Міс Шамвей і чорна магія - Сторінка 28

У крайньому разі поб'ють, як ото тоді, — "втішив" я його.

Я зупинив машину на розі вулиці, і далі ми рушили пішки. У цей час у будинку вже не чергував портьє, проте був ризик наразитися у вестибюлі на знайомого розсильного.

Швидкий погляд крізь засклені двері дав мені надію.

— Є шанс, — сказав я Віскі. — Цього хлопця я не знаю. Ходімо.

Розсильний байдужно подивився на нас.

— Мені потрібен шеф нічної служби. Я його приятель. Можна піднятись?

— Еге ж. Дорогу знаєте?

Я кивнув, і ми рушили до ліфта.

— Принаймні тут минуло гладенько, — мовив я уже в кабіні.

Віскі зітхнув.

— За це вам можуть вліпити років п'ять. Навіть Саммерс нічого не вдіє.

— Не каркай!

Двері ліфта відчинились, і ми вийшли на восьмому поверсі. Останні двері в кінці коридора вели до Маддоксового кабінету. Коли ми підійшли до них, Віскі захвилювався.

— Стривайте. — Він нашорошив вуха.

Я теж прислухався, але нічого не почув.

— Ти певен?

— Звичайно! Собачий слух кращий за людський.

Я дуже обережно підійшов до дверей і припав вухом до замкової щілини. І справді, в кабінеті чулися приглушені голоси.

— А, чорт! Що ж тепер робити?

— Може, перечекати де-небудь?..

Я безгучно прочинив двері і крізь шпарину оглянув першу кімнату. Там нікого не було, але з другої кімнати — особистого кабінету Маддокса, двері до якого були відчинені, — долинали голоси.

— Почекай мене, — сказав я і ввійшов до першої кімнати.

Я перетнув її і рушив попід стіною до відчинених дверей. Те, що я побачив, примусило мене завмерти.

Перед Маддоксовим сейфом стояв Пеппі. Поруч з ним був його помічник Лу і ще двоє незнайомців.

Пеппі стояв, заклавши руки за спину, і курив сигарету. Капелюх його був зсунутий на потилицю. Він дивився на Лу, який морочився із сейфом.

Я так само попід стіною подавсь назад до Віскі, та раптом побачив на столі забутий кимось репортерський фотоапарат.

Я взяв його і вийшов у коридор.

Віскі нервово спитав:

— Що там діється?

— Пеппі і його банда намагаються відкрити сейф. Треба сфотографувати їх за роботою. Якщо пощастить, Пеппі буде в наших руках.

— Невже ви думаєте, що після того вони дадуть вам піти?

— Звісно, ні. І тоді у гру вступиш ти!

— Вони вже пробували мене прикінчити, — буркнув Віскі. — І я волів би не встрявати в цю справу.

— Ну годі! Тільки-но зроблю знімок, я віддам плівку тобі. Я затримаю їх, і ти матимеш змогу втекти. Поки знімок у нас, вони не насміляться заподіяти мені щось лихе.

— Це ви так вважаєте. А Пеппі може розважити інакше. Я теж цього побоювався, але іншої ради не мав.

— З плівкою мчи щодуху до міс Гаршт. Якщо я не прийду через годину, віддай плівку Саммерсу.

Віскі занепокоївся.

— Надійнішого способу немає? Цей надто вже схожий на героїчне самовбивство.

Я похитав головою.

— Іншого способу зв'язати Пеппі руки я не бачу. Чекай мене в ліфті.

— Ну що ж, хай так, — озвався Віскі, заходячи до ліфта. — Бажаю успіху!

Я підготував апарат і вернувся до кабінету.

Пеппі сварив Лу.

— Скільки можна длубатися? Стовбичимо тут уже двадцять хвилин!

— Ще хвилинку, шефе, — примовляв Лу, припавши до сейфа вухом. — Без терпіння і спокою сейфа не відкриєш.

Пеппі зітхнув, замовк і схилився над ним. Така композиція мені сподобалась.

Я просунув апарат у дверну шпарину і голосно сказав:

— Увага! Зараз вилетить пташка!

Вони повернулись, і я клацнув затвором. Потім прожогом кинувся в коридор, з гуркотом захряснувши двері. Віскі, мов заворожений, дивився, як я витягаю з апарата плівку.

— Прийміть і розпишіться, — сказав я.

Віскі обережно затис касету в зубах.

Я натиснув кнопку ззовні, і двері зачинились. Цієї миті з кімнати вискочили Пеппі і Лу.

Здоровило вихопив револьвер.

— Ану стій! — наказав він, тримаючи мене на прицілі.

Я підняв руки, не випускаючи апарата.

Пеппі підскочив до мене, з лютим гарчанням схопив апарат, похапцем оглянув і пожбурив на підлогу.

— Де плівка?

— Уже в дорозі, добродію… І не треба поспіху! Бережіть патрони! — квапливо додав я, побоюючись, щоб Лу зопалу не стрельнув. — Ця фотка може завдати чимало прикрощів тому, хто не дуже поступливий.

— У кого плівка?! — ревнув Пеппі.

— Не треба нескромних запитань. Вона в того, хто знається на цій справі.

— Он як ти заговорив! — глузливо й люто гаркнув Пеппі. — Треба бути божевільним, щоб грати зі мною в такі ігри.

— Замочити його? — діловито поцікавився Лу.

— Ану йди сюди. — Пеппі показав мені на двері до кабінету. — Поговоримо.

Лу, тримаючи револьвера напоготові, делікатно пропустив мене вперед.

— Ну, — сказав Пеппі. — Чого ти хочеш?

— Насамперед хочу зробити заяву: якщо протягом години я не побачуся з одним давнім другом, плівка піде простісінько до шефа поліції.

— Де він живе, той твій друг? — спитав Пеппі.

— Не треба наївних запитань, — відповів я, вмощуючись на столі. — Слухай, Пеппі, ось яка штука: віддай мені Аріам, а я віддам тобі плівку.

Розмовляючи, я нишком оглядав стіл. У мене майнула думка, що десь там має бути кнопка тривоги.

Пеппі повернувся до Лу.

— Кінчай-но швидше з сейфом, а потім візьмемося до цього типа.

Настрій Пеппі мені аж ніяк не сподобався. Нарешті я вгледів кнопку і натис на неї.

Один з двох мовчазних гевалів затопив мені у вухо, та було вже пізно. По всьому будинку розляглося виття сирени.

Коли я підвівся, то побачив, що на мене насувається Лу.

— Облиш, — зупинив його аж білий від люті Пеппі. — Виведи його. Ушиваймося звідси.

Лу виштовхнув мене в коридор.

Коли ми спускалися в ліфті, Пеппі кинув з погрозою:

— Ти дуже пошкодуєш, що встромив носа не в свої справи. Ні його тон, ні лиховісний блиск очей мені не сподобались.

Біля бічного під'їзду стояла потужна закрита машина. Через кілька секунд ми мчали П'ятою авеню.

За всю дорогу ніхто не зронив і слова. Я весь час відчував, як мені в бік впирається ствол револьвера Лу. З виразу його обличчя я розумів, що він всадить у мене кулю при найменшій нагоді. Тому я намагався навіть не робити різких порухів.

Коли ми приїхали до Пеппі, Лу відвів мене до вітальні. Там нас зустрів управитель.

— Покличте міс Брандт, — звелів Пеппі.

Управитель мовчки пішов.

Пеппі й Лу залишили мене посеред кімнати і відійшли до вікна. Вони трохи пошептались, і Лу вдоволено гигикнув. Я бадьорився як тільки міг.

— Не гайте часу, джентльмени! У вас лишилося всього тридцять вісім хвилин, щоб віддати мені Аріам. Я жартувати не збираюсь. Усі козирі в мене на руках. Віддайте дівчисько, а ні — то плівка потрапить до Саммерса. Де Аріам?

Пеппі криво посміхнувся.

— Не знаю і знати не хочу. Я застерігав тебе щодо подвійної гри. Тепер за все заплатиш!

Двері відчинились, і на порозі з'явилася Лідія Брандт. Вона подивилася на мене, мов тигриця.

— Наш приятель виявився нечемним. Не хоче з нами розмовляти, — жартівливо поскаржився Пеппі. — Я думаю, тобі приємно буде переконати його.

— Таки приємно, — всміхнулася Лідія.

— Що ти збираєшся з ним зробити?

Вона підійшла до спиртівки, що стояла на столі, й запалила її.

— Хочу ще раз поставити свій дослід. Минулого разу він у мене вийшов не зовсім так, як я хотіла.

Пеппі знизав плечима і довірчо пояснив мені:

— Вона запевняє, що може зрізати повіки розпеченим ножем. А я доводжу, що піддослідний при цьому неодмінно осліпне.

— То й що? — усміхнувся Лу. — Хай собі експериментує. Чхати нам на очі цієї сволоти.

Я похолов від жаху.

Лу покликав двох гевалів, яких я вже бачив у Маддоксовому кабінеті.

— Зв'яжіть-но його, щоб не брикався. Якщо надумає вириватись, дайте по казанку.

Коли вони почали зв'язувати мені руки, я різко вивільнив праву й врізав у око одному з бандитів.

Лу Келлі прийшов на допомогу колегам, і його кольт опустився мені на потилицю.

Опритомнівши, я побачив, що міцно прив'язаний до стільця. Пеппі поглянув на годинник.

— Часу мало, — зауважив він.

Лідія заспокоїла шефа:

— Це недовго.

Вона ретельно нагрівала над полум'ям спиртівки тоненький клинок.

— Після цього не ходитимеш більше на любовні побачення, — сказала вона, дивлячись на мене своїм хижим поглядом.

— Не робіть дурниць, — нервово мовив я. — Який у цьому сенс? Вона перевела погляд на клинок, який уже світився червоним.

— Спочатку ти нічого не відчуєш. Майже нічого. — Вона неначе нависла наді мною. — Якщо, звісно, сидітимеш спокійно. Тоді, може, й зір збережеться. — Мій страх видимо тішив її.

— Ну, що ти вирішив? — поцікавився Пеппі.

— Я все скажу, — відповів я, ухиляючись від розпеченого клинка.

— Де плівка?

Я назвав адресу міс Гаршт.

— Мерщій туди! — кинув Пеппі до Лу. — Маємо ще десять хвилин!

— Стривайте! — крикнув я їм навздогін. — Ця лялечка і справді здатна зробити те, про що говорить?

Пеппі зупинивсь і посміхнувся.

— Звичайно, здатна. Можеш не сумніватися. Хай це буде тобі невеличка наука. Щоб не ліз у мої справи. — Потім мовив до Лідії: — Коли закінчиш, скажи Тоні, щоб викинув його в річку.

Вона кивнула головою.

— Ми довго не затримаємось, — пообіцяв Пеппі.

І вони пішли, залишивши мене наодинці з Лідією.

Вона оглянула ножа й знову почала водити ним над полум'ям.

— Треба, щоб добре розпікся. А то нічого не вийде.

Я був на грані розпачу.

— Ну, почнімо. Тільки не сіпайся. Операція швидка й безболісна. Кілька секунд — і все, — зі сміхом сказала садистка і вхопила мене за чуприну.

Я вперся підборіддям у груди, щоб не дати їй торкнутись очей.

— Не заважай мені, — сказала вона з досадою і відтягла голову за волосся.

Я щосили опирався, притискаючи підборіддя до грудей. А вона тягла за чуприну з такою силою, ніби хотіла здерти скальп. І раптом уколола мене у вухо розпеченим вістрям. Я закричав і відкинув голову назад. Цього й хотіла садистка. Розжарений до червоного клинок майнув за сантиметр від моїх очей.

У цю мить двері відчинились, і до кімнати ввійшла Аріам.

Лідія пустила мою чуприну й відступила на крок. Аріам здивовано витріщилась на нас.

Та Лідія швидко опанувала себе.

— Забирайся! Тобі тут нічого робити!

— Що це вона з тобою витворяє? — спитала Аріам, і очі її зблиснули.

— Хоче вирізати мені повіки. Це давній добрий звичай у її родині.

— Е ні! — рішуче заявила Аріам. — Поки я тут, цьому не бувати! — І поклала на стіл сумочку та рукавички.

— Забирайся! — вереснула Лідія. — Не лізь не в своє діло! Я сама знаю, що мені робити.

— Він мій. І ніхто інший не сміє його торкатись!

Лідія підскочила до неї і замахнулася ножем.

Я закричав.