Шість головоломок для дона Ісидро Пароді - Сторінка 31

Рекена, очевидно, – бо Андрес Франсиско Рекена (1908–1952), домініканський письменник і журналіст, який написав і видав кілька романів, зокрема чи не найкращий свій роман – "Шляхи вогню" (1941); він широко обговорювався в Латинській Америці. Замолоду Рекена працював зокрема боксером і бійцем у боях без правил. Мав неоднозначну репутацію як людина, але бездоганну – як письменник і репортер. У 1940 р. працював як журналіст у Нью-Йорку, є відомості про те, що спершу був "літературним негром" при кількох видавництвах. На те, що співавтори "Шести головоломок…" натякають саме на Андреса Рекена, вказує цитата: "Письменник повинен усього себе віддавати творчості… головне – це вилити на папір плутанину, яка людину перетворює на людину". У 1952 р. убитий кілером, якого підіслав диктатор-президент Домініканської Республіки Трухильйо, бо Рекена мав мужність висміяти його у своєму останньому романі. Якщо автори "Головоломок…" мали на увазі саме Андреса Рекена, то ще один важливий мотив – мотив "літератур – молочних братів", властиво – іспаномовних літератур-пасинків. До 1967 р. латиноамериканські письменники за межами регіону були практично не відомі. Рекена з "Шести головоломок…" – спадкоємець Командора і "літературний негр".

150

Натяк на Александра Дюма-батька.

151

З лат. "fac totum" – "роби все"; довірений слуга; особистий секретар.

152

Ще одне ім'я-фальшивка. Справжній Джованні Кроче (1557–1609) – італійський композитор (пізнє Відродження і раннє бароко). Жив у Венеції. Для Борхеса могло мати значення, з одного боку, те, що Кроче – один з небагатьох, хто писав музику для виконання її в костюмах і масках на венеційському карнавалі, а з іншого – що це абсолютно впізнаване ім'я в країнах, де поширена традиція карнавалу.

153

Одна з найпівнічніших провінцій Перу, яка має славу найбільш злочинного регіону країни.

154

Луїс де Гонгора-і-Арготе (1561–1627) – поет на межі іспанського Відродження і бароко, "іспанський Гомер". "Самотності" – найвідоміший твір Гонгори, незакінчений цикл поем (із задуманих чотирьох написані перша і початок другої, тематично це ідилічні образки з життя пастухів). Борхес упродовж усього життя багато писав про Гонгору.

155

Хагуель (регіоналізм) – криниця без закрайків, з якої відром виймають воду для худоби, або просто джерело зі штучним заглибленням, яке використовують для напування стада.

156

З лат., corpus delicti буквально – "тіло злочину", фактично – "речовий доказ". Римське право і середньовічна юриспруденція без "тіла злочину" не визнавали факту вбивства, при цьому саме тіло (а не, наприклад, мотив) було головним "ключем" при розкритті вбивства.

157

З франц. guignol; тут гіньйоль – п'єска чи окремі сценічні прийоми, в основі яких – зображення злочинів: вбивств, пограбувань, тортур, побиття тощо.

158

Еміль Яннінгс (справжнє ім'я – Теодор Фрідріх Еміль Яненц, 1884–1950) – великий німецький актор. Головні ролі в епоху німого кіно – в мелодрамах (кохання і злочини, страждання внаслідок приниження – "Голубий ангел", "Останній сміх"). Перший лауреат премії "Оскар" за найкращу чоловічу роль (1928). "Державна зрада" (Betrayal, 1929) – один із 5-ти німих фільмів, в яких Яннінгс знімався у США, нині повністю втрачений; "Голубий ангел" (1930) – кінодрама режисера Дж. фон Штернберга за мотивами роману Генріха Манна "Вчитель Гнус, або Кінець одного тирана". Штернберг називав цей фільм розповіддю про "падіння закоханого". "Останній наказ" (1928) – шедевр німого кіно (режисер Дж. фон Штернберг); 44-річний Яннінгс знявся там у головній ролі старого російського генерала – великого князя Сергія Олександровича. Лев Анедрєєв, режисер "фільму в фільмі", бажаючи принизити князя, а нині вбогого статиста, дає йому роль генерала в батальній сцені. Одна з колізій кінодрами "Останній наказ" (а це, по суті, кіно про кіно) стосується втрати головним героєм, Сергієм Олександровичем, відчуття реальності.

159

Гонсало де Корреас (1570–1631) – іспанський енциклопедист і письменник, автор відомого "Словника прислів'їв та приказок" (1620).

160

Rimmel – британська марка декоративної косметики для жінок, елітна і популярна настільки, що нею користувалася королева Вікторія.

161

З франц. – думаюча людина.

162

Свята Тереза Авільська (1515–1582) – іспанська черниця-кармелітка, засновниця ордену Босих кармеліток, перша жінка-письменниця Іспанії, автор численних містичних творів. Католицька церква зараховує її до Вчителів Церкви.

163

Ян ван Рюйсбрук (1293–1381), або Ян Дивовижний – фламандський містик, католицький святий. Був відомий як "Doctor ecstaticus" (буквально ecstaticus – "сповнений захвату").

164

Джованні Боско (1815–1888) – канонізований 1934 року італійський священик, засновник ордену салезіан, один із великих містиків.

165

Оноріо Бустос Домек (Нопогіо Bustos Domecq) – спільний псевдонім Хорхе Луїса Борхеса й Адольфо Бйоя Касареса; вигаданий автор збірки детективних оповідань "Шість головоломок для дона Ісидро Пароді" (1942), книг "Хроніки Бустоса Домека" (1967) і "Нові оповідання Бустоса Домека" (1977), написаних у співавторстві Борхесом і Касаресом. Бустос – прізвище прадіда Борхеса, Домек – прізвище бабусі Касареса по татові. Для обох Бустос Домек виявився дуже реальним, вони писали і говорили про нього як про окрему – третю – особу; мова творів Бустоса Домека не нагадує ані мови творів Борхеса, ані стилю Касареса. Крім усього, Борхес і Касарес створили "біографію" Бустоса Домека і, будучи послідовними у своїй містифікації, дали від його імені декілька інтерв'ю.

166

Гра Борхеса і Касареса полягає в тому, що міст, які називаються "Санта-Фе", в іспано— і португаломовному світі є близько півсотні, причому вони розташовані на трьох континентах, не рахуючи островів.

167

Продовження згаданої гри (довкола топонімів "Санта-Фе") Борхеса і Касареса: Вільє де Ліль-Адан – відоме в романському світі прізвище, тож "автором оповідань" міг би бути добрий десяток письменників із цим прізвищем. Однак насправді тут може йтися тільки про Огюста де Вільє де Ліль-Адана (1838–1889) – французького письменника і драматурга, якого Г. Ф. Лавкрафт в есе "Надприродний жах у літературі" називає серед найцікавіших і найважливіших "батьків" жанру "жахів", у зв'язку з цим особливо значиме оповідання "Тортури надією". Тексти Огюста де Вільє де Ліль-Адана є джерелом дуже багатьох прихованих цитат у книгах Бустоса Домека.

168

З франц. – людина, яка переселилася в чужу країну і при цьому втратила зв'язок з батьківщиною, тобто не просто емігрант, а, по суті, безбатченко.

169

Локальне італійське вино з півдня Італії.

170

Ім'я-фальшивка. Сестри-близнючки Роза "Розі" Доллі (1892–1970) і Дженні "Янічка" Доллі (1892–1941), відомі як The Dolly Sisters ("Сестрички Доллі"), народилися в Угорщині, з 1905 р. проживали в США. Ще неповнолітніми почали танцювальну і співочу кар'єру, перипетії якої читаються як авантюрно-пригодницький роман. За ними упадали і їх утримували Кароль II, король Румунії, Крістіан X, король Данії, та Альфонсо XIII, король Іспанії, а також десятки мільйонерів з усього світу. Легендою став факт: сестри виграли на двох 850 000 дол. за один сезон у Довілі. Якось Дженні Доллі виграла 11 млн дол. за один вечір. Колекція коштовностей Дженні також стала притчею во язицех. Після жахливої автомобільної аварії, через яку дуже постраждала її зовнішність, в Дженні Доллі розвинулася депресія. 1 червня 1941 року вона повісилася на карнизі у своїй квартирі. На момент написання співавторам було відомо про самогубство Дженні Доллі, бо це була головна сенсація літа 1941 р.

171

Белісаріо Ролдан (1873–1922) – аргентинський поет, драматург, автор сценаріїв для німого кіно та перших мультфільмів (1919). Адвокат і найкращий оратор свого часу. Фраза "театр Белісаріо Ролдана" відсилає до його п'єс та кіносценаріїв, де часто повторювалася тема самогубства або вбивства під виглядом суїциду, а також до реальної біографії Белісаріо Ролдана, який наклав на себе руки, імітуючи вбивство (щоб його поховали на цвинтарі, а не як самогубцю).

172

З франц. – гасова або бензинова запальничка.

173

З ісп. – в оригіналі "маесе", спотворене "майстер"; ця сценка – алюзія на Сервантесового маесе ("майстра") Педро і цілу сценку з розділу 27 ("Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі", ч. II, р. 27).

174

Річард Гораціо Едгар Воллес (1875–1932) – англійський письменник, драматург, кіносценарист, журналіст. Основоположник жанру трилер. За його творами знято понад 160 фільмів.

175

З грец. patronymia – іменування за іменем батька; тут – точне зазначення імені, походження і родинних зв'язків.

176

Тобто, фактично, – "французизм", з лат. gallicus – галльський, з франц. – gallicisme; слово чи вираз, запозичений із французької.

177

Нотаріус Бонфуа, персонаж комедії Жана-Батіста Мольера "Уявно хворий" – майстер "хитромудрих способів обходити закони і порушувати звичаї".

178

Коментатори Борхеса вважають, що тут ідеться про запальничку французької марки S.T.Dupont. У 1941 р. була виготовлена найперша запальничка S. T. Dupont, що заправлялася гасом або бензином. Їх робили з чистого золота (перші лімітовані серії) – і вони моментально стали дуже модними, зробилися об'єктом мрій і поклоніння багатих снобів; на відміну від аскетичної "чорної" сталевої запальнички (модель 1941 року) американської марки Zippo, яких після початку Другої світової війни взагалі не було у вільному продажу: вони продукувалися суто для потреб фронту. Це яскравий приклад сплаву сатири, іронії, інтелекту і стилю "Бустоса Домека".

179

З нім. – Біблія диявола; те саме, що Кодекс гігас (лат. Codex Gigas, від грец. Gigas, що означає "величезний") – один з найбільших рукописів, що дійшли до нашого часу, створений в Чехії на початку XIII ст. Розмір палітурки – 92 см у висоту, 50 см завширшки. Товщина книги – 22 см, вага – 75 кг. Нюанс у тому, що написання німецькою – Teufelsbibel – в іспаномовному світі не є загальноприйнятим. Очевидно, саме це написання Борхес і Касарес обрали у зв'язку з окупацією Гітлером частини Європи. Усна традиція в Середньовіччі пов'язувала з появою Біблії диявола багато "диявольських" подій, зокрема настання пандемії чуми – "Чорного мору" ("Чорної смерті", "Чорної чуми").