Моя сім'я та інші звірі - Сторінка 29

Перед нами, хоч куди б ми йшли, весь час настирливо скрекотали дві сороки, остерігаючи дичину. Ларрі чортихався, сипав прокльонами, але пронизливе скрекотіння не вщухало. Закипаючи гнівом, він спинився перед містком, навислим над широкою смугою спокійної води, і роздратовано спитав:

– Невже ніяк не можна вгамувати цих квоктух? Вони ж розполохають всю дичину в окрузі.

– Тільки не бекасів, – запевнив Леслі. – Бекаси сидітимуть глухо, аж доки ти не наступиш на них.

– Навряд чи варто йти далі, – сказав Ларрі. – 3 однаковим успіхом можна вислати вперед духовий оркестр.

Він узяв рушницю під пахву і, роздратований, рушив на місток. Отам то все і скоїлось. Ларрі саме дійшов до середини рипучої хиткої кладки, коли з високої трави по той бік випурхнуло стрілою двоє бекасів. Від хвилювання він геть-чисто забув про ненадійність свого становища. Скинув рушницю на плече і, балансуючи на тремтячому містку, бабахнув з обох цівок. Рушниця гримнула, бекаси дали дьору, а Ларрі з несамовитим криком шубовснув у канаву.

– Тримай рушницю над головою!.. Тримай її над головою! – заревів Леслі.

– Не вставай, а то тебе затягне! Не ворушись! – лементувала Марго.

Але в Ларрі, розплатаного на спині, була тільки одна мета – чимскоріш вибратися з трясовини. Він спочатку сів, тоді спробував звестись на ноги, спираючись при цьому на рушничні цівки, що вселило жах у душу Леслі. Коли йому вдалося випростатись у нуртовинні твані, рушницю зовсім затягло вглиб – і Ларрі загруз по пояс.

– Глянь, що ти зробив з рушницею! – горлав розлючений Леслі. – Ти забив мені грязюкою цівки!

– А що ж мені, достобіса, робити? – злився Ларрі. – Лежати тут і топитися? Дай руку, ради бога!

– Витягни рушницю! – сердито кинув Леслі.

– Нехай її дідько витягає, якщо ти мене не рятуєш! – репетував Ларрі. – О прокляття! Я ж бо не тюлень... витягни мене звідсіля!

– Ти ідіот! Простягни мені кінець рушниці, тоді я тебе витягну, – кричав Леслі. – Інакше не дістану.

Ларрі хапнувся шарити під водою і загруз іще на кілька дюймів, перш ніж видобув рушницю, заліплену чорним смердючим болотом.

– Боже милосердний! Ви лише гляньте на неї! – стогнав Леслі, обтираючи рушницю своїм носовиком. – Ви лише гляньте!

Може, ти перестанеш голосити над цією паскудною зброєю і витягнеш мене звідси? – саркастично спитав Ларрі. – Чи ти волієш, щоб я втопився тут у болоті, як свого часу Шеллі в Лігурійському морі?

Леслі простягнув йому кінець рушниці, й ми всі дружно взялися тягнути. Однак це не дало бажаних наслідків, бо Ларрі, здається, загруз іще глибше, коли ми спішились передихнути.

– Ваше завдання – рятувати мене, – нагадав Ларрі, засапуючись, – а не вкорочувати віку.

– Ет, менше базікай, а спробуй підтягтися, – сказав Леслі.

– А що ж я ввесь час роблю, скажи на ласку? Я вже й так розірвався в трьох місцях.

Врешті-решт, після неймовірних зусиль, твань розверзлась і ми витягли Ларрі на берег. Він стояв, забрьоханий чорною смердючою багнюкою, схожий на шоколадного солдатика біля печі, й танув у нас на очах.

– Як ти себе почуваєш? – запитала Марго.

Ларрі метнув на неї колючий погляд.

– Чудово, – їдко промовив він. – Просто чудово. Більшої насолоди я не зазнавав за все своє життя. Невеличке запалення легенів, радикуліт, загублений черевик, там, у болоті, та все це байдуже! Загалом я прекрасно провів час.

Шкандибаючи додому, він без упину виливав на наші голови гнів і презирство, а насамкінець заявив, що цю каверзу, мовляв, йому підстроїли зловмисно. Коли невдатний мисливець увійшов до будинку, лишаючи за собою слід, наче борозну на зораному полі, мама вжахнулась.

– Що ти робив, синку? – перелякано запитала вона.

– Що робив? А як по-вашому, що я робив? Я був на полюванні.

– Але що з тобою скоїлось, серденько? Ти мокрий мов хлющ. Ти що, провалився?

– Знаєте, мамо, у вас із Марго така надприродна проникливість, що я часом дивуюся, як ви взагалі ще існуєте.

– Я тільки запитала, синку.

– Ну звісно, я провалився. Що ж іще могло бути, як ви гадаєте?

– Треба перевдягнутись, любий, бо ти застудишся.

– Цілком ймовірно, – з гідністю відповів Ларрі. – 3 мене сьогодні вдосталь познущалися.

Відкинувши будь-яку допомогу, він узяв у коморі пляшку бренді й усамітнився в своїй кімнаті, де на його прохання Лугареція розтопила коминок. Тепло закутавшись, Ларрі сидів на ліжку, чхав і хлиськав бренді. Десь опівдні він послав по другу пляшку, а надвечір до нас долинули його бадьорі пісні впереміж з громохким чханням. Під час вечері, коли Лугареція подибала нагору з третьою пляшкою, мама занепокоєно попросила Марго піти провідати Ларрі. Через деякий час ми почули розгніваний голос Ларрі й жалібне благання Марго. Мама в тривозі кинулася сходами вгору, а ми з Леслі рушили слідом за нею.

У кімнаті Ларрі жахтів коминок, сам він лежав у ліжку, вкритий цілою купою простирадл та ковдр. Охоплена розпачем Марго стояла коло нього зі склянкою в руці.

– Що з ним? – спитала мама, рішучим кроком перетинаючи кімнату.

Він п'яний як ніч, – сказала Марго розгублено, – і я нічим не можу зарадити. Ось прошу його прийняти гірку сіль, щоб завтра не нудило, а він опирається. Сховався під ковдрами й торочить, що я замислила отруїти його.

Мама взяла склянку з рук Марго й підійшла до ліжка.

– Ну-бо, Ларрі, мерщій, не будемо комизитись, – твердо наказала вона. – Випий це одним духом.

Ковдри заворушились, з їхніх глибин виринула скуйовджена голова Ларрі. Стуманілими очима він утупився в маму й примружився, немовби згадуючи щось.

– Ви страховидна стара жінка... Я напевно бачив вас десь раніше, – пробурмотів він, і не встигла мама отямитись від шоку, як він уже спав непробудним сном.

– Оце так, – сторопіло мовила мама. – Ну що ж, нехай спить. Підкладемо дров і дамо йому спокій до ранку. А там видно буде.

Назавтра вдосвіта, коли всі ще спали, Марго першою здійняла тривогу, що в домі пожежа. Як з'ясувалося згодом, розпечені жарини випали з коминка і крізь щілини в підлозі проскочили на сволок під настилом. Марго в нічній сорочці, бліда й перелякана, стрімко рвонула вниз і влетіла до маминої спальні.

– В домі пожежа!.. Горимо!.. Виходьте скоріше... виходьте!.. – драматично вигукувала вона.

Мама мерщій зіскочила з ліжка.

– Розбуди Джеррі!.. Розбуди Джеррі! – кричала вона.

– Вставайте!.. Всі!.. Пожежа!.. Пожежа!.. – репетувала на гвалт Марго.

Ми з Леслі вискочили на сходову площинку.

– Що тут відбувається? – запитав Леслі.

– Пожежа! – заволала Марго прямо йому у вухо. – Ларрі горить!

З'явилася мама в капоті.

– Ларрі горить? Хутчіше, рятуйте його! – вигукнула вона й поспішила до мансарди, а слідом за нею всі ми.

В кімнаті Ларрі було повно їдкого диму, що клубочив з-під підлоги. Сам він спав сном праведника. Мама підбігла до ліжка і чимдуж затермосила його.

– Прокинься, Ларрі! Ради бога, прокинься!

– Що таке? – спросоння забелькотів Ларрі, підіймаючись.

– В кімнаті пожежа!

– Мене це не дивує, – миркнув він і влігся знову. – Нехай Леслі її загасить.

– Заливайте вогонь! – надсаджувався Леслі. – Заливайте його чим-небудь...

Марго схопила пляшку з залишками бренді й щедро скропила підлогу. Полум'я зметнулося вгору і весело затріщало.

– Та не бренді, ти, дурко! – горлав Леслі. – Води!.. Принесіть води!

Але Марго, розстроєна своєю невдачею з гасінням пожежі, зайшлася плачем. Леслі із сердитим буркотінням стягнув з Ларрі ковдри й кинувся збивати вогонь. Ларрі обурено підскочив на ліжку.

– Що тут діється, чорт забирай? – невдоволено спитав він.

– В кімнаті пожежа, синку.

– Не розумію, чому я через це маю замерзати на смерть... Нащо з мене поздирали ковдри? їй-право, які ви всі метушливі. Це ж елементарна річ – загасити вогонь.

– Заткни пельку! – люто ревнув Леслі, стрибаючи по ковдрах.

– Ніколи не бачив таких панікерів, – просторікував Ларрі. – Основне – зберігати витримку. А Леслі зовсім утратив голову. Якщо Джеррі принесе сокиру, а мама й Марго достачать води, ми швидко приборкаємо вогонь.

Лежачи в ліжку, Ларрі давав указівки. А ми гуртом таки примудрилися видерти дошки з підлоги й витягти жевріючу балку. Жевріла вона, либонь, цілу ніч, оскільки цей дванадцятидюймовий брус з оливкового дерева вже наполовину обвуглився. Коли нарешті з'явилась Лугареція й почала прибирати купу тліючої постільної білизни, скіпки, воду та бренді, Ларрі, полегшено зітхнувши, знову розпростерся на ліжку.

– Отже, як бачите, – підсумував він, – все зроблено без паніки й метушні. Головне – не втрачати самовладання. А тепер, будь ласка, хто-небудь принесіть мені чашку чаю. У мене тріщить голова.

– Нічого дивного, – зронив Леслі. – Ти вчора нажлуктився по саму зав'язку.

– Не варто ганити мою репутацію, якщо ти не спроможний відрізнити приступ лихоманки від п'яної оргії, – повчально зауважив Ларрі.

– Що не кажи, а після цієї лихоманки в тебе добряче похмілля, – сказала Марго.

– Це зовсім не похмілля, – стримано відповів Ларрі, – а звичайне перенапруження від того, що вдосвіта вас будить орава знервованих панікерів і вам доводиться брати все на себе і опановувати ситуацію.

– Багацько ти наопановував, лежачи в ліжку, – презирливо пирснув Леслі.

– Важать не конкретні дії, а робота мозку, кмітливість і здатність не втрачати самовладання, коли все оточення його вже втратило. Якби не я, ви всі напевно згоріли б у своїх ліжках.

РОЗМОВА

На острів прийшла весна, і все навкруги заяскравіло квітами. Ягнята, метляючи хвостами, вибрикували під оливами, толочили жовтий шафран своїми маленькими ратицями. Ослята на слабеньких здутих ніжках ласували асфоделями. Стави, річки, канави обснувалися низками крапчастої жаб'ячої ікри, черепахи скидали з себе зимові ковдри з листя й грунту, і перші метелики, по-зимовому бляклі, непоказні, повільно пурхали з квітки на квітку.

Ті буремні, живодайні дні ми проводили переважно на веранді, їли там, спали, читали або просто гомоніли. Раз на тиждень ми розбирали пошту, що її привозив нам Спіро. Головним чином це були каталоги зброї для Леслі, журнали мод для Марго та зоологічні часописи для мене. Пошту Ларрі складали в основному книги й нескінченні листи від письменників, художників та музикантів про письменників, художників та музикантів. Мама отримувала листи від нашої широко розгалуженої рідні й подеколи каталоги насіння.

Переглядаючи пошту, ми раз у раз обмінювались зауваженнями, а іноді зачитували окремі уривки вголос.