Моя сім'я та інші звірі - Сторінка 46

Начальник наполягав на найбільшій і найкращій. На жаль, вона виявилась такою громіздкою, що в місті на ній можна було їздити лише по одній дорозі. Ви знаєте, які там вузькі вулиці. Частенько можна побачити, як машина мчить на пожежу в діаметрально протилежному напрямку. Виїхавши за місто, де дороги трохи ширші, вона вже може добратися до місця пожежі. Але найцікавішою, на мій погляд, була історія з автоматичним пожежним сигналом. Це, знаєте, така штука, де треба розбити скло, і всередині там є щось... гм... на зразок телефону. Та от, вони дуже довго дискутували, куди б його повісити. Начальник мені розповідав, що це було дуже важко вирішити, оскільки ніхто не знає, де може спалахнути пожежа. Щоб уникнути непорозумінь, сигнал повісили на дверях пожежної каланчі.

Теодор зробив паузу, скуйовдив бороду і ковтнув трохи вина.

– Заледве встигли вони закінчити модернізацію, як спалахнула перша пожежа. Трапилось так, що я був поблизу і все бачив на власні очі. Загорівся гараж, і, поки його власник бігав на пожежну станцію розбивати скло, полум'я розбуялось не на жарт. Одразу зчинилася сварка, бо начальнику допекло, що його новий пожежний сигнал проіснував так недовго. Він вишпетив власника гаража, мовляв, треба було просто постукати в двері. Адже сигнал новий-новісінький, і за один тиждень скло на ньому не заміниш. Врешті-решт на вулиці викотили пожежну машину, і вся команда стала напоготові. Шеф виступив з короткою промовою, закликаючи кожного виконати свій... гм... обов'язок. Всі зайняли свої місця і трохи посперечалися через те, кому випаде честь калатати у дзвін, але кінець кінцем начальник узяв цю місію на себе. Треба сказати, що коли машина нарешті прибула на пожежу, враження вона справляла надзвичайно ефектне. Пожежники зіскочили на землю й заметушилися з діловим виглядом. Розмотали величезний шланг, але тут знову виникла заминка. Ніхто не міг знайти ключа, щоб відчинити машину ззаду, де прилаштовується шланг. Шеф згадав, що віддав його Яні, а Яні, здається, сьогодні вихідний. Після тривалих суперечок хтось побіг до Яні додому... е-е... на щастя, мешкав він неподалік. Чекаючи його повернення, пожежники милувались полум'ям, яке тепер палахкотіло на повну силу. Прибіг нарочний і сповістив, що Яні немає вдома, але, за словами жінки, він пішов на пожежу. Кинулися шукати в натовпі і таки надибали його серед роззяв, з ключем у кишені. Начальник страшенно розсердився і закричав, що саме такі вчинки і створюють погане враження про пожежників. Відкрили машину, приладнали шланг і пустили воду, хоча на той час, звісно, від гаража вже майже нічого не лишилось, він... е-е... згорів дощенту.

Після тривного ленчу гості так обважніли, що їм хотілось тільки спокійно відпочивати на веранді. Пропозицію Кралевського організувати команду для гри в крикет зустріли без жодного ентузіазму. Лише декількох з нас, найенергійніших, Спіро відвіз до моря, де ми ніжились у воді, доки настав час іти пити чай – ще один з маминих гастрономічних тріумфів. Хисткі піраміди гарячих ячмінних коржиків; розсипчасте, тоненьке пісочне печиво; тістечка, схожі на снігові замети, з яких сочиться варення; брунатні соковиті кекси з фруктовою начинкою; імбирні пряники, крихкі, мов Корали, приготовлені на меду.

Розмова майже завмерла. Чулося тільки легке дзеленчання чашок та щиросерде зітхання якого-небудь ситого по горло гостя, кого частували ще одним шматком пирога. Опісля всі розійшлися по веранді, вряди-годи мрійливо перекидаючись словом, спостерігаючи, як крізь оливкові гаї напливають зеленкуваті сутінки, а густі тіні від виноградного листя притьмарюють обличчя співтрапезників.

Коли раптом з-за дерев вигулькнув автомобіль Спіро, що вертав із чергової загадкової поїздки невідомо куди, гучним ревінням клаксона оповіщаючи всіх про своє прибуття.

– Чого це Спіро порушує тишу такими огидними звуками? – стражденним голосом поцікавився Ларрі.

– Атож, атож, – промимрив напівсонний Кралевський. – О цій порі миліше слухати солов'їв, а не автомобільні гудки.

– Пригадую своє здивування, – пролунав у напівтемряві лукавий голос Теодора, – коли вперше мені довелося їхати зі Спіро. Не пам'ятаю зараз дослівно, про що тоді йшлося, але несподівано він заявив мені: "Знаєте, лікарю, коли я проїжджаю через яке-небудь село, там завжди безлюдно". Я з жахом уявив собі... гм... безлюдні поселення і величезні гори трупів обабіч дороги... За мить Спіро додав: "Еге ж, коли я лечу через село, я завжди сигналю на гвалт і розлякую всіх до смерті".

Автомобіль підкотив до будинку, світло фар на секунду ковзнуло по веранді, висвітивши зелену філігрань вологих виноградних листків, невеличкі групи гостей, що гомоніли й сміялися, двох сільських юнок в пурпурових хустинах, які накривали на стіл, злегка човгаючи босими ногами по кам'яних плитках. Машина спинилась, гуркіт мотора затих, і Спіро вивалився на стежку, притискуючи до грудей чималий і, очевидно, важкий клунок в обгортковому папері.

– Пресвятий боже! Дивіться! – драматично вигукнув Ларрі, вказуючи на клунок тремтячим пальцем. – Видавці знову повернули мені рукопис.

Спіро вповільнив кроки і насупив брови.

– Ні, мастер Ларрі, слово честі, ні, – пояснив він серйозно. – Тут три індички. Моя жінка засмажила їх для вашої матері.

– А! Тоді ще є надія, – зітхнув Ларрі з перебільшеним полегшенням. – Від шоку я мало не знепритомнів. Ходімо всі до хати, перехилимо по чарці.

В кімнатах горіли лампи. Різнобарвні фрески Марго, розвішані по стінах, тихо шелестіли від вечірнього леготу. Забриніли, задзеленькали келихи, корки глухо ляскали, мов камінці, кинуті у колодязь, сифони зітхали, ніби втомлені поїзди. Гості потроху оживали; очі в них заблищали, розмови звучали дедалі голосніше.

Втомившись від галасу і втративши надію привернути до себе мамину увагу, Додо вирішила самотиною прогулятися по садку. Не встигла вона пришкандибати до освітленої місяцем магнолії, як зненацька перед нею виросла ціла зграя наїжачених, агресивних, страхітливих псів, які, без сумніву, мали найлихіші наміри щодо неї. Перелякано завищавши, Додо задерла хвоста і кинулась назад до будинку з максимально можливою для її коротких тлустих ніг швидкістю. Проте жагучі залицяльники не збирались відступати без боротьби. Цілісінький день вони простирчали тут на спеці, сподіваючись познайомитися з Додо, і тепер не бажали втрачати таку послану небом нагоду. З пронизливим криком Додо увірвалась в переповнену вітальню, а за нею вихором влетіла зграя засапаних, знавіснілих псів.

Роджер, В'юн та Нехлюй, що тихо-мирно дрімали на кухні, стрімголов примчали в кімнату й аж остовпіли від обурення. Якщо вже комусь і судилося звабити Додо, міркували вони, то це має бути один з них, а не якийсь там миршавий, зачучверілий селюцький псюга. І вони озвіріло накинулись на переслідувачів Додо. Закрутилася дика веремія, собаки затято зчепилися між собою, а нажахані гості в паніці повилазили на стільці й крісла, рятуючись від оскаженілих псів.

– Це вовки!.. – лементував Ларрі, спритно стрибаючи на стілець. – Доведеться нам тут зимувати.

– Спокійно, спокійно! – ревів Леслі, хапаючи подушку і жбурляючи нею в найближчий клубок знавіснілих собак. За мить злющі, роззявлені пащі розшматували її на клоччя.

Величезна хмара пір'я знялась у повітря і попливла над полем бою.

– Де Додо? – нервувала мама. – Знайдіть мені Додо, вони її загризуть.

– Розбороніть їх! Вгамуйте! Вони загризуть одне одного! – галасувала Марго і, схопивши сифон з содовою водою, заходилась енергійно поливати всіх підряд: і гостей, і собак.

З– дається, перець добре допомагає проти собачих бійок, – зауважив Теодор, у якого вся борода була обліплена пір'ям, неначе снігом. – Хоча сам я ніколи цього не пробував.

– Боже мій! – волав Кралевський. – Обережно!.. Рятуйте дам!

І згідно зі своїм закликом він допоміг якійсь матроні вилізти на диван і сам туди виліз.

– Вода теж вважається ефективним засобом, – замислено вів далі Теодор і, влучивши момент, акуратно вихлюпнув вино зі свого келиха на найближчого собаку.

Прийнявши Теодорову пораду, Спіро метнувся на кухню й приніс звідти повну каністру води. Спинившись на порозі, він обома руками підняв її над головою.

– Обережно! – гарикнув він. – Зараз я всиплю цим недоноскам!

Гості дременули навтьоки, але не досить моторно. Скляна іскриста маса води прорізала повітря і гепнула на підлогу, знову вихлюпнулась вгору й могутньою хвилею розкотилась по кімнаті. У більшості гостей вигляд був тепер украй жалюгідний, але собак це одразу ж вгамувало. Перелякані несподіваним холодним душем, вони хутко розчепились і накивали п'ятами, лишивши після себе несосвітенний хаос. Кімната скидалася на куряче сідало після бурі. Мокрі, обліплені пір'ям, по ній никали наші друзі. Пір'я кружляло довкола ламп, у повітрі різко пахло смаленим. Мама, тримаючи на руках Додо, оглядала розгромлену кімнату.

– Леслі, синку, піди принеси рушники, нам треба витертись. Тут справжній розгардіяш. Ну нічого, ходімте всі на веранду, – запросила мама, чарівно хитнувши головою. – Мені дуже прикро, що так сталося. Це все через Додо, ви ж розумієте. Кавалери їй просто проходу не дають.

Кінець кінцем гостей витерли, познімали з них пір'я, наповнили їхні келихи і всадовили на веранді, де на кам'яних плитках місяць відбив чорнильно-чорний візерунок з виноградного листя. Ларрі з напханим ротом мляво перебирав струни гітари, стиха мугикаючи. Крізь скляні двері я бачив, як Леслі й Спіро, зосереджено насупившись, вправно розривали на частини здоровенних смажених індичок. Мама заклопотано маневрувала між тінями, питаючи кожного гостя, чи вдосталь у нього їжі. Кралевський сидів на балюстраді й розповідав Марго якусь довгу, заплутану історію. Теодор читав Андручеллі лекцію з астрономії, показуючи на сузір'я напівобгризеною ніжкою індички.

Нічний острів мерехтів у сріблястому місячному сяйві. Далеко внизу в темних кронах кипарисів напівголосно перегукувались сови. Небо було чорне й м'яке, немов кротяча шкірка, рясно всипана краплинами зірок. Над будинком крислато розкинула віти висока магнолія, вкрита, ніби мініатюрними світилами, сотнями білих квітів. Їхній пряний, густий аромат млосно розливався над верандою, причаровував вас, манив у таємничі осяйні простори.

ПОВЕРНЕННЯ

З джентльменською чесністю, яку мені важко було йому пробачити, містер Кралевський повідомив маму, що він уже навчив мене всього, що знав сам.