Windows on the World - Сторінка 24

Я замовляю склянку, точніше, п'ять склянок. Бен Ладен бажає зла цим дівчатам. Я ж бажаю тільки добра їхнім твердим цицькам, затисненим у завузькі топи. Алкоголь — це як кохання: усе так добре починається... Аж раптом цієї миті я прозрів. У наші дні МІЖНАРОДНИМ ПЛЕЙБОЄМ є жінка. Це Бриджит Джонс, або Керрі Бредшоу, героїня серіалу "Sex and the City". Саме їх бояться ісламісти, і як же я їх розумію! У мене теж серце стає, коли вони застосовують свою важку артилерією: туш, блиск, східні парфуми, шовкову білизну. Вони оголосили мені війну. Вони лякають мене — щось мені підказує, що спокусити їх усіх я не зможу. Завжди з'явиться якась новенька, у якої підбори будуть іще вищі, ніж у попередньої. Стільки роботи мені не до снаги. Навіть коли щодня кидати на це місто по чартеру, вони все одно не перекриють потік небезпечних красунь, не перешкодять сексуальному імперіалізмові люксових потіпаху майках "І ESCAPED ТНЕ BETTY FORD

CLINICb), силі їхніх руйнівних декольте та вій, що стрімко здіймаються, коли вони убивають вас презирливим поглядом.

— You ге not on my "to-do" list. He клейся до мене, men. Цього вечора полюю я. Scram! Beat it!2

— Каву й таксі, будь ласка. (Ой, можна подумати! Здалися мені твої цицьки та коротенькі ніжки. Одна ерекція, та й усе по тому. Та провалися ти разом зі своїми босоніжками. О, то було б непогано.)

Чи може задоволення замінити страх? Фундаменталиста розгублені, їхні погрози спричинили прямо протилежний ефект, ніж той, на який вони сподівалися. Гедонізм дійшов до межі. Вавилон воскрес! Жінки не прикривають своїх облич, а навпаки, вони танцюють стриптиз у кабаках, грають у піжмурки, пестять колег по конторі та цілуються із хлопцями, що приходять на вечірки "speed dating"3. Нові Шалені роки починаються із розпусти, тоді як десь у далеких країнах ідуть бомбардування. Люди пестяться та сміються, і терор розлітається на друзки. Тероризм нікого не тероризує; він посилює свободу. Секс танцює зі смертю. Тут немає переможців, лише "лузери"4, на кшталт мене. Коли я входжу до китайського кабаре транссексуалів (Lucky Cheng), вони співають зворушливу пісеньку на мотив "Нарру birthday":

— Нарру blow job to you! Happy blow job5!

Обкурені гашишем бородачі з гаремом дружин хочуть навчити нас цнотливості? ОК, хлопці, ваша взяла, житимемо, як ви: маючи кілька дружин та курячи гашиш! Розчаруватися ще встигнемо. Ми сміємося наче скажені, а потім нас долає нудьга. Так і живемо.

1 "Я втікла з клініки Бетті Форд". Бетті Форд — дружина 38-го президента США Джеральда Форда, відкрила клініку, де лікують від наркоманії та алкоголізму (англ.).

2 Ти не входиш до моїх планів... Відчепися (англ.).

3 Швидкі побачення, клуб знайомств (англ.).

4 Л у з е р (від англ. loser) — невдаха, той, хто програє, кому не таланить.

5 Мінет (англ.).

Уже сорок п'ять хвилин під нашими ногами горить літак, аж раптом Джеррі заявив, що хотів би стати мухою.

— Ти здурів! — вигукує Девід. — Бачив тільки-но муху на склі? Шарахкається туди-сюди як очманіла, а вилетіти не може.

— Він має рацію, Джеррі. Не варто тобі ставати мухою. Ти вже є мухою, і я теж. Що ж до Дейва, то він — комар. Ну ж бо, подзижчимо на Windows. БЗЗЗ, БЗЗЗ!

І я починаю дзизкати як оса і борсатися в різні боки. Здивоване обличчя Лурдес. Розгублений погляд Джеррі. Аж ось — винагорода: сміх Девіда, він робить собі з білих серветок вусики на голові. Лурдес аплодує, Джеррі бере з нас приклад, і ось ми вже разом дзизкаємо та кидаємося на стіни. Ентоні вдало вибрав місце. Ця кімната відносно ізольована від решти вежі, оскільки всі дірки тут заткнуті. Лурдес прилинула вухом до виходу на дах. Час від часу вона наказує нам замовкнути, аби послухати, чи не висаджується команда рятувальників з гелікоптера. Але все, що ми чуємо, — це скрегіт сталевих балок, що плавляться, плач людей, що горять, та глухий, гнітючий тріскіт пожежі. І тоді комар Девід знову починає БЗЗЗкати та кусати брата пальцем, круговерть відновлюється.

Іще одна хвилина вмирання.

Мандрівка до Америки — велика французька традиція, яку започаткував іще Шатобріан зі своїм племінником Токвілем. Нам подобається дивитися на американський гігантизм із сардонічним захопленням. У XIX столітті був романтизм та скво. У XX столітті — народження світового капіталізму та суспільства споживання (Нью-Йорк Морана та Селіна). У XXI столітті ми бачимо, що система недосконала, і якщо хочемо дізнатися, як зникнемо із цього світу, треба прогулятися Бродвеєм пішки під дощем. Прямо на тротуарах, притуляючись до дерев'яних стовпів, що заклеєні афішами кінофільмів, втомлені менеджери різних ланок чухають собі потилиці на тротуарах. Замість секс-шопів — Disney Stores. Рідкокристалічні табло з рекламою Coca-Cola не працюють: криваво-червоний логотип нервово миготить, наче несправний стробоскоп. Що шукає тут цей змоклий натовп? Гроші вже не є для нього Богом. Луї-Фердинанд Селін крокував цією авеню в 1925 році; цю прогулянку він описав у 1932 році у своєму творі "Мандрівка": "Цей квартал сповнений золотом, це справжнє диво, його чути навіть крізь двері — хрустіння доларів; він стає усе легшим, цей Долар, справжній Святий Дух, цінніший за кров". Тепер усе змінилося, ніхто більше не обожнює бабло, людям воно набридло, але люди не знають, як можна жити по-іншому, а отже, вони чухають потилицю, розтягуються на канапі, зраджують дружині з коханкою, а коханці — із чоловіком, вони шукають любові, купують банки з вітамінами, тиснуть на педаль газу, сигналять, так, це вселенські відчайдушні перегони, вони сигналять, аби всі знали, що вони існують.

Америку та Францію поєднує довга історія, яка останнім часом дещо приспана. Мабуть, прийшов час збудити її. Франція знову може допомогти, якщо моя країна ще бодай на щось здатна. Франція — не матір Америки (бо то Англія), але вона може зазіхати на роль хрещеної матері. Ну ви знаєте, це така стара вусата тітка, що її бачиш тільки під час особливо великих подій, у якої тхне із рота, її трохи соромишся, а частіше за все просто не пам'ятаєш про її існування, але час від часу вона нагадує про себе, роблячи гарненький подарунок.

Спускаючись по Медісон-авеню, зустрічаю дівчину із намальованим на чолі чорним хрестом. Потім ще одну. Потім двох банкірів з таким самим хрестом на чолі. Думаю, чи не ввижається це мені. Але ж на сніданку я нічого такого не пив. І ось їх уже десятки, великих та маленьких, керівників та секретарок, які прогулюються із намальованим сажею хрестом на чолі. Я вирішив, що якийсь божевільний десь неподалік заманює їх і розмальовує обличчя чорними хрестами, а вони, очманілі, цього не помічають. На тротуарі повно людей із хрестами на чолі. Я протискуюся крізь цю течію міських хрестоносців і врешті-решт розумію, що до чого: вони виходять із собору Святого Патріка. Сьогодні ж середа, перший день Великого посту. Довжелезна черга домашніх пирогів чекає, щоб їхнім господарям помазали чоло святою сажею. Це точно передає атмосферу, яка панує у столиці світу. Трудяги усіх рангів готові пожертвувати обідньою перервою, аби священик накреслив їм попелом хрест на чолі. У Франції я ніколи не бачив нічого подібного.

Ще одна новина: мешканці Нью-Йорка водночас стали неймовірно люб'язними, послужливими, чуйними та ввічливими. Я ще пам'ятаю нестримний індивідуалізм 80-х, коли можна було побачити, як ньюйоркець переступає бездомного жебрака на землі, навіть не уповільнивши ходи. Тепер нічого такого немає. По-перше, тому що усіх бездомних мер Джуліані вигнав з міста, або вони повмирали; але з'явилося й дещо інше: апокаліптична ввічливість. Кінець світу робить людей щедрими. Я бачив, як у снігопад перехожі допомагали сліпому перейти дорогу, як одна жінка підняла парасольку якомусь чоловікові, як двоє людей, що зупинили одне таксі, пропускали одне одного вперед. Треба ж таке, це наче у фільмі Френка Капра! Десять, двадцять разів на день мені зустрічався неймовірний гібрид, ство-ріння-мутант, немислима істота: ньюйоркець-альтруїст.

Одинадцяте вересня призвело до двох цілком протилежних наслідків: люб'язність усередині країни та агресія поза нею.

Мене звуть Девід Йорстон, і мій батько от-от трансформується. Він весь час заперечує, що він супергерой, але його мутація неминуча. Дві хвилини тому він удавав муху: безпомилковий знак.

— Ні, Девіде, я не Супермен! Хоча залюбки б ним був! Думаєш, я надто пишаюся бути таким, яким я є?

Класичне заперечування. Створіння, що наділені суперсилою, завжди прикидаються слабкими людьми, щоб зберегти свободу рухів та незалежність своїх дій. Сильно запахло шоколадом. М-м-м, смакота!

— Це апарат із цукерками на 108-му, — пояснила Лурдес. — Він плавиться.

OK, смердить. Тато бігає по колу, наче мутант у клітці. Аж раптом він помічає камеру спостереження: маленьку сіру коробочку, що висить під стелею. Він кидається до неї, розмахуючи руками, наче млин.

— Гей! Ми тут! You-hou!

Він показує Джеррі в об'єктив, потім підіймає й мене. Аж до синців на біцепсах він мене стискав. Безперечно, це в ньому прокидається суперсила.

— They can see us! Hello there! Заберіть нас звідси!

Він підстрибує, щоб спрямувати камеру в бік дверей, на які він тикає пальцем.

— Look at the door! OPEN THE DOOR! Тато витанцьовує пого не гірше за усіх перців Red Hot. Але ж ці маленькі камери не мають мікрофонів, то нема чого дарма дерти пельку.

На кілька сотень метрів нижче, у безлюдному центрі спостереження, на одному з численних чорно-білих моніторів з'являється сорокарічний чоловік, який відчайдушно жестикулює, двоє його дітей та мовчазна жінка із обличчям кольору кави з молоком, що сидить попід стіною. На решті моніторів спостереження — пусті офіси з розбитим склом, заблоковані ліфти з обгорілими тілами, задимлені коридори, затоплені протипожежними спринклерами фойє, сходи, заповнені сотнями людей, що намагаються спуститися одне за одним і зіштовхуються із сотнями пожежних, що, важко дихаючи, підіймаються. Тисячі червоних лампочок миготять на контрольному табло перед пустими кріслами. Сирени надриваються марно. Якщо Бог дійсно існує, то, питається, де ж він був того дня?

Я ставив одне й те ж саме питання усім, кого зустрічав:

— Have you been to Windows on the World1?

І всі дивилися на мене недовірливо й розгублено.

— Навіщо знову говорити про цей жах?

Із вуст француза це запитання здавалося непристойним і скидалося на вуаєризм.