Міс Шамвей і чорна магія - Сторінка 29

Але мій страх виявився даремним. Аріам не потребувала захисту.

Вона просто зникла. Лідія зупинилась, як укопана, і аж зойкнула від жаху. Вона дико озиралася, не знаючи, звідки чекати нападу.

Раптом за її спиною піднялась у повітря величезна ваза з квітами й гепнула їй на голову. Лідія розпласталась на паркеті. Ваза розлетілася на тисячу скалок.

Почувся вдоволений голос Аріам.

— Раз, два — і по всьому!

Невидимі руки зібрали квіти і склали їх у грудях Лідії.

— Тепер лишилося тільки покласти надгробну плиту, — сказала Аріам, матеріалізуючись. — Та я не хочу завдавати собі клопоту. Ну як, сподобався мій номер? — спитала вона мене.

— Сподобався. Дуже цікавий. Але мої нерви навряд чи зможуть витримати таке ще раз. До того ж, мені треба звільнитись.

— Не все зразу. Спершу і я з тобою побалакаю.

— На це ще буде час! А Пеппі вернеться з хвилини на хвилину.

— Оце вже мене анітрохи не хвилює, — знизала плечима лиха красуня. — Йому я теж зможу дати раду.

— Аріам, зроби ласку, — попросив я. — Мені потрібна твоя допомога.

— Знаю, знаю! Але спершу вислухай мене. — Вона сіла мені на коліна і обняла рукою за шию. — ти повинен одружитися зі мною.

Я отетерів.

— Що? Що за дурниці? — вигукнув я. — Зараз не час жартувати!

— А я й не жартую. Або ти одружишся зі мною, або я залишу тебе на поталу Пеппі.

— Я маю одружитися з Майрою, — терпляче пояснив я, намагаючись ухилитись від її обіймів. — Будь розважлива. Майра в безнадійному стані. Ти їй потрібна. Не можна відмовляти їй у допомозі.

— Я знаю, — недбало кинула Аріам. — Я оце щойно від неї. Вона знає, що ти вскочив у халепу, от і попросила мене допомогти. А я поставила умову, щоб вона відмовилася від шлюбу з тобою. Навіть якщо вона одужає, заміж за тебе вийду я.

Я не міг повірити власним вухам.

— Та ти що! Яка мерзота! Нема в тебе ні сорому, ні совісті!

— Невже ти анітрохи мене не любиш? — занепокоєно запитала Аріам.

— У тебе всі негативні Майрині якості. І тобі ніколи їх не позбутися.

— Але я можу бути дуже мила з тобою. Дуже! — сказала вона, лагідно дивлячись на мене.

І тут мені сяйнуло.

— Я згоден, але за однієї умови.

Вона подивилася на мене з недовірою.

— За якої?

— Ти вернешся в Майрине тіло. Тоді я зможу одружитися з вами обома!

Аріам підвелась і рішуче відказала:

— Ні. На це я не згодна. Я хочу мати власне тіло.

— Ти сама собі нашкодиш! — упевнено сказав я. — Якщо не з'єднаєшся з Майрою, сама ти мені не потрібна! Це єдиний вихід із становища.

Аріам пройшлася по кімнаті, потім зупинилась і подивилася на мене.

— Ні для кого іншого я цього не зробила б, — сказала вона й узялася розрізати мої пути.

Я потягнувся й скривився від болю.

— Треба негайно бігти до Майри, — промовив я, розтираючи затерплу ногу. — Вона надто довго лишалася сама.

— Не хвилюйся. Вона одужає.

Раптом я згадав про Віскі.

— Боже мій!.. — Мені не зразу вдалося набрати телефонний номер. — За цей час Пеппі міг пристрелити його!

— Не варто так потерпати, — сухо зауважила Аріам. — Таке собаче життя. Рано чи пізно його все одно пристрелять.

Трубку підняв Саммерс. Я коротко розповів йому про все, що сталося.

— Пошліть туди своїх людей, — збуджено сказав я, назвавши адресу міс Гаршт. — Якщо діятимете швидко, захопите банду Крюгера. Та плівка допоможе розколоти їх.

— Будемо діяти! — запевнив мене Саммерс і поклав трубку.

— Може, ще й встигнуть. А тепер — до лікарні! — Я обняв Аріам за стан і легенько підштовхнув. — Ти гарна дівчинка, і ні про що не пошкодуєш. А тепер поквапмося.

— Вважай, що ти мене умовив. — І вона зникла.

У лікарні перед дверима Майриної палати сиділи Кленсі та два агенти. Богля вже забрали.

— Як вона? — спитав я у Кленсі.

Він похмуро похитав головою.

— Доброго мало. Лікар від неї не відходить.

— Туди можна?

— Ще ні. Зайдете, коли буде по всьому.

Мене наче струмом ударило. Поривало все розтрощити в тій лікарні… Але я стримався і, як підтятий, упав на стілець.

— Що це за тип з помідорною пикою? — прошепотів у мене над вухом голос Аріам.

Я не мав бажання навіть відповісти їй.

— Ну й одоробло! Так і кортить нагнати на нього страху!

— Дай йому спокій. Скандал нам зараз ні до чого.

Кленсі підійшов ближче і кинув на мене підозріливий погляд.

— Щось сталося? — поцікавився він своїм славнозвісним проникливим тоном.

— Чому ви так вирішили? Вже й поговорити з самим собою не можна?..

В цю мить від Майри вийшов лікар. Я враз підхопився.

— Можна її побачити? — стривожено запитав я.

Лікар засмучено подивився на мене.

— Мені дуже жаль… Я робив усе можливе, щоб урятувати її…

Я похолов.

— Вона не… — І прочитав у його очах страшну відповідь.

— Вона не хотіла боротися, — сказав лікар. — Незбагненно. Цілковите небажання жити.

Медсестра вже накривала простирадлом Майрине обличчя. Вона вийшла, глянувши на мене із співчуттям.

Під простирадлом угадувалася тендітна постать. Я почувався геть спустошеним.

— Отже, вона таки пустилася духу, — промовила Аріам, зненацька виникаючи поряд зі мною. — Це ж треба! — І різким порухом скинула простирадло з обличчя небіжчиці.

У Майри був дуже сумирний вигляд. Хвилясте волосся обрамляло маленьке біле личко. На устах застигла легенька усмішка.

— Ви гляньте на цю кривляку! — сердито сказала Аріам. — Просто тобі свята!

— Замовкни! — урвав я її, опускаючись на краєчок ліжка. — Це я в усьому винен. Ми приїхали надто пізно.

— Ой-ой-ой! — єхидно озвалась Аріам. — Та вона просто комедію ламає. Майро, якщо будеш і далі прикидатися, заберу твоє тіло собі!

— Ще побачимо, чия візьме! — раптом відповіла Майра.

Я з жахом угледів у неї в ногах якийсь темний силует.

— Не матеріалізуйся надто чітко, ти ж гола! — вигукнула Аріам.

— Сама знаю, — роздратовано відказала Майра. — Де це вас так довго носило? Я вже на пошуки зібралася.

— Слухай, ти все-таки мертва чи жива? — не витримав я.

Відповіла Аріам.

— Можеш не сумніватися. Жива!.. Та облишмо зайві балачки. Вертайся в свою шкіру, а потім ми все обговоримо.

— Зараз буду у вашому розпорядженні.

Тінь спливла над ліжком, потім зникла. За мить Майрине тіло різко випросталось.

Я несамохіть підхопився. Для мене це було занадто.

— Він хоче, щоб я знову з'єдналася з тобою, — невдоволено промовила Аріам. — А то він не одружиться зі мною.

— Е ні! — рішуче заперечила Майра. — Я й так сита тобою до кінця моїх днів! Краще вмерти.

— Ні, Майро, ти послухай, — почав переконувати я. — будь розважливою. Ось-ось настане новий місяць. Якщо Дон казав правду, ви зразу втратите свою надприродну силу, і тоді вже буде пізно. Треба повернути її в тебе, ти ж знаєш. Подумай про мене. Подумай про все, чого вона може натворити, якщо чинитиме по-своєму.

— Все воно так, я розумію, — відповіла Майра. — Але вона вбила Дона Анселя, і я не хочу ділити тіло з убивцею.

На це я не мав чим заперечити.

— А якщо я воскрешу Дона? — сердито спитала Аріам.

— Як це?

— Та не вбивала я того старого дурня. Я лише хотіла примусити Росса працювати на Андаску.

— Слухай, Аріам, — холодно кинув я. — Не варто знову брехати. Він помер у мене на руках.

— Ти просто боявся, що він помре. Ти ніколи не чув про колективний гіпноз?

— Про колективний гіпноз? До чого ти ведеш? — вигукнув я і скуйовдив чуприну.

— Щось ти став погано тямити, — глузливо зауважила Аріам. — Я ввела Дона в коматозний стан. Потім примусила тебе і Богля повірити в те, що його серйозно поранено. Лист і сукня довершили справу.

— Що за дурниці! — вигукнув я. — Фараони теж бачили тіло!

— То й що? Я і їх загіпнотизувала. Я весь час була в кімнаті, тільки невидима. Невже ти думаєш, що фараони проникливіші, ніж ти?

— Отже, ти кажеш, що Дон живий? Важко в це повірити.

— Ну звісно, живий! — зверхньо відповіла Аріам. — Тільки він сам про це не знає. Лежить у трупарні і вважає себе мертвішим від мертвого. Але ми зуміємо його переконати.

— Тоді чого ми чекаємо? — нетерпляче спитав я. — До півночі лишилося не більш як півгодини.

Аріам подивилася на Майру.

— Ну то як, приймаєш мене?

— Доведеться, — відповіла та без особливого захвату. — Але обіцяй поводитись пристойно!

— Це вже мій клопіт, — усміхнувся я. — Я її догляну.

— Гаразд, — погодилася Майра. — Згадаймо добрі давні часи. Аріам завагалась і підійшла до мене.

— Ти більше ніколи не побачиш мене такою, яка я є, — сумно промовила вона.

Я обняв її і пригорнув до себе.

— Поквапся, тебе тут чекають, — не дуже приязно нагадала Майра.

Аріам рвучко відштовхнула мене.

— Ну, поїхали! Відвернися до вікна, я роздягнуся.

Рівно за десять секунд увійшов Кленсі.

— Яке нещастя! Мені так шкода, друже…

Я повернувся і глянув на ліжко. Майра й Аріам лежали поруч, на одній подушці. Хоча я й знав, що там відбувається, мені було трохи не по собі. Кленсі закліпав очима, зблід, потім густо почервонів.

— Вона дуже гарна, правда? — сумовито спитав я.

Кленсі щось забурмотів. Його лоб змокрів від поту. Він підійшов до ліжка і глухим голосом сказав:

— Так. Але не хотів би я бачити таке гарне видовище щодня.

— Я теж, — охоче погодився. — Але який у небіжчиці щасливий вигляд! Як ніколи за життя!

— Я це також завважив, — мовив Кленсі, знесилено сідаючи на краєчок ліжка. — Знаєте, у мене, здається, знову галюцинація. Як по-вашому, їх тут дві чи вона одна?

— Звісно, одна, — впевнено відповів я.

— Так я й думав, — простогнав він жалібно. — Я, мабуть, надто перевтомився.

— То відпочиньте десь у тихому куточку.

— Атож… справді… Тільки тут і тихих куточків немає, — відповів він і поволікся до дверей.

Я повернувся якраз вчасно, щоб побачити, як Аріам втілюється в Майру.

— Страшенно радий, що все це нарешті скінчилося — вдоволено промовив я, втираючи спітніле обличчя.

Майра сіла.

— Почекай мене в коридорі. За кілька хвилин я вийду.

— Не треба, щоб вони бачили тебе, — сказав я, виходячи. Кленсі, скорчившись, сидів на стільці.

Його підлеглі дивилися на нього, нічого не розуміючи.

— Не чіпайте його, — порадив я агентам. — Він зараз геть занурений у розумову діяльність.

Я пройшов у кінець коридора і зупинився, чекаючи на Майру. Через кілька хвилин знайомий голос шепнув:

— Ходімо.

Ми приїхали до моргу за чверть до дванадцятої. Нас зустрів худий стариган з густими вусами і густою мережею синіх прожилок на хижому носі.

— Чого вам треба? — неприязно поцікавився він.

— Тут є труп, на який мені хотілося б глянути, — сказав я, показуючи своє журналістське посвідчення. — Прізвище небіжчика — Ансель, Дон Ансель.

Старий зневажливим жестом відштовхнув посвідчення.

— Приходьте завтра! — І встромив носа в газету.

— Хвилинку! Мені треба бачити того чоловіка негайно.

Сторож суворо втупився в мене поверх окулярів.

— Забирайтеся! — пробурчав він. — У такий час туди не ходять.

Я повернуся до Майри й з досадою промовив:

— Ще один приємний і послужливий суб'єкт.