Варто лише почати - Сторінка 24

Я дивився, як вона бере нічну сорочку.

– Немає таких чоловіків, котрих не цікавлять жінки, – вона просковзнула у нічну сорочку, – вся справа в тому, яка жінка.

– Я знаю його тридцять років. Була тільки одна жінка в його житті, він з нею одружився, та минуло два роки і вона йому набридла.

Лола вклалася.

– Мабуть, вона нічого із себе не представляла. – Лола закинула голі руки за голову, потяглася, позіхаючи. – До першої години повернешся, Чет?

– Звісно, – я підійшов і поцілував її, – спи спокійно. Я постараюсь тебе не потривожити.

– Я все одно не почую. Втомилася страшенно, буду спати як мертва, – натягла простирадло до підборіддя і усміхнулася мені. – Забула запитати, нічого не сталося, поки я їздила?

Я здригнувся. Зовсім забув про Рікса. Радість від зустрічі з Роєм витиснула цього кровопивцю з моєї голови.

Побачивши вираз мого обличчя, Лола сіла на постелі:

– Що таке, Чет?

– Рікс знову приїздив. Виклопотав ляпаса.

– Ти його вдарив? – різко спитала вона.

– Довелося.

Вона схопила мене за руку:

– Що сталося? Розповідай.

Я розповів. Вона сиділа , напружено випроставшись, зелені очі широко розкриті.

– Я йому потім давав десятку, – завершив я розповідь, – але він жбурнув нею в мене. Сказав, що поїде в поліцію.

Вона знову прилягла на подушки.

– Ні. Втім, якщо й поїде, копи не стануть його слухати. Вони надто добре знають цього нікчему.

– Сподіваюсь на це.

– Ти збожеволів, Чет. Навіщо ти його вдарив?

– Знаю, але так вийшло. Гаразд, спи, обійдеться.

– Впевнена, вони не стануть його слухати.

Я нахилився і поцілував її:

– Спи, повернуся о першій.

– Завтра ляжемо раніше. Рой почергує.

Я пропустив крізь пальці її шовковисте волосся.

– О'кей. Побачення призначено.

Глава 11

За сніданком я розповів Рою про Рікса.

– Слідкуй за ним. Він завжди з'являється несподівано. Вчора мені довелося його вдарити. Звісно, вчинив по-дурному, але я не міг стриматися. Він грозив, що піде в поліцію.

Рой кинув на мене швидкий погляд:

– В поліцію? Чому?

– Він застав мене і Лолу, коли ми цілувались. Він не знає, що Дженсон поїхав з другою жінкою. Хоче його розшукати, і взагалі від нього можна чекати будь-яких неприємностей.

Рой мовчки допив каву і запалив. Ми були самі. Лола ще не вставала.

– Чому ж Лола не скаже йому, що у Дженсона інша і він сюди не повернеться?

– По-перше, тому, що це не його справа. По-друге, він не повірить.

– Я його розумію. Чоловік має бути божевільним, щоб кинути таке місце і дружину, яка вміє так чудово готувати.

– Якщо він з'явиться за нашої відсутності, приглядай за ним хорошенько. Нічого не давай і нічого не розповідай.

– Гадаєш, він піде в поліцію?

– Ні. А якщо й піде, його ніхто не стане слухати. – Я встав. – Ти не проти мені підсобити? Тут треба прибирати щоранку. Лола вже розраховує на нового помічника. Досі в постелі.

Поки ми наводили чистоту в закусочній, Рой попросив:

– Розкажи мені про Фарнворт. Як тобі вдалося втекти звідти? В газетах писали, що ти був першим втікачем —ув'язненим, котрого не змогли спіймати.

Я розповів.

Від здивування він зупинився, спершись на швабру і похитуючи головою в захопленні:

– Господи! Ну й голова у тебе! Я б нізащо не ризикнув через цих собак.

– Я б ризикнув чим завгодно, щоб вибратися з цього проклятого місця. І я туди не повернусь. Краще смерть.

Рой поморщився:

– Але ти тут у безпеці, далеко від Фарнворта. І кому прийде в голову шукати тебе тут?

– Я теж так думаю.

У вікно я побачив Лолу – вона йшла від бунгало. На ній були шорти і коротка майка. Руда копиця волосся забрана доверху і перехоплена зеленою стрічкою.

Я відчув укол ревності. Вона не вдягала цей наряд дуже давно. Тепер, коли на горизонті заявився новий чоловік, вона знову демонструє своє тіло. Я кинув погляд на Роя, той полірував стойку. Зайшла, усміхаючись, Лола і зупинилась на порозі, явно стараючись справити враження.

– Добрий ранок. Яка приємна картина – два моїх раба вже трудяться від світанку.

Я поглянув на Роя. Він припинив полірувати стойку і випрямився, дивлячись на Лолу.

Вона була зараз напрочуд гарна. Ніколи не бачив її такою красивою і привабливою.

Вираз Роя ніяк не змінився. Байдуже поглянувши на неї, він знову повернувся до роботи.

– Привіт, – нарешті, промовив він, – ми тут гаруємо за трьох.

Усмішка зникла з її лиця. Такого прийому вона не очікувала. Була певна, що Рой, як і всі інші чоловіки, клюне на її жіночі принади. Мене відпустило, і я відвернувся, щоб вона не побачила моєї вдоволеної усмішки. Нічого не змінилося – як і раніше, Рой не любив жінок.

Вона пішла на кухню, зупинилася у дверях і знову оглянулася на Роя, але він стояв до неї спиною, тер собі, тихенько насвистуючи, прилавок. Лола пішла на кухню, гучно грюкнувши дверима.

Рой підморгнув мені:

– Баби... Вони ніколи не бувають задоволені...

– Це я винний. Сказав, що ти не цікавишся жінками. Вона не повірила. Тепер має повірити.

Вантажівка, що під'їхала, нетерпляче засигналила біля бензоколонки.

– Піду обслужу. – Рой вийшов до вантажівки.

Я пішов на кухню.

Лола з понурим видом, накинувши халатик, готувала курчат для вертела.

– Поїдемо сьогодні ввечері в кіно, Чет. Рой тут сам впорається. На останній сеанс. Повернемося до третьої.

Я завагався. Не треба, щоб нас бачили з нею удвох в Уентворті.

– Може, ще не час, Лола. Треба трохи почекати.

Вона невдоволено поглянула на мене:

– Чекати чого?

– Треба, щоб всі дізналися, що Дженсон поїхав і покинув тебе. Нехай звикнуть до цієї історії, а поки що нам безпечніше сидіти тут.

– Мені остобісіло розважатися насамоті. Я хочу сьогодні піти в кіно і хочу, щоб ти пішов зі мною.

– Гаразд, поїдемо. Буде темно, може, нас ніхто не впізнає.

– Та яка різниця, Чет, – з досадою сказала вона, – яке їхнє діло – удвох ми чи ні...

– Ти забула, що він похоронений тут? Якщо поліція заявиться і почне шукати...

– Якщо... якщо... Ти що, думаєш, я збираюся всю решту життя провести в цій дірі? Наплювати на поліцію.

– Тобі легко говорити. Ти не сиділа в Фарнворті.

В цей час увійшов Рой.

– Ми з Четом сьогодні поїдемо в кіно, – сказала йому Лола. – Ти справишся тут один? Ми поїдемо після вечері. Тобі треба буде подавати лише сандвічі і заливати бензин.

– Звісно, впораюся. Чи не приділеш мені кілька хвилин, Чет, – звернувся він до мене. – Може, поглянеш на мою машину? Я ніколи добре не розбирався в автомобілях.

– Я погляну. А тобі треба підучитися ремонту.

Ми направилися до виходу. Я ішов за ним слідом і, коли Рой раптово зупинився, мало не збив його з ніг.

– Поглянь, хто навідався!

Я поглянув з-за його спини у вікно закусочної.

У непомітно під'їхавшому автомобілі сиділо двоє чоловіків Обоє в однакових стетсоновських капелюхах і темних костюмах. Один з них, роздобрівший чолов'яга з пузом, що випиралося з-під ременя, вивалився з машини, другий лишився за кермом. Спалахнула на сонці шеріфська зірка на грудях товстуна. Піджак розчахнувся, коли він вилізав з машини, і я побачив у нього на паску ремінь з кобурою для пістолета 45-го калібра.

– Поліція! – В голосі Роя почулися тривожні нотки.

Холодок пробіг по моїй спині. Я дико поглянув на Лолу. Смішно, але в цю мить мене охопила така паніка, що поглядом я ніби шукав у неї спасіння.

– Це шеріф. Він іде сюди.

Лола витерла руки рушником.

– Я сама з ним поговорю, – вона була незворушна, як єпископ на чолі чайного столу, – все буде добре, Чет.

Вона могла бути спокійною. Вона ж не бачила, що таке Фарнворт. При виді товстого шеріфа у мене заледеніла кров. Ми з Роєм розступилися, пропускаючи Лолу в залу закусочної. Вхідні двері різко розчахнулися, і я почув голос Лоли:

– О, шеріф! Ви тут рідкий гість.

Я притулився до стіни, прислухаючись, відчуваючи, як краплі холодного поту струмками стікають по моєму обличчю.

– Вітаю, місіс Дженсон. Приємно вас бачити знову. – У нього був гучний трубний голос, і ми з Роєм добре його чули. – Містер Дженсон вдома? Хочу з ним переговорити.

– Ні, Карла немає, він поїхав.

Вона промовила це недбалим тоном. Я уявив спокійний погляд зелених очей і незворушний вираз обличчя. Товстий шериф не представляв для неї такої загрози, як для мене.

– Поїхав? – Товстун дуже здивувався. – Оце так подія! Він ніколи раніше не покидав дому, наскільки я пам'ятаю. І де я можу його знайти?

– Важко сказати, – вона продовжувала зберігати незворушний тон, – десь в Арізоні чи Колорадо. Так мені було сказано. Відтоді як він поїхав, я не отримала жодної звістки.

– Коли він повернеться, місіс Дженсон?

Пауза. Потім холодно і чітко:

– Не думаю, що він повернеться.

У шеріфа вирвався вигук здивування:

– Не повернеться? Що це означає?

– Він покинув мене.

Настало тривале мовчання. Я уявив, як він здивовано втупився в неї і зустрів холодний погляд зелених очей. Я поглянув на Роя – той слухав теж напружено, як і я. Наші очі зустрілися, і він, насупившись, покачав головою.

– Ще один сюрприз! А чому ви так вважаєте, місіс Дженсон?

– Що ж, він не перший чоловік, котрий знаходить на боці когось ліпшого, ніж власна дружина, – вона навіть зуміла придати голосу сарказм, – та яка справа вам до цього, шеріф? Якщо Карл захотів валяти дурня і міняти жінку – це моя головна біль.

Чутно було, як він незграбно переступив ногами.

– Ваша правда, місіс Дженсон, і я співчуваю вам. Інша жінка, хм...

– Очевидно, в цьому є і моя вина. Не треба було виходити за нього. Занадто велика різниця у віці. Ми з самого початку не дуже ладнали. Він був старий для мене. Але Карл вчинив благородно – принаймні, залишив мені закусочну і все решта. Я не помру з голоду. А яка у вас справа? Я можу допомогти?

Шеріф густо відкашлявся:

– Тут працює чоловік за ім'ям Джек Петмур. Так?

У мене скажено застукотіло серце. Я обдивився в пошуках якого-небудь знаряддя самозахисту. На столі лежав ніж для обробки м'яса, і я схопив його. Я не повернуся в Фарнворт. Цього гладкого шеріфа жде ще один сюрприз.

Рой, дивлячись на мене, потряс головою. Він був блідий. Зрозумів, що я не дам себе арештувати. А може злякався пістолета шеріфа. Але мене його пушка не лякала. Я надавав перевагу кулі, а не Фарнворту.

– Петмур? – перепитала Лола, – Аякже. Він тут працює. Карл найняв його перед від'їздом. Мені потрібен помічник.

– Розумію, місіс Дженсон. Я маю з ним поговорити.

– Будь ласка, – голос її лишився рівним, – він десь поблизу.

Рой безшумно посунувся до мене:

– Покладись на мене.