілізувати всі ваші розумові ресурси.

— Дайте спокій моїм ресурсам, Мілане, і будьте обачніші. Я знаю, що ви вважаєте себе великим спритником. Але якщо спробуєте морочити голову, посаджу вас під замок. Вам таке до душі?

— Не треба погроз, друже! — кинув я хвацько.

На жаль, це була тільки бравада. Якщо я попаду до в'язниці, хто допоможе Майрі?

— До діла, Мілане, до діла!

Думка розповісти такому обмеженому типові всю мексіканську історію була не надто дотепною, але іншої ради я поки що не мав.

Кленсі слухав мене з сонним виглядом. На самому початку розповіді він закурив сигарету, і по кімнаті поплив сморід паленої ганчірки. Вже після другої затяжки Кленсі дав сигареті погаснути. Судячи з його манери курити, однієї сигарети йому вистачало днів на п'ятнадцять. Та коли брати до уваги сморід — надзвичайно ядучий і стійкий, — то цей час подовжувався чи не на роки.

Не дійшовши й до половини розповіді, я зрозумів, що марную час.