Варто лише почати - Сторінка 23

Нам потрібен помічник, я тобі вже говорила.

Я обійняв її за плечі:

– Хотів тобі сам запропонувати. Ми з цим хлопцем як брати, Лола. Я йому вже сказав, що Дженсон поїхав. Можемо додати, що він поїхав з другою жінкою, а ми з тобою живемо разом. Він зрозуміє. Хоча цілком можливо, він не захоче залишатися тут. Він людина неспокійна. Йому тут видасться самотньо і сумно. – І додав, багатозначно дивлячись на неї: – Принаймні, він не стане зваблювати тебе. Відтоді, як він розлучився після першого невдалого шлюбу, він на жінок не дивиться.

– Він іде сюди, Чет. Запитай у нього.

Рой зупинився в дверях, втупившись у Лолу. Видно було, що він не очікував зустріти тут таку жінку, і тепер вражений. Лола навіть в замизканому халаті виглядала чарівною для будь-якого чоловіка. Втім, мене це не турбувало.

– Рой, це місіс Дженсон, – познайомив я, – а це Рой Трейсі.

– Я бачила, як ви нам допомагали, містер Трейсі, – Лола усміхнулась, – дякую вам, ми самі просто не впоралися б сьогодні.

Рой широко заусміхався у відповідь:

Сьогодні у вас було гаряче, справжній аврал. Та я з задоволенням допоміг. Славна у вас місцинка, місіс Дженсон.

– Вам тут подобається?

– Дуже.

– Може, зостанешся, Рой? – запросив я. – Бачиш, через дорогу стоїть хижа? Будиночок з усіма зручностями. Можеш там оселитися. Праця стане в сорок за тиждень. Ну як?

Рой переводив погляд з мене на Лолу, розпливаючись у задоволеній усмішці.

– Ви певні, що я вам потрібен? – Він звертався до Лоли. – Якщо так, то я згоден.

– Ми тільки вчора говорили з Четом про те, що нам необхідний помічник, – відповіла вона.

– Тоді вирішено.

До бензоколонки прокурявив "форд"-універсал.

– Мені починати роботу, бос? – жартуючи звернувся до мене Рой.

– Я сам. Ви поки що знайомтесь, звикайте один до одного. Ми з цим хлопцем разом ходили в школу, – сказав я Лолі. – Будь з ним полюб'язнішою. Ми як брати.

Була вже одинадцята година, коли, нарешті, закусочна спорожніла і ми утрьох всілися вечеряти. Дивно було бачити навпроти себе Роя. Лола сиділа від мене справа.

Рой був радісно збуджений, виражаючи повний захват від нової роботи.

– Прекрасне місце! – вигукував він – Мені страшенно сподобалося працювати у вас. В сто разів краще, ніж продавати ці прокляті сейфи!

Ми їли знамениті Лолині спагетті з телячими відбивними. Лола, намотавши спагетті на виделку, підняла очі від тарілки.

– Ви добре розбираєтеся в сейфах?

– Можу сказати вам, місіс Дженсон, – урочисто сповістив Рой, – що ми з Джеком кращі спеціалісти по сейфах у штаті. Вірно, Чет?

– Авжеж , ми не з останніх. Бувають гірші.

– Чет і я прийшли працювати в один день, – продовжував Рой, – Чет краще мене розбирається в конструкції, зате я кращий по замках. Біда, що він занадто свідомий. Все життя витягав мене з заворухи. Зазвичай я втягував його в різні неприємності, а він мене рятував.

– Тут все спокійно, Рой. Ніяких пригод, сама робота.

– І це мене влаштовує. – Він став серйозним. – Проте, що скаже містер Дженсон, коли повернеться і побачить тут зайвий рот? – Рой поглянув на Лолу. – Я хотів би знати, місіс Дженсон, ви мене найняли на постійну роботу чи тимчасово?

– Я не знаю, чи повернеться він взагалі, – відізвалася Лола.

Рой здивовано моргнув.

– Ось як? – Він переводив погляд з неї на мене. – Якісь проблеми?

– Звичайні, – як можна недбаліше відізвалася вона, – я ще нікому не говорила, але він навряд чи повернеться. Знайшов декого покраще за мене.

Рой виглядав збентеженим.

– О, даруйте, я не хотів ...

Лола усміхнулась:

– Нічого страшного. – Вона поклала свою руку на мою. – Бачите, Чет і я ... – Змовкнувши, стисла мою руку. – Принаймні, мій чоловік лишив мені все хазяйство і Чета...

Рой потряс головою, з захопленням споглядаючи мене.

– Оце хлопець! Говори після цього про везіння!

– Що ж, тепер знаєш, які наші справи, – я відсунув стілець від столу, – ходімо, я покажу тобі хижу, Рой.

Він встав:

– Дякую за чудову вечерю, місіс Дженсон.

Вона усміхнулася йому:

– Можете звати мене Лолою. Ми тут по-простому.

– Як скажете. Помогти прибрати посуд?

– Я сама. Ідіть з Четом.

Поки ми ішли по залитій місячним сяйвом стежці до будиночка, Рой збуджено говорив:

– Яка лялечка! Радий за тебе, Чет. Певен, що я не завадю?

– Розуміється, ні. Чого тут не вистачає – так це чоловічої компанії.

Я відчинив двері хижі, і ми увійшли.

– Тут непогано. – Він озирався з приємним здивуванням. – Навіть телевізор... – Підійшов до вікна і подивився на бунгало. – А ти, отже, там живеш.

– А де ще мені жити?

– Справді... Вмієш ти завоювати жінок... – Він припалив сигарету і, поставивши сумку на стілець, почав розпаковувати речі. – Цей Дженсон просто ненормальний... Щоб збігти звідси з другою бабою... Не можу собі уявити... Маючи таку дружину, як Лола, такий заклад, чого ще треба?

– Здається, він зійшовся з товстухою свого віку. Лола на двадцять років його молодша. І характер у неї не з легких, йому було з нею важкувато.

Рой затягся і випустив струм диму.

– Чому він в такому разі не вигнав її, і не лишив собі такий прибутковий заклад?

Рой був не дурень. Він одразу учув каверзу в нашій історії. Треба було його негайно переконати, інакше він почне підозрювати правду.

– Легко говорити. Не так просто вигнати дружину.

Допитливий погляд темних очей уперся в мене.

– Давно він поїхав?

– Чотири-п'ять тижнів.

– І вона нічого від нього не отримала, ніяких звісток?

– Ні.

– Вона точно знає, що там є інша жінка?

– Впевнена.

Він покачав головою:

– Отже, він може в будь-який момент з'явитися тут і застукати тебе з Лолою в постелі?

– Він не повернеться, Рой.

Він метнув на мене пронизливий погляд, потім відвів очі:

– Вона знає, що ти в бігах, Чет?

– Так, я їй все розповів.

Він виклав речі з сумки на ліжко:

– Тут справді золота жила. Скільки виручки в тиждень?

А виручка була меншою, ніж я очікував. Дженсон робив гроші в основному за рахунок залізного металобрухту. Тепер цей бізнес зупинився. Виручка йшла лише з закусочної, бензозаправки і мілкого ремонту. Десь двісті доларів за тиждень – з них половина Лолі, половина мені.

Втім, витрачати гроші тут було нікуди, і я просто відкладав свою долю в сейф, до решти заощаджень. Що вона робила зі своїми грошима, я поняття не мав і ніколи не питав.

– Не так багато, як ти думаєш, – двісті в тиждень.

Рой зробив гримасу:

– Так мало? Я думав, набагато більше. – Він підійшов до вікна і став оглядати околиці. – В такому місці є способи значно розширити справу, Чет, і мати багато більше.

– Ти помиляєшся. Занадто далеко від основної траси.

– Та в цьому ж уся справа, – він пильно дивився на мене, – це місце прямо створене для нелегального бізнесу. Хіба ти не бачиш?

– Про що ти?

– Ти ж не хочеш похоронити себе в цій глухомані до кінця своїх днів? Ми з тобою завжди мріяли про більший куш. Ми з тобою мріяли, щоб підвернулася золота жила на зразок цієї.

Я спохмурнів і присів на ліжко:

– Що ти маєш на увазі?

– Ну, наприклад, мексиканські емігранти... Можеш їх тут притулити за двісті з кожної голови. Ідеальне місце для них. Думав ти про це?

– Якби ти посидів пару місяців у Фарнворті, ти би так не говорив, Рой.

Він запустив пальці у волосся і винувато усміхнувся:

– Я знаю, ми тоді з тобою діяли як парочка ідіотів. Треба було спочатку прослідкувати за тим товстосумом, Купером, хоча б пару тижнів. Вивчити як слід його звички. Так, ми тоді прокололись, твоя правда.

– Нам не треба було взагалі вплутуватися в ту справу! Ми самі напросилися на неприємності – і ми їх отримали. Принаймні, я. А тепер послухай – я більше не хочу подібних справ, з цим покінчено раз і назавжди!

– Я все розумію, та у мене досі лишився зуд на великі гроші. Рано чи пізно я все таки відірву великий куш.

– Але не тут, знайди інше місце.

Знизавши плечами, Рой осміхнувся:

– Що ж... Забудемо про це... – Він підійшов до комоду і, висунувши шухляду, поклав туди кілька сорочок. Потім поглянув на мене. – Ти більше не хочеш розбагатіти, Чет?

– Ні, Фарнворт вилікував мене. Якби ти туди потрапив – вилікував би і тебе теж.

– Справді, кажуть, там суворо. – Він узяв носові хустки і шкарпетки з ліжка і висунув другу шухляду. – Прокляття! А це що таке?

Я здригнувся від несподіванки:

– Про що ти?

Він засунув руку в шухляду і дістав звідти кольт 45-го калібру, той самий, з якого був застрелений Дженсон. Я зовсім забув, що поклав кольт туди після того, як Лола убила Дженсона. А потім начисто забув про його існування.

– Він належить Дженсону, – промовив я як можна недбаліше, – я знайшов цю пушку, коли Дженсон поїхав.

Рой уважно розглядав кольт. Потім повернув барабан і понюхав дуло. З барабана на ліжко випала гільза від патрона.

– З нього недавно стріляли, бачиш? – Він дивився мені в очі. – Кого убили, Чет?

Я через силу, але все-таки витримав його погляд:

– Нікого, Дженсон мав звичку стріляти стерв'ятників. Мабуть, забув потім почистити пістолет.

– Стріляти стерв'ятників сорок п'ятим? – Рой поклав кольт на комод. – Він що, ненормальний?

– Він не влучив жодного разу. – Я підійшов і поклав кольт собі в кишеню. – Вже пізно. Я, мабуть, піду. У тебе є все, що треба?

– Все є, краще не буває. – Його тон мені не сподобався. – А хто працює вночі? Напевно, і вночі доводиться вставати?

– Чергуємо по черзі. Сьогодні моя черга. Можеш завтра вночі чергувати.

– Відмінно. Просто не віриться такій удачі. Радий був зустрічі, Чет.

Я плеснув його по плечу:

– Я теж, – і, направившись до дверей, додав: – На добраніч, Рой.

– Засну, як убитий... Та, Чет...

Я зупинився:

– Що?

– Почисти револьвер. Ні до чого мати в домі такі речі.

Я не міг дивитися йому у вічі.

– Маєш рацію... Ну гаразд, до завтра.

– Бувай, друг.

Я вийшов з хижі. В закусочній було темно. В спальні у Лоли світло горіло. Я попрямував до бунгало.

Лола сиділа на постелі в самій білизні. Коли я зайшов, вона почала знімати панчохи.

– Боже, як я втомилась... – Вона позіхнула. – Мені сподобався твій друг, Чет.

– Мій єдиний справжній друг, Лола. – Я дістав револьвер і поклав його на комод. Вона сиділа спиною до мене і не бачила. "Вичищу кольт завтра", подумав я. – Ми поладнаємо утрьох. Знаєш, видасться смішним, але Роя не цікавлять жінки. Мене завжди це дивувало, та відтоді, як він розлучився, він ні разу не поглянув на жодну жінку.

Лола встала і зняла рештки одягу.