П'ять тижнів на повітряній кулі - Сторінка 18

Раптом в той момент, коли слон задер голову, в око йому влучила куля. Він зупинився, захитався, коліна його підігнулися, і він підставив мисливцеві свій бік.

— Цілюсь в серце, — сказав Дік і випустив з карабіна свій останній заряд.

Слон випустив жахливий передсмертний крик; він на мить випростався, помахав хоботом, а потім усією своєю вагою впав на землю, зламавши при цьому одне зі своїх іклів. Слон був мертвий.

— Він зламав собі ікло! — закричав Кеннеді. — В Англії за нього платять по тридцять п'ять гіней за сто фунтів. — Невже так багато? — здивувався Джо, спускаючись по якірному канату на землю.

— До чого всі твої жалкування, дорогий Дік? — втрутився Фергюсон. — Хіба ми з тобою торгуємо слоновою кісткою? Хіба ми прибули сюди наживатися?

Джо оглянув якір. Він міцно тримався за вціліле ікло. Семюель і Дік зістрибнули на землю, а куля, наполовину зменшившись в обсязі, загойдалась над трупом слона.

— Чудова тварина! — вигукнув Кеннеді. — Яка громадина! Ніколи в Індії мені не доводилося бачити таких величезних екземплярів.

— Тут немає нічого дивного, дорогий Дік: відомо, що в Центральній Африці водяться найбільші тварини земної кулі. Андерсон, Кёммінг і інші так посилено полювали за ними в Капській області, що вони перекочували до екватора, і ми часто будемо зустрічати цілі стада їх.

— Поки ж, сподіваюся, ми поласуємо ось цим самим слоном, — сказав Джо. — І я беруся приготувати з його м'яса пресмачну печеню. Містер Кеннеді, звичайно, полюватиме годину або дві, а містер Семюель займеться оглядом кулі, я ж в цей час буду куховарити.

— Прямо чудовий розклад, — відгукнувся доктор. — Так ми і зробимо.

— А я і справді скористаюся тими двома годинами свободи, які зволив мені залишити Джо, — заявив мисливець.

— Рушай, друже мій. Тільки будь обережний, головне не йди занадто далеко.

— Будь спокійний, Семюель. Дік захопив рушницю і заглибився в ліс.

Тут Джо приступив до виконання своїх обов'язків. Почав він з того, що викопав у землі яму глибиною в два фути і набив її сухими гілками. Хмизу кругом було в достатку, — мабуть, він був наламаний слонами, слідів яких було тут чимало. Заповнивши таким чином яму, Джо спорудив над нею з гілок халабуду висотою в два фути і підпалив її.

Потім він попрямував до туши слона, що лежала сажнів в десяти від лісу, спритно відсік хобот (в ньому біля основи було близько двох футів), вирізав з нього саму ніжну частину та ще приєднав до цього губчасте м'ясо з ніг. Це дійсно самі ласі шматки, точно так же, як горб у бізона, лапа у ведмедя або голова у дикого кабана. Коли багаття і зверху і знизу вигоріло, в ямі, очищеної від вугілля і золи, виявилася дуже висока температура. Джо, загорнувши шматки слонячого м'яса в ароматичні листя, склав їх у цю яму і прикрив гарячим попелом; над усім цим він знову нагромадив багаття, і, коли прогоріло і це, печеня була готова.

Джо вийняв вечерю з цієї своєрідної печі і розклав на зеленому листі апетитні шматки; потім серед чарівної галявини приготував все до обіду: поставив печеню, приніс сухарів, горілку, каву, а з сусіднього струмка зачерпнув свіжої та прозорої, мов кришталь, води.

Приємно було дивитися на цей "накритий стіл", і Джо, не дуже пишаючись, думав, що ще приємніше буде поглинати ці страви.

— Ось так подорож! І безпечна і без утоми! — все повторював він. — Обід завжди вчасно, ліжко завжди до твоїх послуг. Чого ще треба? А цей добряк містер Кеннеді ще не хотів вирушати з нами!

В цей час доктор Федгюсон ретельно оглядав свою кулю. Мабуть, вона анітрохи не постраждала від грози і шквалу. І тафта і гутаперча чудово витримали негоду. Прийнявши до уваги висоту місцевості над рівнем моря і обчисливши підйомну силу кулі, Фергюсон з радістю переконався, що водню анітрохи не поменшало. Оболонка, значить, залишилася абсолютно непроникною.

Всього п'ять днів тому аеронавти вилетіли з Занзібару. Пеммікан ще й не починали. Сухарів і м'яса в консервах мало б вистачити надовго. Треба було лише відновити запас води. Трубки і змійовик були в чудовому стані. Завдяки гумовим з'єднанням вони прекрасно витримали всі коливання аеростату.

Закінчивши огляд, доктор зайнявся впорядкуванням своїх записів. А потім він зробив дуже вдалий начерк навколишньої місцевості: йде в безмежну даль степ, ліс камальдорів і "Вікторія", що нерухомо висить в повітрі над тушею слона жахливих розмірів ...

Через дві години повернувся Кеннеді зі зв'язкою жирних куріпок і задньою ніжкою оріксу — цього найбільш швидконогого роду антилопи; Джо зараз же взявся приготувати це доповнення до їх бенкету.

— Вечеря подається! — незабаром закричав він весело. Трьом мандрівникам залишалося тільки сісти на зеленій галявині. Всі визнали, що нога і хобот слона — вишукане блюдо. Випили за Англію, як завжди, і вперше в цій чудовій місцевості задимилися чудові гаванські сигари.

Кеннеді їв, пив і базікав за чотирьох. Він був трохи напідпитку і найсерйознішим чином пропонував своєму другові доктору оселитися в цьому лісі, побудувати собі з гілок курінь і започаткувати династію африканських Робінзонів.

Далі пропозицій справа не пішла, хоча Джо і зголосився виконувати роль П'ятниці.

Кругом панував такий спокій, місцевість здавалася такою безлюдною, що доктор вирішив заночувати на землі. Джо влаштував вогняне коло з багать. Подібна барикада була необхідна з огляду на можливу появу диких звірів. І дійсно, гієни, пуми і шакали, притягнуті запахом слонячого м'яса, всю ніч блукали навколо. Кеннеді не раз змушений був стріляти в занадто зухвалих відвідувачів. Але в загальному ніч пройшла спокійно.

РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ

Карагве. — Озеро Укереве. — Ніч на острові. — Екватор. — Переліт через озеро. — Водоспади. — Вид країни. — Витоки Нілу. — Острів Бенга. — Підпис Андреа Дебоно. — Прапор Англії.

На наступний ранок з п'яти годин почалися приготування до подальшого польоту. Джо розрубав сокирою (на щастя, знайденою) ікла слона, і звільнена "Вікторія" понеслася на північний схід зі швидкістю вісімнадцять миль на годину. Ще напередодні ввечері доктор за зірками визначив її місце розташування. Куля знаходився на 2 ° 40 ' широти, тобто в ста шістдесяти географічних милях від екватора. Мандрівники мчали над багатьма селищами, не звертаючи уваги на крики, викликані їх появою. Фергюсон весь час замальовував місцевість, над якою вони пролітали. Він пронісся над горами Руембе, майже такими ж крутими, як вершини Усагари, а далі у Тенге над першими відрогами ланцюга Карагве, які, на його думку, є продовженням Місячних гір. За старовинним переказами, ці гори є колискою Нілу, і, мабуть, це твердження близьке до істини: гори підступають до озера Укереве, де, як вважають вчені, бере свій початок велика ріка.

Коли "Вікторія" була над Кафуром — великою областю, відомою як торговий центр, — доктор, нарешті, побачив Озеро, предмет стількох пошуків, озеро, яке 2 серпня 1858 року вперше неясно вималювалося перед очима капітана Спіка.

Хвилювання охопило Самуеля Фергюсона: адже він майже досяг одного з головних пунктів, які збирався досліджувати. Озброївшись підзорної трубою, він намагався не пропустити жодного куточка цього таємничого краю.

Під ним проносилися досить виснажені землі: тільки деяка частина їх була оброблена. Місцевість, усіяна гострими горбами невеликої висоти, у міру наближення до озера ставала все більш рівною; замість рисових плантацій тут стелилися поля ячменю. Ріс тут і подорожник, з якого тубільці готують місцеве вино, і "мвані" — дика рослина, що вживається замість кави. Півсотні круглих хатин з солом'яними дахами представляли собою столицю Карагве. Можна було добре розглянути здивовані обличчя досить красивих людей з жовтувато-коричневою шкірою. На полях, працюючи, пересувалися жінки неймовірної угодованості. Фергюсон вельми здивував своїх супутників, повідомивши їм, що ця повнота, дуже цінуємо в тутешніх місцях і досягається шляхом обов'язкового вживання кислого молока. Опівдні "Вікторія" була під 1 ° 45 ' південної широти, а через годину вона вже парила над озером.

Капітан Спік назвав це озеро "Ньянца Вікторія" ( "Ньянца" означає "озеро"). В даному місці воно могло мати в ширину миль дев'яносто. У південній його частині капітан Спік відкрив цілу групу острівців, названих їм Бенгальським архіпелагом. Свої дослідження Спік довів до Мванза, розташованого на східному березі озера, де і був радо прийнятий султаном. Спік зробив тригонометричну зйомку цієї частини озера, але не зміг роздобути човен, щоб переплисти через озеро і оглянути острів Укереве. Острів цей (під час відливу — півострів) дуже густо населений та управляється трьома султанами.

"Вікторія" все мчала до північної частини озера, про що доктор дуже шкодував. Йому хотілося точно визначити південні його обриси. Береги, над якими пролітали аеронавти, заросли щетинистими тернистими кущами та заплутаними чагарниками, і їх ледве можна було розгледіти крізь хмари плаваючих над ними світло-коричневих москітів. Жити в цій місцевості було неможливо, і вона була безлюдна.

Тільки гіпопотами лежали в густих високих очеретах або ховалися в білястих водах озера.

На заході берега взагалі не було видно, озеро розлилося як море. Відстань між берегами настільки велика, що сполучення між ними немає; тут часто вибухають сильні бурі, так як в цій високій і відкритій місцевості лютують вітри. Доктору важко було тепер справлятися зі своєю кулею; він боявся, що його може віднести на схід. Але, на щастя, йому вдалося потрапити в течію, яка умчала "Вікторію" на північ; о шостій годині вечора вона була над маленьким пустельним острівцем, що знаходяться в двадцяти милях від берега, на 0 ° 30 ' південної широти і 32 ° 52' східної довготи.

Мандрівники зачепилися за дерево, і, так як вітер до вечора стих, вони могли спокійно стояти на якорі. Проте, щоб спуститися на землю, годі було й думати. Тут, як і по берегах озера, трималися густі хмари москітів. Поки Джо зміцнював якір на дереві, його вже встигли покусати москіти, але він не відчув ніякої злості до них, знаходячи це цілком природним.

Доктор же, налаштований менш оптимістично, відпустив канат якоря, наскільки це було можливо. Він прагнув позбутися безжальних комах; вони вже піднімалися до них з дзижчанням, від якого трьом друзям ставало не по собі.