Варто лише почати - Сторінка 30

Перед тим, як женитися на ній, Дженсон змусив її підписати зізнання у вбивстві першого чоловіка і зачинив документ у сейфі... Я сам бачив його там. Доки вона не знищить доказ, їй загрожує в'язниця.

Він міцно потер потилицю і спохмурнів:

– Тобі це не приснилося?

– Вона застрелила Дженсона і збиралася вже вистрілити в мене, та я встиг захлопнути сейф раніше, ніж вона натиснула на спуск. Допоки я був єдиним тут, хто міг відкрити сейф, моє життя було в безпеці. Тепер вона має види на тебе. Бережися її, Рой. Не відкривай сейф.

– Щось не сходиться, – промовив він повагом, – якщо ти знав, що вона хоче тебе вбити, як ти потрапив у її постіль?

Я був готовий до цього. І давно приготував відповідь на питання, якого чекав.

– Ми жили тут п'ять тижнів зовсім самі до того, як це сталося. Як і в твоєму випадку, вона сама зробила перший крок. Явилася вночі в цю кімнату. Так все почалося.

Я задихався, піт по мені котився струмками.

Рой стривожився і підійшов до постелі:

– Гей! Нужбо, заспокойся! Ти що, не розумієш, в якому ти стані? Досить тобі перейматися – відпочинь!

Я схопив його за руку:

– Якщо ти відкриєш сейф, Рой, вона уб'є нас обох! Ми пропали, кажу тобі, не роби цього!

– Розслабся, друг. Вона не просила мене, повір.

Я знесилів. Відкинувся на подушки – сили більше не лишилося. Проте я попередив, і міг тільки сподіватися, що він не піддасться її умовлянням.

Рой залишався зі мною, поки я не впав у тяжку дрімоту. Прокинувшись наступного ранку, я поглянув на годинника – за двадцять десята. Тривалий сон підкріпив мене, я відчував себе значно краще, сил прибавилося, та не настільки, щоб я міг встати з постелі.

Незабаром прийшов Рой і поголив мене. Він був спокійний, і ніхто з нас не заговорював про сейф. Хоча було ясно, що навколо нього крутяться наші думки.

День тягнувся повільно. Добре, що я лежав біля вікна, можна було спостерігати за обстановкою. Рой і Лола працювали весь день, ніби негри на плантації. Закусочна була переповнена під час ленчу і вечері.

Нарешті, біля десятої години рух стих. Рой знайшов час, щоб принести мені чашку супу.

– Ну й деньок видався. – Він прихилився до стіни. – Не діждуся, коли ти знову будеш у строю.

– Мені вже краще.

– Бачу. – Він потер середину носа, темні очі уважно стежили за мною. – Послухай, за вечерею вона спитала, чи зможу я відкрити сейф Лоуренса.

Я пролив трохи супу.

– Я говорив!

– Я відповів, що не можу сказати, поки не побачу сейфа.

– І що вона?

– Тут об'явився водій вантажівки і перервав. Більше ми не говорили на цю тему.

– Поки сейф залишається зачиненим, ти залишаєшся живим, і я теж. Я не жартую, Рой.

– Гаразд, ти не жартуєш. Якщо такі обставини, дай мені пістолет Дженсона.

– Пістолет у неї.

Він примружив очі, стиснув губи.

– Вона його взяла. Сказала, що викинула десь у пустелі, але я не вірю.

– Що ж, поки вона мене ще не просила відкрити сейф.

– Скоро попросить.

На цьому розмова була завершена.

Нічого не сталося в наступні чотири дні. Лола більше не заводила розмову з ним про сейф. Я повільно поправлявся, та все ще був слабкий і не міг піднятися з постелі. Мене трохи заспокоювала та обставина, що Рой не ходив більше по ночах у бунгало. Схоже, мені вдалося налякати його.

На п'яту ніч я прокинувся о третій годині і, визирнувши у вікно, побачив світло у вітальні бунгало. Мене наче током вдарило. Я гучно покликав Роя, але відповіді не одержав. Він був з Лолою біля сейфа!

Була спокуса злізти з ліжка і повзти туди. Та я знав, що сил забракне, і нічого не лишалося, як лежати, спостерігаючи за бунгало, чуючи скажений стукіт свого серця і обливаючись потом від хвилювання.

Тільки на п'ятій годині світло згасло. Рой вийшов з бунгало і пройшов зразу в хижу.

Почувши, що він зайшов, я погукав його.

– Не запалюй світло, – проговорив він від порога, – вона побачить.

Я не міг у темряві побачити вираз його обличчя.

– Що сталося?

– Вона показала мені сейф і попросила його відкрити. Я сказав, що це стара модель, з якою я незнайомий, тому не зможу відкрити.

Я зітхнув з полегшенням.

– І що потім було?

– Вона сказала, що існують інші способи. Наприклад, можна підірвати сейф. Але я відповів, що це, по-перше небезпечно, а по-друге динаміт не по моїй частині.

– Вона тобі повірила?

– Чому би й ні? Я говорив досить переконливо.

– Сказала, чому хоче відкрити сейф?

– Так. – Він помовчав. – Сказала, що в сейфі лежать гроші. Великі гроші. Якщо я відкрию сейф, ми поділимо їх. – Довга пауза. – Є в сейфі гроші, Чет?

Я розумів, що ні в якому разі він не має знати про гроші.

– Три сотні, – збрехав я. – Дженсон тримав на всякий пожежний випадок. Їй не потрібні гроші. Їй треба зізнання.

– Вона сказала – великі гроші, Чет.

– Вона бреше. Це приманка для того, щоб ти відкрив сейф.

– А... Що ж, її чекає розчарування...

Наступного ранку поки Рой метушився біля бензоколонки, де в цистерни заливали пальне, я почув, що скрипнули вхідні двері.

Зайшла Лола, прикрила за собою двері і притулилася до них спиною.

Я був просто приголомшений, угледівши її, так вона жахливо перемінилася.

Обличчя, обтягнуте шкірою, кам'яний вираз, темні круги під очима. Лола постаріла на десяток років

Деякий час вона мовчки дивилася на мене, потім заговорила приглушеним , невпевненим голосом:

– Скажи мені, як відкрити сейф. Якщо не скажеш, я подзвоню в поліцію, і ти потрапиш знову у Фарнворт.

Вона не розуміла, що час шантажу минув. Тепер я мав на руках усі козирі.

– Гайда, дзвони. А грошей ти не одержиш. До речі, я повім їм, де знайти твого чоловіка. Ти не сподівайся, що тобі вдасться все звалити на мене. Я тут, виходить, не один з дурною репутацією. Доведеться розповісти їм про Френка Фінні, і ти покотишся в прірву.

Вона здригнулася, як ніби-то мої слова вдарили її по обличчю, подалася назад, обличчя спотворила гримаса страху, зробивши її бридкою.

– Що тобі відомо про Френка?

– Я знаю, що ти убила його. Отож, ми разом у западні – ти і я. Доведеться нам тут провести решту днів, подобається тобі це, чи ні. Не бачу іншого виходу. Ніхто не стане відкривати сейф. Я попередив Роя щодо тебе. Та й не відкриє він, навіть, якщо б захотів, – він не справиться з цією моделлю. Дарма гаяла на нього свій час і здібності.

Деякий час вона дивилася на мене палаючими ненавистю зеленими очима, потім відклеїлась від дверей і вийшла, лишивши двері відкритими.

Раунд був за мною, але я особливо себе не тішив. Вона так легко не здасться. І наступний раунд, якщо я не буду насторожі, можливо, виграє вона.

Нічого не відбулося в наступні два нелегких дні, повних прихованого напруження. Нарешті, на третій день після її візиту до мене, Рой оголосив, що вона збирається в кіно до Уентворта.

В моїй голові блиснув червоний сигнал.

– Вона лишає тебе тут одного?

– Вона кіноманка, – знизав він плечами, – хотіла, щоб я з нею поїхав, але я сказав, що не можу тебе покинути, та й працювати комусь треба.

– Сподіваюся, ти розумієш, що вона не поїде ні в яке кіно. Вона просто закинула крючок.

Він зробив нетерплячий жест:

– Іноді мені приходить в голову – чи не пошкодився ти головою. Що ти надумав?

– Вона тобі сказала, що в сейфі великі гроші. Я їй розповів, що гроші для тебе – все. Вона грає на твоїй слабкості. Розраховує, що, як тільки вона поїде, ти підеш і відкриєш сейф. Та вона далеко їхати не збирається і буде за твоєю спиною вчасно. Це її єдиний шанс змусити тебе відкрити сейф.

– Я ж говорив, що не стану відкривати!

– Гаразд, тільки не забувай про це, коли вона поїде.

На початку одинадцятої я побачив, як вона сідає в "меркурій". Світив місяць. Рой постояв, дивлячись їй услід, поки задні фари не зникли за пагорбом. Потім пішов до закусочної.

Я лежав, дивлячись у вікно, і чекав. Був певен, що зараз неминуче станеться те, чого я так боявся, і це буде кінцем моєї дороги.

Я уявляв, як Рой кружляє по залі закусочної, обмірковуючи мої слова, зважуючи "за" і "проти". Жадібність до легких грошей зараз кипить у ньому, пересилюючи розум.

Минуло біля години. Поки нічого не сталося. Це була найдовша година в моєму житті. Потім я побачив світло фар. По дорозі від Уентворта рухалася вантажівка і скоро під'їхала до заправки.

Вийшов Рой, заливаючи бензин у бак вантажівки, поговорив з водієм пару хвилин. Той зразу від'їхав.

Рой постояв, дивлячись на темну дорогу, що піднімалася на пагорб у сторону Уентворта. Збігло три хвилини. Дорога була пустельна.

І раптом він швидко направився до бунгало.

Непідконтрольна розуму жадібність до грошей керувала тепер його діями – він збирався відкрити сейф!

Біля дверей в бунгало він затримався. Проте, явно підготувався завчасно, оскільки вже за пару хвилин відкрив двері і зник всередині. Та майже відразу об'явився знову, поглянув на порожню дорогу. Очевидно, мої слова не пропали даром – Рой був насторожі.

У вітальні запалилося світло.

Йому знадобиться всього кілька хвилин, щоб відкрити сейф і забрати гроші. Я нічого не міг змінити. Я розкрив свої карти, і вони були биті.

І тут я побачив її.

Вона, певне, з'їхала з пагорба з темними фарами, поки він був у закусочній. Проробила це майстерно. Навіть я не помітив її наближення, хоч весь час слідкував за дорогою.

Але вона була тут і тепер швидко йшла до бунгало.

Місячне сяйво висвітило зелену сукню, коли вона перетнула освітлений майданчик. Потім знову зникла у пітьмі.

Пастка захлопнулась. Рой був усередині.

Я уявив, як він сидить навпочипки перед сейфом. Йому, звісно, не склало зусиль його відкрити. Йому несила відірватися від видовища, яке відкрилося – пачки грошей заворожили його так, що він не чує, як відкрилися двері. Зараз вона уб'є його. Я так і припускав. Вірогідно, вона в кількох ярдах від Роя.

Я відкинув простирадло і ліжник. Піднявся важко, проковиляв до дверей і схопився за дверну ручку, щоб не впасти.

Біль спалахнув з новою силою у грудях, та я старався про нього не думати. Тільки б добратися до бунгало і врятувати Роя.

Якимось чином я примудрився відкрити двері. Перетнув передпокій і став возитися з вхідними дверима.

Вологе тепло розлилося на грудях, і я зрозумів, що рана відкрилася. Я цього чекав і не злякався.

Відкрив двері.

Лоли не було видно.

Я з неймовірним зусиллям став просуватися до бунгало. Кров тепер струмувала по грудях, череві і ногах, та я продовжував іти.

Я був уже біля дверей бунгало, коли пролунав різкий хлопок пострілу.

Серце моє обірвалося.