Windows on the World - Сторінка 31

Не було ані душі. Що ж мали ми робити в тій ситуації?

Сідати було надто ризиковано, по-перше, тому, що дим спричинив погану видимість, і будь-який маневр ми мали б виконувати навмання. Безперечно, ми б спустили трос. Але я був майже впевнений, що через систему безпеки двері, що виходять на дах, були зачинені. Була нестерпна спека. Навіть у кабіні пілота ми відчували її, це можна було побачити на градуснику виміру зовнішньої температури. Усередині веж нічого не було видно, але я бачив, як люди висіли на розбитих вікнах, часто облиті кров'ю, їхній одяг був розірваний або згорів. Дехто махав нам руками, але що ми могли вдіяти? Часто згадую ту жінку у вікні, яка трималася однією рукою, а іншою робила знаки в наш бік... Але що ми могли зробити?".

"Що ми могли зробити?" Певно, він ставитиме собі це питання до самої смерті. Що вони могли зробити? Моя перевага в тому, що я, паризький турист, можу відповісти на це запитання, набагато пізніше самих подій, зручно влаштувавшись у кріслі, без паніки й не ризикуючи власною шкірою. Що могли зробити? Треба було зв'язатися зі Службою охорони й сказати, щоб вони відчинили двері на дах, або передати цю інструкцію пожежним на 22-й поверх будівлі, потім організувати обліт гелікоптерів по колу, як це робиться під час рятувальних операцій на морі або в горах. Йдеться про звичайну евакуацію людей гелікоптером, що зависає в повітрі, як це роблять пілоти під час евакуації жертв лавини чи шторму. У мене весь час перед очима стоїть одна й та сама картина: гелікоптер несе подалі від Всесвітнього торговельного центру людей, що вхопилися і тримаються за мотузкову драбину. Ця картина була б найкращою відповіддю літакам-са-могубцям. Шкода, що ми її не побачили.

Я простягнув дітям значок Windows on the World, що його мені на прощання дала Лурдес. Я хотів зробити якнайкраще, але то була погана ідея: значок був один, і хлопці одразу почали битися за нього. Урешті-решт, у бійці переміг Джеррі, адже він фізично сильніший за брата. У мене не ставало сил встановлювати іншу справедливість. Девід насупився, але, як не дивно, він так захопився бійкою, що припинив плакати. Я полегшено зітхнув. Він обмірковував план помсти. За кілька секунд, побачивши, що Джеррі приколює значок собі на футболку, Девід штовхнув його, щоб Джеррі вколовся голкою. Виступила кров. Джеррі стиснув зуби, Девід посміхнувся. Око за око, зуб за зуб. Джеррі погодився, таке вже життя. Я провів руками по волоссю: зрозуміло, що коїться на землі. Просто на всіх не вистачає значків.

Урешті-решт я знову зустрівся з Троєм Девісом: сірий твідовий костюм, сіре пальто, сіра сумка в руках. Як і всім утопістам, Трою чхати на моду, бо він живе в майбутньому. Коли Ленін їв безкоштовний хліб у "Cbserie des Lilas", він теж змахував на бухгалтера. Ми зайшли до "Life Cafe", взяли сандвічі. На підлозі — плитка, відвідувачі — здебільшого студенти, гурт дівчат-оптиміс-ток, на стінах — дещо кічеві картини. Трой на два роки старший за мене. Він закінчив Гарвард, як і мій батько, тільки він учився на фізика.

— Я смертельно втомився, але справи просуваються: Комітет сприяння Всесвітньому парламенту підтримують Едґар Морен, Жак Делор, Соня Ґанді, Філіпе Ґонзалес, Нельсон Мандела, Ши-мон Перес, Даніель Міттеран, Хав'єр Перес де Куельяр, Леа Рабін, Мішель Рокар, Раймон Барр, Амартія Сен (нобелівська лауреатка з економіки 1998 року), Алехандро Толедо (президент Перу), мім Марсо, абат П'єр...

— Супер, це наче список запрошених на коктейль до Арно Ла-ґардера.

— Так, мабуть, саме заради запрошення на коктейль ти теж хочеш приєднатися до Комітету сприяння?

— Ну, щоб мене запросили на коктейль, не треба бути членом якогось комітету, досить друкувати бестселери в одному з його відділень. Конкретно можеш пояснити мені, як створення нових владних інститутів прискорить, наприклад, введення податку Тобена1 або скасування боргів країн третього світу?

— Новий світовий демократичний порядок матиме достатньо справжньої політичної ваги, щоб проводити подібні закони. Або, щоб прийняти закон про впровадження податку на викиди вуглецю чи продаж зброї, або щоб створити Всесвітнє агентство з охорони довкілля. Проблема в наш час полягає в тому, що економіка вже має глобальний характер, а політика — ні. Аби провести нові закони, потрібна революція. Люди забули, що революції 1776 та 1789 років стали початком податкових бунтів.

— Ти справді віриш, що побачиш це за життя?

— Час від часу історія робить стрибки (останній приклад: падіння комунізму). До того ж існує МКС (Міжнародний кримінальний суд): вперше законно визнається існування світового громадянства. Якщо розумно підійти до піар-кампанії з формування громадської думки, то збудувати Всесвітній парламент можна менш ніж за десять років.

— І де знаходитиметься твій Парламент? Знов у Сполучених Штатах, як ООН?

— Ні, на штучному острові, який би постійно пересувався між п'ятьма континентами. Великий проект для всіх світових компаній з будівництва на воді.

— Знаєш, що мені в тобі подобається? Що в тебе часом не всі вдома. А роман? Вважаєш, роман може допомогти?

— Авжеж, але якщо тільки не ти його писатимеш! Сотні тисяч молодих демонстрантів борються сьогодні за ідеалізм, навіть не маючи конкретного скоординованого плану дій. Завтра, коли вони дізнаються про цей мирний план федералізації, їх буде вже мільйони. Всесвітня демонстрація проти війни в Іраку 15 лютого 2003 року зібрала десять мільйонів людей по всьому світі. February 15th стало такою ж важливою та знаковою датою, як і September 1 Ith: перша велика планетарна демонстрація. Всесвітня демонстрація.

— Ти не вважаєш, що тепер уже занадто пізно для нас, що у світі настав апокаліпсис, а цинізм завжди братиме гору над утопією? Що нехай собі Джіммі Картер наводить мир у світі?

— Бодай як, нехай навіть і через цинізм, але треба наважитись і створити в світі нетоталітарну глобалізацію. Менш ніж за п'ять років можна вирішити проблему голоду в світі, але цей процес не відбувається через постійні зіткнення чиїхось інтересів... Так настане час війн за воду... Приймати рішення мають мешканці Землі, а не кілька політиканів, що продались комерційним та енергетичним компаніям. Відверто кажучи* ми живемо в час ярма всесвітньої диктатури.

— "Всесвітньої диктатури"? Треба ж таке! Куди тебе занесло! Ми ж все-таки вільні люди, що живемо в багатих країнах, чи не так?

— Це не я сказав, а Камю.

— А, гаразд, якщо Камю, то це інша справа... (Укей. Нагадай, щоб наступного разу, коли ти будеш у Парижі, я відвів тебе на вулицю Жакоб, 56. Саме там усе починалось: "народження нації", як казав Ґріффіт.

— Будь ласка, не верзи дурниць із повним ротом. Усе почалося набагато раніше. Треба повернутися до шумерів. До 5000 року до нашої ери ми жили в Раю. Держав просто не існувало. Кілька шумерських королів вигадали війни та національний абсолютизм. А знаєш, де це відбувалося? В Іраку! З часів Шумерського Королівства там постійно відбуваються різні сутички. Сьогодні Буш веде себе із Саддамом Хусейном, як месопотамський царьок.

— Не критикуй занадто шумерів. Вони все ж таки вигадали писемність. Якби не шумери, я був би змушений зараз працювати на телебаченні!

"Life Cafe" відповідає своїй назві: інтелектуальний гомін голосів надає бажання змінити світ, разом із дівчатами, у яких чисте волосся і яких звуть Сенді.

— Скажи мені, Трою, а як ти назвеш свій ідеал? Знаєш, треба вигадати таке слово, яке закінчувалося б на "ізм", бо ж інакше твоя утопія виглядатиме несерйозно. Пропоную "альтерглобалізм", щоб провести асоціацію з глобалізацією. Або ще: "інтернаціоналізм". Але це дуже змахує на комунізм... "Мультилатералізм"? "Космополітизм"? "Глобалізм"? Ні, це дуже схоже на капіталізм.

— Слухай, я ще не думав над цим, але це питання здається мені не надто принциповим...

— Та ну! Дуже важливо мати назву, яка б спонукала всіх до активних дій. "Всесвітизм"? Ні, це нагадує "Вівенді". Може "Планетаризм". Ось воно. Ми — планетаристи.

— Схоже на назву секти самогубців.

— Що ж, тим гірше! Ти — Шарль Фур'є1 нового століття! Наш неізраїльський гуру! О, святий Трою, вкажи нам Шлях!

— Фредеріку?

— Yes?

— Це котра твоя чарка кайперіньйо?

— Та не переймайся ти так. Думаєш, Карл Маркс пив саму воду? Ми верзли нісенітницю, марили, аби вірити в щось, бо ж віра наводить злагоду в душі.

Знову землетрус.

— Що це ще за вибух?

— Друга вежа впала, — мовить хтось, хто дихає, висунувшись на вулицю.

Димова завіса настільки щільна, що неможливо розрізнити, де пожежа, а де пил. Будівля, у яку літак улучив після нас, впала першою. Не треба намагатися віднайти тому причину, але одне стає зрозумілим: у найближчі хвилини наша вежа теж вибухне.

— Let us pray. Господи милосердний, благаю, хоча й не вірю в Тебе. Прийми нас до Себе, незважаючи на наш опортунізм.

Зруйнування сусідньої вежі спричинило шум, наче хтось зламав жменю спагеті, не більше. Мені здається, саме такий звук можна почути під час сходу лавини. Сухий тріск. Mass murder не гримить, наче грім. Його звук схожий на звук хрустіння печивом. Або на водоспад, де замість води — бетон.

Якоїсь миті Джеррі озирнувся на автомат з водою, який дивно булькотів. У прозорому скляному балоні утворювалися бульбашки. Вода всередині вже майже закипіла.

Нижній Манхеттен без двох веж — це інше місто, тридцять сім років зникли в полум'ї. Обличчя Нью-Йорка підрихтувало полум'я. До таких доків пристав Lafayette.

Нижній Манхеттен — єдина частина Нью-Йорка, де вулиці не пронумеровані, якщо загубився тут — можна повернутися назад по своїх слідах; Financial District — квартал Манхеттена, що страшенно нагадує якесь місто-бордель у Європі. О десятій ранку я йду по Волл-стрит, "Вулиці грошового муру". Цю назву вона отримала, бо колись тут був мур, що захищав місто від індіанців. Сьогодні до цієї стіни треба додати ще цеглин, як у пісні Pink Floyd. В Ізраїлі почали будувати стіну, як колись було в Берліні. Незабаром треба буде казати не "Волл-Стрит", а "Волл-Сіті", "Волл-Кантріз", "Волл-Ворд"1.

Саме тут дві вежі здіймалися майже до небес; але раніше тут був дерев'яний частокіл, що захищав наших голландських пращурів від алгонкуїнів, ведмедів та вовків.